Зарождение Христианства на территории Киевской Руси

 
З іншого боку, відомо, що святий Златоуст, архієпископ Цареградський (398-404), ужив усі міри для повернення готів до православ'я. Так, зокрема, із цією метою він дав їм для богослужіння окрему церкву в Цареграді, поставляв їм священиків, дияконів і читців із співвітчизників, нерідко відвідував сам їхні богослужіння. В той же час він відправляв спеціальних місіонерів зі своїми листами у Готію за Дунай. Наслідком такого піклування було те, що готи, які не пересилилися за Валента в Мізію, повернулися врешті до православ’я. Ці останні прийняли навіть від св. Іоанна Златоуста православного єпископа Унілу, а по смерті його (404 р.) просили нового єпископа. Інша частина готів продовжувала відноситися до аріанського віровчення.

 
Відомо, що Ульфіла був винахідником готського алфавіту, і перекладачем на готську мову Святого Письма (крім книги Царств). Предки Ульфіли були християнами, полоненими готами, родом із Каппадокії, біля міста Парнасса, і, вірогідно, автор перекладу з юності більш-менш вільно володів грецькою мовою, що й допомогло йому в його роботі. За основу своєї роботи він узяв грецьке письмо, до якого додав декілька винайдених ним самим літер. З тих перекладів до сьогодні дійшла Чотириєвангелія і значна частина Послань Апостола Павла. Про цей переклад О. Смєловський пише: “У перекладі своєму Ульфіла використав редакцію книг Нового Завіту Антиохійську, або давню Константинопольську. Рукопис Ульфіли, писаний на пергаменті синього кольору, срібними буквами, і тому названий “Codex argenteus”, зберігався у Верденському абатстві, у Вестфалії, і відомий був задовго до Тридцятирічної війни. Щоб врятувати цю пам'ятку старожитності від небезпеки, під час війни, перенесли його в Прагу. Але тут і судилося йому потрапити до рук шведів (1648). Рукопис перенесений до Стокгольма і покладений у Королівськую бібліотеку; потім якось перейшов до рук ученого Воссія; у нього куплений графом Г. Дела-Гарді за 400 рейхсталерів і переданий Упсальському університету, де і тепер ще знаходиться. Тоді ж зроблена була з його точна копія Деррером, що, під час великої пожежі в Упсалі, згоріла 1702 р. Але в 1665 р., по чи цій копії, або по іншій, рукопис уже був виданий Юнієм, надрукована спеціально відлитими готичними буквами; видання було дуже старанно виконано. Інше видання його було зроблено латинськими буквами в 1671 році, Стирнгельмом, за Дерреровою копією… У 1684 р. з’явилося друге видання Юнієвого видання, цілком у тому ж вигляді, як і перше”. Пізніше було видано ще декілька повних і неповних видань пам’ятки. Пізніше було знайдено ще деякі фрагменти Ульфілового перекладу: “У Вольфенбіттельській бібліотеці відшукано декілька уривків із послання до римлян, тою ж готською мовою і того ж письма, як і Упсальський рукопис. І ці уривки видані 1762 року. Потім Анжело Маїю удалося відшукати в Медіоланській Амвросієвій бібліотеці значну частину всіх послань апостола Павла, крім обох послань до солунян і послання до євреїв, тою ж мовою, у двох рукописах; один із них VIII сторіччя, інший, можливо, IX. Тут знайшлися деякі доповнення і до видання четвероєвангелія з Упсальського рукопису. Частина цих нових відкриттів видана за назвою: “Ulphilae partium ineditarum in Ambrosianis palimpsestis ab Angelo Maio repertarum specimen. Mediolani. 1819. А в 1829 році видано з цього ще послання апостола Павла до коринфян».

 
«Незабаром після цього (менш, ніж  через сто років із часу заснування свого) Готська єпархія переноситься до Криму і утверджується в ньому вже назавжди, до самого кінця свого існування. Резиденцією її тут є приморська область Дорі, де, за словами Прокопія, віддавна жили готи у кількості трьох тисяч, що не зважилися відпливати за Теодориком в Італію (бл. 488 р.). Так само і саме ім'я Готії переноситься на цю країну, що простягалася, як видно з грамоти 1380 р., уздовж південного морського берегу від Балаклави до Судака, або Сурожу, виходить, у напрямку від Херсонеса Таврицького на схід. В дні ж Прокопія частина готів-християн жила навіть біля самого Азовського моря і Керченської протоки під ім'ям тертакситів. Точно не можна сказати, із якого саме часу ці готи-тетраксити почали мати окремого єпископа, але 547 р. згадується вже про смерть їхнього головного ієрарха і про те, що вони посилали чотирьох послів до імператора Юстиніана просити собі нового архіпастиря, котрого дійсно й одержали. У майбутньому вони іноді визнавали над собою верховну владу Херсонського єпископа, а частіше мали свого власного. Таким був вшановуваний православною Церквою Іоанн, єпископ Готський…".

