Українські землі в другій половині 17-18 ст

 

нях, але в тому, що посилився поворот українців з-закордону.

 

 

 

 

ДАНИЛО АПОСТОЛ (1727—1734)

 

Обраний на гетьмана, Данило Апостол мав уже 73 роки. Не

 

бувши близьким з Мазепою, він був його однодумцем у питанні со-

 

юзу зі Швецією і користався його довір'ям. Неясними залишаються 

 

мотиви, з яких він покинув  Мазепу і вернувся до Петра 1. Пізніше,

 

за Полуботка, він активно  підтримував його в справі «привернення

 

прав українців» та в справі обрання гетьмана; був заарештований 

 

і звільнений після смерти Петра 1. Син Данила Апостола, Петро, за-

 

лишився закладником в Петербурзі. Так само, як згадано вище, зат-

 

римано синів інших старшин, випущених після звільнення на

 

Україну.

 

Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані.

 

З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генераль-

 

ної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська

 

Колегія не мала компетенції  призначати нову старшину. Тому ра-

 

зом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину.

 

Гетьман не мав сил для  боротьби з цими явищами. Він пішов  іншим 

 

шляхом: наполягав на виборності інших членів полкової старшини

 

і з їх допомогою боровся  з свавіллям полковників."'

 

Данило Апостол застав на Україні непорядок також у  земельних 

 

справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність,

 

з обов'язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старши-

 

на, поки посідав певну  посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка 

 

звалася «рангою», переходила до його наступника, а він з новою по-

 

садою діставав іншу рантову землю. Таким чином рангові землі були

 

платнею, нагородою за виконування  певних обов'язків і не могли за-

 

лишатися в посіданні  тимчасового володільця, якщо він  не мав поса-

 

ди, і в жадному разі не могли бути передані як спадщина.

 

З бігом часу розгорілась  боротьба за перетворення рантових зе-

 

мель на власні. Почалася вона ще за Мазепи і продовжувалась у на-

 

ступних часах — за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Нас-

 

лідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало за-

 

безпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації.

На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропад-

 

ського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських на-

 

чальників, затримала за собою володіння величезними  маєтками, що

 

їх гетьман мав на ранту. Полковник Гадяцький, Г. Граб'янко, при-

 

значений у 1730 р., так і  яе дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апо-

 

стол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали геть-

 

мани «на булаву». Багато заколоту вносили російські достойники, які 

 

також діставали рантові  земзгі, але ставилися до них, як до власних.

 

Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюд-

 

нювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.'"

 

Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення 

 

«Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоро-

 

падського, коли порушено було питання про переклад українських

 

законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій до-

 

ручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати

 

кодекс; в основу покладено  Литовський Статут та Магдебурзьке

 

право.

 

Своїми талантами, зокрема  дипломтичним хистом, Данило Апо-

 

стол не міг дорівнювати Мазепі. Але спокійний, розважний, він був

 

глибоко переконаний український  патріот, який останні роки свого 

 

бурхливого життя присвятив  Українській державі, збереженню та

 

охороні її незалежности, того, що мовою XVIII ст. називали «автоно-

 

мією». Про щось більше не мріяли українські патріоти. «Його шести-

 

літнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному  тлі 

 

українського життя після  упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити

 

гетьманську владу й авторитет  гетьмана супроти російських і місце-

 

вих українських властей», — характеризував Данила Апостола Д.

 

Дорошенко.'"

 

 

 

 

ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО  УРЯДУ (1734—1750)

 

Данило Апостол, умираючи, хотів був передати владу генераль-

 

ній старшині, до обрання  нового гетьмана, але в Петербурзі вже 

 

чекали на його смерть і  негайно надіслали наказ резидентові  при 

 

гетьмані, генералові Наришкіну, по смерті гетьмана, перебрати 

 

владу. Російський уряд, замість  обрання гетьмана, вирішив поно-

 

вити Малоросійську Колегію, але це реішення наказано було три-

 

мати в таємниці від  українського народу, щоб уникнути хвилювання.

 

До загального лиха, яке  принесла з собою російська влада, при-

 

єдналася руйнація господарства, спричинена війною з Туреччиною,

 

що почалася 1735 року. На Україну  впав найбільший тягар цієї війни.

