Українське питання в міжнародних відносинах напередодні та на початку Другої світової війни

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Друга світова війна по праву вважається найбільшою трагедією людства за всю історію: десятки мільйонів людей убитих, не менше скалічених, жахливі злочини проти людства нацистів, сотні тисяч замордованих у концентраційних таборах. Україна, знаходячись на межі Європи та Азії опинилася в самому епіцентрі цієї жахливої війни.

Метою даної роботи є реферативний виклад основних подій та явищ, що мали місце на території України та на перших етапах Другої світової війни. Основна увага спрямована на визначення місця України в планах учасників війни, описуються напад нацистської Німеччини на Радянський союз та  встановлення окупаційного режиму в Україні, висвітлюється діяльність організацій руху опору, таких як УПА та радянські партизани.

Для написання реферату були використані аналітичні статті по відповідній тематиці, підручники з історії України в ХХ ст. та монографії, присвячені Україні періоду Другої світової війни та нацистської окупації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Українське питання в міжнародних відносинах напередодні та на початку Другої світової війни.

 

Привабливе геостратегічне становище України робило її предметом зазіхань з боку різних держав задовго до ХХ ст., чому сприяло не лише географічне становище, а й економічний потенціал1. Майбутні учасники Другої світової війни позначали свої позиції щодо України недвозначно.

Територія України входила в інтереси всіх навколишніх держав. Для прикладу, в 20-30-х роках в Польщі розвивалася ідея про створення «Великої України» на території українського Правобережжя, яка б на федеративних принципах увійшла до Речі Посполитої.

Окрему стратегію будувала Угорщина: суть «українського питання» зводилася  до того, щоб повернути Рутенію до Угорщини, а з Україною, коли така виникне на західних землях при допомозі Німеччини, йти на союз і зближення, оскільки така Україна буде перебувати під протекторатом Німеччини. В Будапешті вважалося, що така Україна після прилучення до неї й підрадянських земель, за силою переважатиме всю коаліцію Малої Антанти (Чехословаччина, Румунія, Юґославія), разом узяту, тож Україна стане союзницею Угорщини, щоб разом протистояти Малій Антанті. Протягом 1938–1939 рр. головним у стратегії Угорщини стали домагання переглянути свої північно-східні кордони й повернути свої історичні землі в Словаччині та Карпатському краї. Скориставшись пасивністю європейських держав при остаточному знищенні Німеччиною державності Чехословаччини, Угорщина 15 березня 1939 р. перейшла до окупації Словаччини та Карпатської України2. 

Особливе місце посідала Україна в планах Гітлера. Оголосивши головною метою здобуття життєвого простору для німців як народу вищої раси, він ще у вересні 1936 р. оголосив: «Якби ми мали в нашому розпорядженні незліченні сировинні багатства Уралу, ліси Сибіру, і якби безкраї родючі рівнини України були в межах Німеччини – ми мали б все»3. Гітлер почав використовувати «українську карту» ще з березня 1933 р. в переговорах з Варшавою, готуючи ґрунт для укладання пакту про ненапад4.

Проте найактивніше українське питання в міжнародних відносинах почало спливати влітку 1939 р.: в цей час у Москві проходили переговори між військовими місіями СРСР, Франції і Великобританії, на котрих узгоджувалися політичні питання щодо визначення потенційних агресорів і дій проти них. В ході цих переговорів українські території розглядалися в якості стратегічного плацдарму для дій радянських військ проти країн-агресорів, а українські землі у складі Польщі і Румунії розглядалися в якості можливих коридорів для проходу радянських військ5.

Дані переговори були знаковими не лише для країн-учасників, але й для Німеччини та Італії. Так, з приводу цих переговорів 7 серпня 1939 р. зустрічалися Муссоліні та Гітлер. Перед Німеччиною постала необхідність зірвати московські переговори. Гітлер відверто висловився перед Муссоліні, що збирається розв’язати війну проти Польщі, і закликав підтримати Німеччину, проте відзначають негативну реакцію італійської сторони на підготовку німецького вторгнення у Польщу. Така позиція Італія стала для Гітлера додатковим мотивом іти на зближення із СРСР6.

Вже 26 липня співробітники німецького МЗС натякнули радянським представникам у Берліні про потребу відновити взаємовигідні стосунки Німеччини та СРСР. 2 серпня очільник МЗС Німеччини Ріббентроп особисто заявив радянського посла, що Німеччина прихильно ставиться до СРСР, запропонувавши йому визначитися, яку сторону підтримає Москва. Ріббентроп запевняв, що усі проблеми між Балтійським та Чорним морями будуть вирішуватися між Москвою та Берліном, а також запропонував «вирішити майбутнє Польщі», натякнувши, що СРСР може отримати у своє підпорядкування східні території Польщі, тобто – території Західної України та Західної Білорусії7.