 
Готи, звичайно, не були слов’янами, проте  контакти їхні з сусіднім слов’янським населенням, як видно з різних джерел були постійними. Передусім нам відомо про завоювання готами частини територій, заселених слов’янським етносом. Пізніше вони, очевидно, звільнилися з-під готської влади, оскільки той же Іордан заявляє: “Хоча тепер по гріхах наших вони вандалують усюди, але тоді усе підпорядковувалися наказам Германріха”. Відмічав війни між слов’янами (що іноді виступали під візантійськими стягами) та готами і Прокопій Кесарійський. У наступних частинах твору Іордана говориться про ще одну війну готів із слов’янами, коли ті були переможені, а їхній князь Бож і 70 бояр були розіп’яті. Таким чином, готські християни мали можливість впливати на підданих слов’ян. Разом з тим, звичайно, контакти двох народів не могли обмежуватися лише воєнними діями чи підкореннями одних іншим. Мала існувати й певна торгівля та інші контакти, причому обопільні. Так, у готському перекладі Священного Писання, здійсненому Ульфілою є багато слов’янських слів, так само як є багато готських слів в Кириловому перекладі Святого Письма "чим ясно передбачається щонайтісніше і довгострокове спілкування слов'ян із готами, і при тому, у відношенні релігійному: цей переклад до деякої міри міг бути зрозумілий тоді під час суспільних богослужінь і для слов'ян, хоча не в такій мірі, як для готів, якщо припустити, що ті й інші складали одну духовну паству і разом збиралися до храмів".

 
ІІІ. Християнство на Русі

Прийнято вважати, що Хрещення Русі було здійснене в 989-му році князем Володимиром. Так офіційно затверджується. Але це історично  несправедливо, те що перше Хрещення Русі сталося на 133 роки раніше цього, в 866-му році.

Перші, такі, що хрестилися в Православну віру у святий град Константинополі православним грецьким патріархом константинопольським Фотієм, були великі князі Аскольд і Дір з усію дружиною русичів, що прийшли на столицю Православ'я з мечем.

Князі Аскольд і Дір були нащадками Кия - засновника матері російських міст, потім - першої столиці Православної Русі Києва. Напад їх на Константинополь виявився несподіваним і стрімким. Місто було беззахисне. Імператор Михайло з військом воював в цей час з персами в Азії. Візантійську столицю могло врятувати тільки диво.

Диво сталося після  молебня і хресного ходу навколо  стін міста, коли патріарх Фотій навантажив в море одну з головних святинь  міста - ризу Божої Матері, що зберігалася  у Влахернской церкви. І Цариця Небесна послухала благання, явила дивовижну допомогу і відвернула неминучу загибель міста. Шторм, що налетів, розкидав кораблі русів, знищивши велику частину флоту. Уражені дивом Божим князі Аскольд і Дір прислали в Константинополь посольства з проханням про хрещення їх з військом. Це і було перш, "Аскольдовий", Хрещення Русі.

Яка велич цього Хрещення, вчинку з боку князів - воєначальників!. Ображені, потерпілі ущерб, неждану, нез'ясовну поразку, вони замість злості і помсти знаходять в собі сили, розум йти на уклін, просити просвіти чужою їм досі Віри Силою, якій вони були убиті і уражені.

 
Ворог роду людського, як і попереджав Спаситель, невблаганний і жорстокий. Що прийняли християнство Аскольд(у  хрещенні Микола) і Дір(у хрещенні Ілія), після повернення в Київ викликали  невдоволення городян-язичників. Коли язичник князь Олег підійшов до Києва, народ видав йому Аскольда і Діра. Відбулося перше царевбивство, яке сокровенне пов'язаний, навіть обставинами(видачею, здійснене руками не зовнішнього ворога), з останнім царевбивством - монаршої сім'ї Миколи II. У 2006 році буде річниця - 1140-річчя Хрещення Русів і 1125-річчя мученицької кончини братів, князів Аскольда( Миколи ), і Діра( Ілії ).

Княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, прийняла святе хрещення, що існувало вже тоді на Русі, але і будівельником одного з перших християнських православних храмів - церкви, присвяченої святителеві Миколі. У пам'ять, на місці убиения першого російського князя(пануючи) - мученика за Віру - Аскольда(Миколи), в Аскольдовому урочищі Києва.

 
У 866-му році у своїй окружній грамоті, розісланій східним єпископам, патріарх Фотій писав: " Роси, переможці народів сусідніх, в гордості що осмілилися воювати з Візантією, вже залишили забобон, сповідують Христа і суть друзі наші, будучи ще нещодавно ворогами. Вони прийняли від нас єпископа і священика, маючи живу завзятість до християнського богослужіння ".

 
Процес, що тривав в Римській імперії  більше трьохсот років, в Росії зайняв більш ніж удвічі менше часу. Але  проходив теж драматично і гостро.

Завдяки князям Аскольду і Діру, першими таким, що прийняв мученицьку кончину як християни від рук язичників, виникли на Русі перші християнські імена - Микола і Ілія. Вони широко прославилися на нашій землі, - святитель Микола і пророк Божий Ілія.

