Виникнення і розвиток феодальних відносин в Iрані

Реферат

 

"ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК  ФЕОДАЛЬНИХ ВІДНОСИН В ІРАНІ" 

 

Внутрішнє становище  в кінці V   в.

 

Посилення експлуатації народних мас важко відбивалося  на господарстві общинників. Джерела  розповідають про те, що за царювання  Бахрама V Гора (421-438 або 439) в Ірані у багатьох селян не було робочої худоби і насіння для посіву. Розорені общинники нерідко кидали землю і йшли з громад, бралися за ремісниче виробництво та інші види своїх професій, перетворювалися нерідко в бездомних бродяг. Література, що відображала інтереси експлуататорів, докоряла общинників за те, що вони кидають спадковий землеробський працю, звинувачувала їх у непокори, ліні, свавілля, бунтах. Правителі областей доповідали Бахрама V про те, що вони бачать в сільських місцевостях «розбрідаються робочу худобу і пророслу траву на посівах і нивах». Чимало сіл було покинуто мешканцями.

 

Розорення частини селянського  господарства негативно відбивалося  на всій економіці країни, призводило до порушення іригаційної системи, до частих неврожаїв та голоду, про які неодноразово повідомлялося в джерелах. Один з них розповідає про царювання Пероза (459-484): «Під час його правління був семирічний недорід: ріки і джерела висохли ... худобу так зголоднів, що тварини не могли більше носити вантажу ... нужда, голод, різні лиха поширилися серед мешканців нашої країни ».

 

Різко збільшилася експлуатація громади, нестримне прагнення знаті  привласнити весь додатковий продукт  землеробської праці гальмували розвиток продуктивних сил у сільському господарстві. Тому боротьба іранського селянства проти поневолювання, яка представляла собою основний зміст внутрішньої історії Ірану з кінця IV ст. і вилилася в кінці V століття в широке маздакітское рух, мала велике прогресивне значення.

 

Від зрослої експлуатації громади і свавілля знаті страждали не тільки рядові общинники, а й виділялися з їхнього середовища Азат »які не допускалися до більш-менш високим військовим і цивільним посадам. Тому у V ст. Азат і дехкани разом зі своєю громадою активно виступали проти її закабалення. Саме в цей період почалася боротьба Азато проти політичного панування рабовласницької знаті - боротьба, яка виражала конфлікт між нарождавшихся феодализирующейся шаром дрібних і середніх землевласників, з одного боку, і військово-рабовласницької знаттю - з іншого. Азат і дехкани представляли певний соціальний шар, на який почали спиратися шаханшаха в країні. Все більш часті хвилювання серед закабаленого і розорюваних селянства спонукали окремих шаханшаха спробувати змінити свою політику і якось обмежити жадібність і свавілля світської і духовної знаті, так як це підривало міць самої держави. Так, Ардашир II (379-383) видав навіть указ про звільнення іранського селянства від податків на 10 років, але незабаром після цього знати скинула його з престолу. Обмежити політичний вплив і потужність знаті і жрецтва в якійсь мірі вдалося при Ездігерде I (399-420), який репресував багатьох представників знаті і придушив піднятий ними в Парс заколот. Проте врешті-решт і він заплатив життям за свою політику. Його син Бахрам V, ще при вступі на престол публічно засудив дії батька, перебував повністю під впливом знатних родів.

 

З ослабленням Сасанидской  держави почастішали напади на Іран кочових племен з боку Кавказу  і з боку Середньої Азії. Часом  Сасанидского державі вдавалося відбивати навали кочівників і навіть переходити в наступ, однак у другій половині V ст. становище різко змінилося. Війни проти кочівників ускладнювалися важким внутрішнім становищем в країні. Шах-аншах Пероз зазнав поразки. У перший раз він був змушений заплатити велику контрибуцію і до повної сплати залишити у еф-таліти в якості заручника свого сина Кавада, а вдруге його військо було розбите вщент і сам він загинув. У результаті цієї війни Ефталітів захопили ряд східних областей Сасанидского царства і наклали на Іран важку данину.

 

У країні, яка зазнала  військові поразки, виснаженої голодом, почалися народні повстання. З величезною працею іранської знаті вдалося  придушити народне повстання 483-484 рр.. в північно-західних областях держави. Набагато небезпечніше для пануючого класу виявилося що почалося в кінці V ст. грандіозне селянське повстання, відоме під назвою маздакітского руху і що стало найбільшим історичною подією в житті Західної Азії того періоду.

 

Маздакітское рух 

 

Основною рушійною силою маздакітов були розорилися іранські землероби-общинники, а також ремісники-іранці. Значний вплив на рух справила тимчасове приєднання до нього Азато і дехкан.

 

Гостра соціальна боротьба всередині іранського суспільства, природно, викликала хвилювання серед інших племен і народностей, що входили до складу Ірану. Але маздакітское рух був в основному рухом іранського населення.

