Історія видавничої справи у Франції

К початку XVIII століття у Франції діяло широке законодавство про друк. З ім’ям Людовика XV (1715–1774) пов’язаний перший цензурний кодекс,а саме: Регламент 28 лютого 1723 р. Спочатку його діяльність обмежувалася Парижем, але приказом королівської ради 24 березня того ж року він став законом для всієї Франції.

Бідолашне правління Людовика XVI (1774–1793) відзначилось новими заборонами проти друку. Регламент 1723 року без суттєвих змін діяв до 30 серпня 1777 року, коли були надиктовані шість знаменитих указів королівської ради. Так, в усій Франції вводилось 20 синдикальних камер. Кожна з яких складалася із синдика та чотирьох помічників, які обиралися за присутності головного лейтенанта поліції.

Газета виникла у Франції ще в XV столітті. Спочатку це були написані від руки листки з ілюстраціями або без них, в яких передавалися найважливіші новини. Імпровізованими газетами користувалися з метою боротьби різні релігійні партії.

В безплідній боротьбі з летучою літературою пройшло майже століття. До часів Людовика XIV твори вуличної літератури зросли до неймовірних розмірів. Так, із січня 1649 г. до жовтня 1652 г. з’явилось близько 4000 пасквілей, пов’язаних лише з ім’ям  правителя Мазаріні. Пасквілі не обмежувалися лише особистим характером, в них знаходили собі місце й загальні теми.

Для правильної оцінки законодавства про друк в дореволюційні часи потрібно враховувати постійне посилення абсолютизму. Декларація 1757 р. погрожувала смертною карою усім, «хто буде викритий в створенні та друкові творів, які містять у собі напад на релігію або тих, що збуджують розуми, ображують королівську владу чи загрожують порядкові та спокою у державі».

До середини XVIII ст. кожен словолитник робив на замовлення шрифти довільних розмірів, а це значно ускладнювало процес виготовлення книжок у друкарнях.

Багато перевидань витримали книги з чудово ілюстрованими серіалами: «Казки» Лаффонтена, «Метаморфози» Овідія. Протягом 1761-1798 років «Орлеанська Діва» Вольтера витримала 16 перевидань.

В останню чверть XVIII ст. привернула до себе увагу видавнича діяльність драматурга П’єра Оггюстена Карона де Бомарше. Купивши за великі гроші шрифти англійського друкаря Баскервілля, він, починаючи з 1783 року, надрукував твори М.Вольтера. У Франції користувались попитом скромно оформлені книги таких письменників та філософів-просвітників, як Шарль Луї, Монтеск’є, Руссо, Дені Дідро та Жан Лерон, д’Аламбер. Через пильну цензуру більшість книг цих авторів було видано за межами Франції.

Події Великої французької революції (1789-1799) знайшли свої відображення і в книжковому мистецтві. У 1791 році побачили світ два томи офортів гравера Пєра Габрієля Берто.

Виникла і почала міцнити політична карикатура. Особливою популярністю користувалися карикатури на короля з його родиною, духівництво, дворянство, армію контрреволюційної коаліції.

Серед французьких діячів XVIII ст. у галузі поліграфічного та паперового виробництва, книжкової справи і книготоргівлі найбільшу славу здобули представники родини Дідо. Їхні творчі досягнення характеризують стан книговидавничої справи у Франції XVIII ст.

Засновником фірми був Франсуа Дідо, який відкрив у 1713 р. в Парижі друкарню та книжковий магазин. Нагромадивши великий капітал фірма Дідо у другій половині XVIII ст. стала найпотужнішою в Європі і виготовляла друковану продукцію для багатьох країн.

Один із синів засновника фірми – Франсуа Дідо – удосконалив винайдений Баскервіллем веленевий папір і друкарський верстат, замінивши деякі дерев’яні деталі на металеві. Дідо створив антиквений шрифт, який отримав назву дідо-антиква.

У французькому книжковому мистецтві кінця XVIII – початку XIX століття з’явилися риси нового художнього стилю ампір, сформованого на естетиці класичних монументальних форм доби імператорського Риму та давньогрецької архаїки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Французьке  книгодрукування у в XIX столітті.

Попит на книги, який збільшився в XIX ст. серед найбільш малозабезпечених прошарків населення змушує видавців шукати способи зробити свою продукцію дешевшою. Одним з таких прийомів стало видання творів художньої літератури окремими зошитами в паперових обкладинках. Один з перших видавців, який почав широко застосовувати випуск видань окремими зошитами став француз Анрі Леон Кюрмер, який організував видавництво у 1834 році. У 1840 році Кюрмер зайнявся виданням ілюстрованого збірника у 8 томах «Французи, намальовані ними самими» Видання виходило окремими випусками з ілюстраціями, виконаними гравюрою на дереві за малюнками Гранвіля, Моньє, Ламі та інших. У 1841 році Кюрмер видав факсимільне відтворення відомого рукопису  XV століття «Молитвеник Анни Бретанської».

