Рослини та дерева в народних символах України

                                                     Жорник Діана-реферат

 

 

                                      

РОСЛИНИ ТА ДЕРЕВА В НАРОДНИХ СИМВОЛАХ УКРАЇНИ

 

Кожен народ  має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку раїну іде мова. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Народні символи  України є рослинні і тваринні. До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці та інші. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

 

Шанування дерев  бере свій початок із сивої давнини, коли наші Предки поклонялися деревам  як Богам. В Україні здавна священними вважають вербу і калину, недарма народна приказка говорить: "Без верби й калини нема України". Українці шанували також дуб, що уособлював Перуна й Сонце, березу — символ Богині Лади, клен — Полеля, липу, що присвячувалася Матері Воді, та інші дерева і кущі. 

  

Серед священих дерев українців найпочесніше місце займає дуб, недаремно його вважали "царем дерев". Дуб вважається аналогом Світового Дерева. У його густій кроні живе "цар птахів" (орел, сокіл). У давнину дуб виступав аналогом святині (храму), місця, де здійснювалися релігійні обряди, жертвопринесення. У народній релігії дуб вважається деревом Перуна-громовержця, символом мужності, чоловічого начала, на що вказує і фалічна форма його плодів.

 

Ще в XX ст. молодята здійснювали весільний обряд  триразового обходу (чи об'їзду) навколо  дуба, навіть після церковного вінчання. Особливо магічними у весільному обряді вважають дуб і березу, які зрослися. Вони - символ вічного кохання, де дуб уособлює чоловіка, а береза - жінку. Нині таким місцем паломництва молодих подружніх пар є дуб і береза на Вінниччині. Цим деревам молодята в день шлюбу приносять у пожертву весільні напої та хліб.

 

Дуб шанують  за міцність, красу, довговічність. "Міцний, як дуб" -кажуть про сильного чоловіка. Освячені у Перунів день жолуді використовують у магії родючості іі шанують як чоловічі обереги, які носять на шиї у ладанках, або зашивають в одяг. У цей же день жінки віншують чоловіків вінками з гілочок дуба. Вінки чоловіки зберігають протягом року до наступного свята і використовують у разі потреби для зміцнення організму (кілька листочків додають до чаю або у купіль). Листя дуба жінки використовують в оздоровчій магії для своїх чоловіків та синів, щоб вони були міцними та дужими. Напар із листя мати доливає синам до купелі, замовляючи при цьому:

 

Гой, Дубе, Дубе, мін діду любий!

Холи  в господу до нашого роду,

на  наших синів дай свою силу,

щоб зліе духи їх не косили.

На  наших синів дай свої м язи,

щоб зліе духи не рвали в'язи.

На  наших сипів дай свої моці, щоб  були з Перуном на кожному кроці!"

У дитячому фольклорі  збереглися також обряди жертвопринесення біля дуба з метою викликання дощу: "іди, іди Дощику, зварю тобі борщику, на дубі поставлю, дуб ізворухнеться, горщик розіб'ється, а дощик поллється".

Із дубом  пов'язане також уявлення про  річне коло. Наприклад, у народній загадці: "Дуб-дуб довговік, на ньому 12 гілок, на кожній гіллі по 4 гнізді, а у кожному гнізді по 7 яєць і кожному ім'я єсть", що означає відповідно рік, місяці, тижні та дні року.

Християнська  церква постійно боролася з вірою  у священність дерев, зокрема  дуба: існують описи знищення місіонерами  багатьох священних дубів у всіх слов'янських країнах впродовж цілого тисячоліття. Відомий християнський діяч Феофан Прокопович навіть на початку XVIII ст. забороняв "під дубом пісні співати". Та, незважаючи на всі заборони, культ дуба і нині має помітний вплив на культуру і звичаї українців.

Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Ця істина очевидна й сьогодні. Так, на Рівненщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов'язані історичні постаті та легенди. У с. Верхня Хортиця донедавна ріс дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові було 800 років. Нині цей дуб і музей, який був заснований поруч, уже перестали існувати. Але на Хортиці посаджено 2 000 дубків із жолудів цього історичного дуба-велетня".

