Культура сарматів

Міністерство освіти і науки  України.

Сумський державний педагогічний університет

 ім. А. С. Макаренка

 

Реферат на тему

Культура  сарматів

 

 

 

 

 

Підготувала:

студентка 0026 гр.

Книш А. В.

Перевірила:

Луценко О. А.

Суми-2010 

План

 

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Духовна культура та мистецтво сарматського народу…………..5
2. Менталітет сарматських племен……………………….………….11
3. Матеріальна культура сарматів……………….….………………..13
4. Войовничі та властолюбні сарматські амазонки…………………15

Висновок………………………………………………...……………………..18

Література……………………………………………………………………..20

 

Вступ

Сарматський період історії України  синхронний з римською епохою та добою  Великого переселення народів.

 Відкриття сарматської  культури пов´язують з першими  знахідками сарматських старожитностей  на Черкащині в 1896 р. біля  сіл Стара Осота і Петрик, а  пізніше знайдені скарби в  с. Цвітне, Залевки, Старобільське,  Яблунів та ін. Переважна більшість  істориків стверджують, що сармати  були іраномовними (східно-іранської  мовної групи) племенами, які  прийшли на територію України  зі сходу. 

 Геродот повідомляє, що  мова сарматів походить від  скіфської: "сармати розмовляють  скіфською мовою, але здавна  зіпсованою, позаяк амазонки не  оволоділи нею остаточно". Відомо, що внаслідок контактів з місцевими  племенами багато слів сарматської  мови потрапило й до слов´янських  мов, наприклад, собака, топор,  хата та ін. Цікаво, що скіфам, як і пізніше ґунам, також  належали слова мед, страва. А  фонетичними особливостями скіфської  мови є відсутність звука ф  та фрикативний звук г (лат. h на відміну від g), що так  само відрізняє й українську  мову, в якій слова з ф - переважно  іншомовного походження (пор. народну  вимову хв, п замість ф в  словах Хведір, Пилип, хвабрика). Ареал поширення цього мовного  явища збігається з ареалом  скіфсько-сарматської топоніміки  та археології.

Етнічна культура сарматів багато в чому близька до культури скіфів. Археологами знайдені колеса сарматських возів, які мають 12 і 14 спиць. Сармати вживали в їжу  і в ритуалах м´ясо овець (знахідки кісток). Переважала м´ясна їжа, а рослинну вони здобували у землеробів. Ритуальне  використання вівці в поховальному обряді простежується в ряді археологічних  знахідок, наприклад, покійному клали  в могилу передню ногу вівці разом  з лопаткою та частиною грудинки або  хрестець (як найбільш поживні). В щоденну  їжу вірогідно, вживали й конину, але в ритуалах не використовували. Із молочних продуктів уживали як кумис, так і молоко, сир. Посуд мали глиняний - глеки, миски, кухлі, горщики, однак, заможні сармати мали привозні дорогі червонолакові, коштовні золочені, срібні та бронзові глеки для вина, черпаки, келихи, а для ритуалів різний посуд у вигляді тварин, особливо барана.

Сарматські ремесла: зброярство, лимарство, ткацтво, обробка шкіри, гончарство (ліпний посуд, жертовники курильниці), а також виготовляли  дерев´яний та шкіряний посуд. Встановили торгівельні зв´язки з античними  містами, де сармати обмінювали свої вироби на продукти землеробства: олію, вино, овочі. Сармати експортували худобу та продукти тваринництва, вели також  торгівлю рабами. Відомо, що в аорсів була налагоджена караванна торгівля індійськими та вавілонськими виробами, які вони отримували від вірменів та мідян. Однак, деякі дослідники вказують, що аорси лише конвоювали каравани, забираючи собі частину товару, замість  звичайного пограбування купців.

 

Духовна культура та мистецтво сарматського народу.

Мистецтво сарматів відомо з численних виробів — прикрас, зброї, речей особистого вжитку, туалетних та культових речей. Як і в більшості кочовиків, сарматське мистецтво мало прикладний характер. На різних етапах розвитку сарматської культури, згідно з різним походженням племен та мінливістю зовнішніх впливів, витоки та художні особливості образів сарматського мистецтва були різними.

Це стосується, зокрема, прикрас, особливо із золота. У II—1 ст. до н. е. відчутний вплив  пізньоелліністичного близькосхідного  або греко-бактрійського мистецтва. Типовим зразком є фалари із Старобільська. Зображені на них звірі поєднують  у собі реалізм еллінського мистецтва  із східною стилізацією та варварським  спрощенням. Крім зображень хижаків, свійських тварин та античних істот на деяких фаларах є антропоморфні постаті та персонажі з античної міфології: Афіна, Діоніс, Аполлон. Образи античних богів нерідко передані спрощено, у варварському стилізованому варіанті Деякі деталі зображень - одаг, зброя, зачіски - набувають місцевого забарвлення (Сіверський курган, Янкочрак), що свідчить про виготовлення їх місцевими майстрами. Найпоширенішою орнаментацією фаларів кінця II—І ст. до н е. став рослинний декор. У центрі виробу вміщується розетка з зображенням сегнерова колеса (солярний символ) або медальйона з листків індійського лотоса та аканту. Край виробу оформляється у вигладі мотузки, прикрашається овамн або зигзагами.

