Життєвий і творчий шлях Олександра Довженка

Зміст

 

1. Вступ.
2. Життєвий і творчий шлях Олександра Довженка.
3. Кіноповість “Зачарована Десна”.
4. Кіноповість “Україна у вогні”:

а) Україна в творі Олександра Довженка "Україна у вогнi";

б) Засудження вiйни в повiстi "Україна у вогнi".

5. Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.    Вступ

 

   Якби здiйснилося все те, про що мрiяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство!

 Олександр Петрович - унiкальна постать в iсторiї України. Доля надiлила його щедрим талантом: вiн умiв любити - Україну, її народ, своїх батькiв, природу, своїх дружин, творчiсть, лiтературу, кiно, живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державний діяч. Усе йому було пiд силу, але на все його вистачало. За що б не взявся - i все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним громадським життям, любив нове, змiни, любив майбутнє. Поки вiрив, мрiяв - жилося щасливо, але поступово рожевi окуляри потускнiли, безжалiсна державна машина проїхалася гусеницями i по ньому.

   У своїй роботі я мала за мету освітлити найважливіші сходинки життя видатного діяча культури Олександра Довженка, прослідити зв'язок його особистого життя з творчою діяльністю, описати його прогресивні на той час нововедення у кінематографі. А також необхідно було виявити, який неоціненний вклад зробив О. Довженко в українську культуру та культуру всього світу вцілому, навіть не зважаючи на його досить непросту долю і постійні негаразди з тодішньою владою, що підточували його сильний дух та віру у краще майбутнє для України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Життєвий і творчий шлях

 

   Олександр   Петрович Довженко   народився   10 вересня 1894 р. в

с. В'юнище (тепер м. Сосниці  Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, де був відмінником. Потім почав навчання у Глухівському учительському інституті.       

Протягом 1914 - 1917 pp. Олександр  викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському  змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український  етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.       

О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при  українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині  на посаді секретаря консульського  відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в Берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.       

У 1923 р. повернувся до Харкова  й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926 - 1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.       

У 30-х роках Олександр  Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».       

У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі».       

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж  року на екранах з'явився «оптимістичний»  «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві  подобались подані з гумором колоритні  народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...       

Протягом 1941 - 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був заборонений Сталіним, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.        

За «ідеологічно правильний»  фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав  Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».        

Протягом 1949 - 1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.        

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу  Довженко дуже радів. У цей час  була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. Але  25 листопада 1956 р. Олександр Довженко раптово помер.       

У 1957 р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.       

На всесвітній виставці в  Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців  і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка.      

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв  і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).

 

3. Кіноповість “Зачарована Десна”

 

    Шедевром творчості  О. Довженка можна вважати кіноповість  «Зачарована Десна»(див.додат.А). У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські», і щирий, всепроникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному радянському творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів — від найтрепетнішого, найпоетичнішого піаніссімо до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних, з м'язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»),— і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.       

«Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника про  дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».       

Письменник прекрасно  знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.      

Над повістю О. Довженко продовжував  працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтверджує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варіанти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив і переклад твору російською мовою. За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм. Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна.

   Багато хто з  дослідників Довженка звертає увагу на те, що його оповідання, кіноповісті мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,— це й справді ніби одна книга про час і народ. ЇЇ прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вивершенням — «Поема про море», перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».

 

4. Кіноповість “Україна у вогні”

 

   а) Україна в  творі Олександра Довженка "Україна  у вогнi"

 

   Як палко треба  любити Україну, яким чесним  та мужнiм бути, щоб написати "Україну  у вогнi" (див. додат. Б) ! У своєму "Щоденнику" за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: "Менi важко од свiдомостi, що "Україна у вогнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо". Через те, що весь твiр з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тiльки 1966 року уперше кiноповiсть було надруковано, але й пiсля такої довгої мовчанки у нiй було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кiноповiсть у творчiй бiографiї Олександра Довженка посiдає особливе мiсце, це один з найкращих його творiв.

