Купальська брядовість на Україні

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

 

 

 

 

КУПАЛЬСЬКА ОБРЯДОВІСТЬ НА УКРАЇНІ

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

 

 

 

Виконала: Хоменко Н.І.

студентка 4-го курсу 
групи КДД-119

Керівник: Ткач М.М.

канд. істор. наук,доцент

 

 

 

КИЇВ,2013 
Зміст

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. В останні роки до традиційної духовної культури слов’янських народів помітно посилився інтерес представників різних наук – істориків і археологів, філологів і філософів, етнографів і мистецтвознавців. Такими найбільш стійкими традиційними елементами духовної культури є, наприклад, календарні звичаї та обряди, в яких виявляється, по-перше, етнічна специфіка того чи іншого народу, по-друге, риси, що засвідчують генетичну спільність та однакові чи подібні закономірності історичного розвитку певних етносів.

Вивчення купальської обрядовості необхідне для реконструкції давньої слов’янської духовної культури, оскільки науковий аналіз купальських ритуалів проливає світло на систему історично складених форм суспільної організації, релігійно-світоглядних та морально-етичних форм.

Купайла святкували 22-23 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Дослідження купальської обрядовості на Україні пов’язане з розглядом складних і багатопланових питань, науковий аналіз яких висвітлить структурні компоненти свята Івана Купала та їх локальні різновиди на Україні, з’ясує функції та ритуальну семантику купальської обрядовості; розглядає традиційні народні знання та вірування, що увійшли в ритуальний купальський комплекс; простежує трансформацію народної купальської традиції в святково-обрядовій культурі.

  Ткач М.М. у свому підручнику  «Міфологія» описує міфологічну  сутність Світла (Вогню) й Води  та народні уявлення про них. За його словами світло в  міфах про створення світу  символізує найтоншу рушійну  силу, що спричинює рух постору; воно є початковою точкою руху  в напрямку розкриття простору. Світло також вважається передумовою  зародження живого буття та  джерелом усього живого на  землі. В свою чергу, Вода символізує  одну з фундаментальних стихій  світобудови, що переймає простір. Вона є середовищем, агентом і  принципом загального зачаття  та народження живого буття. Вона  – передумова життя й смерті  живої природи[33,с.62-66].

Метою роботи було вивчення традиційної народної обрядовості в межах регіональної специфіки, а також виявлення новітніх тенденцій купальської обрядовості в українській літературі.

Завдання, поставлені в процесі роботи:

1. Дослідити перші описи Купальського свята.
2. Визначити поняття та структурних компоненті купальського обряду.
3. Простежити етапи обряду в ніч на Івана Купала
4. Виявити тенденції в купальських обрядах другої половини 19 століття.
5. Проаналізувати купальські обряди в сучасній літературі

Об’єктом дослідження є традиційна купальська обрядовість.

Предметом дослідження є вивчення самобутності народної купальської обрядовості в українській літературі другої половини 19 століття.

Методи дослідження. Структурно-функціональний і порівняльно-історичний методи дослідження відкривають значну перспективу для аналізу спільності та національної специфіки купальської обрядовості слов’ян, закономірностей формування й розвитку, її функцій у суспільному житті.

Джерельну базу забезпечують роботи Ю.Д.Климця, який розкриває традиції купальського свята. Автор монографії «языческая символика славянских архаических ритуалов» Н.М.Велецька первісною основою купальської обрядовості, а також інших народних звичаїв та обрядів вважає культ померлих предків.

Однак питання про первісний зміст купальської обрядовості не можна вважати вирішеним остаточно.

Східнослов’янські весняно-літні календарні обряди, серед яких вагоме місце посідає свято літнього сонцестояння, досліджувала також В.К.Соколова.

Про купальську обрядовість українського народу, надзвичайно багату змістом, різноманітністю локальних варіантів, емоційно-естетичною насиченістю тощо спеціального дослідження, крім деяких статей поки що не було.

Спробуємо на основі узагальненого вивчення календарної обрядовості простежити генезис і функції свята Івана Купала на Україні.

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика купальської обрядовості в Україні

1.1. Перші описи  Купальського свята

Одне з найдавніших писемних свідчень про свято Купала належить до XIII ст. У Волинському літописі за Іпатіївським списком під 1262 р. є згадка про "канунъ Ивана дни, на самые Купалья". Згадується Купала і в офіційних документах XIV ст.: договір литовських князів із польським королем Казимиром у 1350 р. фіксує часове означення "до Ивана дне до Купалъ", а грамота Вітовта 1396 р. "писана во вторникъ передъ Купалы св. Ивана, іюня 20 дня".

