Українське суспільство і проблема співіснування субкультур на сучасному етапі

        МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

                    ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                             ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

                          Наукове повідомлення на тему:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Українське суспільство і проблема співіснування субкультур на    

         сучасному етапі»

 

 

 

 

 

 

                                                                             Підготувала 

                                                                          студентка 1-го курсу

                                                                          ННІ природничих наук

                                                                          біологічного факультету

                                                                          групи 1-А

                                                                          Пухир Тетяна

 

 

 

 

                                         ЧЕРКАСИ 2013

                                   План

1. Вступ
2. Поняття суспільства
3. Субкультура
4. Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Філософське розуміння  суспільства полягає у визначенні його з позицій

окремої людини, особи, гуманізму. Людина - суспільство, (я -

суспільство) є вихідне  у філософському аналізі.

Людина є суспільною істотою і її можливості реалізуються лише в

суспільстві, а всі  дії людини, зв'язки і відносини, умови, в яких живуть

люди, можна правильно  зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст

поняття суспільства, соціуму.

Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасних умовах

люди постійно говорять про закони і права, державу, національне  і

інтернаціональне, громадську думку та повноваження, правильну  й

неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство,

соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм,

соціалізацію й лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм

тощо. І не тільки говорять, а й сперечаються. І не тільки сперечаються,

але й борються за те, що стоїть за такими словами. І в  таких соціальних,

політичних битвах в  усіх куточках землі люди гинуть сотнями, тисячами,

мільйонами. Ідея закону, права, держави, свободи, державності,

соціальної справедливості тощо є основною складовою частиною ідеї

соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі

ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у звичайне

пустослів'я.

 

Проблема що таке соціум, що таке суспільство, яка природа  елементарних

явищ, що складають факти  суспільного життя. Тому соціологія, соціальна

філософія все ще не дали чіткої відповіді на питання. Одні філософи

(неокантіанці, Вільгельм  Віндельбанд, Генріх Ріккерт)  пояснюють це

складністю будови суспільства, плинністю суспільного життя, зв'язаною з

унікальністю свідомої дії кожної людини.

 

Суспільство не має своїх законів і наука про суспільство неможлива.

Інші, - англійський філософ  Карл Поппер та ін. - ідуть ще далі,

пояснюють неможливість наукового визначення суспільства  унікальністю

самого суспільного  життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних,

універсальних законів. Зазначені труднощі пізнання суспільства  справді

стримували пошуки соціальною філософією суті соціуму, суспільства

протягом історії.

 

 

 

2. Поняття суспільства

 

Суспільство – одна з  основних категорій філософії в  цілому і соціальної

філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”,

“соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі. Ще й

насьогодні поняття  “суспільство” вживається у різних значеннях у

філософській, історичній та економічній літературі:

– Суспільство як окреме суспільство, як самостійна одиниця  історичного

розвитку (суспільство  стародавнього Єгипту чи Афін, середньовічної

Флоренції, сучасної України, Польщі чи Німеччини). Кожне таке

суспільство є єдиною, притаманною лише йому, системою суспільних

нною лише йому, системою суспільних

відносин, розвивається відносно незалежно від інших  суспільств, або ж,

як часто можна зустріти в літературі, є “соціальним організмом”.

– Та чи інша конкретна  сукупність соціальних організмів (у  цьому

значенні вживається, наприклад, поняття “європейське суспільство”).

– Суспільство певного  типу (первісне, феодальне, індустріальне  чи

постіндустріальне, інформативне).

– Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й

існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

Надзвичайна складність, динамізм суспільного життя створюють  для

дослідників-суспільствознавців чимало труднощів. Сутність проблеми

заключається у тому, щоб зрозуміти, яким чином люди пов’язані  з

суспільством? Яка природа  цих зв’язків і виникаючих між людьми відносин?

Що визначає у кінцевому  результаті розвиток суспільства і  хід світової

історії? Відповідей на ці та подібні до них питання в  соціальній історії

давалося багато, але  їх можна звести до декількох основних типів.

У філософії Нового часу були розповсюдженими натуралістичні концепції

суспільного життя, тобто  пояснення суспільних явищ виключно діями

природних закономірностей: фізичних, географічних, біологічних  тощо, або

ж особливостями людини як природної істоти (раса, стать та ін.)

Натуралізм зводить  вищі форми буття до нижчих, людину – лише на рівень

природної істоти, як “соціального атома”, а суспільство – до механічного

поєднання атомів (тобто  індивідів), які замкнені лише на власних

інтересах. Це і є теоретичним  обґрунтуванням індивідуалізму, анархізму

та егоїзму, утвердженням моделі суспільства, в якому йде  війна кожного

проти всіх (згадаймо “Людську комедію” О.Бальзака як художнє втілення

цього принципу).

 

У ХХ ст. продовжується  розвиток теорій, заснованих на натуралістичному

підході до пояснення  суспільних явищ і людини. З цих  позицій суспільство

розглядається як продовження  природних і космічних закономірностей. Або

хід історії і долі народів визначаються ритмами Космосу  чи сонячної

активності (точки зору А.Чижевського, Л.Гумільова), або особливостями

природно-кліматичного середовища (Л.Мечніков), або ж еволюцією природної

організації людини, її генофонду (соціобіологія). Здебільшого

суспільство розглядається  як вище, але не саме вдале творіння природи, а

людина – як найнедосконаліша жива істота, обтяжена генетичним прагненням

до руйнації та насилля. Це призводить до посилення загрози  самому

існуванню людства і  визначає можливість його переходу в  інші, космічні

форми його буття (К.Ціолковський).