 

Релігійно-філософське  вчення, висунуте керівником почалося в 488 р. руху Маздак, було тісно пов'язане  з манихейством і зороастризмом. Принципова відмінність маздакізма від маніхейства полягала в утвердженні закономірності і неминучість перемоги світлого начала над злим, причому перемоги не десь у потойбічному світі, а в земній матеріального життя. Світле начало, за вченням маздакітов, діє свідомо, а темне - несвідомо і випадково. Звідси - повна можливість боротьби зі злом і вимога активного втручання людини в знищення зла на землі. Конкретним проявом зла і темного начала в очах маздакітов було соціальне і майнове нерівність. Воно, в першу чергу і має бути знищено. Таким чином, маздакізм - це не пасивне релігійне вчення, а рух, спрямований проти класового гноблення.

 

Перерозподіл власності, рівняння майна, правова рівність були основними вимогами маздакітов. Відповідно до одного джерела маздакіти так викладали цю частину своєї програми: «Якщо хто-небудь володіє надлишком у рухомої та нерухомої власності, жінках і рабів, ми в нього відберемо і дамо порівну іншим так, щоб ні одна людина не змогла б заявляти своє право мати більше , ніж інший ».

 

Здійснюючи програму своїх соціальних вимог, маздакіти  забирали землю у представників  знаті і ділили їх багатства. Землі, захоплені у знаті, були приєднані  до общинної території. Раби, інвентар, робоча худоба, що зберігався в коморах  знаті запас зерна були розділені між общинниками.

 

Рухом прагнули скористатися деякі  прошарки панівного класу і навіть шаханшах Кавад I. Однією з причин, що змусила сасанідского шаханшаха  піти на тимчасовий союз з маздакітамі, було прагнення Кавада зломити могутність знаті. Слід також зазначити, що Кавад не міг не рахуватися з настроєм війська і його ядра, що складався з Азато-дехкан. У 496 р. вельможі повалили Кавада і кинули його до в'язниці, але через три роки Кавада вдалося за допомогою ефталітів та іранського війська повернути собі престол. Після цього у маздакітов виникла надія за допомогою Кавада здійснити свої основні соціальні перетворення. Їх керівники і прихильники зайняли деякі важливі посади. Маздак став одним з перших осіб у державі. Джерела повідомляють, що саме в цей час Іран успішно витримав війну з Візантією (502-506), відбив навала кочівників. В цей же час в Ірані був заснований ряд нових міст, розширено мережу каналів і т.д.

 

Маздакіти виступали проти соціальних основ старої держави, що відображає інтереси рабовласницької знаті і вищого духовенства. Вони декларували скасування каст і кастово-станових обмежень аж до знищення відмінностей в одязі. Всі іранці ділилися ними на які дотримуються «істинної віри» (тобто маздакіз-ма) і виступають проти неї. Згідно з їх вченням, пролиття крові вважалося неприпустимим. Тим не менш Маздак дозволив вбивати супротивників руху, якщо вони чинили опір. Значна частина рабовласницької знаті була винищена. Економічна основа панування знаті була, по суті, підірвана, її кастово-станові привілеї скасовані.

 

Маздакітское рух було спрямоване насамперед проти великої знаті. Значні вигоди з цього руху витягли  Азат і дехкани - вони, очевидно, отримали значну частку володінь і майна знаті  і виграли від ліквідації політичної могутності рабовласницької аристократії. Проте в ході руху соціальна боротьба отримала розвиток і всередині громади. Зрівняння в правах всіх общинників викликало невдоволення Азат. Тому що складалося з них військо поступово переходило в табір супротивників руху. Разом з тим змінилася і позиція Кавада, який пішов на примирення зі знаттю і духівництвом, досить ослабленими і не представляли вже більше небезпеки для влади шаханшаха.

 

Відхід Азато і дехкан від  руху послабив його. Селянські загони швидко розпадалися, оскільки селяни зазвичай після перших успіхів розходилися по домівках. Рух початок терпіти невдачі.

 

Кавад, використовуючи ситуацію, усунув з військових постів ряд співробітників і порадників, пов'язаних з маздакітамі, а потім почав переслідування і масове побиття активних прихильників маздакізма. Сигналом до цього послужив інсценований царем диспут між зороастрітскімі жерцями і главою маздакітов.

 

Рух зазнало поразки (529). Однак маздакітскіе гасла надовго залишилися популярними  серед народу, і такі рухи, як Хурзада у Хорезмі (початок VIII ст.), Повстання Муканов в Середній Азії (кінець VIII ст.) І повстання Бабека в Азербайджані і Ірані (IX ст.), Носили яскравий відбиток маздакізма.

 

Народний рух маздакітов призвело до деякого полегшення становища селян, але разом з тим, завдавши удар рабовладению, активно сприяло розширенню феодальної експлуатації.

 

Реформи Хосрова I

 

Народний рух показало панівному  класу неможливість збереження старих порядків, і новий сасанидский  шаханшах Хосров I Аношірван (531-579) змушений був приступити до реформ, що сприяв розвитку і зміцненню феодалізму.