Перші описи Купальського свята знаходимо в документах ХVI–XVII ст. Псковський ігумен Памфіл у своєму посланні 1505 р. очорнював народний звичай Купальських ігрищ: "Егда бо приідет самый той праздникъ Рождества Предотечева, тогда во святую ту нощь мало не весь градъ возмятется; и в селіхъ возбісятся въ бубны и въ сопіли, и гуденіемъ струнным и всякими неподобными играми сатанинскими, плесканиемъ и плясаніемъ, женамъ же девамъ главами киваніе и устами ихъ неприятенъ кличь, всескверные пісни бісовскія, и хребтомъ ихъ вихляніе и ногамъ ихъ скаканіе и топтаніе, что быстъ во градехъ и въ селіхъ".

Проти Купальських обрядів спрямовувалися також правила російського церковного собору 1551 р., відомі під назвою "Стоглав": "...о Іоанні дні, в навічеріи сходятся мужи и жены и девицы на нощное плещевание и на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на плясаніе, и на скаканія, и на богомерзкія дела; и бываетъ отрокомъ оскверненіе и девамъ растлениіе, и егда мимо нощь ходитъ, тогда отходятъ к реце с великимъ кричаніемъ, аки бесніи, и умываются водою; и егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои й падаютъ аки мертвыя ото великого хлохотанія".

Найбільш ранній опис Івана Купала на Україні Густинський літопис (більшістю дослідників відноситься до початку XVII ст. – приблизно 1620 р.) також очорнює, дияволізує народний звичай: "Сему Купалу бісу,— зазначає літописець, яким міг бути відомий на той час письменник Захарія Копистенський,— еще и доныне по нікоих странах намять совершают наченше іюня 23 дня в навечеріє Рождества Іоанна Предтечи, даже до жатвы и далій, сицевым образом: с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетают себе венцы из ядомого зелия, или коренія, и препоясавшися былием возгнітают огнь, инде же поставляют зеленую вітвъ, емшеся за руці около обращаются окрест оного огня, поюще своя пісни, преплетающе Купалом; потом через оный огонь прескакуют, оному бісу жертву себе приносяще".

Для нас важливі тут – день святкування, яке починалося 23 червня і продовжувалося до "жатвы и далій", приналежність учасників свята до трудових верств ("простая чадь"); а також такі риси Купальської обрядовости, як вінкоплетини, встановлення обрядового деревця і хороводи навколо нього, розпалювання вогнів та перестрибування через них [25, c. 115-116].

Описані в Густинському літописі складники купальського свята згадуються і в "Синопсисі" (огляді), виданому 1674 р. в друкарні Києво-Печерської лаври. Церковний писець знову називає купальські обряди "6ісовским игрищем", згадує не без презирства "скверного біса Купала", досить прозоро натякає на "діявольскі дійства", які учасники "на скверных сборищах творят, их же и писати неліпо ест".

Про звичай перестрибувати через Купальські вогнища дізнаємося з творів Івана Вишенського, діяльність якого визначається рамками останніх десятиліть XVI і перших — XVII ст.

Вишенський був речником релігійних сутичок та релігійної нетерпимості. Він сіяв розбрат між православ'ям, яке затято ширив, і народним звичаєм, а також латинством та унією.

Вишенський, сумно відомий за свій нещадний аскетизм і релігійну ортодоксальність, намагався протиставити догматам християнської церкви народні обряди і цілковито знищити їх. Ось одне з його послань про Купала:

"Купала на Хрестителя  утопіте і огненне скакання  відкиньте, гнівається-бо Хреститель  на землю вашу, що в день  пам'яті його попускаєте дияволу  глумитися вами з вас же  самих".

Пам'ятки XVIII ст. рясніють документами про заборону купальських обрядів.

1719 р. гетьман Скоропадський  видав універсал "о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана  Купала и проч.". Цей "грозній  указ" зневажливо висловлюється  про "богомерзкія купальскія игриска", вбачає в них корінь зла, від  якого постають неврожаї, хвороби  людей і худоби тощо . Універсал  надавав право фізично карати (в'язати, бити киями) усіх, хто наважився  б взяти участь у "безчинных  гуляньях". Духовним властям також  наказувалося непокірних "безчинников  крепко истязовати, а преслушных  и од церкви одлагати" [30, c. 162-163].

