Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Сентября 2013 в 20:51, реферат
Середньові́ччя — період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації (кінець 15 століття — початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.). Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500-1500 років тому незалежно від регіону та специфіки.
Вступ…………………………………………………………..………………………………………………………………2
Частина 1. Мораль лицарства…………………………..……………………………………………………………………4
Частина 2. Чернецька мораль……………………………………………………………………………………………….14
Література……………………………………………………………………………………………………………………16
Моральна теологія в Святому Письмі шукає цінностей і норм людської поведінки, які подані у вигляді наказів та заборон. Але Біблія не є підручником моральної теології, хоча безсумнівно моральна проблематика займає в ній важливе місце. Треба ці норми і принципи віднайти, вказати, впорядкувати, систематизувати. Саме це і є завданням моральної теології. Якщо моральна теологія здійснюватиме два аспекти свого завдання, вона відповідатиме соборовому спрямуванні, яким є: виходити з Святого Письма і показувати велич покликання вірних в Христі і їх обов’язок приносити плід любові
Серед інших теологічних дисциплін треба згадати про теологію духовності званою також теологію внутрішнього життя). Вона представляє процес реалізації християнської святості в її онтичному і моральному аспекті. І тому часто користає з даних моральної теології. Та й взагалі вони мають багато спільних проблем. Адже завданням моральної теології є також представлення морального зросту християнина, аж до стану досконалості.
Етика середньовіччя формувалася на основі Біблії та законах церкви. Постає питання, чи задовольняли церковні цінності людей середньовіччя, адже епоху середньовіччя називають темними віками? Над цим питанням дискутують вже багато століть, безліч філософів та богословів, але досі не має єдиної думки. Хоча, відомо, що етика середньовіччя була спрямована на духовність людини. Середньовічній людині не потрібно було спиратися на внутрішній досвід, їй було потрібно жити по етиці зовнішнього досвіду і не сумніватися в ньому. У середньовіччі відбулася своєрідна сакралізація етики християнства. Тобто еталоном моральності були люди, які жили по приписам Біблії та церкви. Водночас, середньовіччя постало перед проблемою формування фанатичної релігійної етики. Релігійна етика середньовіччя спотворила цінності ранньохристиянської моралі. Що впродовж всієї епохи лише підтверджувалося тим, що фанатизм перетворився в релігійний психоз, церква стала палити та вішати людей нізащо! І людям набридла псевдо- релігійна мораль середньовіччя. Тому на зміну середньовіччя прийшла нова епоха – епоха Відродження, яка знаменувала початок морального гуманізму.
Специфіка офіційної християнської моралі. Якщо антична етика, що мала характер розумовий і натуралістичний, грунтувалася на спрощеному розумінні людини (у досконалій людині ірраціональна частина повинна перебувати, зокрема, за Арістотелем, під повним контролем раціональної, що забезпечить їй, як “розумній істоті”, “міру щастя”), то усвідомлення того, що окрема, жива, реальна, “цілісна” людина є не тільки сила, свобода, розум, а й водночас - слабкість, залежність, постійне боріння між добром і злом. Усвідомлення всього цього приходить в античний світ разом із християнством. Втікаючи від приниження і зневаги, образ і експлуатації, людини знаходить порятунок і духовний прихисток у християнських общинах. Але натомість від неї вимагаються покора, смиренність, страждання та милосердя, що, по суті, стояло на перешкоді її власного моральнісного самовизначення.
Зазначається, що така неоднозначність моральної ситуації, що була характерною для епохи Середньовіччя, знаходить своє відображення у християнському вченні про свободу. На відміну від язичницьких богів, підвладних неминучій долі, Бог християн - необмежено свободний. Такому Богові відповідає людина, яка володіє дарованою їй Творцем свободою волі. Вона є вільною у виборі ступати їй на шлях добра чи зійти з нього на шлях зла та гріха. Свобода - божественна прерогатива - стає чеснотою людини.
Але водночас свобода морального вибору нівелюється проголошенням Церквою людини ареною боротьби між Богом та Дияволом, внаслідок чого людина перестає належати сама собі, втрачаючи власну свободу.
Показовими в цьому сенсі є проповіді францисканського церковника середини та третьої чверті ХІІІ ст. Бертольда Регенсбургського, у яких людина зі своїми чеснотами та вадами постає ареною постійної суперечки та суперництва, боротьби між Богом та Дияволом, силами добра і зла.
Арена боротьби між Богом та Дияволом на землі - людина - навіть після своєї смерті стає ставкою в їх останній вирішальній суперечці на небі. Так, середньовічне мистецтво надзвичайно багате зображеннями фінальної сцени земного існування людини, коли душа померлого - ще перед тим, як переможець відведе її у рай чи пекло - стає предметом суперечки між Сатаною та архангелом Михаїлом. Ця сцена, насамперед, підкреслює пасивність існування людини, те, що вона перестає належати сама собі.
У контексті аналізу офіційної християнської моралі дисертантом досліджується така особливість духовного життя епохи Середньовіччя, як повчальність та моралізаторство. Проповіді самозречення в ім’я віри, подвижництва в ім’я спасіння світу, що погруз у розпусті, - моральний ідеал, що пропагувався в численних “житіях” святих, викладеннях Біблії, псалтирях, “моралізуючих” травниках, “прикладах”, сценах з іконографії.
Спираючись на здобутки сучасної медієвістики, виходячи з аналізу “народної” культури Середньовіччя, реальної картини впливу християнського віровчення на становлення моральності середньовічної людини, дисертант робить висновок, що вплив християнства на моральнісне життя людини періоду високого і пізнього Середньовіччя насправді був не таким уже й значним. Людина народжувалася і жила в атмосфері християнства безальтернативно. Це, в свою чергу, породжувало автоматизм і поверховість її релігійної поведінки. Поступово формувався стан “подвійності” життя середньовічної людини: з одного боку, вона брала участь у релігійних ритуалах; з другого боку, реальні соціальні відносини, що і здійснювали вирішальний вплив на моральність людини, демонстрували невідповідність дій Церкви до проголошених нею норм та принципів людського співжиття.
Окрім того, елементи християнської релігії спліталися й синтезувалися у свідомості пересічної середньовічної людини з могутнім пластом міфологічних вірувань та уявлень про світ, які багато в чому і визначали її моральнісну поведінку.
Отже, середньовічна людина у своєму моральнісному становленні перебувала під впливом і християнської церкви, і залишків старої язичницької релігії, що зумовлювало специфічність розвитку її моральної самосвідомості. Середньовічний Захід виявився розколеним у своїх релігійних уподобаннях. Такий стан речей з плином часу перестав влаштовувати церковну еліту, і згодом наступив період насильницького нав’язування християнства широкому загалу, що викликало з боку останнього цілком природну негативну реакцію - несприйняття його доктрини, бажання ухилитися від домагань церковників. Така складна моральна ситуація була характерною не тільки для сільського населення середньовічної Європи, у середовищі якого були особливо живучими залишки старої язичницької релігії. Вона була характерною і для інших суспільних верств, ставши одним із факторів, що зумовили напрацювання особливого комплексу моральних установок світських прошарків середньовічного суспільства.
Література: