Художня культура

Художня культура

 

 

 

 

 

Художність — це складне  поєднання творчих і професійних  якостей, які визначають кінцевий результат  праці творця в мистецтві. Художності характерні завершеність адекватного  втілення творчого задуму, "артистизм", який є умовою активного впливу твору  на читача, глядача, слухача. Художність безпосередньо пов'язана з творчою  свободою, оригінальністю, смаком, почуттям міри автора у висвітленні теми. До художніх належать твори, де у співзвучності  з ідеальними нормами та вимогами теорії мистецтв реалізується професійний  творчий процес, органічно поєднуються  форма і зміст.

 

Кожному митцю завжди притаманне протиріччя між природною суб'єктивністю бачення події людиною-автором  та його прагненням об'єктивно розповісти через художній образ про реальні  події. Об'єктивність передбачає особливість  художнього методу в усіх жанрах і  є тією загальною умовою, коли автор  висловлює власну точку зору не декларативно, а відповідно до вимог суспільства. Таємниця художньої об'єктивності передбачає вміння розмежувати суб'єктивне  та об'єктивне, тобто власне "Я" підпорядкувати вищому об'єктивному. Виокремлення ідеї, що виходить з духовного і  душевного світу, життєвої пам'яті  творця, виводить його на рівень образного  узагальнення, відкриває широку артистичну перспективу, дає можливість увібрати в себе схвильованість реально сприйнятого, активізує творчу зосередженість. Це необхідні чинники, що є визначальними  у творчості.

 

У цьому разі вступає в  силу протиріччя між задумом твору  і необхідністю підпорядкувати реалії буття художньому процесу. Для того щоб гідно пройти шлях від невизначеності задуму до конкретного твору, митець має піднестися над хаотичним  розмаїттям творчої фантазії. Багато митців наголошують на тому, що на шляху  до реалізації художнього задуму накопичується  безліч

 

невизначених образів, які, впливаючи на свідомість автора, кристалізуються  у цілісний художній образ. Для того щоб вирішити поставлене завдання, художник має володіти високим рівнем професійної майстерності, знаннями та умінням. Лише в такому разі можна  досягти адекватності творчого задуму його успішній реалізації. Часто творчим  процесом намагаються управляти  люди, які хочуть щось зробити на мистецькій ниві, але не вміють реалізувати  задумане. Між митцем високого рівня  і дилетантом — "поетичною натурою" — існує суттєва відмінність: перший може і вміє реалізувати задумане, а другий лише дискредитує його.

 

Художній процес, принципи художності у кожного митця базуються  на життєвих реаліях. Однак художня  ідея не обмежується одним фактом, навіть якщо він надзвичайно значущий. Художник конкретне явище узагальнює, виокремлює з подібних і виводить на рівень художньої ідеї. Професіонал  високого рівня досягає бажаного результату завдяки ґрунтовній підготовці, помноженій на щоденну працю —  це вищий вияв художності втілюване.

 

Велике значення для художності має етика творчого процесу, свідомий і вольовий контроль художника за втіленням образу, коли автор захищає  образ від випадковостей, стежить  за етикою втілення задуму, орієнтується на високогуманні засади. Лише в  цьому разі твір може посісти чільне місце в мистецькій загальнолюдській спадщині.

 

У творі високого громадянського звучання художня і життєва правда завжди продекларована і закріплена автором, не вступає у суперечність із логікою його мистецької ідеї, що дає змогу відокремити істинне від випадкового. Внутрішня художня правда узгоджується з істиною лише через освоєння вищих рівнів і досягнень, здобутих попередниками. А. Чехов казав: "Правдиве те, що художнє".

 

Мистецтво як вищий вияв художності дає змогу сформувати особистість, сприймати світ цілісно, зберігати і трансформувати здобутки культур і життєвий досвід людства. Багатофункціо-нальність мистецтва забезпечує на всіх етапах розвитку людства розмаїтість форм діяльності: наука — мистецтво пізнання; педагогіка — мистецтво виховання; засоби масової інформації — мистецтво передавання інформації; праця — головне у сутності людини, мистецтво робочого процесу. Розмаїття мистецьких напрямків збагачує кожну з форм та вносить артистичний елемент, що позитивно впливає на якість кінцевого продукту.

 

Мистецтво не лише навчає, а  й розважає. Через естетичний вплив  і насолоду, яку людина одержує  у процесі художньої творчості  та сприйняття, здійснюються функції  виховання та інформування, здобуваються знання, передається досвід, аналізуються життєві ситуації та їх вплив на суб'єкта. Природа людини визначає специфіку  мистецтва.