Характерними прикрасами й водночас речами особистого вжитку в ран-ньосарматський час були поліхромні фібули-брошки античного виробництва. Основою виробу був^;золотий щиток круглої або овальної форми, центр та краї якого прикрашалися вставками з напівкоштовних (альмандин, сердолік) камінців або кольорового скла. Поля між вставками заповнювалися сканню або зерню. На зворотному боці фібули знаходилася пружина з однією або двома голками. Подібні фібули виготовлялися на Боспорі або в Сирії та Єгипті і потрапляли до сарматів внаслідок торгівельних зв'язків.

Прикраси Інших типів - сережки, персні, - відомі з ранньосарматських пам'яток, в виробами пізньоелліністичної торевтики з притаманними цьому періоду рисами. Типовими зразками стилю цих часів є сережки у вигляді лев'ячих голівок з філігранню (Солонці), аналогії яким відомі в Херсонесі [1, 368-370].

Побут 

Основою суспільного устрою сарматів була родова община, утворена групою споріднених сімей. Жили вони табором, у наметах, які нагадують  юрти монголів. Міст, принаймні на території  України, у них не було. Взимку намети вони утеплювали, ні землянок, ні інших  стаціонарних жител не будували. Це був народ кочовий – залишалися вони на одному місці доти, допоки худоба не з’їдала траву. Потім пересувалися на інше місце. При цьому кожне  плем'я мало свою територію, вихід  за межі якої спричиняв міжплемінні  військові сутички. Харчувалися  сармати м'ясом, сиром, молоком. Розводили  коней і овець – тварин, які  попори часті переміщення не втрачали вагу. Ховаючи померлих, вони  клали поруч із ними речі, якими ті користувалися за життя: чоловікам – зброю, кубки з вином; жінкам – прикраси, дзеркальця, голки.

Релігія

У релігійних поглядах сарматів панівними були культи сонця й  вогню. Вже згодом вони перейняли  від скіфів традицію поклоніння мечу.

І, як і скіфи, мали свої аналоги  грецьких богів. Серед них і Афродіта-Аргімпаса, якій навіть зводили святилища. Ці споруди  мали форму кола й були свого роду духовним центром, що єднав кочовиків  на певний час. Складалося святилище  з валу й жертовника. Відомостей про людські жертвоприношення немає. Безсумнівно, у цих святилищах, крім принесення в жертву богині Кохання  тварин, сармати проводили еротичні культові ритуали. Як греки біля вівтарів храмів Афродіти.  

Поховальні звичаї сарматів

Сарматські могили, кургани - практично єдині археологічні пам'ятки сарматів на території України) (якщо не рахувати випадкових знахідок їхніх речей). Перші сарматські могили - впускні в насипи більш ранніх курганів доби бронзи, рідше - скіфських. Отже, нове населення ще не досить впевнено почувалося в північнопричорноморських степах, адже стаціонарні могильники властиві лише народам, які повністю володіють місцевістю, де живуть. Аж наприкінці І ст. до н. е. на землях сучасних Запорізької та Дніпропетровської областей, куди сармати прийшли найраніше, з'являються великі  Молочанський і Підгороднянський могильники (дослідження  O. І.  Тереножкіна, І. Ф. Ковальової). Тут, як і на батьківщині сарматів - у степах Подоння й Поволжя, щільно розташовані невеликі насипи. Під ними містяться одне основне та зрідка ще впускне поховання. Така сама картина, але вже у першій половині І ст. н. е., спостерігається в третьому з великих сарматських могильників України - Усть-Кам'янському, розташованому на правому березі Дніпра. Як бачимо, топографія та морфологія cap-матських поховань дає можливість відтворити етапи опанування ними причорноморського степу [7, 96].

Опис одного з найбагатших сарматських поховань України - біля с. Пороги Ямпільського району Вінницької області У глибокій катакомбі, орієнтованій на північ, розташовувався дерев'яний саркофаг. Вхід до камери було закладено камінням. У кутку поблизу входу стояли дві синопські амфори. Кістяк воїна лежав у саркофазі випростано на спині, з розкинутими ногами (цю позу деякі археологи називають «позою вершника»). Вдалося зафіксувати, що небіжчик був одягнутий у червоне шкіряне вбрання, гаптоване маленькими золотими трубочками. Біля рамен знайшли золоту гривну, поруч із нею - срібний келих, на лівому зап'ясті - масивний золотий браслет, на правому - золоту платівку для захисту руки від удару тятиви (отже, небіжчик був шульгою), на стегнових кістках - золоту, інкрустовану емаллю та бірюзою гарнітуру двох коштовних поясів. До одного з цих поясів - портупейного - був пристібнутий золотими пряжками меч. Руків'я й піхви оздоблено золотими платівками з інкрустаціями, а сам меч прив'язувався до правого стегна ремінцями із золотими наконечниками. Зліва біля пояса лежав залізний кинджал, уздовж кісток лівої ноги - лук і сагайдак із стрілами. Покійного взули в чоботи, застібнуті срібними пряжками.

