Соціальний статус козацтва в період гетьманщини

У 60-х рр. XVIII ст. в Гетьманщині було приблизно 176 тис. виборних козаків, 198 тис. підпомічників і 80 тис. козацьких підсусідків[17].

Цифри свідчать про те, що багато козаків не скористалися вповні козацькими правами і вольностями, хоча й залишалися законними членами козацького стану.

  Але на жаль 23 квітня 1775 р. на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі. А вже в ніч на 4 травня цього року російська армія, що поверталася з турецької війни, за наказом Катерини ІІ п’ятьма колонами підійшла до Нової Січі. Під командуванням російського головнокомандувача генерал-поручника П. Текелія перебували значні сили: 10 піхотних і 13 донських козачих полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами. У Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз’їхалась по паланках і зимівниках. Генерал П. Текелій оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому товариству, зважаючи на аж надто нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися на волю переможців. Останній кошовий Січі П. Калнишевський у супроводі військового писаря І. Глоби, військового судді П. Головатого та інших старшин прийняв умови російського генерала. Після цього всі січові укріплення й козацькі курені, пушкарню, корабельні верфі, різні майстерні російські війська зруйнували, а архів Коша та військову скарбницю з регаліями і коштовностями вивезли до Петербурга, січову ж старшину заарештували.

За вироком імператриці П. Головатого та І. Глобу вислали в Сибір, звідки вони вже не повернулися, зустрівши смерть відповідно у 1795 р. та 1790 р. у Тобольському і Туруханському монастирях. А кошового П. Калнишевського, котрому на той час виповнилося уже 85 літ, було ув’язнено в напівпідвальній камері Соловецького монастиря. Там він провів наступні 25 років свого життя, аж поки у 1801 р. молодий імператор Олександр І «дарував» йому прощення. Втім, глухий і сліпий, П. Калнишевський вирішив нічого не змінювати у своєму житті, так і залишився у монастирі, де й помер 31 жовтня 1803 р., на 113 році життя.

Рядове ж запорозьке козацтво після здачі Січі генералу П. Текелію відпустили по домівках, але без права козакування. Їх віднесли до розряду військових поселенців. Частина ж козаків зуміла вислизнути з січових укріплень ще напередодні захоплення їх російськими військами. Саме вони, а також ті козаки, які не хотіли миритися з новими порядками, частково човнами, а частково суходолом дісталися турецької фортеці Білгород над Дністровим лиманом і визнали протекцію турецького султана, заснувавши на його землях Задунайську Січ.

  У результаті ліквідації Нової Січі найменше постраждала козацька старшина. Лише незначна частина запорозької верхівки зазнала репресій і втратила землі та господарство. Більшість старшини не лише зберегла свої землі та майно, а й одержали офіцерські чини, що давало їм право на дворянство. Чимало осіб з колишньої січової старшинської верхівки, які мали «великі заслуги» перед царським урядом, навіть отримали додатково землі. Як стверджують деякі дослідники Січі, серед 92 осіб, яким у 1776 р. надано земельні володіння в межах Катеринославського повіту, було 11 представників колишньої запорозької старшини. Так козацький старшина Рудь отримав 12600 десятин землі, Височин, Гордієнко, Кобезчин та ін. – по кілька тисяч десятин.

Зруйнування Січі було однією з найтрагічніших сторінок – завершенням козацької доби в історії України. З політичної арени зійшла грізна сила, яка більш як три століття намагалася захищати народ від татарських набігів, сприяла економічному та культурному піднесенню України. Січ була шанованою в народі і впливовою організацією, що десятиліттями стримувала процес закріпачення селян на українських землях

4.Висновок

  Таким чином, права українського козацтва формувались на основі існуючих традицій. На змісті станових ознак, зокрема, позначилися суспільні привілеї боярства та шляхти. Правове утвердження козацького стану тривало майже сто років. В умовах іноземного панування цей процес не завжди проходив по висхідній, оскільки суперечив прагненню шляхти до необмеженої влади в тогочасному українському суспільстві. Урядові постанови 70—80-х років XVI ст. знаменували початок формування козацького стану. Надалі козацтво доклало немало зусиль для збереження своїх прав і привілеїв переважно дипломатичним шляхом. Проте з середини 20-х років XVII ст. у їх відстоюванні козаки вдавалися до найрадикальніших методів — збройної боротьби. Під час Національно-визвольної війни козацтво інтенсивно трансформувалося у привілейований стан. В той же час законодавча, виконавча й судова влада зосередилася в руках старшини, яка перетворилася на окремий соціальний прошарок. Оскільки селяни й зубожілі козаки становили більшу половину населення, Гетьманщина насправді перетворювалася на країну "панів і селян", що відповідало характеру соціальних взаємовідносин у тодішній Східній Європі та, зокрема, в Росії. А ідеї націоналізаці призвели до ліквідації Гетьманщини Росієським царатом.

5.Список використаної літератури

1. Історія України. Під редакцією В.А.Смолія. - К., Альтернативи, 1997.
2. Крип'якевич І. Історія України. – Львів, 1990.
3. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні.— К., 1991.— С. 18.
4. Дорошенко Д. /. Нарис історії України.— Львів, 1991.
5. Голобуцкий В. Запорожское казачество.— C. l —108.
6. Крип'якевич І. Історія України. – Львів, 1990.