Ідеалізм занадто одухотворює людину, відриває її від природи, перетворює

духовну сферу суспільного  життя в самостійний і визначальний чинник його

існування і розвитку. У цих тлумаченнях суспільства  його сутність

вбачається у комплексі  тих чи інших ідей, вірувань, міфів  тощо (звідси

принцип “Ідеї правлять світом”).

Ідеалістичний підхід до суспільства найчіткіше відображений у

філософській системі  Г.Гегеля, в якій абсолютний дух відображає себе в

“усвідомленні свободи” в людській історії (тобто свобода  є для духу

в людській історії (тобто свобода є для духу

матеріалом, в якому  він пізнає себе й підіймається на новий, вищий

ступінь.

Поширеними є й релігійні  концепції суспільства, адже світові  релігії

(християнство, іслам,  буддизм), як і національні (іудаїзм,  індуїзм,

конфуціанство) мають свої трактування суспільного й державного устрою, в

основі яких – ідеї божественної передвизначеності суспільного  життя.

В цілому всі названі, як і чисельні неназвані теорії суспільства  не

можуть претендувати на повну істину, оскільки вони відображають лише

певні сторони тієї найскладнішої  реальності, яка визначається поняттям

“суспільство”.

Марксистська філософія  стверджує, що у соціальний організм людей

пов’язує не спільна  ідея чи спільний Бог, а матеріальне  виробництво –

продуктивні сили й виробничі відносини, про що йтиме мова далі. Останні

складають основу суспільно-економічних  формацій як етапів світової

історії. Ці ж чинники, у свою чергу, залежать від природно-кліматичних

умов, засобів спілкування, мови, культури тощо. Але визначальним є

суспільне буття людей, тобто своєрідна “соціальна матерія”, яка є

реальним процесом життя  людей.

Матеріалістичне розуміння  історії спирається на об’єктивність  процесів,

які відбуваються у суспільстві, на принципи детермінізму (тобто

визначеності), згідно з  якими певні форми матеріального виробництва

визначають певну структуру  суспільства і певні відносини  людей до

природи. Тому суспільство потрібно вивчати як природно-історичний

процес, подібно до того, як природознавство  вивчає природу та її закони.

Але це не заперечує суб’єктивного фактору в історії, тобто діяльності

людей. При її розгляді завжди необхідно  досліджувати витоки, причини,

об’єктивні умови, які вирішальним  чином впливають на дії людей. Але в

основі суспільних зв’язків знаходиться  система матеріальних відносин.

Поняття “суспільні відносини” в  літературі вживається у двох розуміннях:

в широкому, коли мають на увазі  всі, будь-які відносини між людьми,

оскільки вони складаються і  реалізуються у суспільстві (у тому числі і

міжособистісні відносини); у вузькому, коли під ними розуміють лише

відносини між великими соціальними  групами, які мають безпосередньо

соціальний характер (виробничі, міжкласові, міжнаціональні, екологічні,

міжнародні та внутрішні тощо). Саме такі відносини і є соціальними, хоча

у першому випадку поняття “соціальне” є синонімом “суспільного”.

Соціальні відносини складають  соціальну систему суспільства, яка

відображається у понятті “соціум”. Ця система є впорядкованою,

самокерованою цілісністю багатьох різноманітних  суспільних відносин,

носієм яких є індивід та ті соціальні групи, в які він включений (про це

мова далі).

3. Субкультура

 Культура функціонує в суспільних взаємозв'язках на різних рівнях у певних конкретних формах. Для відображення цієї конкретної форми буття культури в соціології використовується поняття субкультури.

Субкультура — це самостійне цілісне утворення в межах  домінючої культури (цінностей, норм, переконань, зразків поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти. Наприклад, етнічна чи професійна субкультура, субкультура організації тощо Професійна культура тісно зв’язана зі змістом професійної діяльності, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця представників даної професії. На неї справляє великий вплив професійна освіта та підготовка.. Субкультури відрізняються від домінуючої культури певними специфічними особливостями, що відповідають умовам життєдіяльності спільноти, групи. У субкультурі зберігаються засади домінуючої культури, її шкала цінностей, але виникають додаткові елементи, наприклад, норми, які забезпечують регулювання зв’язків у відповідних соціальних інститутах — військова, лікарська, освітня, сімейна субкультури тощо.

 

Є субкультури, в яких зосереджується увага на специфічних  особливостях життєдіяльності їх суб’єктів: міська й сільська субкультури, субкультура гуцулів, волинян, поліщуків. Можуть виникати субкультури на засадах різного розуміння шляхів розвитку суспільства тощо. Різновидом субкультури є девіантна культура. Наприклад, стиль життя і поведінка наркоманів, алкоголіків, повій, сатаністів. Представники різних субкультур орієнтуються на різні цінності, по-різному організують своє дозвілля, читають різні книжки тощо.

 

Субкультура може дуже відрізнятися від домінуючої культури суспільства, але не може їй протистояти. Коли це трапляється, то йдеться вже про контркультуру. Контркультура є в кожному цивілізованому суспільстві. Прикладом контркультури можуть бути субкультури груп злочинного світу, терористів, різних молодіжних угруповань (панків, хіпі, неофашистів), які не визнають правових норм суспільства, ігнорують суспільну мораль, традиції, правила поведінки, активно заперечують офіційну, «державну» культуру і часто намагаються її зруйнувати.

Субкультура — це набір  символів, переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють те чи інше співтовариство чи будь-яку соціальну групу.

Кожне співтовариство створює  свою субкультуру. Субкультура не заперечує  загальнолюдської культури, але в  той же час вона має свої специфічні відмінності. Ці відмінності пов'язані  з особливостями життєдіяльності тих чи інших співтовариств.