Міфологія та релігія як феномен духовної культури

Завдяки релігії до людини приходить відчуття реальності першооснови, першоджерела, що стоїть над будь-яким буттям. Ця першооснова відкривається духу, що усвідомлює свої власні глибини, як сама очевидність, як сама абсолютна правда. Перед цією глибинною надбуттєвою реальністю всі слова та імена є справді, як говорить Фауст, «звук і дим». Яке б слово чи ім´я ми не вживали, воно не буде адекватним таємничій, незбагненній глибині та всеохоплюючій повноті того, що мається на увазі, бо повністю видозмінюватиме чи звужуватиме його зміст.

Висновок

Міфи та релігія відіграли велику роль у становленні культури слов’яньких нродів. Поставивши себе поза природою, людина завжди потребувала засобів утвердження у світі. З непоборним бажанням порятунку, на основі й за допомогою багатої уяви вона населяла світ різними образами. Вони захищали, допомагали чинити опір страху перед невідомим, смертю, небуттям. Спочатку засобом подолання такого страху був ритуальний танок, під час якого людина зливалася із сакральним, у неї з´являлося відчуття життєвої повноти, власної вкоріненості у світі.

Потім з´являється міф. Його принцип – «усі є все» чи «всі у всьому». У міфі людина шукає опори не в «мікрокосмі» власної свідомості, а в «макрокосмі» навколишньої дійсності. У міфологічній картині світу, де все з усім пов´язано, індивід почувається гвинтиком у механізмі космічного світопорядку. Із плином часу цей принцип втрачав свою значущість.

Віра в надчуттєву реальність змінює статус міфа. Наповнюючись релігійним змістом, він перестає бути універсальним засобом освоєння світу. Згодом людина починає шукати основи свого буття не у зовнішньому світі, а у власному, внутрішньому. Й інтуїтивно знаходить у самій собі Бога – надприродне, яке пронизує все її єство. Засобом спілкування з ним стає релігійна віра, християнство.

Розглядааючи духовне життя давньоруського суспільства, можна стверджувати, що воно живилося не тільки імпульсами християнства. Розвинуте в часи державотворення східнослов’янське язичництво не відразу поступилося місцем вірі. Давньоруська доба стала епохою протистояння старої і нової релігійних систем, що спричинилося до появи такого духовного феномена як двовірство. Християнство являло собою складний соціокультурний комплекс, що поєднував у собі не лише власне сакральні уявлення, вірування та ритуали, а нормативну мораль, право, естетику.

Список використаних джерел

1. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник /.; За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 735 с.
2. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В.А. Греченко, І.В. Кушнерук, В.А. Режко. – К.: Література ЛТД, 2005. – 464 с.
3. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
4. Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. Навчальний посібник. – Київ, «Глобус», 1996. – 224с.