Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян

 

Лекція 1.

Вступ. Предмет  і завдання курсу. Культурні джерела  східних слов'ян.

План лекції.

1. Предмет  і завдання курсу.

2. Дослов'янська  культурна традиція на теренах  України.

    А.  Трипільська культура.

    В.  Скіфо-сарматська культура.

    С.  Антична культура.

    Д.  Візантійська культура.

3. Культура  східних слов'ян.

 

Основною метою національного  виховання на сучасному етапі  є передання вихованцям соціального  досвіду, успадкування ними духовних надбань  українського народу, досягнення високої  культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.

 

     Історія  української культури вивчає матеріальні та духовні цінності українського етносу на різних етапах його розвитку, які були втіленні в різноманітних мистецьких, наукових, правових, політичних, суспільних, філософських, етичних надбаннях, справили визначальний вплив на світосприйняття, вдачу, спосіб життя, суспільну та політичну діяльності, виробництво та міжкультурну комунікацію українців.

    Предметом історії української культури є цілісний процес створення пам'яток духовної та матеріальної культури, що включає вивчення самих цих пам'яток як культурних явищ, історичних умов їх створення та вплив на подальший розвиток культури.

     Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства - явище багатогранне. З одного боку, к. виступає як феномен соціального організму та його еволюції, з іншого, - як наукова категорія, що досліджує та визначає сутність, структуру та специфіку функціонування цього феномену. Як результат багатогранності к., в сучасних гуманітарних галузях знань - культурології, філософії, історії, соціології та інших - існує безліч визначень к., проте загальним для них є те, що під культурою, на противагу „натурі" (природі), розуміють все, що створила людина.

Термін „культура” латинського  походження (cultura). У перекладі значить – виховання, освіта, розвиток, пошанування, обробка, спосіб життя. У широкий обіг цей термін ввійшов відносно недавно – у другій половині ХVІІІ ст.

Широке  значення терміну „культура” виходить з того, що до нього має відношення все, що створено людством, уся сукупність духовних і матеріальних цінностей, що виступає як цілісність людського буття (духовне і матеріальне середовище, яке створено людиною і в якому вона живе).

На основі такого підходу до розуміння культури виросло  ряд визначень культури. Наприклад:

Культура – це історично сформований рівень розвитку суспільства і людини, виражений у формах (видах, типах) організації суспільного життя чи окремих людей, соціальних спільнот та створюваних ними матеріальних і духовних цінностей.

Або:

Культура –  це система життєвих сенсів (цінностей) людини, соціального прошарку, народу, які реалізуються (зумовлюють) у засобах(и) та результатах(и) їхньої діяльності.

Таке розуміння культури передбачає, що культура не перебуває поряд з іншими сферами людського життя, а проникає в них, виступає формою їхнього втілення (проявляє себе в політиці, економіці, науці, мистецтві). Культура – це не тільки діяльність певних закладів (театрів, бібліотек, шкіл, клубів) чи діяльність митців. Це – діяльність усього соціуму.

Продукти культури не існують окремо від продуктів інших типів діяльності (матеріального виробництва, науково-дослідної роботи, політичної діяльності тощо). Вони є складовою будь-якої діяльності. Продуктами культури можуть бути матеріальні об’єкти та відносини, цінності, знання, дії окремих людей та соціальних груп (наприклад, відносини у колективі, сім’ї, суспільстві).

Процес розвитку культури не піддається плануванню, свідомому  управлінню (водночас вважається можливим проектування умов розвитку культури). Сам же культурний поступ зумовлений об’єктивними законами суспільного розвитку, станом суспільства: характером соціально-економічного життя, соціальною структурою, географічним положенням і природними умовами та іншими факторами. При цьому культура не тільки відображає суспільне буття, а й має самостійність свого існування і здійснює вплив на суспільство.

Культура не має предметного характеру існування (її не існує в чистому вигляді). Вона є належністю конкретного суб’єкту – суспільства, його верстви, окремої  людини. При цьому знання про культуру чи володіння її результатами не свідчить про оволодіння нею, не надає якості носія культури – культурної людини. Лише коли культура стане складовою сумління (душі), коли вона визначає дії, вчинки людини, тільки тоді є підстави стверджувати про культурність особи.

Термін „мало культурність” вказує на те, що поведінка людини не зумовлена культурними цінностями (хоча сама людина може бути високоосвіченою та висококваліфікованою). Існує також термін „антикультура”. Він використовується для позначення явищ, які входять у суперечність із визнаними цінностями, або визначаються як нижчий рівень культури у порівнянні з вищим. Приклади антикультури: ідеологія фашизму, практика інквізиції, тощо.