У 1826 році засновано одне з найбільших видавництв Франції – Ашетт. Під час заснування воно мало просвітницький характер. Справу заснував Луї Франсуа Ашетт (1800--1864), який почав з того, що придбав невеликий книжковий магазин. Поступово справа розширювалася і ще за життя засновника видавництво стало універсальним. Виходили у світ наукові труди, енциклопедії, словники, розкішні видання, а також дешеві книги для масового читача. 

У 1865 році в Парижі почалося видавництво енциклопедії «Великий універсальний словник XIX століття», відомий за ім’ям видавця «Ларусс». Пьєр Ларусс (1817-- 1875), літератор і філолог, всі кошти отриманні від свої праць, використав на створення енциклопедій, які до наших днів залишаються універсальними з багатьох галузей знань. Діяльність видавництва «Ларусс» присвячена виданню всілякого роду посібникам у словниковій формі. Серед французьких видавців кінця XIX століття особливо помітні два -- Амбруаз Воллар и Едуард Пеллетан.

Видавництво Амбруаза Воллара мало досить комерційний характер. Воллар мав власну типографію, де за всю її діяльність надрукував  27 видань, але кожне з них є чудовим прикладом поліграфічного мистецтва. Ілюстраторами його видань були  найкращі художники Франції: Огюст Роден, Едгар Дега, Андре Дерен, Пабло Пікассо та інші.

Інший французький видавець, Едуард Пеллетан (розпочав діяльність у 1896 році), був теоретиком з питань оформлення книги. За 12 років своєї діяльності Пеллетан надрукував 58 видань; в основному це класики французької літератури.

Найбільш значними книговидавничими центрами були Париж и Ліон. Значний внесок у розвиток французького книговидання внесли: Етьени, Е. Доле, С. Грифіус, Ф.Дідо, Л. Ашетт, А. Воллар, Е. Пеллетан та багато інших. Їх діяльність сприяла розвитку гуманістичних ідей у французькому суспільстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Структура сучасного  книговидавничого ринку

Французьке книговидання сконцентровано в Парижі. Відмінною рисою є особливі відносини між книговиданням і державою. Особливо тісні стосунки пов'язують книговидання з Міністерством культури, Міністерством закордонних справ і Міністерством освіти. Це співробітництво призвело до прийняття низки законів, які сьогодні забезпечують особливий законодавчий режим у сфері книговидання.

У Франції з 1982 року діє закон про фіксовану вартість книги. Згідно з цим законом не можна перевищувати відпускну ціну видавництва більш ніж на 5%, також не можна продавати книги нижче відпускної ціни.

Цей закон сприяє стабільності ринку, дозволяє врівноважувати інтереси всіх основних учасників процесу доведення книги від автора до покупця. Є лише деякі винятки з цього правила (знижки до 5% при реалізації книг через клуби і при закупівлі книг бібліотекою, а також знижки на підручники).

У Франції є закон, згідно з яким всі книги, розраховані на категорію громадян до 16 років, враховуючи навчальні, можуть продаватися шкільним або громадським бібліотекам, бібліотекам дитячих закладів за ціною нижче, ніж відпускна. Зараз видавці борються за те, щоб обмежити граничний поріг знижок для педагогічних організацій, щоб в одних учасників ринку не було переваги перед іншими.

Що стосується структури книгорозповсюдження у Франції, то 70% книг реалізується через магазини різного типу а 30% -- через різні канали позамагазинної торгівлі.

Особливу увагу у Франції приділяють нині просування французької книги за межами країни. Наприклад, з 1989 року успішно діє урядова програма «Пушкін», орієнтована на максимальний збут французьких книг на території РФ та інших країн СНД. Але статистика експорту свідчить про деякі негативні тенденції.

Особливий успіх, починаючи з середини XX століття, мають книги в м'яких обкладинках - пейпербуки. На їх частку припадає понад 30 відсотків обороту на ринку країни. Довгий час вони вважалися найбільш перспективними виданнями. Успіх пояснюється тим, що масовий споживач віддає перевагу пейпербуки тому, що вони в середньому в півтора рази дешевше книжок в палітурках, а також тому, що їх видають серіями або випусками звичного стандарту.

Значну роль відіграють всілякі адаптовані видання, пристосовані до стилю життя ділової людини. Завоювали успіх на ринку видання, розраховані на споживання не шляхом читання, а шляхом перегляду. Це, наприклад, так звані дайджести - книги-скорочення. Так, «Анна Кареніна» може бути скорочена до восьми сторінок тексту, а «Крихітка Дорріт» Діккенса викладена на шести сторінках. Або це комікси - книжки-картинки, текст яких обмежуються підписами під барвистими картинками.

Нарешті, покетбуки, де все настільки підпорядковане принципу стандартності, що навіть обсяг твору класика може бути «підігнаний» під серію. Автору, який творить твір на замовлення, обсяг задається заздалегідь, якщо він друкується в покетбуке.

Французьке книговидання не отримує ніякої безпосередньої допомоги від громадських інститутів влади (в той час як французька преса і кіно спеціально підтримуються державою). Держава виступає скоріше в позиції партнера книговидання, ніж покровителя.