 

Головним у житті людини є праця. Завдяки їй відбувається пізнання у спілкуванні, оцінюються події, збагачується і розвивається інтелектуальний потенціал людини, а це ефективний шлях до самопізнання та самотворення, до формування та вибу-дови особистості. Особистість — це сукупність суспільних зв 'язків, які утверджують її сутність і мають певні ознаки.

 

• Діяльність суб'єкта спрямована до зовнішнього світу: перше —  пізнання, друге — оцінка, третє  — праця, четверте — спілкування.

 

• Діяльність суб'єкта спрямована на себе: перше — самопізнання, друге  — самооцінка, третє — самотворення, четверте — самоспілкування; за допомогою цих чинників можна розкрити та ідентифікувати взаємодію і взаємозв'язки людини із суспільством, вивести підсвідомі процеси на рівень свідомого і втілювати їх у життя.

 

Мистецтво завжди виконує  такі діяльнісно-перетворювальні функції:

 

• художній твір здійснює ідейно-естетичний вплив на людей;

 

• задіює людей до цілісно-орієнтованого виховання та бере участь у соціальному перетворенні суспільства;

 

• процес творчості —  це трансформація дійсності на базі уявлень, вражень, фактів. Автор осмислює життєвий матеріал, вибудовуючи при  цьому нову реальність — художній світ;

 

• трансформація матеріалу, яким оперує художник, творячи образ  у архітектурі, скульптурі, живопису, літературі, музиці, — це завжди перехід  із пасивної якості матеріалу в активну  якість мистецького образу.

 

Усі твори мистецтва незалежно  від виду і жанру виконують  певні чітко визначені функції. Провідною серед них є творча. Ще стародавні греки відзначали особливий  духовний характер естетичної насолоди творення, коли художник, вільно володіючи  життєвим матеріалом, засобами його художнього втілення, реалізує

 

задумане. Мистецтво як сфера  свободи поєднує громадянську свідомість і професійну майстерність — вище естетичне багатство світу, що завжди викликає захоплення у людей. Викінчена  художня форма завжди гармонійно поєднана зі змістом. Художня реальність упорядкована і вибудована за законами краси. Творець відчуває радість  творчості, натхнення. Художня творчість  — завжди гра. Мистецтво моделює  діяльність людини у безкорисливій  формі, уособлює свободу творчого потенціалу.

 

Художня творчість розкриває  людям правду життя, дає радість  осягнення краси, естетичну насолоду.

 

Естетична функція мистецтва  сприяє:

 

• формуванню естетичних смаків, здібностей людини;

 

• формуванню ціннісних  орієнтацій у світі;

 

• пробудженню творчого духу, творчого начала, бажання та вміння творити за законами краси.

 

Мистецтво вибудовує ціннісну свідомість людини, вчить її бачити життя крізь призму образності. Увесь  світ постає як естетично значущий у своєму прояві, природа є естетичною цінністю. Всесвіт набуває поетичності, художності, стає театральною сценою, живописною галереєю, художнім творінням, яке має постійний потяг до вдосконалення. Мистецтво передає  людям відчуття естетичної значущості світу, формує естетичні смаки, пробуджує  в людях художників, викликає пристрасть до мистецької діяльності в усіх напрямках (як професійної, так і самодіяльної), закликає перебудовувати світ за законами краси. Природною є багатовимірність людини. Незалежно від обраної професії вона намагається реалізуватися в мистецтві. Наприклад, конструктор літаків О. Антонов добре малював, лікар В. Коротич став поетом, ракетобудівник Б. Раушенбах здійснив ґрунтовне дослідження з історії та теорії іконопису. У стабільному суспільстві творчість мас завжди визначає високий рівень його культури.

 

Що вищий рівень розвитку суспільства, то вища потреба творити  життя за законами краси. Тому вважається, що ця функція ставатиме більш  значущою з розвитком суспільства.

 

Естетична функція мистецтва  забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність, безпосередньо впливає як на мистецтво, так і на всі форми суспільної свідомості

 

Пізнавальні функції мистецтва  практично безмежні, їх не можна  замінити іншими сферами духовного  життя. Мистецтво здатне відображати  важкодоступні для науки сторони  буття, розкриває естетичну різноманітність  у щоденному, загострює увагу  на новому в уже відомих речах. Зображуючи явище, художник повертає речам  їх первісну чарівність, чим збагачує почуття людини, сприйняття нею світу.

 

Кожний вид мистецтва  має певні співвідношення діяльного  і пізнавального начал. У деяких з них провідну роль відіграє діяльне  начало. Тут більшою мірою розвинена  виразність прагматичного, ніж, наприклад, в архітектурі, а там, де переважає пізнавальне, зростає значення зображальності, як у живопису.

 

Література, театр, кіно та телебачення  поєднують обидва чинники: вони і  зображальні, і виражальні.

 

Мистецтво — один із засобів  просвітництва, що передає досвід, утверджує  факт як явище, закріплює навички  мислення, узагальнює систему поглядів, є "підручником життя ", який читають  навіть ті, хто не полюбляє навчання, суттєво доповнює знання людини про  світ. Поєднуючи життєвий досвід особистості  з досвідом інших людей, мистецтво  є засобом пізнання світу та самопізнання.

 

Мистецтво завжди несе в  собі інформативну функцію. Ще Арі-стотель зазначав, що твори мистецтва містять значну кількість інформації. Він вважав, що художник зображує у творах те, що невдовзі відбудеться. Ця інформація високо цінується з точки зору сучасної теорії прогнозування. Яскравим прикладом є літературні твори Ж. Верна, О. Толстого, братів Стругацьких, О. Беляева, І. Єфремова та ін.

 

Як і знаковим системам, мистецтву притаманні певні умовності, історичний і національне зумовлений код. Спілкування народів через  засвоєння культури минулого робить ці коди та умовності загальнодоступними, вводить їх до арсеналу загальнохудож-ньої культури людства. Сприйняття твору відбувається за законами спілкування. Художнє спілкування дає можливість людям обмінюватися думками, опановувати історичний і національний досвід незалежно від часу і простору. Мистецтво завжди зміцнює духовний потенціал і сприяє консолідації людських спільнот.

 

Інформація, яка передається  мовою мистецтв — через танець, театр, архітектуру, живопис, скульптуру, декоративно-прикладне,

 

кіно тощо, — максимально  доступна і легко засвоюється  на відміну від тієї, що передається  лише у мовному еквіваленті. До того ж на земній кулі функціонує понад  сто мов, що значно утруднює обмін інформацією. Інформативні можливості художньої мови набагато ширші й якісно вищі: мова мистецтва зрозуміла завдяки метафоричності, гнучкості, емоційності; вона легко сприймається.

 

Мистецтво завжди об'єднує  людські спільноти. У давні часи різномовні племена при укладенні  мирної угоди виконували ритуальний танець, який об'єднував їх своїм  ритмом. Упродовж XVIII і до початку XX ст., коли політики поділили Італію на дрібні держави, графства та князівства, єдиним, що об'єднувало неаполітанців, римлян, ломбардців і допомагало їм бути єдиною нацією, було мистецтво. У сучасному світі мистецтво прокладає шляхи до взаєморозуміння народів, це інструмент мирного співіснування та співтовариства.

 

Провідною в мистецтві  є виховна функція. Завдяки їй формуються почуття, думки і дії  людей. Тоді як інші форми громадської  свідомості мають частковий характер (мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія  — світогляд, освіта і наука готують  спеціаліста), мистецтво діє на особистість  комплексно, одночасно на розум, серце  і почуття, тобто істотно впливає  на духовний стан людини.

 

Ще стародавні греки стверджували, що мистецтво облагороджує та очищує людину від усілякої скверни. Арістотель розробив і ввів в естетику категорію "катарсис" — очищення засобами "подібних афектів" (почуттів). Показуючи героїв, які пройшли випробування, твори мистецтва змушують людину співпереживати, брати за взірець їхні кращі риси, збагачуючи цим її внутрішній світ. У процесі сприйняття творів мистецтва людина дістає можливість зняти внутрішню напруженість, хвилювання і стреси, що породжуються реальним життям, і компенсувати психологічну монотонність щоденного буття.

 

Катарсично-компенсаторна функція мистецтва має три основних визначальних чинники: творчо-ігровий, розважальний; компенсаторний; почуттєвий.

 

Усі вони істотно впливають  на внутрішню гармонію особистості, зберігають і відновлюють її психічну рівновагу. Почуттєва і 

 

компенсаторна функції є  найважливішими у формувально-виховному  впливі мистецтва на особистість.

 

Інформація, яку одержує  людина при спілкуванні з творами  мистецтва, примножує і розширює реальний життєвий досвід. Це примноження  суттєво розширює межі свідомості особистості, озброює її художньо організованим, відібраним і узагальненим осмисленням, сприяє виробленню власних установок, ціннісних орієнтацій у різних життєвих обставинах. Високе мистецтво прямо  й опосередковано діє на соціалізацію цілісної особистості й утвердження  її самоцінного значення.