27 березня 1994 р. проводяться
вибори до Верховної Ради у
декілька етапів. На травень 1994 р.
було обрано 338 з 450 депутатів, при
цьому перевагу дістали ліві
сили - 35% (КПУ - 25%, СПУ - 4,1%, СелПУ - 5,3%, а НРУ
- 5,9%). Тому головою Верховної Ради було
обрано О. Мороза - лідера СПУ, який був
на цій посаді з травня 1994 р. по весну 1998
р.26 червня та 10 липня 1994 р., у два тури проводяться
вибори Президента з 7 кандидатів (Кравчук,
Кучма, Мороз, Плющ, Лановий, Бабич, Таланчук).
У липні 1994 р. Президентом було обрано
Л.Д. Кучму, який переміг Л.М. Кравчука,
набравши 52% голосів. 19 липня 1994 р. відбулася
інагурація Л.Д. Кучми, який приніс присягу
на вірність українському народові.Між
новою Верховною Радою й Президентом наприкінці
1994 - у першій половині 1995 рр. виникло протистояння,
спричинене необхідністю розмежування
компетенцій, на чому наполягав Президент.
У грудні 1994 р. Л. Кучма вніс на розгляд
Верховної Ради проект "Конституційного
закону про державну владу і місцеве самоврядування
в Україні", суть якого була у розмежуванні
владних функцій між законодавчою та виконавчою
гілками влади, щоб віддати Президенту
належні йому владні повноваження. У Верховній
Раді цей проект проходив болісно й уповільнено,
бо була протидія лівих сил. 18 травня 1995
р. Верховна Рада прийняла цей Закон, але
простою більшістю голосів, а для його
схвалення потрібна була конституційна
більшість, що за існуючого розкладу сил
у Верховній Раді було нереально. Тоді
Президент запропонував Верховній Раді
укласти конституційну угоду на період
до прийняття нової Конституції. Верховна
Рада затягла розгляд цієї пропозиції,
тоді Президент 31 травня 1995 р. видає Указ
про проведення опитування громадської
думки з питань довіри Президентові і
Верховній Раді. 8 червня 1995 р. між Президентом
і Верховною Радою підписується Конституційний
договір, по суті мала Конституція, укладений
на рік до прийняття нової Конституції.
Це була важлива віха конституційного
процесу в Україні, який проходив досить
суперечливо.Розробка нової Конституції
почалася восени 1990 р. У жовтні 1990 р. Верховною
Радою була створена Конституційна комісія
(голова Л. Кравчук). У червні 1991 р. Верховна
Рада ухвалила концепцію нової Конституції.
У 1992 - 1993 рр. було розглянуто та обговорено
два варіанти проекту Конституції, але
політична криза 1993 р. перервала цей процес.
Восени 1994 р. була створена нова Конституційна
комісія (співголови Л. Кучма й О. Мороз).
8 червня 1995 р. було підписано Конституційний
договір. Власне конституційний процес
пройшов декілька етапів:1)осінь 1990 - осінь
1993 (весна 1994); 2)осінь 1994 - літо 1995; 3)літо
1995 - літо 1996. На лютий 1996 р. було підготовлено
новий варіант проекту Конституції, який
три місяці розглядали. Знову виникли
гострі протиріччя й розбіжності. У травні
1996 р. у Верховній Раді обговорення проекту
Конституції знову зайшло у глухий кут.
Наприкінці червня 1996 р. Президент видає
указ про проведення референдуму про затвердження
Конституції. Між Президентом і Верховною
Радою знову виникає гостре протистояння.
Нарешті, 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла
нову Конституцію України, що створило
належну правову основу для подальшої
розбудови Української держави, її правової
системи, для становлення міцної виконавчої
влади, що було важливо для успішного проведення
економічних реформ. Прийняття Конституції
стало важливим етапом у розбудові Української
держави.29 березня 1998 р. були проведені
чергові вибори до Верховної Ради, в яких
узяли участь 71% виборців. Ці вибори вперше
проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною
системою. Участь у виборах взяло 30 політичних
партій та виборчих блоків, із яких 4% бар'єр
подолали 8 (КПУ, НРУ, НДП, "Громада",
ПЗУ, СДПУ (о), Аграрна партія України, СПУ).
У результаті отримали мандати: КПУ- 84,
НРУ - 32, СПУ й СелПУ - 29, ПЗУ - 19, НДП - 17, "Громада"
- 16, ПСПУ - 14, а з одномандатників - 120 відійшли
до центристів, 14 - до лівих. У підсумку
ліві отримали 171 мандат, центристи - 218,
тому голову Верховної Ради змогли обрати
лише 7 липня 1998 р., після 63 пленарних засідань.
Ним став О. Ткаченко, лідер СПУ (був на
цій посаді до січня 2000 р.).У жовтні - листопаді
1999 р. відбулися чергові вибори Президента.
