Меценатство в Києві на межі ХІХ - ХХ століть

 

 

Яків Бернер

 

Розбагатівши під час  перших будівельних бумів, київський  магнат Яків Бернер щедро жертвував  на будівництво храмів та богаділень.

  Потрапивши у скрутне становище, коли імператор Микола І видав у 1827  році указ про те, що в місті могли залишатися та займатися бізнесом лише ті євреї, хто прийняв хрещення, Микола Бернер(батько Якова) вирішив залишитися в Києві зі своєю родиною та охреститися.

1837 року в родині  Бернерів народився син Яків, який, як і вся найближча рідня,  виховувався вже у християнських  традиціях. Пізніше Яків Миколайович довгий час входив до складу керівництва існуючого в Києві Свято-Володимирського братства — місіонерського об’єднання, що займалося «просвітою святим хрещенням» інородців — насамперед євреїв.

  Маючи значні статки, підприємець увійшов до числа провідних суспільних діячів міста. Яків Миколайович був віце-головою Київських російських купецьких зборів. Протягом 12 років він відігравав провідну роль в Сирітському суді — офіційній установі, що захищала майнові права сиріт і матеріально залежних членів родин. Щоправда, сучасник-фейлетоніст відзначав, що Бернер «завів там порядки, гідні гоголівських богоугодних закладів». Це був лише один із численних несхвальних відгуків про громадську діяльність Якова Миколайовича. Здебільшого вони стосувалися його ролі в Міській думі. 23 роки (з 1883 по 1906 роки) Яків Бернер незмінно обіймав посаду гласного (депутата) в київській мерії. Проте засідаючи в Міській думі, комерсант насамперед піклується про власний бізнес.

Він був типовим лобістом, використовував посаду гласного для отримання вигідних замовлень на свою продукцію, для укладення вдалих орендних договорів. Як і багато інших київських багатіїв, Бернер трудився на ниві доброчинності. Але при цьому він примудрявся справити найефектніше враження за мінімальних витрат. «Там, де А., Б., В. та інші жертвували по одній, дві, три тисячі рублів, — писав поінформований сучасник, — Я. Бернер вирізнявся тим, що жертвував десять, п’ятнадцять тисяч, але, на жаль, не рублів, а цегли...» [6]

Проте Бернер пожертвував горші на будівництво церкви Св. Олександра Невського в Маріїнському парку або у Покровському храмі на Солом’янці. Яків Миколайович сприяв облаштуванню Михайлівської церкви в комплексі Дегтерівських благодійних закладів (нині військова частина на розі вулиць Дегтерівської і Довнар-Запольського)

 

 

Ханенки

 

Голова сім'ї, Богдан Іванович, з відомого дворянського роду. Рід  цей починався від запорізького козака Степана Ханенко, чий син  Михайло був гетьманом Правобережної  України, онук Данило - полковником лубенским, правнук Микола - сподвижником гетьмана Павла Полуботка, генеральним хорунжим.

Богдан Ханенко народився 23 січня 1849-го на Чернігівщині. У 1871-му закінчив Московський університет, отримав міру кандидата права  і через 2 роки зайняв пост світового судді в Петербурзі. Три роки життя в цьому чудовому місті пробудили в нім, серед іншого, живий інтерес до образотворчого мистецтва. Сама атмосфера Петербургу, Ермітаж, численні антикварні магазинчики, "четверги" знаменитого колекціонера Ю. Дружинина, одруження на Варварі Терещенко, чий батько, брати і сестри вже збирали вітчизняний живопис, - усе це вплинуло на захоплення Богдана

З кінця 1870-х Богдан і  Варвара живуть за кордоном, зав'язують стосунки з антикварами Парижу, Риму, Неаполя, Флоренції, Відня, Берліна, Мюнхена, Мадрида, Варшави. Займаючись формуванням власної колекції, подружжя прислухається до думки визнаних вітчизняних і зарубіжних фахівців в цій області.

У 1887 році в Києві Ханенки  побудували особняк в стилі ренесансного італійського палаццо, з ліпним родовим гербом Ханенко на фасаді другого поверху. Музей був задуманий як ряд залів з окремими етноісторичними стилізаціями. Колекція подружжя Ханенко поповнювалася з року в рік, і за півстоліття в ній налічувалося 1200 художніх творів, а у бібліотеці зберігалися близько трьох тисяч видань. Була у цих зборів "родзинка", своєрідна візитка : "Портрет інфанта Маргарити" Веласкеса, придбаний Богданом Івановичем Ханенко в 1912-му на аукціоні у Берліні.

Також у 1896-му за ініціативою Богдана Ханенко було створено Товариство торгових шкіл. Богдан Іванович переконав Державне казначейство, місцеву владу, а також небідних буржуа (в першу чергу тестя) в необхідності фінансувати учбові заклади, що готують економістів.

  У 1894 р. вирішено було створити в Києві міський музей. Спеціально для цього разом зібралися представники влади і меценати (Тарновские, Терещенко, Бродські, Василь Семиренко), історики Лазаревский і Антонович. Вони доручили Богдану Ханенко написати статут музею і наділили його головними повноваженнями у справі створення закладу. Богдан Іванович склав список панів, у яких могли бути історичні цінності (таких виявилося понад 200 чоловік), і власноручно написав кожному з проханням... присилати експонати, а також допомогти засобами. Грошей усього зібралося близько 70 тис.

 

Висновок

 

Отже, як бачимо, у кінці XIX - початку ХХ століття в колишній Російській імперії не було, за свідченням сучасників, іншого міста, де громадська добродійність була б так розвинена, як в Києві. Як пише Віталій Ковалинський, «Зазвичай меценатами називають людей, що протегують якому-небудь виду мистецтва. Але є вищий сенс меценатства - заступництво людині, турбота про незаможних, престарілих, хворих. Меценати минулого творили благо не заради нагород і чинів. Істинна добродійність не вимірюється величиною, не вимагає нічого натомість. Вона знаходиться в самому вчинку і добрій волі того, що дає. І це навіть не вчинок, а стан душі. Благодіяння - в ній». [2]

 

 

Література

1.Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність – наша риса. – К.: Вид.дім «КМ Академія», 2001. – 137 с.

2. Виталий Ковалинский. Меценаты Киева/ «Зеркало недели» №50, 16 декабря 1995

3. Ольга Ануфриева.Творя добро меценаты служили отечеству\«Зеркало недели» №19, 15 мая 1999

4. Андрей Костюченко. Потомок запорожского казака. http://www.domindex.com.ua/print?action=article&id=366

5. Віталій Пономарьов. Цукрова імперія братв Бродських. http://kiyany.obozrevatel.com/news/2006/6/30/18787.htm

6. Михайло Кальницький.Купи цеглину \ http://www.interesniy.kiev.ua/znamenitye-kievlyane/kuptsy-remeslenniki-biznesmeny/kupi-tseglinu