Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі

Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підґрунтям для формування професійної музичної культури українського народу.

У добу Київської Русі театральне мистецтво найповніше втілювалося  в народному і так званому  княжому, дружинному театрі. Народний театр здобув найширше вираження  у весільній народній обрядовості, про що вже йшлося. Княжий театр спирався на лицарську пісню, маючи за основу два елементи: речитатив та величання.

         Музичне мистецтво в добу держави  Київська Русь розподілялося  на три групи: музика народна,  княжих салонів і церковна.

         Народна музика Русі складалася з вокальних та інструментальних мелодій, що споконвіку творилися в усній традиції народу. Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у їх праці, побуті та звичаях. Веселі й сумні пісенні мотиви виконувалися не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів. Щонайперше, це обрядова народна пісенність (колядки й щедрівки, гаївки, й веснянки, купальські й обжинкові, весільні й хрестильні пісні, похоронні голосіння). Стилістично народна пісенність ділиться на дві основні групи: 1) вільний речитативний стиль; 2) стиль із чітким ритмом та формою. Твори першої групи мали несиметричний вільний ритм і по суті становили монотонне повторювання одного й того ж мотиву в різних варіантах, скорочення і поширення, залежно від довготи речень імпровізованого тексту. Таку форму рецитації мали похоронні голосіння, що виконувалися монодично, без інструментального супроводу (як правило, професійними плакальницями). Друга (основна група) обіймала всю решту пісенних жанрів, тобто мелодій з чітким ритмом і виразним синтаксичним укладом фраз. Така упорядкованість музичних елементів переносилась і на тексти пісень, витворюючи в них правильні цезури і постійну кількість складів. Зразки найдавнішої музики цього типу зустрічаємо в архаїчних обрядових піснях, особливо між колядками, щедрівками й веснянками.

         Про музику князівських салонів  можемо судити тільки на підставі  згадок у тогочасній літературі, описів інструментів та тогочасних  фресок, головним чином Софійського собору. Репертуар цієї музики напевне був дуже різноманітний – танковий, ліричний, побутовий, жартівливий та ін.

         З інструментів вживалися свої, споконвічні: гуслі, дерев’яні  труби, роги, бубни і різні свирілі,  пищалі та сопілки.

         Церковна музика прийшла до  нас із Візантії.

         З княжої доби збереглося чимало  нотних книг, писаних без лінійною  нотацією (невмовою), що мала дві  особливості. Кондакарна нотація  вживалася в кондакарях, де були  здебільшого вміщені кондаки на цілий рік (кондак – коротка церковна пісня, що славить Бога, Богородиця або святих). Знаменною нотацією (знам’я – нота) нотовані всі інші богослужбові книги, як мінеї, ірмолої, тріоді, стихірарі тощо. Нот описи ще не досліджені як слід, отже і співів цих сьогодні докладно ще не відновлено.

         Особливого розвитку на Русі  набула музика дзвонів, яка  виконувалася обов’язково по  нотах зі знанням справи. Дзвони  супроводжували будь-яке християнське  свято, збирали людей на віче  та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ. Перегук церковних дзвонів – це невеличкий музичний концерт. Під час християнських свят (особливо великих – Різдво Христове, Великдень тощо) виконувалися по кілька десятків таких творів дзвонової музики.

         Народний танок на Русі – “пляс”. Назва означала групові ігри з піснями. Назву “танець” ми перейняли від народів Західної Європи. Танець – композиція ритмічних кроків і рухів, частіше до музики, ніж до співу. Танці доби Київської Русі виконувалися в супроводі співу, музики (гуслі, сопілки, труби, бубни) та плескання в долоні. Літописець оповідає, що народ сходився на майдані або на вулиці для загальної розваги. Загальнонародні танці відбувалися під час бенкетів, весіль, вечорниць, на свята русалій, тобто вночі під Івана Купала. До професійних танцюристів на Русі відносимо скоморохів. Вони здебільшого жили при княжих дворах і своїми мімічними танцями розважали гостей на бенкетах, родинних святах та при обрядових церемоніях.

