Міністерство
Міністерство освіти та науки україни
Луцький інститут
розвитку людини
РЕФЕРАТ
з дисципліни Українська мова
тема Державна мова , мова професійного спілкування
Студента (ки)
денного відділення
Григор’єва Романа Вікторовича
(прізвище, ім’я, по
батькові)
група Фн 2.1 _____
спеціальність Фінанси
Викладач
.
Луцьк 2013
Зміст :
- Тенденції розвитку української мови на сучасному рівні
- Засоби забезпечення статусу престижності укр. мови . Історичний аспект
- Сім’ї мов
- Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
- Комунікативні ознаки культури української мови
- Список літератури
1. Тенденції розвитку української мови
на сучасному рівні
Нова
українська літературна мова (кінець XVIII —
40-ві р.р. XIX ст.)
- Поширення української мови на південний схід: виникнення українських степових і кубанських говірок. Виникнення на південному сході (Донбас) та півдні (Кривбас) у зв'язку з розвитком шахтарства й промисловості російського етнічного елементу. Заселення росіянами великих міст, російщення їх (військові гарнізони, чиновництво, російські школи, російська православна церква). Заборона української мови з опорою на тлумачення її як «діалекту російської чи польської мови»: переведення викладання в Києво- Могилянській академії на російську мову (1784), заборона читання молитов і відправлення служби церковною мовою українського зразка (1786), розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття українських церковних шкіл та усунення з усіх інших шкіл української мови (1789), закриття українського (руського) інституту Львівського університету, де на двох факультетах навчання велося українською мовою (1808), постанова сейму про викладання в школах Західної України виключно польською мовою (1817).
- Формування української літературної мови, побудованої на народній основі. Історична роль у цьому процесі південно-східного наріччя і зокрема середньонаддніпрянських говорів.
- Народна основа мови творів І.Котляревського. Широке, але переважно бурлескне використання І.Котляревським української розмовної мови і мовних багатств усної народної творчості в «Енеїді». Строкатість у мові творів І.Котляревського лексичних, фонетичних і граматичних явищ. Елементи давньої української літературної мови в «Енеїді», мова п'єси «Наталка Полтавка». Значення творчості І.Котляревського в історії української літературної мови.
- Боротьба в Галичині за літературну мову на народній основі («Русалка Дністровая»).
- Розвиток української літературної мови в період від І.Котляревського до Т.Шевченка. Полеміка навколо питання про право на існування літератури, писаною народною українською мовою. Обстоювання цього права М.Максимовичем, В.Далем, О.Павловським, Г.Квіткою-Основ'яненком та ін. Спроба створення «серйозного» («середнього») стилю в українських ліричних поезіях, баладах і прозі (П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, поети-романтики, Г.Квітка-Основ'яненко) та пов'язане з цим збагачення літературної мови в галузі лексики (переважно за рахунок лексики народної мови, частково церковнослов'янізмів), фразеології й синтаксису. Широке і стилістично різноманітне використання усної народної творчості, зокрема пісенної мови та розмовно-побутової мови різних верств села і міста. Використання поетами-романтиками мовних засобів історичних дум, ліричних пісень, народної фантастики, а також звукопису та ритмічних синтаксичних фігур (анафоричні звертання і запитання, розгорнені періоди та ін.).
- Перші спроби української публіцистичної прози: «Супліка до пана іздателя» Г.Квітки -Основ'яненка; «Супліка до Грицька Квітки» та «Писулька до того, котрий щобожого місяця Українського Гінця по всіх усюдах розсилає» П.Гулака-Артемовського; «Так собі до земляків» Є.Гребінки; «Передмова» Т.Шевченка до «Гайдамаків» і його ж передмова до другого (нездійсненного) видання «Кобзаря» 1847 р.; публіцистика «Русалки Дністрової» тощо.
- «Граматика малороссийского наречия» О.Павловського (1818). Інші граматики та граматичні праці першої половини XIX ст. (І.Могильницького, Й.Лозинського, М.Лучкая, Й.Левицького). Словники української мови першої половини XIX ст.
- Варіантність граматичних норм української літературної мови в першій половині XIX ст. Полеміка навколо питання граматичної і правописної нормалізації української літературної мови (М.Максимович, Г.Квітка-Основ'яненко).
- Правописні системи першої половини XIX ст. в Східній і Західній Україні.
2.Засоби забезпечення
статусу престижності укр. мови
. Історичний аспект
Українське законодавство про
мову бере початок від 24 березня 1918 p., коли було
прийнято Закон Центральної
Ради про запровадження української мови
у банківській і торговій сфері. У ньому
зокрема вказувалося: «Всякого роду написи,
вивіски... повинні писатися державною
українською мовою...». У пункті 3 проголошено:
«мовою в діловодстві має бути державна
українська».
3 січня 1919 р. Директорія видала закон про державну
українську мову в УНР та про обов’язкове
вживання української мови у діловодстві Української
Академії Наук.
З втратою незалежності Української
Народньої Республіки ці закони втратили силу.
21 вересня 1920 р. Рада Народних
Комісарів УРСР ухвалила декрет про українську
мову — її запроваджено як предмет у школах
і введено до вживання в державних закладах
та установах.
22 листопада 1922 р. ВУЦВК затвердив «Кодекс
законів про народну освіту в УРСР», де
сказано: «українська мова як мова більшости
населення України, особливо на селі, і
російська мова як мова більшости населення
в містах і загальносоюзна мова, мають
в УРСР загальнодержавне значення і повинні
викладатися у всіх навчально-виховних
закладах Української Соціялістичної
Радянської Республіки».