 

Крім участи козаків у  війську, вона мусіла постачати харчі, вози,

 

коней, волів для обозу, погоничів.

 

Війна почалася походом російської армії на Крим влітку 1735 ро-

 

ку. Як і за цариці Софії, похід не вдався через погану організацію по-

 

стачання. У тій невдалій авантурі загинуло з голоду 12.000 козаць-

 

них коней. Року 1736 похід  почався під командою фельдмаршала Мі-

 

ніха, який вів 54-тисячну армію, в тому числі 12.730 козаків. Ці ко-

 

заки були виснажені, погано озброєні і половина їх не мала коней. До

такого стану приведено  Україну вже в 1736 році. Ціною великих 

 

жертв Мініх дійшов до Криму і здобув його столицю Уахчесарай, але

 

мусів спішно відступити, бо в армії прокинулись пошесті. Мініх

 

утратив половину армії. Особливо великі втрати були в українській 

 

частині армії.

 

Року 1744 Єлисавета, подорожуючи по Україні, побувала в Києві,

 

де старшина звервулася до неї з проханням дозволити обрати геть-

 

мана, і вона дала свою згоду. Але вибори гетьмана відкладено, бо

 

Єлисавета хотіла, щоб гетьманом став молодший брат Олексія Рову-

 

мовського, Кирило, який ще був замолодий. Тож йото виряджено за

 

кордон, з ментором, адьюнктом Академії Наук, Г. Тепловим, де слу-

 

хав він лекцій в університетах Німеччини, Франції, Італії. Кости Ки-

 

рило поверяувся до Петербургу, його призначили президентом Ака-

 

демії Наук (йому було тоді 18 років). Він був одружений з родичкою

 

Єлисавети — Нарішкіною.

 

Року 1746, коли помер президент  Правління Гетьманського Уря-

 

ду, Бібіков, наступника йому не призначали і Україною правила Ма-

 

лоросійська Колегія. Року 1745 поновлено Київську митрополію

 

(після арештування Йоасафа Краковського в Києві були тільки

 

архиспископи). Тепер архиепископ Рафаїл Заборовський дістав ти-

 

тул митрополита.'" Року 1747 проголошено царську грамоту про об-

 

рання гетьмана.

 

Обрання гетьмана відбулося  в Глухові з додержанням усіх старо-

 

давніх традицій, з великою  урочистістю. Проте, оскільки останні 

 

гегьмаіві були накинені російським урядом, Скоропадський та Апо-

 

стол, могли бути обрані й без російського примусу, бо обидва були

 

визначними полковниками, добре відомими в Україні, з великими

 

заслугами перед Батьківщиною, — Кирило Розумовський завдячував

 

своє «одноголосне» обрання  лише царициній ласці, бо ніхто в  Укра-

 

їні, крім хіба односільчан, не знав цього 22-х літнього юнака, що до

 

15-ти років жив життям  звичайного сільського хлопця  в селі Леме-

 

ші. Але був і другий бік медалі: Україна надто тяжко терпіла під

 

ярмом Малоросійських Колегій, надто ненавиділа російських уря-

 

довців, і перспектива мати знову гетьмана була привабливою для ба-

 

гатьох українців.

 

 

 

 

КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ (1750—1764)

 

Новий гетьман дістав тяжку  спадщину: Україна була зруйнована

 

війною з Туреччиною. Старшина була пригнічена терором російсько-

 

го панування, здеморалізована систолою доносів, на якій базувалося

 

правління Анни та Бірона.

 

Молодий, легковажний Кирило Розумовський все ж таки дав собі

 

раду в цьому конґльомераті впливів і ввесь час свого гетьманування

 

залишався тим, чим створила його природа і що сприйняв він  з мо-

 

локом матері, з першими дитячими вражеякшми — залишався укра-

 

Поцем.

 

Кирило Розумовський з  самого початку свого правління  добивався 

 

від російського уряду  привернення Україні прав, які  втратила вона

 

після Мазепи, Дещо пощастило  йому добитись, але багато його за-

 

ходів не увінчались успіхом. Звичайно, допомогал» гетьманові при-

 

язне ставлення до нього, як і до цілої родини Розумовських, цариці

Єлисавети, яка поширювала таке своє ставлення і на всю Україну.

