Українське суспільство і проблема співіснування субкультур на сучасному етапі

Можна виділити національні, конфесійні, професійні субкультури  організацій, соціальних груп і т. д. Термін "національна культура" застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм і зразків поведінки, що характеризують людське співтовариство в тій чи іншій країні, державі. У державі, однорідній в лінгвістичному й етнічному відношенні, може бути одна національна культура. Однак у більшості країн земної кулі є кілька різних національних культур. Як правило, у цих країнах можна виділити субкультуру більшості націй і субкультуру національних меншин. Прикладом такого співвідношення культур є Російська Федерація.

Для соціології важливо  визначити, чи змішуються ці субкультури, співіснують і терпимо відносяться одна до одної чи мають місце культурні конфлікти. Часто культурні меншини докладають особливих зусиль, щоб зберегти свою самобутність, захистити свої цінності і вижити в середовищі, де переважають культури більшості населення, що впливають на всі інші культури і навіть придушують їх. Від правильної культурної політики залежать стан економіки, соціально-політичний клімат і весь добробут даної держави.

Іншою найважливішою  формою є конфесійна субкультура. Конфесійна культура складається на основі спільності віросповідання, приналежності до тієї чи іншої церкви. На базі цієї спільності формується спільність символів, цінностей, ідеалів і зразків поведінки. Наприклад, можна говорити про християнську, мусульманську, буддійську культурах у цілому. Окремі галузі, напрямки у світових релігіях створюють свої субкультури: наприклад, православну, католицьку, протестантську. У свою чергу, у цих субкультурах можливі свої субкультури. Професійна субкультура утворюється на основі загальних символів, цінностей, норм і зразків поведінки, розділених тією чи іншою професійною групою. Вона тісно пов'язана зі змістом роботи і роллю, яку в суспільстві грають її представники. На неї впливають професійна освіта і підготовка.

В усіх різноманітних  формах функціонування культура (як субкультура) має єдиний механізм впливу на особистість, передбачає єдиний спосіб споживання вироблених культурних цінностей.

У сучасних умовах інтеграційні процеси захоплюють, насамперед, національні  і регіональні культури. Завдяки  їм відбувається, з одного боку, асимілювання елементів суспільної культури, а з іншого, — розвиток у національних культурах елементів загальнолюдської культури. В умовах становлення національних держав культура виступає об'єднуючим началом. Шлях до національного життя — це шлях до становлення національної державності і національної культури. Наявність національної культури ще не є достатньою умовою набуття етичною спільністю нової якості національної консолідації. Приналежність до етносу здавна задається фактом народження людини, приналежність до нації — результатом її свідомого вибору.

Процеси інтеграції культур  складні і різноманітні. Інтенсивне зближення створює основу для  інтегративних процесів у духовній культурі більшості народів. Зростаюче  зближення націй разом з тим приводить до інтенсифікації національних почуттів.

Культура існує і  розвивається в житті великих  колективів та спільнот.

Національна культура виникає  одночасно з іншими національними  культурами як реакція на розширення міжнародної взаємодії зовнішнім  асимілюючим фактором. Національне й інтернаціональне формуються в діалектичному зв'язку між собою.

Взаємодія національних культур ставить ряд проблем.

1) Проблему перегляду  і реставрації вже, здавалося  б, вирішених проблем. Сюди  відносяться проблеми визначення приналежності шедеврів культури і культурної спадщини.

 

2) Співвідношення подальшої  інтелігенції національних культур  і питання збереження і розвитку  національної самобутності.

 

3) Проблема мови в  багатонаціональній державі.

 

4) Проблема форм взаємодії  національних культур у державах, що раніше складали єдине ціле (СРСР, ЧРСР, Югославія) і в державах, які об'єдналися в одну державу (ФРН).

 

5) Проблема обміну  духовними цінностями, ідеологізації  національних культур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Висновки

 

Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної

філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”,

“соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі.

Зрозуміти суспільство  як об'єктивний процес пізнати закономірності його

функціонування,  розвитку — це головне завдання соціальної філософії.

Усі сфери суспільного  життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба

розглядати лише в  єдності.  Абсолютизація якоїсь однієї сфери

суспільного життя призведе до створення деформованої  моделі

суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в  цілому, має

стояти людина, що  охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

 

Потреби людини є основою  її інтересів. Категорія потреби  охоплює більш

широке коло явищ, ніж  категорія інтересу. Потреби притаманні всім

біологічним організмам, в тому числі й людині. Інтереси ж – тільки

людині. Вони є у всіх суб’єктів: індивідів, соціальних груп, держав,

суспільств, людства і  т. д.

 

У суспільстві має  місце складна взаємодія найрізноманітніших, часто

суперечливих інтересів, і її результати бувають інколи несподіваними.

Неодмінно умовою успішності політики, скажімо держави, є врахування цієї

взаємодії, прогнозування  її наслідків.

 

Однією з істотних умов поступального розвитку суспільства, зміцнення

держави є узгодження, поєднання різноманітних інтересів, наприклад,

інтересів особистості, нації, загальнолюдських інтересів.

 

Всі ми живемо в суспільстві. Все життя ми шукаємо  своє місце. Деякі,

отримують задоволення  від своєї спеціальності, гроші  ідуть як хвіст

комети. Але для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої спокої

самонавіяність, сісти  на березі річки, і заглибившись в  себе, віднайти

саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні –  ти

страждаєш, не відчуваєш  самореалізації.

 

Кожна людина живе серед  людей, вона пов'язана з ними тисячами

різноманітних зв'язків. Універсальною формою взаємозв'язку між людьми є

спілкування. Саме завдяки  йому людина стає людиною, може узгоджувати

свої дії з діями  інших людей, пізнавати їх й саме у цьому вона може

найповніше виражати свій внутрішній світ, свою сутність. Разом  з тим

спілкування — це надзвичайно  складна царина людського життя. Тому, щоб

воно приносило не тільки користь, а й радість, робило людей більш

щасливими, кожна людина повинна вчитися спілкуванню, оволодівати його

культурою й мистецтвом.

                       Список використаної літератури

 

1. Андрущенко В., Михальченко  М. Сучасна соціальна філософія:  В 2 т. -

К., 1993. - T.I. - С. 3-30; друге  видання. - К., 1996.

2. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М., 1990. — С. 4—50.

3. Келле В.Ж., Ковальзон  М.Я. Теория и история. Проблемы  теории

исторического процесса. — М., 1981. —  С. 12—67.

4. Анисимов С. Ф. Духовные ценности: Производство и потребление. — М, 1988.

5. Витаньи И. Общество, культура, социология. — М.: Прогресс, 1984.

6. Смелзер И. Социология. — М.: Наука, 1994.

7. Тойнби А. Постижение истории. —М.: Прогресс, 1991.

8. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций //Политические исследования. — 1994. — № 1.