1 серпня 1923 р. Раднарком УРСР видав декрет «Про заходи
забезпечення рівноправності мов і сприяння
розвиткові української мови». В Україні 1925 р. вийшла серія
постанов про українізацію. У цих документах
йшлося про відкриття шкіл з українською
мовою навчання, збільшення кількості
видань різної літератури, зокрема підручників,
газет, журналів, українською мовою, вивчення
української мови державними службовцями,
переведення діловодства на українську
мову тощо. На початку 30-х p.p. українізація
помітно гальмується, її здобутки ліквідуються,
а 22 листопада 1933 р. ЦК КП(б)У ухвалює постанову про її
припинення. Почався зворотний процес
звуження функцій української мови й витіснення
її російською.
1989 р. було конституційно закріплено державний
статус української мови в Україні, а 28 жовтня 1989 p. прийнятоЗакон про мови
в Українській РСР. Цей закон, незважаючи на його важливе
значення для боротьби за збереження української
мови, мав, проте, напів колоніальний характер:
у багатьох його статтях поруч зі словосполученням
«українською мовою» стояли слова «або
російською». Це значною мірою зводило
нанівець проголошений законом намір,
як сказано в преамбулі, забезпечити «українській
мові статус державної з метою сприяння
всебічному розвиткові духовних творчих
сил українського народу, гарантування
його суверенної національно-державної
майбутності».
У Декларації
про державний суверенітет України, прийнятій
Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 p., серед іншого
вказувалося: «Українська РСР забезпечує
національно-культурне відродження українського
народу, його історичної свідомості і
традицій, національно-етнографічних
особливостей, функціонування української
мови в усіх сферах суспільного життя».
Незадовго до проголошення незалежності
України, 12 лютого 1991 p., Рада Міністрів України ухвалила Державну
програму розвитку української мови та
інших національних мов в Українській
РСР на період до 2000 p., яку не було виконано.
Відповідно до ст. 10 (Розділ І — «Загальні
засади») Конституції
України українська мова є єдиною державною мовою
України.
« |
Стаття 10.
Державною мовою
в Україні є українська мова. Держава
забезпечує всебічний розвиток і
функціонування української мови в
усіх сферах суспільного життя на
всій території України. В Україні
гарантується вільний розвиток, використання
і захист російської, інших мов
національних меншин України. Держава
сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується
Конституцією України та визначається
законом. |
» |
Окрім того ще шість статей Основного
закону України — 11, 12, 92, 103, 127 та 148 — теж
певною мірою стосуються функціонування
української та інших мов в Україні та
мовних потреб українців, що мешкають
поза межами України.
« |
Стаття 11.
Держава сприяє консолідації
та розвиткові української нації, її
історичної свідомості, традицій і
культури, а також розвиткові етнічної,
культурної, мовної та релігійної самобутності
всіх корінних народів і національних
меншин України. |
» |
« |
Стаття 12.
Україна дбає про
задоволення національно-культурних
і мовних потреб українців, які проживають
за межами держави. |
» |
« |
Стаття 92.
Виключно законами
України [визначається: ... 4)] порядок
застосування мов. |
» |
« |
Стаття 103.
Президентом України
може бути обраний громадянин України,
який […] володіє державною мовою. |
» |
« |
Стаття 127.
На посаду судді
може бути рекомендований […] громадянин
України […], який […] володіє державною
мовою. |
» |
« |
Стаття 148.
Суддею Конституційного
Суду України може бути громадянин
України, який […] володіє державною
мовою. |
» |
Рішенням Конституційного Суду
України від 14 грудня 1999 року[] про офіційне
тлумачення положень статті 10 Конституції
України щодо застосування державної
мови органами державної влади, органами
місцевого самоврядування та використання
її у навчальному процесі в навчальних
закладах України у пункті 3 установчої
частини рішення та пункті 1 основної частини
рішення зазначено таке :
- Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.
- Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Поряд з українською мовою можуть використовуватися й інші мови.
- Відповідно до чинних законів питання застосування української мови визначено щодо розгляду звернень громадян; діяльності Збройних Сил України та Національної гвардії України; видання друкованої продукції, призначеної для службового та ужиткового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо); висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації; оформлення митних документів тощо.
- Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.
- Згідно з чинним Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР»] від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.
- Відповідно до Закону України «Про освіту»] в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.
- Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для зайняття декількох державних посад (Президента, судді та судді Конституційного суду України).
Не зважаючи на конституційність статусу
української мови, дуже часто її
державність є декларативною. Чинний
Закон Української РСР «Про мови
в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року, що також
регулює використання української мови
в Україні, фактично по-іншому окреслює
сфери застосування української мови
(практично всюди замість неї може використовуватися
російська чи інша мова):
- Стаття 2. Державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
- Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.
- Стаття 5. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін. Рішення по суті звернення оформляється українською мовою чи іншою мовою роботи . За бажанням громадянина таке рішення може бути видане йому в перекладі російською мовою.
- Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності — і іншою національною мовою. Незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу.
- Стаття 8. Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.
- Стаття 10. Акти найвищих органів державної влади та управління Української РСР приймаються українською мовою і публікуються українською і російською мовами.
- Стаття 11. Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова, [… однак] може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.
- Стаття 13. Технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовою.
- Стаття 14. Офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, — паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про одруження, а також документи про смерть особи виконуються українською і російською мовами.
- Стаття 26 та 27. Мовою виховання в дитячих дошкільних установах та загальноосвітніх школах є українська мова,
[… однак] можуть створюватись загальноосвітні школи, в яких навчальна і виховна робота ведеться мовою, спільно визначеною батьками школярів. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.
- Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови.
- Стаття 30. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою.
- Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.