Загарбання українських земель Литвою та Польщею

 

Ремесла

 

Починаючи з XIV ст. набувають  розвитку різноманітні ремесла. У той  час шанували будівельників, які  зводили палаци, замки, церкви. Історики свідчать, що під час будівництва  Київського замку, який був зруйнований татарами в 1482 році, тут працювало понад 20 тис. теслярів, мулярів, ковалів і землекопів.

 

Високо цінували продукцію  ремісників, які виготовляли вироби з металу. Було багато роботи ковалям, мідникам, слюсарям та ін. Українські майстри  виготовляли холодну (мечі, луки, списи, стріли) та вогнепальну (рушниці та пістолі) зброю. У Києві, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці, Житомирі, Острозі, Кременці та інших містах працювало чимало ювелірів. Українські можновладці, іноземні магнати й шляхта замовляли в них зброю, дорогий одяг, кінські убори.

 

У XIV ст. в Україні з'являються  перші цехові організації, що об'єднували групи ремісників за фаховою ознакою. Слово «цех» походить від німецького слова Das Zeichen — знак. Перші цехи виникли  в Києві, Львові, Білій Церкві, Полтаві, Чернігові, Житомирі, Стародубі. Кожний цех мав свій статут, який визначав права й обов'язки своїх членів. Після встановлення польського панування в Україні ремісників-українців не допускали в цехи, вони зазнавали всіляких утисків.

 

Живопис

 

Високого розвитку в XIV-XV ст. досягло українське малярство. Українські митці поступово відходять від  традицій візантійської школи —  її статичності та уривчастості. Живопис, крім релігійної тематики, звертається  й до світських тем. Художники  приділяють більше уваги пейзажам, побутовим та військовим сценам. Набув поширення портретний живопис. Навіть в іконописі за допомогою образів святих передавали тогочасне розуміння краси. Історики бачать у зображеннях святих риси реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати та ін.). Не випадково відомий мандрівник Павло Алеппський, побачивши український церковний живопис (образ Божої Матері), зазначив: «Багато дечого бачив я на своєму віку, але не бачив рівного образу. Божа Матір так чудово написана, що здається, і може заговорити, а одяг на ній наче міниться, рухається, лице, уста дивують своєю красою. Так і ждем, що скаже: «Мир божий з вами»».

 

Українські живописці  були популярні серед литовських та польських феодалів. Навіть польський  король Ягайло запросив їх розмалювати собор у Сандомирі, костьоли під Краковом, спальню в королівському палаці та ін. Роботи українців-живописців мали такий великий успіх, що за малювання костьолів у краківських та сандомирських землях українцям надано особливі привілеї.

 

Однак це не завадило польській  владі чинити різноманітні утиски проти  українців. Поступово малярство  переводилося з вільної професії до цехів. А православних у цехи не приймали. Тому в документах тих  часів читаємо: «Майстрів русинів [українців. — Авт.] ремесла малярського вигнали з-поміж себе» чи «такого-то (ім'я) русина до цеху не прийняли».

 

Постійні утиски православ'я  не змогли зруйнувати українські мистецькі  традиції.

 

Особливо це знайшло  відображення в іконописі. Мистецькі  образи, які дійшли до нас, якнайкраще передають середньовічну епоху. Наприклад, Юрій Змієборець, зображений у лицарських латах на коні зі списом, святий Микола — покровитель ремісників та мандрівників, Богоматір з дитиною — заступниця знедолених.

 

Довідка.

 

У цю добу українці називали себе русинами (слово похідне від назви Русь). Так само називалися й білоруси. Росіян у ті часи здебільшого називали московитами.

 

Освіта

 

Історики вважають, що українські школи й далі існували при монастирях, церквах, маєтках  феодалів. Документальних джерел про цю галузь суспільного розвитку досить мало. Учителями, як правило, були дяки, які вчили дітей грамоти, молитов, церковного співу. Окремі можновладці одержали можливість учити своїх дітей у школах Польщі, Чехії, Німеччини.

 

У XIV - на початку XV ст. вищих навчальних закладів в Україні ще не було. І тому українці, вихідці із знатних родів та заможних міщан, здобували освіту в Краківському, Празькому, Падуанському, Болонському університетах та університетах Німеччини. Історики України наводять факт, що тільки в Краківському університеті серед документів тогочасних студентів знайдено понад 30 імен українців з м. Дрогобича, понад 70 — із Самбора. При Карловому університеті в Празі існував Литовський колегіум, у якому навчалися вихідці з Литви, України, Білорусі. Історія знає прізвища кількох відомих українців, які здобули європейське визнання. Серед них Юрій Котермак (Дрогобич) — професор медицини Болонського й Краківського університетів, упродовж певного періоду був ректором Болонського університету. У науковому світі широко відома його праця «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка вийшла в Римі й містила відомості з астрології, філософії, географії, економіки.

 

Магістром Краківського університету був поет Павло Русин, якого вважають одним з носіїв європейського літературного стилю. Значний вплив на розвиток української культури мав Франциск Скорина, білоруський учений, який певний час жив в Україні і був носієм гуманістичних традицій Відродження.

 

 

 

Персоналії

 

Юрій Дрогобич (Котермак) (1450-1494) Український учений, доктор філософії і медицини. Народився в Дрогобичі. Навчався в Краківському університеті (з 1468 p.), де йому присвоєно ступінь бакалавра, а 1473 р. — магістра. Викладав медицину, філософію та астрономію в Болонському університеті. Протягом 1481 — 1482 pp. був ректором цього навчального закладу. У 1487 (1488) р. — професор Краківського університету.

 

Література  і фольклор

 

Провідне місце серед літературних творів XV ст. належить церковній літературі. З XIV ст. в Україні поширюються південнослов'янські впливи, їхніми речниками в Україні стали митрополити Кипріян та Григорій Цамблаки, перу яких належить чимало видатних творів. З 1483 року в Україні відомий збірник «Приточник» з багатьма уривками західноєвропейських релігійних легенд. З'являються нові редакції «Києво-Печерського патерика». Поряд із церковною літературою в українській редакції з'являються й світські твори. Наприклад, «Троянська історія», «Сказання про індійське царство», збірник «Ізмарагд», що присвячений «книжній мудрості», «доброчинності і гріхам», «дружинам добрим і злим», етичним нормам.

 

Важлива роль належала літописам. Вони подавали цікаві факти з історії  України та Білорусі. З XIV ст. з'являється  нова група літописів — литовсько-руських. Як колись літописці славили великих  київських князів, так тепер вони славлять князя Вітовта. Літописці віддають належне литовським князям, які зберігають та охороняють українські землі. У XVI ст. був завершений «Короткий київський літопис».

 

У XV ст. з'являється український  переклад ірландського твору про  Таудала — лицаря, душа якого  побувала на тому світі й розповідає про це сучасникам. У новій редакції з'являється повість «Олександрія», присвячена Олександрові Македонському.

 

На особливу увагу заслуговують історичні пісні, думи, що оспівують  подвиги українського народу в боротьбі з ворогами. Серед них — «Утеча трьох братів з-під Азова», «Маруся Богуславка», «Самійло Кініка», «Козак Голота», «Байда». У цей час бере свій початок і балада. Найвідоміша серед них «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш? ».