12 серпня нарком закордонних  справ СРСР Молотов повідомив  Ріббентропа, що Радянський Союз готовий до переговорів з Німеччиною. Вже 19 серпня представники Німеччини та СРСР підписали надзвичайно широкий економічний договір, а Молотов передав до Берліну проект пакту про ненапад між двома країнами. Угода про ненапад гарантувала Гітлеру спокій на східних кордонах Німеччини і дозволяла воювати з Польщею, Британією та Францією. 21 серпня Радянський Союз припинив переговори з Францією та Британією, не пояснюючи причин8.

Переговори СРСР та Німеччини продовжували стрімко розвиватися і оформилися у договір «Про ненапад» від 23 серпня 1939 р., який також відомий як «пакт Молотова-Ріббентропа». Даний договір укладався із врахуванням принципово нової ситуації в Центральній Європі, за якої ініціатива у зміні статусу територій в цьому регіоні повністю перейшла в руки Німеччини та СРСР9.

Положення нового договору передбачали ненапад між державами, а отже виключали можливість подальшого доручення СРСР до будь-яких ініціатив, які може застосувати проти Німеччини світова спільнота. Також в цьому договорі вказувалася, що у разі війни між Німеччиною та Польщею СРСР не зобов’язаний дотримуватися договір «Про ненапад», укладений з Польщею в 1932 р. Таким чином, для СРСР з’явилася можливість реалізувати свої територіальні претензії до Польщі – на той випадок, якщо Німеччина розпочне окупацію Польщі, необхідно було заздалегідь захистити радянські інтереси в цьому регіоні. Тому цілком логічним кроком стало укладання таємного додаткового протоколу, в якому не було визначено порядок і методи політичного переоблаштування Центральної Європи. Було визначено, що до сфери інтересів СРСР входять Східна Галичина, Західна Білорусія, Люблінське і Варшавське воєводства Польщі, а також Латвія, Естонія і Фінляндія. Своїми претензіями до Польщі СРСР показав прагнення звести нанівець положення Версальської системи у Східній Європі.

 

 

Розділ 2. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР та УРСР.

 

28 серпня 1939 р. Гітлер віддав  наказ про напад на Польщу  на світанку 1 вересня. Цього дня, о 4 годині 45 хвилин вермахт у складі 55 піхотних і 7 танкових дивізій  атакував сусідню державу. Польща мала у своєму розпорядженні 24 укомплектованих піхотних дивізій та 15 дивізій, які ще були на стадії укомплектування, 807 легких танків, 407 літаків, 4300 гармат. З особового складу в 1 млн. осіб 560 тис. солдатів були щойно мобілізовані резервісти; понад 110 тис. солдатів польської армії були українцями10.

2 вересня польський посол  офіційно звернувся по допомогу  до СРСР, сподіваючись на підтверджені  за кілька днів до цього  гарантії допомоги, проте того  ж дня Молотов відмовив польському  уряду в допомозі. Радянський  Союз в цей час готував власний  напад.

Армійським групам було поставлене завдання до кінця дня 18 вересня оволодіти районами Луцька, Буська, Перемишля, Бібрки, Станіслава і розгорнути наступ на Володимир-Волинський, Львів, Стрий і Дрогобич. У кінцевому результаті операції частини Українського фронту мали вийти на рубіж річок Вісли та Сяну11. Всього радянське угруповання військ, підготовлених для нападу 17 вересня, складало 617 588 чоловік, 4954 гармат, 4733 танків, 3298 літаків. До початку жовтня особовий склад радянських військ в Польщі зріс до майже 2,5 млн. солдатів12.

До 28 вересня 1939 р. війська Українського фронту зайняли територію, яка згідно з таємним протоколом пакту Молотова-Ріббентропа відходила до радянської сфери інтересів. Червона армія просунулася на 250-350 кілометрів на захід, зайнявши територію 195 тис км2 із населенням майже 13 млн. осіб. До УРСР було приєднано 88 тис км2 із населенням 7 млн. 838 тис осіб.

28 вересня 1939 р. у Москві  було підписано новий договір  про Дружбу і кордони між  Німеччиною та СРСР. 4 жовтня у  додатковому протоколі до угоди  було врегульовано нову лінію  кордону на колишній території  польської держави. Сталін відмовився  від частини Варшавського та  Люблінського воєводств, отримавши  в обмін до своєї сфери впливу  Литву.

