Становище українських земель від ІІ половині ХІІ-ХІІІст

У внутрішній політиці Роман  зосередив увагу на зміцненні  князівської влади, тобто на ослабленні бояр. Багатьох з них він відпра-вив на каторгу або стратив. Союзниками князя в боротьбі з боярами були міські жителі та дрібні бояри. Князь Роман успішно здійснював і зовнішню політику. Він двічі, у 1202 і 1204 p., очолював об’єднані походи українських князів на половців, які завершилися вдало. Роман здійснив кілька походів у литовські та польські землі й у 1196 р. приєднав до свого князівства землі литовського племені ятвагів. У 1203 р. поразки в боротьбі з ним за Київ зазнали суперники із Суздаля, і князь Роман заволодів Києвом.

Таким чином, під владу галицького князя потрапили всі українські князівства, за винятком Чернігівського. Продовжуючи у 1205 р. походи польськими землями, Роман потрапив у засідку і загинув.

Незабаром після смерті князя Романа знову почалися чвари між князями, боярські інтриги, посилилося іноземне втручання, що врешті призвело до розпаду держави. Синам його Данилові та Василькові було відповідно три та один рік, і галицькі бояри вигнали їх разом з їхньою матір’ю княгинею Анною. При цьому визначилися дві протилежні тенденції: з одного боку - прагнення до збереження і зміцнення князівства, з іншого - до поділу і роздробленості його території. За об’єднання земель під владою Великого князя виступали дрібні й середні бояри та городяни. Вони боялися необмеженої влади боярської верхівки, яка зосередила у своїх руках великі земельні багатства. Підтримувала князя також група володимирських бояр. Бояри, які були проти князівської влади, запросили княжити трьох Ігоревичів, синів героя “Слова о полку Ігоревім”. Та для багатьох бояр це стало великою помилкою. Не бажаючи ділитися владою з боярами, Ігоревичі знищили майже 500 бояр. Однак бояри з допомогою угорців стратили Ігоревичів. Скориставшись обуренням мас, поль-ські й угорські феодали, прикриваючись захистом прав Данила і Василька, захопили й поділили між собою Галичину. Данило і Василько у 1215 р. дістали батьківську вотчину - Володимир.

У 1219 р. галичани повстали проти  угорців. Бояри запросили кня-жити Мстислава Удатного, і він княжив у Галичі до 1228 р. Водночас Данило і  Василько об’єднали землі Волинського  князівства і в результаті воєнних дій тільки у 1238 p., спираючись на городян і ду-хівництво, заволоділи Галичем. Так була відновлена єдність Галицько-Волинського князівства.

У цей самий період виникла  загроза німецької феодально-католицької агресії. У 1237 р. німецькі лицарі-хрестоносці захопили місто Дорогичин і хотіли перетворити його на опорний пункт для дальшого просування в Галицько-Волинське князівство. У 1238 р. Данило розбив хрестоносців і звільнив Дорогичин.

Данило Галицький і  далі здійснював політику об’єднання українських земель. У 1240 р. він захопив Київ і посадив там свого воєводу Дмитра. Взявши собі Галичину, Данило віддав Василькові Волинь.

Проте обидва князівства ще протягом певного часу існували як єдине ціле під орудою старшого брата Данила.

У внутрішній політиці Данило, як і його батько, намагався забезпечити собі підтримку серед селян і городян, щоб не залежати від бояр. Він побудував багато міст, у тому числі в 1256 р. Львів, який був названий на честь його сина Лева. Для заселення нових міст Да-нило запрошував ремісників і купців з Німеччини й Польщі, а також руських земель. Багатонаціональний характер галицьких міст підсилювався великими вірменськими і єврейськими громадами, які після занепаду Києва переселилися на захід. У селах для захисту смердів від бояр призначалися спеціальні чиновники, створювалися військові загони із селян. Та монголо-татарська навала перешкодила Данилові здійснити його плани.

3. Монголо-татарська навала в Україну.

У степах Центральної Азії здавна жили численні племена кочовиків - монголів, яких називали також татарами (за назвою одного з їхніх племен). Наприкінці XII ст. тут виникла могутня військово-феодальна держава. Між ватажками племен - ханами - точилася боротьба, яка скінчилася перемогою хана Темучіна. У 1206 р. Темучіна оголосили ханом усієї Монголії і дали йому ім’я Чингіс-хан. Він створив величез-ну кінну армію. В армії була сувора дисципліна. За найменший прояв боягузтва і нерішучості страчували. Монгольські воїни були спритні й безжальні. Про воїна казали: “Він володіє безстрашністю лева, хитрістю лисиці, хижістю вовка, бойовим запалом півня”. Стрімкою лави-ною, зі свистом і виттям воїни кидалися на ворога. Під час облоги міст застосовували стінопробивні машини, а через стіни кидали глиняні горщики із запаленою нафтою.