 

Внаслідок наполегливих заходів  гетьмана справи України знову 

 

передано з Сенату до Колегії  Закордонних Справ, під його управ-

 

ління передано Запоріжжя і Київ. Але тяжко було з фінансовою

 

автономією України. Року 1754 гетьманові наказано складати звіти 

 

російському урядові про  прибутки та видатки державного скарбу.

 

Не зважаючи на енергійні  протести Розумовського, який покликав-

 

ся на часи Богдана Хмельницького  та Дорошенка, йому не вдалося 

 

добитися скасування цієї контролі. Не вдалося й осягнути права віль-

 

них зносин з чужоземними  державами, звільнити Україну від  уча-

 

сти у війнах Російської імперії, які не стосувалися інтересів Укра-

 

їни, а також від матеріяльних тягарів, зв'язаних з цими війнами.

 

Україна примушена була брати  участь в Семилітній війні Росії  з 

 

Прусією, 1757 року мусіла вислати 8.000 погоничів-селян, більша

 

частина яких загинула в  поході. Вислала вона й 1.000 компанійців,

 

які брали участь у битві  під Егередорфом. Року 1760 вислала знову

 

2.000 козаків і кілька  тисяч волів. 

 

За Розумовського українська старшина здобула високе стано-

 

вище. Під час частих виїздів  гетьмана з України правління  переда-

 

вав він генеральній старшині: обозному С. Кочубеєві, підскарбієві

 

М. Скоропадському, писареві А. Безбородькові, осаулові П. Вальке-

 

вичеві та хорунжому М, Ханенкові. За Розумовського ввійшли у

 

звичай загальні з'їзди старшини в Глухові для обговорювання  важ-

 

ливих справ. Ці з'їзди мали тенденцію перетворитися на постійний

 

український шляхетський  сойм. Року 1763 Розумовський скликав до

 

Глухова Генеральні Збори  — справжній шляхетський сойм — для

 

затвердження судової  реформи.

 

За Кирила Розумовського  в Україні проведено значні соціяльні

 

реформи. Козацька старшина остаточно оформилася у вищий  упри-

 

вілейований стан — шляхетство. Це був процес, який розпочався дав-

 

но, зародки якого помічалися ще за Хмельниччини і який почав

 

оформлюватися за Мазепи. Процес перетворення дворянства на

 

упривілейований стан швидкими темпами розгортався і в Російській

 

імперії. За цариці Анни дворянство здобуло емансипацію від обов'яз-

 

кової служби державі, приписаної Петром 1, за Єлисавети воно здо-

 

було ще більше прав.

 

На одному із з'їздів старшини виголошено промову, відписи якої

 

довгий час ходили по руках: «Про уліпшення стану Малоросії». Ця

 

промова була показником політичних та суспільних змагань козаць-

 

кої старшини: її автор журився занепадом войовничого духу в Укра-

 

їні, ідеалізував давні часи, коли були «сойми або генеральні ради».

 

Ідеал автора — конституційно-парляментарний лад, в якому всі по-

 

літичні права належали б українському шляхетству. Одним із най-

 

більших лих сучасного  ладу, на його думку, було те, що селяни мали

 

право переходити з місця  на місце, тому, мовляв, занепадає хлібо-

 

робство, убожіють дідичі, держава не дістає належних їй податків

 

і т. д. Потрібна судова реформа  — треба зосередити суд в руках 

старшини.

 

Це прагнення закріпити  за собою володіння маєтками та обме-

 

жити права селян було основним прагненням старшини. Під  її впли-

 

вом гетьман Розумовський значно обмежив права переходу селян.

 

Розумовський ввів реформи  у війську: запроваджено муштру за

 

зразком західньоевропейським, удосконалено артилерію, введено

 

однакове узброєння та уніформу.

 

Багато дбав Розумовський за освіту: в усіх полках заведено школи 

 

для обов'язкового навчання козацьких синів; крім загальної  освіти,

 

введено спеціяльну освіту: «військові акзерциції».

 

З самого початку гетьманування  Розумовський вживав заходів,

 

щоб заснувати університет  в Батурині, що його гетьман хотів  знову 

 

зробити столицею. Палац  гетьмана був збудований в стилі  королівських

палаців, з англійським  парком.

 

Але Глухів не задовольняв  гетьмана: він хотів перенести  столицю до