 

Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби.    Верба — жіночий символ Світового Дерева. Вербу вважали прадеревом життя, а Чумацький шлях (Молочну стежку) — її відображенням на зоряному небі. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, бо, за космогонічними уявленнями слов'ян, наша Галактика є початком Всесвіту.

Навіть назва  цього дерева вказує на його священне значення: лат. Verbene — "священні гілки". Уявлення про вербу як символ небесного шатра, на якому перебувають Сонце, Місяць та Зоря, відображене в українській пісні:

Ой  вербо, вербо, вербице.

Чого  над морем нависла?

Під тую вербу стежечка.

Туди ішла дівочка

Да  несла золото в приполі.

Да  розсипала на морі...

І про це ж йдеться у загадці: "Стоїть верба посеред села, розпустила гілля на все Поділля" (відгадка — небо).

В українській  календарній обрядовості верба  відома переважно на святах Вербної неділі (народна назва Вербиця, Вербниця, Квітни неділя) та Купайла. Обряд хльоскання дітей і дорослих вербовою лозиною на Вербицю означає насамперед поєднання людини з Космосом, нагадування про гармонію світового ладу, наприклад, у примовці: "Не я б'ю, верба б'є: за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко". А далі говорять побажання: "Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля" здійснюється магія аналогії. Прийшовши додому, господар також поспішає "побити" домашню худобу освяченими вербовими лозинами для здоров'я і родючості. Дітям дають з'їсти освячені вербові "котики", щоб "росли скоро, як верба". Освячені на Квітну неділю вербові гілочки тримали в хаті цілий рік, аж до нового свята. Старші люди кажуть: "свячену вербу гріх ногами топтати", тому навіть иайдрібніші гілочки чи "котики" спалювали в печі. Господині, як правило, свяченими вербовими гілочками розпалювали піч для випікання нових Великодніх короваїв.

Па Купайла  дівчата прикрашають вербове  деревце стрічками, віночками, намистом, квітами і водять навколо нього хоровод. Тут верба — символ жіночого природного начала. Про це й Купальська пісня:

Наше  Купайло з верби, з верби,

Котре краще - прийди, прийди.

Котре краще — прийди, прийди!

Котре гірше - не йди, не йди!

Верба присутня також у весільному обряді та у весняних хороводах, що символізує одруження і розвиток роду:

Да  стоїть верба не рік, не два.

Не  стій, вербо, розвивайся.

Розвий  собі сімсот квіток, сімсот квіток і  чотири.

Всім  боярам по квіточці,

Усім  дружкам по квіточці...

Вербу по праву  можна назвати українським деревом-тотемом, від якого, як вірили, походять люди. Вірогідно, в найдавніші часи, верба  символізувала Богиню чародійства, яка опікувалася дітонародженням. Недарма в українців існує  повір'я, що "дітей знаходять на вербі". Бездітні подружжя приносили вербі пожертви і просили, щоб верба обдарувала їх дітьми.

Відрізана гілочка  верби, навіть без коріння, приживається в будь-якому грунті й виростає в дерево. В народі кажуть: "Верба, що лугова трава. її викосиш — а  вона знову виросте". Повитухи робили з вербового гілля купіль для породіллі іі новонародженого, примовляючи: "Як верба швидко росте, щоб так і дитина швидко росла". На тотемність верби може вказувати також етимологія її назви, що пов'язується з вертінням, обертанням (пор. веретено Богині Долі, яка пряде нитку життя), а також верем'ям (врем'ям — часом, доброю годиною, погодою). Таким чином, стає зрозумілим, що верба символізує вічне повернення на кола свої, де є кінець і початок. Недаремно її використовують у похоронних обрядах як символ воскресіння душі. Цей поетичний образ є в Лесі Українки:

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшись, у рідну землицю.

Вкупі з водою там зростить вербицю,

Стане початком тоді мій кінець...