З метою легалізації радянської влади в Західній Україні, було вирішено провести вибори до так званих Народних Зборів Західної України. Вони приводилися відповідно до рішення Політбюро ЦК ВКП (б) про «Питання Західної України і Західної Білорусії» від 1 жовтня 1939 р13. За три тижні до дати виборів у Москві вже були накреслені їх основні результати:

• затвердження передачі поміщицької землі селянським комітетам;
• вирішення питання про характер влади, яка має сформуватися на даній території;
• вирішення питання про входження до складу СРСР;
• вирішення питання про націоналізацію банків і крупної промисловості.

Відповідно до визначених у Москві термінів, протягом 22-23 жовтня 1939 р. під контролем радянських військових властей, із залученням близько 50 тис пропагандистів та агітаторів було проведено вибори до Народних зборів. Громадянам було запропоновано єдиний список «комуністів і безпартійних», за який начебто віддали свої голоси 90,4% виборців із 92,8%, що взяли участь у голосуванні.

Для завершення процесу легітимізації приєднання нових земель 31 жовтня 1939 року у Москві скликали позачергову сесію Верховної Ради СРСР. Для офіційного передання їй декларації Народних Зборів Західної України до радянської столиці прибула спеціально обрана повноважна делегація зборів у складі 63 осіб. 1 листопада 1939 року після недовгого обговорення декларації Народних Зборів Західної України ухвалили закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. Піковою подією візиту делегації зі Львова до Москви стало її прийняття у Кремлі Й.Сталіним, М.Калініним та К.Ворошиловим.

Виконуючи новоприйнятий закон від 1 листопада, Верховна Рада УРСР 14 листопада одностайно ухвалила закон УРСР про прийняття до складу УРСР Західної України. Після цього Народні Збори Західної України припинили своє існування.

Завершивши юридичне оформлення входження Західної України до СРСР, на цій території було розпочато швидкісний процес радянізації, що включало в себе наступні дії:

• ліквідація всіх українських, польських та єврейських політичних партій або громадських організацій;
• встановлення однопартійної політичної системи з монополією компартії на державну владу;
• наділення каральних органів такими повноваженнями, які не обмежувалися дією законів чи конституції;
• зайняття органами НКВС всіх закладів зв’язку, банків, типографій, промислових об’єктів, редакцій газет, державних архівів тощо.

4 грудня 1939 року Президія  Верховної Ради СРСР прийняла  рішення про ліквідацію на  території Західної України старого  адміністративно-територіального устрою  і створення шести нових областей: Волинської, Рівненської, Дрогобицької, Львівської, Станіславівської, Тернопільської. Одразу ж після цього розпочалася швидкісна «радянізація» новоприєднаних територій.

 

Розділ 3. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Місце України в планах фашистів. Встановлення окупаційного режиму.

 

Після розгрому Франції Гітлер не наважувався розпочинати десантну операцію на Британські острови, обмежившись авіаційним бомбардуванням Англії, оскільки його турбувала позиція СРСР в англо-німецькій війні. Вже 21 липня 1940 року Гітлер віддав наказ продумати плани можливої війни на Сході.

Німецька дипломатія розробляла два шляхи вирішення проблеми: домовитися або з британцями, або з Радянським Союзом про нейтралітет, проте обидві задумки зазнали невдачі – Англія була налаштована на війну з Німеччиною за будь-яких умов, а СРСР почав вимагати передачі до своєї сфери інтересів всі Балкани та чорноморські протоки14.

Прагнучи захистити свої інтереси в Румунії, Берлін ініціював державний переворот в цій країні – король Кароль ІІ зрікся престолу на користь сина Міхая, а всю владу в країні отримав фашистський уряд генерала Антонеску. Румунія невдовзі приєдналася до Троїстого пакту країн Осі (до якого також долучилися Угорщина, Болгарія та Словаччина), а також допустила на свою територію німецькі війська. Після цього німецькі дипломати здійснили останню спробу домовитися з СРСР15. 12-13 листопада 1940 р. в Берліні відбулися переговори Гітлера і Ріббентропа з Молотовим, в ході яких Радянському Союзу пропонувалося приєднатися до Троїстого пакту, відмовитися від претензій на Балкани і спрямувати свою експансію в бік Індії. Оскільки СРСР вимагав цілком протилежного, то переговори повністю провалилися.