 
Перше, Аскольдовий, Хрещення Русі врятувало її від розпаду, заклало духовну, головну основу створення великої держави. Першим царевбивством російського православного князя(пануючи) Аскольда(Миколи).

Тисячоліття Хрещення Русі широко відзначалося в Росії в 1866 році. Але до нинішнього дня усе це забулося, втратилося і переінакшилося. А згадати про це варто. Ось що друкували газети майже полуторавековой давності :

 
"Современная летопись". У номері  п'ятому за 1866 рік, в статті "Тисячоліття  християнства в Росії" пише:

"Въ наступившемъ 1866 году исполнится тысяча летъ с тех поръ, какъ Аскольдъ и Диръ приняли христианскую веру въ Царьграде. Для России наступаетъ тысячелетний юбилей отъ начала ея Крещения или принятия ею христианства. Если Россия праздновала тысячелетие политическаго своего существования, то тем непременнее должна отпраздновать тысячелетие своего просвещения св. верою. Это ея священный долгъ. Без христианства не продлилась бы и политическая ея жизнь; царство Русское исчезло бы также, какъ исчезли царства Половецкое, Хазарское, Болгарское и многия другия, погибшия от внешних ударов и от внутренних усобицъ.

Одна Христова вера вноситъ въ народъ элементъ зиждительный, безсмертный, неодолимый никакими катастрофами. У нас обыкновенно считают  Крещение земли русской со времёнъ св. равноап. вел. кн. Владимира. Но при Владимире христианство уже воцарилось въ России, сделалось господствующею религией. Основание же ему и первое насаждение положены Аскольдомъ и Диромъ. Съ того времени оно не прекращалось въ России, продолжая постоянно возрастать и приходить въ силу.

Безъ крещения Аскольда и Дира не крестилась бы кн. Ольга; безъ крещения Ольги не последовало  бы крещение Владимира. Это верно; и  Русские сделались бы, вероятно, магометанами. Начинать христианство въ России со дней Владимира то же, что начинать его въ римской империи со дней императора Константина. Но при Константине, также как и при Владимире, произошло уже торжество новой веры, а появление ея ещё большую имеетъ важность.

  
Владимир решился на перемену веры въ государстве, потому что повсюду виделъ вокругъ себя христианъ; Киевъ былъ наполнен христианами, явными и тайными; религия христианская столько приобрела силы над умами и столько успела ослабить языческую, что вопрос об утверждении Православной веры сделался потребностью времени…"

На початок Х століття Русь вже була освічена світлом Христової  істини. Княгиня Ольга, будучи християнкою, не могла не передати синові, вів. кн. Святославові, сам дух Віри Істинної.

Ми знаємо, що багато хто, будучи хрещені, веде спосіб життя іноді далекий від благочестя, і навпаки. Так і великий князь Святослав, навіть якщо допустити ту думку, що він не був хрещеним, в силу володарювала тоді ще сильній стихії язичництва, все ж здійснював багато своїх діянь як християнин по суті. Можна з упевненістю сказати, що та війна, яку він вів з хазарами, була не лише патріотичною по своєму напряму, але і релігійною, бо велася вона проти антихристиян - хазар, - злих ворогів Христової віри.

 
Ось що говориться із цього приводу  в цитованій вище кн. ""Русское государство": "Святослав, вел. кн. Киевский (ок.945-972 гг.), сын кн. Игоря и кн. Ольги, подавивший попытки установить иудейское иго на Руси".

«Трудно, ох, как  трудно внедряется благое в людях. В  особенности то, что ведет к  спасению, к Вере. Тут все силы ада восстают! Языческая тьма до сих пор не побеждена полностью. А что говорить про те времена?..»

В "Степенной книге" наводиться красномовне свідчення  цього :

"О, дорогое  моё дитя! — говорила Святославу  мать его Ольга. — Нет иного  Бога ни на небесах, наверху, ни на земле, внизу, кроме того, которого познала я, Создателя всея твари, Христа Сына Божия… Послушай меня, сынок, прими веру истинную и крестись, и спасён будешь".

На це син відповідав їй:

"Если бы  я и хотел креститься, никто  бы мне не последовал и никто бы из моих вельмож не согласился этого сделать. Если один я закон Христианской веры приму, тогда мои бояре и прочие сановники вместо повиновения мне будут смеяться надо мной… И что мне будет самодержавство, если все меня оставят, и я буду никому не нужен".

Сумна доля убитого першого  хрестителя Русі Аскольда лякала Святослава. І тому він, не демонструючи відкрито прихильність свою до християнства, вирішив  справами сприяти йому - завдати  нищівного удару по головному  ворогові Православ'я - Талмудичному іудейству - Хазарському каганату. Тим самим преуготовил, розчистив шлях вже ширшому входу Православ'я в Русь. Тільки розгром Хазарського каганату був умовою незалежності, становлення Русі як держави і урочистості Православної віри в ній.