Спочатку Чингісхан завоював якутів, бурятів, ойротів та інші народи Східного Сибіру. Потім він напав на Китай і в 1215 р. захопив Пекін. Тисячі китайських ремісників, перетворених на рабів, почали виробляти зброю і спорядження для армії Чингісхана. У 1221 р. він завоював Середню Азію і Хорезм. Перед монголами відкрився шлях на Закавказзя і Причорномор’я. Розграбувавши міста Хорезму, Чин-гіс-хан з основними силами пішов у Монголію. Для подальших завоювань він залишив у Середній Азії великі військові загони під командуванням Джебе і Субедея. Вони захопили і спустошили Іран, а згодом вторгайся в Закавказзя. Після цього монголи рушили на північ і вийшли до причорноморських степів. Тут загони Джебе і Субедея зу-стрілися з половцями і розбили їх. Залишки половецьких військ втекли за Дніпро, де розміщувались половецькі кочів’я на чолі з ханом Котяном.

Хан Котян підтримував дружбу із сусіднім Галицьким князівством. Галицький князь Мстислав Удатний був одружений з його донькою. Дізнавшись про монгольську навалу, Котян разом з іншими ханами поїхав до свого зятя просити про допомогу. Мстислав Удатний звернувся до всіх руських князів із закликом виступити проти монголо-татар. Проте до нього приєдналося небагато князів, зок-рема київський, волинський, чернігівський та смоленський. Разом з ними виступили й половці. Військо було велике, але погано органі-зоване, не було єдності. У травні 1223 р. на березі річки Калки, що впадає в Азовське море, русини і половці зустрілися з головними силами монголо-татарської армії. Половецькі, галицькі та волинські полки кинулися в бій. Київський князь Мстислав не взяв участі в битві, а розташувався в укріпленому таборі на горі. У розпал бою половці втекли. Русичі продовжували битися, та сили були нерівні. Мстислав Удатний і Данило Галицький відступили, переправилися через річку і повернулися додому. Монгольські війська оточили ук-ріплений табір київського князя. Три дні тривала битва, але розбити табір монголам не вдалося. Тоді вони запропонували київському князю мир і обіцяли пропустити його з військом. Та тільки-но русичі вийшли з табору, монголи напали на них і перебили. Монгольські воєначальники по-звірячому розправилися з переможеними. Вони поклали полонених князів і бояр на землю, накрили їх дошками, влаш-тували на дошках бенкет і всіх задушили. Після битви на Калці монголо-татари повернули назад і через Каспійський степ пішли в Азію.

У 1227 р. помер Чингіс-хан. Його наступник хан Удегей продовжив агресивну політику і вирішив підкорити всю Європу. У 1236 р. величезна монголо-татарська армія під проводом онука Чингіс-хана Батия розпочала похід на захід через Урал. Першою жертвою нава-ли стала Волзька Болгарія. Татари зруйнували і розграбували її, а населення перебили. Протягом 1237-1238 pp., незважаючи на героїзм руських воїнів, були розгромлені війська Рязанського і Володимиро-Суздальського князівств. Монголо-татари здобули штурмом і спалили Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Москву, Твер і багато інших міст. Північно-східна Русь була спустошена.

У 1239 p. монголо-татари почали вторгатися в українські землі. Вони захопили Переяслав і Чернігів, зруйнували і спалили їх. Восени 1240 р. монголо-татари підійшли до Києва. Батий був вражений красою і величчю давньоруської столиці і хотів здобути Київ без бою. Та кияни вирішили стояти на смерть. Обороною Києва керував Данило Галицький. Багато днів тривав штурм міста. Захисники, які залишились, зібралися в Десятинній церкві, стіни її не витримали ваги людей і впали. Усі, хто там був, загинули. 6 грудня 1240 р. монголо-татари повністю захопили Київ, зруйнували його, а людей винищили. Коли зраненого воєводу привели до Батия, кривавий хан помилував його за хоробрість.

Спустошивши Київ, кочовики пішли на Галицько-Волинську зем-лю. Переборюючи опір русичів, вони захопили й розграбували міста Ізяслав, Луцьк, Володимир, Галич та ін.

У 1241 р. ординці вторгайся  в Польщу, Угорщину, Чехію. Ослаблені численними битвами з русичами, вони не наважилися просуватися на Захід. Батий розумів, що в тилу залишалася розгромлена, але все ще сильна Русь. Війська Батия у 1242 р. повернули назад. У пониззі Волги він заснував державу Золота Орда (із столицею Сарай), під владою якої опинилися народи Русі, Хорезму, Північного Кавка-зу, Поволжя, Західного Сибіру, Криму. Золота Орда була частиною Монгольської імперії. Батий підпорядковувався великому ханові, який перебував у Каракорумі.

Монголо-татарська навала наробила багато лиха Україні. Було спалено  і зруйновано міста та села, багато людей загинули чи потрапили в полон. Уповільнився процес економічного та політичного розвитку країни.

