Українські землі в другій половині 17-18 ст

 

стосунки з князем В. ґолщинии, фаворитом царівни Софії, фактич-

 

ним керманичем московської  політики, одним із найкультурніших

 

людей Москви XVII ст.

 

Взагалі в 1680-их роках Мазепа став одним із найбільш впли-

 

вових діячів Лівобережжя. Офіційно він мав рангу генерального

 

осаула, але значення його було ширше. До цього треба додати, що

 

він мав надзвичайний особистий  чар, уміння приваблювати людей 

 

різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж геть-

 

манської держави та влади гетьмана.

 

Іван Мазепа був найпопулярнішою  особою на раді під Колома-

 

хом. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним жит-

 

тьовим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю

 

в управлінні України під  булавою двох видатних гетьманів: Дорошен-

 

ка та Самойловича. Крім того значно поширило його кругозір пере-

 

бування в Західній Европі, зокрема у Франції часів Мазаріні."

 

Але який би не був цей  досвід — становище, в якому опинився

 

Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також 

 

надзвичайний дипломатичний  хист, щоб протягом понад 20 років 

 

вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.

 

Обрання Мазепи зв'язане  було з підписанням нових, «Коломаць-

 

ких статтей». В основу їх покладено «Глухівські статті» Многогріш-

 

ного з року 1669, але пороблено при тому багато додатків на ко-

 

ристь Москви. Так, у пакті XX застережено, що Україна не сміє по-

 

рушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добро-

 

сусідські стосунки з Кримом. Знову, як і в зфальсифікованих «Пе-

 

реяславських статтях» 1659 року, заборонено Україні вести дипло-

 

матичні зносини з іншими державами. Крім залог та воєводів, що бу-

 

ли в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська за-

 

лога мала стати в гетьманській резиденції — Батурині — для по-

 

стійного контролю над  гетьманським урядом (пакт XVII). Цілком

 

новий пакт (XIX) трактував  про взаємини між Україною та Мос-

 

ковщиною. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский

 

край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до

 

єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути віль-

 

ний перехід з Москви ва Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнеяня зв'язків між двома народами (важливе е, що ска-

 

зано тут чітко про два народи), зокрема — сприяти шлюбам між

 

москалями та українцями.

 

Факт, що Мазепа, не зважаючи на дружні відносини з ґоліци-

 

них, не потерпів під час  перевороту, свідчить про його надзвичайне 

 

вміння пристосовуватись до людей та обставин.

 

Досвід двох невдалих походів  показав, що для того, щоб здо-

 

бути Крим, треба опанувати  Чорноморське узбережжя. Почалися

 

походи на долішній Дніпро, на Очаків. У походах на Очаків та Гази-

 

Кармея в 1690 році та на Аккерман року 1691 брали участь лівобе-

 

режні полки разом з правобережними із полковником Семеном Па-

 

лієм на чолі. Року 1692 знову ходили на Гази-Кармен, а року 1694

 

— на Очаків та Буджак.

 

У вересні 1700 року 4-тисячна  польська армія з гарматами ата-

 

кувала Хвастів, але була відбита. Палій готується до боротьби

 

з Польщею, гуртує правобережних  козаків, зноситься з Лівобереж-

 

жям, з Запоріжжям. Почалися селянські повстання на Поділлі, на

 

Брацлавщині, Київщині. Самусь проголосив селянам вічну волю від 

 

панського гніту. Козацтво визнало  Палія своїм проводирем. У 1702

 

році Самусь розгромив  польське військо під Бердичевом: поляки

 

втратили 2.000 чоловіка. Того ж року козаки зайняли всю Брацлав-

 

щину та частину Поділля. Здобута була твердиня поляків на Пра-

 

вобережжі — Біла Церква.

 

Року 1704 Мазепа вступив до Київщини. Незабаром Палій був 

 

заарештований разом з  його ближчими співробітниками. Інші виз-

 

нали владу Мазепи. Палія заслано на Сибір."'

 

На Правобережжі почалася влада Мазепи, бо Польща, знесилена 

 

війною зі шведами, які  окупували значну частину її, була неспро-

 

можна боротися за Правобережну Україну. Мазепа доводив цареві,

 

що під час війни  зі Швецією конче потрібно вдержати гетьманське 

 

володіння на Правобережжі. Мазепа збільшив число полків з 4 до 7,

 

залишив декого зі старих полковників  і призначив нових, переваж-

 

но з правобережної старшини. Він почав запроваджувати той самий

 

суспільно-економічний лад, який був на Гетьманщині: надавав  зем-

 

лі старшині та манастирям, дозволяв заводити салітряні майдани,

 

давав доручення «осаджувати» міста та села.