 

Велика частина захоплених під час народного повстання  земель була конфіскована і увійшла  до державного земельного фонду. Інша частина землі, відібрана у рабовласницької  знаті, залишилася в руках нових  власників, бо «володіння очевидно, а  джерело власності сумнівний», як свідчить одна зі статей сасанідского судебника, складена, мабуть, у зв'язку з юридичними казусами, що виникли в результаті руху .

 

Деякі зміни відбулися  у складі панівного класу. Представників  знаті, що залишилися без земель, і  вихідців з Азато

 

Хосров приймав на царську службу, створюючи тим  самим нову прошарок знаті, всім зобов'язану  шаханшаха.

 

Найбільш важливою з  реформ Хосрова I була податкова реформа, що скасовує численні і різноманітні податки, і що встановлює два фіксованих податку: хараг, що став тепер поземельним податком, і гезит - подушну подати. При Кавада і Хосрова I були обміряні всі землі і встановлені певні ставки харага, який став виплачуватися залежно від площі оброблюваної землі. Ставки ці визначалися законом в грошовому вираженні, однак значна частина податків виплачувалася, мабуть, натурою.

 

Нові податки були в цілому легше тих, що стягувалися  з іранської общини до маздакітского  руху; це було поступкою селянству, в той же час нова податкова  система значно збільшувала зацікавленість селянства у виробництві.

 

Джерела розповідають, що влада, домагаючись збільшення доходів  скарбниці, давали позику хліборобам, наділяли їх робочою худобою і  насінням. Проведення цієї реформи  було кроком до утвердження в Сасанидской  державі державної феодальної власності на землю. Все це поліпшило економічне становище селянства, тому Іран в VI ст. переживав період економічного підйому.

 

Реформи Хосрова I відбивали  і успіхи шару Азато-дехкан. Згідно з новим станового поділу вони разом з уцілілими представниками старої знаті увійшли до складу військового стану феодального суспільства. Після придушення маздакітского руху представникам цього шару вдалося зайняти ряд важливих військових та адміністративних посад. Хосров I створив постійне військо, що одержувало за службу певну платню.

 

У зв'язку з твердим  курсом на посилення шахський влади  і необхідністю усунути небезпеку  концентрації військових сил. держави  в одних руках у країні було створено чотири військові округи та проведено розподіл між військовими і цивільним управліннями. Країна ділилася на чотири області (по сторонах світу), і цивільні обласна влада підкорилися спахбадам - військовим начальникам.

 

Таке ж розосередження влади було вироблено і в центральному адміністративному апараті, де обов'язки і права вазургфра-Мадара були розділені між трьома особами.

 

Зовнішня політика в VI - VII   ст.

 

Хосров I вів загарбницьку політику щодо сусідських країн. Війна  між Іраном і Візантією, що спалахнула ще в останні роки правління Кавада, тривала за Хосрова. Світ. укладений у 532 р., був неміцний. У 540 р. іранські війська захопили найважливіший економічний центр Сирії - Антіохію на Оронті - і вийшли до Середземного моря. Безліч полонених з Антіохії, головним чином ремісників, поселили в спеціально побудованому для них передмісті Ктесифона. Візантія і Іран боролися також за Лазику. Однак іранці не змогли зміцнитися в ЛАЗик і забезпечити собі вихід до Чорного моря. На сході Кавказу Хосров створив потужну систему укріплень у Дербентськом проході, перегородивши, таким чином, кочівникам Передкавказзя дорогу в іранські володіння.

 

Великих успіхів домоглися  іранці на півдні, захопивши близько 570 р. Ємен (на південно-заході Аравії) і  витіснивши звідти союзників Візантії - ефіопів. Захоплення Ємену забезпечував іранцям панування над морськими і почасти сухопутними шляхами транзитної торгівлі з Індії на Заході, що мало надзвичайно важливе значення для Ірану.

 

Світ з Візантією  дозволив Хосрову зайнятися східними кордонами держави, де Ірану, як і  раніше погрожували Ефталітів. На початку 60-х років ефталітів стали тіснити тюрки, що створили в середині VI ст. обширну державу на території, що простягалася від Монголії до степів Передкавказзя; це допомогло Хосрову розправитися з ефталітамі і встановити кордон з Тюркським каганатом по Амудар'ї.

 

У 605 р., продовжуючи боротьбу з Візантією, іранські війська вторглися  до Вірменії, зайняли Месопотамію  і рушили через Малу Азію до Константинополя. Вони захопили Халкедон на азіатському  березі Босфору. Проте в іранців  не виявилося коштів для переправи, і від облоги Константинополя їм довелося відмовитися. Тим часом інша частина їхніх військ вторглася до Сирії та Палестини, де в 614 р. був здобутий Єрусалим. Сасанідські війська вперше з'явилися в Африці і заволоділи Нижнім Єгиптом. Проте в 622 р. візантійські війська перейшли в успішний контрнаступ в Малій Азії і Закавказзі. У 627 р. вони вступили в Азербайджан, взяли його столицю Ганзак і деякий час погрожували Ктесифон.