   "Україна у вогнi" - твiр про трагедiю українського народу. Сьогоднi цiлком аргументовано дослiдники стверджують, що сталiнський режим був жорстоким, антинародним.

   Злочинне нехтування  життями людей призвело до  численних трагедiй, непоправних втрат, катастроф, смертей у ходi вiйни. Для Олександра Довженка завжди найбiльшу цiннiсть у життi мала людина. Усiєю своєю творчiстю вiн принципово обстоював твердження, що людина - особистiсть. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор пiдводить читача через використання загостреної полемiчностi: Христина Хуторна i прокурор Лиманчук, Лаврiн Запорожець та Заброда, автор полемiзує з Фон Краузе. Слiд зауважити, що О. Довженко ставить у полярнi позицiї полемiзуючих. 

   У Олександра Петровича  є одна любов i молитва - це  рiдна Україна, тому центральним  образом твору є саме вона, тому болить авторовi, коли рiдний  край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рiдну землю, поплюжить її, обливає кров'ю. Найстрашнiше - це бачити дiтей-калiк, згвалтованих дiвчат, скупi старечi батькiвськi сльози над могилою сина. Все це - Україна в огнi. Це - найтрагiчнiшi сторiнки Великої Вiтчизняної вiйни.

   Без перебiльшення можна сказати, що всi твори мистецтва про вiйну славили Сталiна, а ось знайшовся смiливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твiр про вiйну мiг бути удостоєний свiтовим мистецтвом високої нагороди, як, скажiмо, "Земля", але про нього мовчали довго, понад двадцять рокiв. 

   Для Довженка суттєвою  була тiльки правда i бiльш нiчого, крiм правди. Для нього Україна - це українцi. Тому в центрi твору - трагiчна доля Лаврiна Запорожця, простого селянина-хлiбороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагiчнiшою сторiнкою iсторiї України є доля жiнки на вiйнi. Тут Тетяна Запорожець - берегиня роду. З особливою привабливiстю змальовано образ Олесi, а образ Христi - особливий. Саме вiн, на думку автора, є найтрагiчнiшим, бо це - сама Україна, яку кинуто пiд ноги виродкам-фашистам. Доля жiнки в окупацiї, жiнки-полонянки. Його героїнi не стають на шлях активної боротьби, але людську гiднiсть не втрачають у тiй страшнiй веремiї, початку вiйни. Устами Лаврiна Запорожця Довженко закликав, "якщо й судити людей, то по закону народного лиха". А це значить, що слiд бути гуманiстом, ненавидiти будь-яке насильство. Олександр Петрович вiрить у те, що хай дорогою цiною, але бiда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини.

   Кiноповiсть "Україна  у вогнi" була одним з перших творiв, в якому на тлi смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманiзацiї суспiльства й особистостi, заперечення вiйни, вперше заперечувалися постулати сталiнiзму. 

 

   б) Засудження вiйни в повiстi "Україна у вогнi"

 

   Коли славний князь  Iгор вiв свої хоробрi полки на ратнi подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховiсний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: вiйна - це велике зло, це потьмарення розуму i затемнення душi? Для чого люди навчилися вбивати один одного, кому потрiбна вiйна? Невже її вигадала людина - Боже створення, вища iстота на землi? Якi темнi сили беруть у свiй полон цiлi народи? 

   Наш пiсенний край  нiколи не торкала ця смертельна отрута вбивства i руйнування. За всю свою iсторiю Україна жодного разу не пiшла вiйною на iнший народ, не зазiхнула на чужi землi, чуже багатство. А захищатися доводилося нерiдко. I пережити найстрашнiшу з воєн - Другу Свiтову. Довгий час ми не знали всiєї правди про неї. Та сьогоднi до нас доходять документальнi й художнi твори, забороненi ранiше як "антирадянськi" чи "нацiоналiстичнi". Серед них кiноповiсть Олександра Довженка "Україна у вогнi" - чесна, неприхована правда про перший перiод вiйни.