Суб’єктами  процесу культурного розвитку є  суспільство в цілому, соціальні групи, окремі особи. Внесок кожного з суб’єктів може бути різним за характером, ступенем впливу на соціум, результати дії різних суб’єктів можуть доповнювати і посилювати одне одного, а можуть входити в протиріччя між собою.

Складовими  культури є:

- цінності, принципи, осмислені явища суспільного життя;

- діяльність, у якій реалізуються цінності  і принципи;

- результати  діяльності, у яких втілені цінності  і принципи.

Для позначення культурних особливостей, які проявляються в  різних суспільних прошарках та сферах життєдіяльності людей використовують ряд категорій: „соціальна культура”, „політична культура”, „економічна культура” та ін.

Соціальна культура – сукупність ціннісних орієнтацій і норм певної соціальної групи чи суспільства в цілому (часто використовується термін „соціокультурний”). Вона становить складову культури людей, інша складова – фізична культура. Соціальна культура реалізується в різних формах – у формі політичної, економічної, правової та моральної культури. Політична культура – ціннісні орієнтації та принципи мислення, за допомогою яких осмислюється політичне життя та реалізується політична поведінка людей. Економічна культура – культурні умови в суспільстві, в межах яких існує економічна діяльність та економічні інституції. Правова культура – система цінностей, які досягнуті суспільством чи його складовою у сфері правовідносин, і становлять сукупність правових знань та норм поводження. Моральна культура – усвідомлені норми, традиції, правила поведінки, уявлення про позитивне і негативне, добро і зло.

У вузькому значенні поняття „культура” – це духовне життя людей. Формою його виступають освіта, наука, література, живопис, архітектура, тощо.

Явище культури та його осмислення існувало з ранніх етапів розвитку людства. У Стародавній Греції побутувало поняття „пайде(й)я” – „вихованість” – дотримання певних норм поведінки, ведення певного способу життя. З точки зору греків, „пайде(й)я” відрізняла їх від варварів. У Китаї існувало поняття „жень”, а в Індії – „дхарма”, які близькі за змістом до поняття „культура”. У пізньоримський період, поряд з уявленнями відповідно до первинного смислу терміну, зародився і в середньовіччі розвинувся комплекс оцінок, які виражали позитивне ставлення до міського життя. Культура асоціювалася з релігійною досконалістю особи. В епоху Відродження під культурою стали розуміти дотримання принципів гуманізму, а згодом просвітництва. У другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. культура розглядалася як рух до досконалого соціального та політичного устрою, розвиток науки і мистецтва.

У ХІХ – ХХ ст. з’явилося багато соціологічних, філософських та ін. наукових течій, які виявили інтерес до явища культури. Культура розглядається як наслідок розвитку продуктивних сил (К.Маркс), в інших – духовних засад, що реалізуються в культурі, яка є способом духовного і практичного оволодіння дійсністю (світом). У якості духовних засад, з точки зору різних мислителів, виступають цінності (Г.Ріккерт, В.Віндельбанд, М.Вебер, сучасні представники структурно-функціонального аналізу), мова та мислення (структуалізм), символічні форми (Е.Кассірер, К.Юнг), ідеї первісного ладу (О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін), ін.

      Якщо цивілізація заснована на розумі і поклонінні техніці та машині, то культура оперує до духовності й людського духу. Вона виступає потужним інтеграційним чинником. Людське життя внаслідок несумісності характеру культури і суті цивілізації постає суперечливим.

 

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому - суто духовна культура.

Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі 1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений спілкуванням з природою та іншими людьми.

Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості - політикою, мораллю, наукою, філософією.

Початок мистецтва. Перші  зразки мистецтва належать до пізнього палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи по-різному відображало світ.

Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення, декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби, живе слово, танок тощо).

Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша - просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає  акторське мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри - ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

Образотворче  та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання таку класифікацію.

Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином, діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.

 

              Функції культури

 

Комунікативна. Суть цієї функції полягає в тому, що поруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них або перебудовуючи їх, люди створюють все нові й нові способи обміну даними, думками, почуттями. Найвеличніший продукт культури, який забезпечує комунікацію, - Слово. (передачу образів та почуттів через навіювання, співпереживання і т.ін.).

Трансляційна. Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Частіше за все в ній виділяють духовний і матеріальний компоненти.

Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними - таке основне призначення даної функції культури. Додатково можна вказати такі функції культури, як нормативно-регулятивна, сигніфікативна, ігрова, рекреативна, стилеформуюча. Деякі дослідники вважають, що культура виконує також “репресивну” функцію - через придушення біологічної агресивності людини соціальними засобами або перетворення її у соціально прийнятні форми.