 

Поховання сарматського володаря з кургану І ст. н. е. поблизу  с. Пороги на Вінниччині:

1—2 — план і розріз поховання; 3 — план дерев'яного саркофагу з кістяком; 4 — реконструкції зовнішнього вигляду  похованого  (реконстр. Л. С. Клочко та П. Л. Корнієнка, рис. П. Л. Кор-нієнка)

За конструкцією поховальні споруди  сарматів об'єднуються в чотири провідні типи, які теж відбивають різні етапи проникнення цих кочовиків у Причорномор'я та вказують, звідки вони просувалися. Найраніший тип могили - вузька прямокутна в плані яма; небіжчик лежить випростаний на спині, головою на північ, зрідка - на південь. Такі могили досліджені на Нижньому Дону, який і був «землею обітованою» причорноморських племен. Другий основний тип поховань - так званий діагональний: небіжчик лежить за діагоналлю квадратної в плані ями. Подібні могили виникають уперше на сході в Поволжі, згодом - на Дону, а потім, у середині І ст. н. е.,- на території нинішньої України. Третій тип - ями з нішеподібними підбоями в стінках - фіксує ще одну хвилю із сходу десь наприкінці І ст. н. е. Поховання четвертого типу - катакомби - притаманні пізньосарматському населенню III ст. н. е. Вони з'являються у степах за Маничем та Салом, звідки з останньою хвилею сарматів переносяться до Причорномор'я.

Кінське спорядження. Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Йому приносили жертви, і самого його приносили в жертву. Щоправда, частіше сармати, шкодуючи своїх чотириногих друзів, клали до могили хазяїна не коня, як скіфи, його символ — вуздечку. Завдяки цьому звичаю до нас дійшло сарматське кінське спорядження.

Звичайна сарматська вуздечка складася з ремінного оголів'я  та залізних •вудил. Поряд із трензельними кільцями цілком сучасного вигляду кочовики використовували С-подібні псалії. У І ст. н. е. з'являються своєрідні вудила з так званими окуляроподібними псаліями — з двома великими кільцями на кінцях.

Якщо зброя й кінське спорядження  є  неодмінною належністю чоловічих  поховань, то в жіночих, звісно, переважають  прикраси. Сармати принесли в Північне Причорномор'я новий стиль у  прикладному мистецтві — поліхромний.Їхні вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку, халцедону або з кольорової емалі — червоної, блакитної, білої. Джерела цього стилю містяться в Середній та Центральній Азії, звідки і походили предки сарматів. Чудові зразки таких прикрас знайдені в нечисленних похованнях вищої сарматської знаті: в Порогах (О. В. Симоненко, Б. І. Лобай, 1984 р.), у Соколовій Могилі (Г. Т. Ковпаненко, 1974 р.),  Ногайчинському кургані (А. О. Щепинський, 1974 р.). Всі вони датуються І ст. н. е.— часом розквіту сарматського суспільства.

Найцікавішими речами в  похованні з Порогів є два  пояси, прикрашені золотою поліхромною  гарнітурою. Один із них зроблено з  червоної шкіри, з обох боків якої закріплені чотири біметалеві платівки. Пояс застібався двома масивними круглими пряжками. Залізна основа кожної обтягнута золотою пластиною, що зображує двох драконів, майстерно розташованих по колу. Чудовиська вчепилися одне в одного іклами та пазурами передніх лап. Тонко пророблені зуби, очі, пазурі, пір'я крил, а також м'язи, підкреслені вставками з бірюзи й блакитної емалі.

Трохи нижче від цього  пояса лежала гарнітура іншого —  портупейного, виготовленого зі шкіри  зеленого кольору. Він одягався на стегна, а до нього золотими пряжками кріпився меч. За стилем і технікою виконання  його можна порівняти з аналогічними виробами — шедеврами некрополя  Тілля-Тепе в Північному Афганістані. Вся гарнітура — золота, прикрашена вставками з білої й блакитної  емалі. З обох боків застібок були дві мініатюрні бляшки у вигляді  квітки лотоса; від них звисали  ремінці з металевими наконечниками. На застібках у високому ажурному рельєфі зображена сцена з  героїчного епосу: чоловік із Кремезним  торсом тримає за лапи двох грифонів (фантастичні  істоти), які шматують третього. їхні тіла розміщені по краю рамки пряжки, а центр займає зображення пантери. Чоловік має виразно монголоїдні риси обличчя, невеликий завиток волосся на тім'ї, широкий плаский ніс, характерну посмішку,— типовий східний божок!

На обох поясах, на мечі, гривні й келиху цього поховання нанесені спеціальні знаки - тамгиги, тотожні тамгам на монетах царя Інісмея, що карбувалися наприкінці 70-х — на початку 80-х років нашої ери в Ольвії. Ця обставина дозволила не тільки визначити час поховання, а й із певною вірогідністю співвіднести його з цим сарматським володарем.