         Церемонні танці на Русі поділялися на три групи. Перша і найпоширеніша група – хороводи. Це народні ігри з переважанням у них танцювальних ритмів. Хороводи ілюстрували зміст пісні рухами. Хоч це були й масові танці, та в них виділялися провідні особи та провідні солісти.

         Друга група – народний танець (група виконавців поділялася на пари). Їх зміст – залицяння й пантомімічне визнання кохання. Жіночі кроки здебільшого були іншими, ніж чоловічі, їх об’єднував лише спільний ритм.

         Третя група – сольні танці.  За характером це танці-змагання у різнорідності кроків і жестів.

         Могутньою основою формування  і розвитку самобутності давньоукраїнської  культури був багатий культурний  спадок українців. Русь як держава  формувалась і розвивалась на  полі етнічній основі, до її  складу входили й неслов’янські племена.

Проте культура Київської  Русі не стала простим продовженням культури попереднього часу. Глибокі  зміни в суспільному житті  українців (виникнення держави, формування давньоукраїнської народності тощо) призвели до якісних зрушень у розвиткові їх культури, в результаті чого вона за порівняно короткий історичний проміжок часу досягла високого рівня і посіла гідне місце у світовій середньовічній культурі.

 

6. Прикладне мистецтво.

Поширеними на Київської Русі були й такі види прикладного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота, емаль і художнє лиття. Скань - це мистецтво використання тонкого дроту, який напаювався на металеву основу Ця техніка широко використовувалася в жіночих прикрасах і окладах книг. Чернь - чорна паста для протруювання срібних виробів робила темний фон, на якому світилися срібні фігури її наносили на браслети, зап'ястя, персні, хрести, зброю і т.д. Зернь - дрібні кульки впаювалися в персні та інші прикраси за допомогою амальгами або інкрустації або наносили золото складним методом - протравленням Досить часто обробки робили за допомогою декількох технік. Так, лиття, карбування і чернь вживали при виготовленні знаменитих пластинчастих браслетів, які знаходять при розкопках.

Високого рівня досягли  давньоруські майстри у техніці емалі, яка була дуже складною і вимагала високої майстерності Мистецтво емалі прийшло на Русь з Візантії. Давньоруські майстри робили емаль стриманіше за кольором, лаконічним і цілісне у композиції. У них домінує білий колір, що надає більшої ясності їх колористичної гамі Техніка виготовлення емалі досить складна і оригінальна: на золотих пластинках за допомогою матриць, витісняли контури малюнка, напаювали золоті тонкі перегородки, а проміжки засипали порошком, який плавився в печі і заливав площини різнокольоровими емаллю. Потім маленькими молоточками обережно розковували золоті перегородки і шліфували емалеву поверхню різнобарвні зображення на перегородчастої емалі.

Художньо прикрашалися предмети побуту, прикраси, зброю, металевий і керамічний посуд, вироби з кістки. Поширеними мотивами було коло - символ сонця, і хвилясті лінії, що символізують воду. Кращими виробами прикладного мистецтва були пластинчасті браслети - наручи зі срібла, діадеми, барми, гривні, рясни. Поряд з різними прикрасами, в ювелірних майстерень відливалася велика кількість нагрудних хрестиків, нагрудних іконок.

У давньоруській державі  також було поширеним кування  та карбування золота, срібла і міді. Прекрасним зразком цього мистецтва є також врата Суздальського собору (XIII в), де поряд з біблійними сценами зображено язичницьких істот, які стережуть вхід. Пам'яткою вправного карбування є, знайдена при розкопках в Софійському соборі, ікона Павла (XI ст.), яка виконана на дуже тонкій мідній пластинці. Практикувалась техніка інкрустації золотом і сріблом, головним чином на бронзових і залізних виробах, особливо на зброї.