Для великих концернів країни характерний вихід на споживача, минаючи торгове посередництво. Роз'їзні агенти видавничих фірм з проспектами і зразками книг відвідують не тільки оптові ярмарки та великі книготорговельні підприємства. Вони прагнуть обслуговувати і дрібних торговців, і універсальну мережу, охочих продавати книги, різні товариства, бібліотеки і навіть індивідуальних покупців.

Найбільш сучасною формою торгівлі книгами безпосередньо у видавництвах є книжкові клуби. Це добровільні об'єднання передплатників, які довіряють демократично обраному правлінню клубу вибір книг за їх заявками та інтересам. Правління книжкового клубу у відповідності з цим замовляє книги видавництвам.

Число і товарообіг книжкових магазинів у Франції неухильно збільшуються. Щоправда, більшість їх так чи інакше економічно підпорядковані видавничим монополіям. У Франції вони носять імена своїх покровителів: «Ашетт», «Фламмаріон», «Р. Лаффонт».

У Франції кошти видавців і оптовиків залучаються для відкриття так званих Будинків друку, в яких об'єднані і контори місцевої преси, і роздрібна книжкова торгівля, і бюро бібліографічної інформації. Концерн «Ашетт» в 1981 р. відкрив контору з реконструкції книжкових магазинів; надаючи кредит «незалежним» власникам, він переобладнує їх підприємства на манер сучасного дизайну та комп'ютеризації процесів.

Однак кожен третій книжковий магазин в країні - це невелике підприємство, де стоять за прилавками самі власники та члени їх сімей. Частка їх продажу становить не більше 5 відсотків в загальному товарообороті, але одночасно відзначається й довіра покупця саме до такого типу магазинів (є навіть поняття «сімейний магазин»).

Добре організовані книжкові магазини релігійних корпорацій і політичних партій, які щедро субсидує їх організатори, розглядають діяльність магазинів як частину своєї ідеологічної роботи.

У Парижі досі одним з найбільших книжкових магазинів вважається «Либрері дю Глоб», організований колись як підприємство Французької комуністичної партії.

Реконструкція книжкової торгівлі на нових підставах виразилася в створенні так званих книготорговельних ланцюгів («чейн сторс»). В цьому відношенні найбільшою є фірма «Ашетт». Отримала поширення книжкова торгівля по бонах (талонами, листівками, чековими книжками) - різновид торгівлі в кредит. Вона посилено підтримується рекламою.

Помітним явищем у книговидавничій справі є Паризька книжкова виставка “Салон книги”. “Книжковий Салон” проводиться з 1981 року і є однією з найпопулярніших у світі виставок. Приміром, у 2008 році у ній брали участь видавці з більше, ніж 30 країн світу. Виставка вважається найважливішою культурною подією в Європі, відкритою як для широкого загалу, так і для видавців, книготорговців і бібліотекарів. Цікаво, що молодь до 26 років може відвідувати подію безкоштовно. Цим самим організатори намагаються продовжити покоління читачів друкованої продукції. Про книги, представлені на виставці, не лише пишуть всі газети, але й найбільші радіостанції, такі як "Radio France" і RFI. У традиціях «Салону» - обрання якоїсь країни почесним гостем. Так, у 2009 року такою стала Мексика. Саме фотографії з відомими письменниками цієї країни прикрасили стенди французького залу. Серед присутніх на виставці у 2009 році були представники видавництв таких країн, як Німеччина, Італія, Іспанія, Алжир, Мароко, Туніс, Ліван, Турція, а також Китай, Індія, Росія, Польща, Румунія.  Відвідувачі також можуть спілкуватися з улюбленими авторами на більш ніж 5000 автограф-сесіях. Окрім цього присутні на виставці майданчики, присвячені мистецтву книги. Також відвідувачі можуть взяти участь в різних конференціях та дискусіях, читацькому семінарі, де всі бажаючі можуть читати і чути потім свій голос з магнітофонів. Окрім цього ті, хто бажає ознайомитися з електронними книгами, може випробувати їх просто на виставці. Паризька виставка заснована Французькою асоціацією видавців і відбувається кожного березня. Спочатку подія проходила в Гранд-палаці, а з 1992 року переїхала до виставкового центру «Порт де Версаль». Організовує книжковий ярмарок компанія «Reed Expositions France» під егідою асоціації видавців. Щороку виставка є тематичною. Вона присвячується або одній із країн-гостей, або якійсь зі світових мов. Видавці діляться з відвідувачами досвідом і розробками нових технологій  за допомогою зустрічей, презентацій ноу-хау.  А ще власні виступи проводить профсоюз  видавців Франції з метою інформування про цифрові досягнення книговидання. Організатори називають виставку у Парижі «діалогом між культурами». Вони прагнуть зробити Книжковий салон доступним широкій громадськості, а не лише фахівцям видавничої галузі. А також одним із завдань книжкового ярмарку вважають поширення літератури серед усіх прошарків населення. У 2009 році Французький книжковий салон вперше відвідали українські видавці у якості учасників.