Державна мова , мова професійного спілкування

3. Сім’ї мов 

Генеалогі́чна класифіка́ція мов (грец. γενεαλογικός — родовідний) — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості (див. Спорідненість мов). Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (наприклад, сучасні слов’янські мовипоходять від колишньої спільнослов'янської, або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних кордонів, етнічного змішування і т. ін. Споріднені мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Наприклад, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окремі вчені об'єднують разом з іншими родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

На відміну від плюраліст, типологічної класифікації мов, генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окремої родини й інколи схематично зображається у вигляді генеалогічного дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема.

Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмовних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші:

Деякі основні мовні сім'ї

• Індоєвропейська
• Афразійська (стара назва — семіто-хамітська)
• Уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями
• Тюркська
• Монгольська
• Тунгусо-маньчжурська

(останні три родини часом об'єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову)

• Картвельська
• Абхазько-адигейська
• Нахсько-дагестанська (їх інколи об'єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов)
• Дравідська
• Чукотсько-камчатська
• Ескімосько-алеутська
• Тибето-китайська (сіно-тибетська)
• тайська (таї-кадайська)
• Австразійська
• Австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська)

4. Досвід країн Європи в розв’язанні  мовних проблем і мовна ситуація  в Україні

• Із 47 європейських країн (включаючи Росію, країни Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною або офіційною в 41 країні (тобто у 85% від загальної кількості). Таким чином, власна мова є в Європі визначальною ознакою національної ідентичності та державності.
• Як зазначає швейцарський політолог Урс Альтерматт, “для багатьох європейців сьогодні набагато важливішими від релігії є мова і культура, які в європейських національних державах становлять ключові сфери і принципові розпізнавальні ознаки. Хоча державно-політичні кордони скрізь жодною мірою не збігаються з культурно-мовними, практика більшості національних держав орієнтована на те, щоб створити єдину мовну культуру на спільній державній території».
• З цього погляду двомовна ситуація, що склалася в Україні, суттєво відрізняється від європейських стандартів.
• Російська мова практично витіснила українську з міст центральної і східної України, в тому числі і з української столиці.
• На телеканалах України абсолютно переважає російськомовна продукція.
• Майже цілком витіснено українськомовну культуру з радіо, особливо FМ-ефіру.
• У 2002 році в Німеччині в розрахунку на одного жителя було видано 12 книг німецькою мовою, у Польщі - польською - 8, російською на одного росіянина - 3,5 книги і одну книгу на трьох українців. Книжковий ринок України на 92% окуповано дешевими російськими книжками; почалося активне проникнення російських видавництв у такий, раніше суто національний, сектор книговидання, як освітня література; в Україні залишилося близько 150 малопотужних видавництв, які за рік разом видають книжок менше, ніж одне московське видавництво "АСТ".
• Річний тираж випуску журналів українською мовою знизився порівняно з 1985 роком на 93 %.
• 80% періодичних видань в Україні - російськомовні.
• Мовознавець Лариса Масенко підкреслює, що взаємини двох основних мов в Україні - російської й української - сьогодні визначає не гармонійне співіснування, а конфлікт і боротьба, яка триватиме доти, доки не переможе одна з них.
• Використання двох або кількох мов у загальнонаціональній комунікації є винятком серед європейських держав і можливе тільки в територіально невеликій країні. До таких винятків належить, наприклад, Люксембург, населення якого говорить місцевим діалектом німецької, а в школах уведено вивчення двох офіційних мов - літературних німецької і французької. Інший характер має державна тримовність Швейцарії, де німецька, французька й італійська мови вважаються національними і державними, а ретороманська визнана як національна, але не має статусу державної. Однак швейцарська тримовність функціонує тільки в центральних органах влади. Реальну ж мовну ситуацію цієї країни визначають як потрійну одномовність, оскільки в кожному з кантонів використовується тільки одна мова.
• До небагатьох країн Європи, в яких двомовність затверджена на державному рівні, належить Бельгія, де проживають два народи - фламандці, котрі розмовляють нідерландською мовою, і франкомовні валлони. Стосунки двох різномовних груп Бельгії характеризує високий рівень напруженості.
• Загрозу, яку становить для цілісності держави поширення на її території двох мов у функції державних, підтверджує й досвід Канади, де сепаратистські настрої, характерні для франкомовної провінції Квебек, мало не призвели до її територіального відокремлення від решти країни, де вживається як офіційна англійська мова. На референдумі, проведеному в 1997 р., квебекським сепаратистам не вистачило лише 1% голосів для утворення самостійної держави.
• Таким чином, мовну ситуацію  в Україні  сьогодні визначають два основні чинники:
• а) наявність мовного законодавства, яке закріплює державний статус однієї - у<span class="List_0020