 

Так під булавою гетьмана Івана Мазепи на короткий час об'єд-

 

налися Лівобережна і Правобережна Україна. Діяльність Мазепи

 

була обірвана подіями 1708-1709 років.

 

5. ПИЛИП ОРЛИК (1710—1742)

 

Смерть гетьмана Івана  Мазепи була новою катастрофою для 

 

України. Старий, хворий, прикутий до ліжка, пін залишався геть-

 

маном до кінця, силою свого авторитету стримуючи групу українців,

 

що подалася на еміграцію, від морального розкладу і впливаючи 

 

авторитетом свого ймення на молодого короля Карла XII.

 

По смерті гетьмана почався  серед емігрантів неспокій. Він зали-

 

шив великі скарби в золотих  монетах, коштовностях, гетьманських

 

інсигніях. Поки був живий гетьман, ніхто не цікавився природою та

 

походженням цих скарбів, бо за старими традиціями гетьман  не ро-

 

бив різниці між «приватом» і «фіском». Після його сморти постало

питання: хто мас їх успадкувати? Чи вони належать державі, як

 

державний фонд, чи персонально  гетьманові і мають перейти до

 

його єдиного спадкоємця, небожа Андрія Войнаровського.

 

У 1710 році обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Ор-

 

лика. Це був один із найвидатніших  діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-

 

даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі зі'

 

незалежність України. Він  походив із чеського роду, одна лінія  яко-

 

го подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчив-

 

ся в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Сте-

 

фана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріяршогс

 

престолу в Москві. Орлик  працював у Генеральній Військовій Кан-

 

целярії, де його пізнав й оцінив Мазепа.

 

Обрання на гетьмана в 1710 році не було тільки почестю для Орли-

 

ка воно було великим тягарем, тим більшим, що не дістав він нічого

 

зі скарбів Мазепи і  ввесь час повинен був витрачати  власні гроші.

 

В день виборів Орлика схвалена була державна конституція під 

 

назвою «Конституція прав і свобід Запорізького Війська». Основний

 

пункт її — проголошення незалежности України від Польщі та Мос-

 

кви. Другим пун-ктом було встановлення козацького парляменту

 

який мав скликатися тричі  на рік; крім Генеральної старшини до

 

нього мали входити представники від Запоріжжя та по одному пред-

 

ставникові від кожного  полку 

 

30-річна діяльність екзильного гетьмана не мала практичних нас-

 

лідків, але він багато зробив в ідеологічному відношенні: поширив

 

в Европі ідею незалежної України, потрібної для Европи, для євро-

 

пейської рівноваги проти щораз сильнішої Росії. Праця Пилипа Ор-

 

лика і його сина, генерала французької армії Григора Орлика, була

 

ваяиіива і з іншого погляду: вони створили традицію мазепинців-емі-

 

Грантів, апостолів Української  Незалежної Держави, які довгий час 

 

лякали могутню Російську  імперію.

 

 

 

 

ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ (1708—1722)

 

Як уже сказано, негайно  після того, коли Петро 1 дізнався про  пе-

 

рехід Мазепи до Карла ІІ, він наказав обрати нового гетьмана. Ви-

 

бір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатні-

 

ших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець.. Навіть

 

обраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу «зрадником», як

 

було прийнято в офіційній  мові, а уживав назви «бувший гетьман»

 

або «пан антецесор». Ці дрібні риски дають промовисту характери-

 

стику нового гетьмана та його моралі.™ 

 

Іван Скоропадський, коли його обрано гетьманом, мав понад 60

 

років. Походив він з  Правобережжя, але перейшов на Чернігівщину

 

і зробив блискучу кар'єру  завдяки своїм дипломатичним  здібностям;

 

в 1709 році мав усі права  вважатися за одного з найповажніших  пол-

 

ковників. Таким чином, обрання його на гетьмана, проведене під тис-

 

ком Петра 1, було цілком нормальним, і, якщо не було б цього тиску,

 

його однаково обрали б  «вільними голосами» старшини, бо мав тільки

 

одного суперника—Чернігівського полковника Павла Полуботка.'"

Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зро-

 

стання могутности Московської держави, яка офіційно перетвори-

 

лася в Російську імперію, і приниження Української держави.

 

1722 року засиовадо Малоросійську Колегію із шістьох москов-

 

ських старшин з президентом-бриґадиром Вельяміновим на чолі.

 

Вона мала приймати від  населення скарги на українські) суди, конт-

 

ролювати фінанси, стежити, щоб старшина не обтяжувала козаків

 

У грамоті до українського народу Петро 1 заявив, що Малоросійську 

 

Колегію засновано для  того, щоб «народ український не був ш від 

 

кого обтяжений — ані  неправими судами, ані утисками старшин».'"

 

Таким чином Малоросійська  Колегія позбавляла гетьмана навіть

 

тієї влади, яка йому залишалася. Старий гетьман 1. Скоропадський 

 

пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару  і неза-

 

баром — 3 липня 1722 року —  помер.

 

ПАВЛО ПОЛУБОТОК (1722—1724)

 

Негайно після похорону Івана  Скоропадського старшина звер-

 

нулася з проханням до Петра 1 дозволити провести вибори нового

 

гетьмана, а тимчасово  уповноважила Чернігівського полковника

 

Павла Полуботка перебрати  правління як наказний гетьман. Одно-

 

часно приїхав до Глухова бригадир Вельямінов і зформував Мало-

 

російську Колегію. Так постали  два уряди: Генеральна Військова 

 

Канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та Малоросійська 

 

Колегія з бригадиром Вельяміновим, і між ними почалися тертя.

 

Павло Полуботок користався великою пошаною серед старшини

 

й козацтва. Це була людина енергійна, твердої вдачі, оборонець авто-

 

номних прав України. Він подав протест до Сенату проти Малоро-

 

сійської Колегії, яка зверталася до Генеральної Військової Канцеля-

 

рії з наказами, як до підвладної їй установи, і цим разом добився,

 

що Сенат наказав Вельямінові звертатися до Військової Канцелярії

 

з «промеморіями» і надалі працювати в контакті з вищими україн-

 

ськими установами.

 

Петро наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що була

 

з ним, і всіх українців, що підписали петицію. Полуботок, реснт Ге-

 

неральної Канцелярії Володховський та полковник Переяславський

 

Карпека померли у в'язниці. Інших, після смерти Петра, в 1725 році,

 

звільнено, але інтерновано  в Петербурзі. Відпущено на Україну 

 

лише тих, хто мав синів, а синів узято закладаиками. Це був повний

 

розгром української старшини. В Україні все затихло, пригнічене

 

терором. Правила Малоросійська  Колегія разом з слухняною  стар-

 

"таною.'"

 

Малоросійська Колегія накладала  щораз нові податки, збираючи

 

їх грошима та збіжжям; щороку сума податків збільшувалась: до

 

1725 року зібрано 45.527 карбованців,  року 1725 — 244.225. Все над-

 

силалося до російського уряду.

 

В пам'яті українського народу Павло Полуботок залишився як

 

один із улюблених героїв, який боронив українську автономію  і 

 

заплатив за неї життям. В «Історії Русів» змальовано його як сміли-

 

вого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих укра-

 

їнських патріотів ХУШ-ХІХ ст. висіли портрети Полуботка із зверненими до Петра словами, що їх приписав йому автор «Історії Ру-

 

сів»: «Заступаючись За отчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і 

 

для мене ліпше найгіршою  смертю вмерти, як дивитися на загальну

 

загибель моїх земляків».'"

 

У січні 1725 року помер Петро 1. В хаосі, який почався, коли не

 

стало твердої, жорстокої  руки Петра 1, несподівано дістала  престіл

 

друга Петрова жінка, слаба  волею, мало культурна Катерина Г.

 

Фактично правив Росією за Катерини 1 Меншиков, який допоміг їй

 

здобути трон.

 

1-го жовтня 1727 року в  Глухові, в присутності радника  Наумова, 

 

обрано на гетьмана полковника Миргородського полку Данила Апо-

 

стола, а Наумову наказано бути при ньому радником."*. Обрання 

 

Данила Апостола переведено дуже урочисто і воно викликало в 

 

Ухраигі загальне задоволення, яке виявилося не в адресах, привітан-