Відомості про Купальські обряди на Уманщині, що колись належала до Київської губернії, зібрав у 90-х роках ХІХ століття Христофор Ящуржинський. Купальські свята тут були на стадії відмирання під тиском духовних та світських властей: священики забороняли "веселити танцями біса", а сотський розганяв бажаючих розпалити купальське вогнище. Тому святкування відбувалося із використанням ритуального Деревця, біля якого парубки й дівчата співали Пісень.

Подібні спостереження зробив невідомий автор у м. Погребищі (тепер Вінницької обл.), що в минулому теж належало до Київщини. За даними Ящуржинського й цього інформатора початком Купальського свята вважався час, коли на небі появлялися Зорі. Тоді дівчата одягали вінки, запалювали свічки на вербовому "Купайлі" і водили навколо нього хороводи, співаючи протяжно й сумовито-замріяно, хоч знали, як підкреслював інформатор, що за святкування Купала можна потрапити в "холодну".

Надзвичайно важлива значеннєва та функціональна роль води, як і вогню, в купальському святкуванні європейських народів. Дослідники календарної обрядовості одностайні в поглядах на те, що обряди з водою, виконувані в честь літнього сонцестояння, за своїм характером і спрямуванням були очисними.

Аналіз семантики і функцій вогню й води в купальській обрядовості дає підстави виявити ще деякі спільні риси. І вогонь, і вода виступають у ролі джерела благ, але питання про те, кому ці блага потраплять до рук,— добрій чи злій людині, підуть людям на користь чи на шкоду,— вже не має відношення до вогню і води чи її різновиду — роси. Тобто в даному випадку спостерігаємо ту ж амбівалентність вогню і води як об'єктів в обрядових діях по відношенню до суб'єктів — виконавців ритуалів.

Важливою структурною ланкою купальського святкування були дівочі ворожіння на вінках, пущених на воду, яка, за народним віруванням, визначала напрям руху купальських вінків, а, отже, і той напрям, звідки можна чекати майбутнього нареченого. Географія особливо інтенсивного побутування цього явища, яке наприкінці XIX — на початку XX ст. трансформувалося в розважально-естетичні обрядові дії, окреслюється ареалом Поділля, північною і центральною смугою Полісся, територією центрального Правобережжя, а також центральною і східною частиною Лівобережної України [31, c. 91].

1.2. Визначення  поняття та структурних компоненті  купальського обряду

 Купальська обрядовість, як і всі інші форми традиційно-побутової культури, и процесі історичного розвитку мінялася і за змістом, і в формальному вираженні. Зважаючи на діалектику розвитку змісту й форми купальського свята, можна виділити компоненти, які дають право розглядати комплекс купальських обрядів як струнку й цільну систему народних світоглядних уявлень, морально-етичних норм, ритуальних дій. Ми розглядаємо, по-перше, обряд як сукупність дій, осіб, предметів, об'єднаних спільністю строку і термінології; по-друге, обрядову дію — як акціально-вербальну структуру; по-третє, ритуал — як формально й змістовно самостійний фрагмент акціальної структури обряду. Оскільки в основі купальської обрядовості, як стверджує білоруський фольклорист А. Ліс, «лежав культ вогню, води і рослинності», то найбільш правомірно буде виділити й проаналізувати ці компоненти.

У звичаях та обрядах народів світу чітко простежується вшанування вогню як надприродної стихії, як сили, що має особливий вплив на долю і життя людини.

На архаїчний характер ритуальних вогнищ указують деякі способи їх розпалювання. Як відомо, вогонь в давнину добували, тручи однією деревиною об іншу або викрешували за допомогою огнива й кресала. Цей спосіб, що був для наших далеких предків життєвою необхідністю, з плином часу набув обрядового статусу, перетворившись у своєрідний ритуал, виконуваний в особливо урочистих випадках, у важливих життєвих ситуаціях: при переселенні з старої хати в нову, під час епідемічних хвороб, а також у певні календарні строки. Вогонь, добутий способом тертя, східнослов'янські народи називали цар-вогнем, царем неба, святим, живим вогнем.