Українські князівства втратили незалежність. їхні князі підкорялися Батию й великому монгольському ханові. Золотоординський хан затверджував князів, давав їм ярлик - грамоту на право управляти князівством. За ярликом вони приїздили до столиці Золотої Орди. Від князів вимагали дорогих подарунків і покірності. їх примушували виконувати різноманітні принизливі обряди. Якщо князь не догоджав ханові, його вбивали (так загинув чернігівський князь Михайло). В усі міста завойованих князівств були направлені татарські представники - баскаки - з озброєними загонами. Мешканців міст і сіл переписали й змусили платити данину. Вони зобов’язані були відбувати також різні повинності. За несплату данини баскаки продавали людей у рабство. Від сплати данини звільняли тільки духівництво. Багатьох ремісників забирали до Золотої Орди і змушували там працювати на ханів.

Хани здійснювали політику, спрямовану на поглиблення роздробленості, підтримували міжусобиці. Батий передав Київ у володіння володимиро-суздальському князеві Ярославу Всеволодовичу. Після його смерті в 1249 р. Київ перейшов під владу Олександра Невського. Згодом ординці передали управління Києвом князям різних руських земель.

Чернігівською землею монголо-татари управляли за допомогою місцевих князів. Посилився розпад цієї землі на ряд дрібних князівств. Чернігів втратив значення політичного центру землі.

Переяславське князівство взагалі  припинило існування як окрема земля.

Господарство України  було зруйновано. Багато міст, які до того процвітали, спорожніли. Особливо постраждав Київ. За оцінками сучасників, у ньому майже не залишилося жителів. Тисячі людей, рятуючись від загарбників, пішли у дрімучі ліси та в інші землі.

Лише у другій половині XIII - на початку XIV ст. у Наддніпрянщині, на Поділлі почало відновлюватися господарство, підірване монголо-татарською навалою. Люди почали відбудовувати спалені міста і села, будувати нові, засівати поля, відроджувати ремесла і торгівлю.

4. Галицько-волинське князівство у другій половин. XIII - на початку XIV ст.

Незабаром після монголо-татарської навали Данило і Василько повернулися з Угорщини на Волинь, яка була розграбована ординцями. Скориставшись боярськими міжусобицями, Данило зміцнив свою владу. Проте галицькі бояри запросили до себе чернігівського князя Рос-тислава Михайловича. Данило прогнав його дружинників. Тоді Ростислав, не відмовляючись від своїх претензій на Галичину, в 1242 р. поїхав до Угорщини і оженився на дочці угорського короля Бели IV. У 1244 р. на чолі угорського війська Ростислав розпочав похід на Перемишль, але невдало. У 1245 p., підтримуваний угорськими і польськими феодалами, Ростислав разом з дружинами галицьких бояр розпочав новий похід, захопивши Перемишль і взявши в облогу Ярослав (на р. Сян). Князя Данила підтримували литовський князь Міндовг і мазовецький князь Конрад. Вирішальна битва відбулася 17 серпня 1245 р. Князь Данило здобув перемогу, а Ростислав утік. Це закріпило владу Данила, яка поширилася на всю Галичину, Дорогичинську, Белзьку і Холмську землі. Хани Золотої Орди вва-жали небезпечним для себе посилення Галицько-Волинського князівства. У 1245 р. до Данила прибули посли від намісника Батия з вимогою: “Віддай Галич!” Щоб не викликати гніву завойовників, Данило вирішив поїхати в Орду. Він змушений був визнати себе васалом хана. Та на відміну від північно-східних руських князівств, які майже цілком залежали від монголо-татар, залежність Галицько-Волинського князівства була меншою. Сюди не приїжджали ханські баскаки, не здійснювався перепис населення. Основний обов’язок князя полягав у тому, щоб під час воєнних походів надавати своє військо у розпорядження ханів і платити данину.

Водночас галицький князь почав шукати шляхи до визволення українських земель від монголо-татарського ярма. Зміцнюючи свою владу, він здійснив кілька походів проти литовського племені ятвагів, яке нападало на Волинь. У 1246 р. галицький князь призначив митрополитом Русі свого ставленика Кирила. Намагаючись зміцнити добрі стосунки із сусідніми країнами, в 1246 р. Данило оженив свого сина Лева на дочці угорського короля Бели IV. У свою чергу, король відмовився підтримувати Ростислава, який все ще претендував на Галицьке князівство. У 1247 р. Данило встановив мирні відносини з мазовецьким, краківським і литовським князями. Зміцнювалися відносини з постійними сусідами. Дочка Данила в 1250 р. вийш-ла заміж за володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича. А коли в 1252 р. князем у Володимирі-на-Клязьмі став Олександр Невський, волинський князь Василько оженився на його сестрі. Основною метою цієї послідовної політики була спільна боротьба проти Золотої Орди.