Було 13 кандидатів (Л. Кучма, П. Симоненко,
О. Мороз, Н. Вітренко, Г. Удовенко, Ю. Костенко,
В. Кононов, В. Онопенко, О. Базелюк, М. Габер,
Ю. Кармазін, Е. Марчук, О. Ржавський). У
першому турі перемогли Л. Кучма (36,49% голосів)
і П. Симоненко (22.24% голосів), а у другому
турі переміг Л.Кучма (56,25% голосів). П. Симоненко
отримав 37,8% голосів.
Наприкінці 1999 - на початку 2000
рр. протистояння між Президентом, виконавчою
та законодавчою гілками влади набувало
деструктивного характеру, бо керівництво
у Верховній Раді належало лівим (О. Ткаченко,
А. Мартинюк), які не підтримували курс,
який проводили їх опоненти. Тому 13 січня
2000 р. у Верховній Раді була створена парламентська
більшість, в яку об'єдналися 11 фракцій,
груп та позафракційні депутати. Очолив
координаційну раду більшості Л. Кравчук.
Так стався розкол парламентського корпусу.
Ліві, які становили меншість, засідали
у сесійній залі Верховної Ради. Праві
та центристи, яких була більшість, засідали
у приміщенні "Українського дому".
25 січня 2000 р. більшість 242 голосами проголосували
за зміни регламенту та відкликали О. Ткаченка
і А. Мартинюка з посад голови та першого
заступника голови Верховної Ради. 1 лютого
2000 р. 255 депутатів обрали головою Верховної
Ради І.С. Плюща (був на цій посаді до травня
2002), його першим заступником В. Медведчука,
заступником С. Гавриша. З 8 лютого 2002 р.
реорганізована Верховна Рада продовжила
роботу у сесійній залі.Для закріплення
правового забезпечення змін у політичній
системи України 16 квітня 2000 р. було проведено
Всеукраїнський референдум за народною
ініціативою, на затвердження якого винесені
були питання конституційного рівня. З'явилися
на голосування 81,5 % виборців, більшість
яких проголосували за введення двопалатного
парламенту, за розширення повноважень
Президента щодо розпуску Верховної Ради,
за скасування депутатської недоторканності,
за зменшення кількості народних депутатів
з 450 до 300.
На початку квітня 2001 р. при
спробі законодавчо закріпити статус
парламентської більшості та укласти
політичну угоду між Верховною Радою та
урядом В. Ющенка, практично стався розвал
парламентської більшості, утвореної
у лютому 2000 р. Після президентських виборів
1999 р. сталося розмежування партійно-політичних
сил, одні з них підтримали Президента
та його курс, а інші фактично перейшли
в опозицію. Протистояння між цими силами
триває й по сьогодні. Загибель журналіста
Г. Гонгадзе (касетний скандал) об'єднали
в стані опозиції у 2000 - 2001 роках різні
політичні сили від лівих до правих. 9 березня
2001 р. у Києві під час Шевченківських свят
відбулися масові сутички представників
опозиції з правоохоронними органами.
11 квітня 2001 р. уперше в історії новітньої
України була проведена зустріч Президента
з представниками 76 партій.
У березні 2002 р. відбулися чергові
вибори до Верховної Ради, за якими КПУ
отримала близько 20% голосів; "Наша Україна"
- близько 20%; блок "За єдину Україну"
- майже 13%; СПУ- біля 7% ;БЮТ- біля 8%; СДПУ(о)
- біля 6%, але в одномандатних округах більшість
дістали прихильники блоку "За єдину
Україну". Тому у травні 2002 р. головою
Верховної Ради було обрано В. Литвина.
26 серпня 2002 р. Президент у зверненні
виклав свою програму реформи політичної
системи України, яка передбачала прозорість
влади, парламентсько-президентську-республіку,
реформу місцевого самоврядування та
пропорційну виборчу систему.У вересні
- жовтні 2002 р. сили опозиції провели акцію
"Повстань, Україно!"Восени 2002 р. у
Верховній Раді була сформована парламентська
більшість і сталася зміна уряду. Новим
прем'єр-міністром було обрано В. Януковича.
17 грудня 2002 р. голосуванням іменними бюлетенями
парламентською більшістю було відправлено
у відставку В. Стельмаха і призначено
С. Тігіпка головою Нацбанку України. Також
було проведено перерозподіл комітетів
Верховної Ради, які від лівих перейшли
до їх опонентів. Протистояння у Верховній
Раді на грудень 2002 р. між опозицією (КПУ,
СПУ, БЮТ, "Наша Україна") і парламентською
більшістю було тривалим і гострим, але
наприкінці року визначилася тенденція
до досягнення взаємопорозуміння між
ними.6 березня 2003 р. з'явилося звернення
Президента України про винесення на всенародне
обговорення проекту закону "Про внесення
змін до Конституції України", що ініціювало
процес здійснення в Україні політичної
реформи. Протягом 2003 - навесні 2004 рр. проходило
активне обговорення політичної реформи
у Верховній Раді і суспільстві, що триває
й понині.Навесні 2004 р. фактично започатковується
президентська виборча кампанія. Від парламентської
більшості єдиним кандидатом на посаду
Президента висунуто В. Януковича.