Міжнародне визнання отримали вироби майстрів з різьблення по дереву і кості, майолікова кераміка, а також виробництво скла. Пам'ятками різних художніх ремесел є бронзові панікадила, дзвони, смальта, скляні намиста, кубки, чари, браслети, різьблені скриньки, образки, рукоятки ножів і зброї, дзеркала, ложки, шахові та шашкові фігури та інше.

Оригінальними видами прикладного  мистецтва було художнє лиття. Давньоруські майстри відливали безліч різних речей, від невеликих прикрас до великих церковних дзвонів. Цінним пам'ятником художнього лиття є великий мідний хорос, знайдений на Подолі в Києві Він прикрашений жар-птицями - символами світла та знаками вогню і сонця.

 

Висновок.

Київська Русь  є  однією із могутніх держав Європи IX—XII ст. Під час правління Ярослава (1019—1054), прозваного за свою освіченість  та любов до книг Мудрим, Київська Русь досягла зеніту свого розквіту.

Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.

Русь також мала великий  вплив на міжнародне життя Європи. Вона підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Також активно розвивалися культурні відносини з південними слов'янами, особливо з Болгарією. Південнослов'янська писемність справила вплив на писемність Русі, а з XI—XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов'янську писемність.

Діти київських князів були пошлюблені з більшістю царських родин Європи, що також зайвий раз  підтверджує впливовість Київської  Русі на політичне життя своїх  сусідів.

Спільність мови, території, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини ("Руська Правда"), спільна боротьба з ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомого ставлення щодо об'єднання руських земель в одну державу.

Завдяки тісним контактам з передовими країнами Європи, особливо з Візантією, їх культура  вплив на культурний розвиток Київської Русі, але роль цього впливу не була вирішальною. Давньоруська культура є своєрідним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу та Сходу.

Сліди культурних традицій, які сягають глибини віків, чітко  простежувалися в житловому і  фортифікаційному будівництві, прикладному  мистецтві, літературі, музиці. Невід'ємною  їх складовою були язичницькі пісні, танці, фольклор, весільні та похоронні обряди, епічні легенди тощо.

Таким чином, князювання Володимира і Ярослава завершують цілу епоху історії Київської Русі X—XI ст. Оцінюючи її, слід наголосити, що в цей період утворилась одна з  наймогутніших держав тодішньої  Європи, держава, яка відповідала найвищим зразкам тогочасної цивілізації. Славу Володимиру і Ярославу принесла не експансія на чужі землі, а оборона своїх, турбота про свій народ, встановлення державного порядку в своїй країні. Вони запровадили нову адміністративну організацію, нове державне право, сприяли розвитку культури й писемності серед населення.

 

 

 

 

 

 

Використана література.

1. Бокань В.А., Польовий  Л.П. Історія культури України:  Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – С. 232.;

 

2. Горбач Н.Я., Гелей  С.Д Росінська З.П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник.– Львів: Каменяр. 1992 – С. 166.;

 

3. Грушевский М.С. История  Украині с иллюстраціями и  дополнениями/ составитель И.И. Брояк,  авторі статей В.Ф. Верстюк,  В.К.. – Донецк: ООО "ПФК "БАО", 2010. – 576 с.;

 

4. Історія України  (частина перша) – Рибалко –  ресурси Internet;

 

5. Культурологія: теорія  та історія культури. Навч. noci6.- К., 2004. - 368 с.;

 

6. Культурологія: українська  та зарубіжна культура. Навчальний  посібник / M. M. Закович - К.: Знання, 2007.- 567 c.;

 

7. Лекції з історії  світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і  доп./ За ред. проф. А. Яртися  та проф. В. Мельника. — Львів:  Світ, 2005. — 568 с з іл.;

 

8. Полікарпов В.С.  Лекції  з історії світової культури. - Навч. посіб. 6-те вид., стер. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006.- 359 с. - (Вища освіта ХХІ століття).