Широко використовували  свячену вербу й у різних магічних обрядах та побуті: вербовою лозиною розганяли грозові хмари, вперше на весні виганяли худобу на пасовище, зупиняли пожежу, шукали воду для копання криниці, про це іі приказка: "Де верба, там вода". Зі свяченою вербовою гілкою обходили все господарство, щоб уберегти його від недоброго ока та злих сил, із цією ж метою обсаджували вербою криниці. Сухими вербовими гілочками, як уже згадувалось, розпалювали піч для випікання великодніх короваїв, а освяченими вербовими "котиками" лікували горло. Також свячену вербу клали в домовину покійному.

Верба, яка з  давніх-давен шанувалася в Україні  і залишилася в обряді Вербної  неділі, ранніми християнами вважалася "нечистою", бо з неї, за Біблією, нібито були зроблені цвяхи дія хреста, на якому розіп'яли Ісуса'.

Проте, незважаючи на чужі легенди, в українському народному  уявленні верба залишилася символом космічного ладу та надзвичайної життєздатності. Про те, що в наших Пращурів верба  була божественним деревом, свідчать народні  приказки: "Верба коло брами —  Господь з вами", "Верба коло городу відверне шкоду".

Вербу також  любили за її декоративні якості: "Дарма  верба, що груш нема, аби зеленіла". Однак в народі кажуть про вигадників, тих, хто любить розказувати небилиці: "у нього на вербі груші ростуть". Але в давнину, можливо, цей образ використовували у значенні багатства іі благополуччя, про що свідчить народна пісня: "У нас верби груші родять, у нас дівки в злоті ходять" (веснянка). І Іа позначення чогось неправдоподібного вживають вислів про золоту вербу: "Куди не кинь, скрізь золоті верби ростуть". У народі відомий також образ щеплених на вербі яблук, які й отримали назву "верблянки"".

Цвітіння верби  навесні — потрійне свято, адже і  природа святкує початок весни, і людина радіє першим "котикам", і бджола бере перші мед. Існує повір'я: якщо верба квітне взимку, то відбудуться важливі перемоги у житті людей і держави. Вербова сопілка наділялася магічними якостями: гра на ній тримає вкупі всю череду худоби, а якщо перед цим вмочити сопілку в джерельну воду — корови даватимуть багато молока. Вербовим віником обмітали стіни хати, щоб все недобре виміталося з неї.

Верба також  вважається чудовим лікарським засобом: відварами вербового гілля знахарі  лікували поранених князівських  дружинників. За цю властивість "склеювати рани" шанувати її іі запорозькі козаки. Вербове листя жінки використовувати як добрий косметичний засіб (ним натирали щоки, щоб були рум'яні). І нині верба широко застосовується у народній медицині. Відомі її дезінфікуючі властивості, здатність очищати воду. Про це в народі кажуть: "Де сріблиться вербиця — там здорова водиця""'.

Явір — як і дуб, дуже часто в колядках виступає символом світової осі та родовим деревом:

Стоїть  яворець тонкий, високий,

Тонкий  високий, в корінь глибокий,

А в коріненьку — чорні куноньки,

А в  середині — ярі пчілонькн,

А на вершечку — сив соколонько.

Виріс дубок тонок, висок,

Зелен-явір, зелений!

А під  тим дубком крісло золоте,

Зелен явір, зелений

 

Явір (різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та ялину, а в головах у дівчини — червону калину".

Можемо припустити, що і назва явір походить від давньослов'янського Явь - проявлене життя. Так, світобудова символізується теремом із розписаними золотом стінами, який має "тисові сходи, яворові сіни". В Україні із явора робили колиски для хлопчиків. Про що йдеться в обрядовому фольклорі:

Там у господаря на дворі явір.

Святий  вечір!

А на яворі висить колиска.

А в  тій колисочці — мале дитятко,

Колишуть  його мамки та няньки,

Колишуть  тихо - пісню співають:

          — Як живий буде — королем буде,

   А королівну за себе візьме'".

 

      Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих.

 

          Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження.Калина уособлює й саму Україну.

 

        Також калина– символ надійного життєвого опертя, родинного благополуччя і достатку. Калина символізує мужність і незламність духу у боротьбі за незалежність рідного краю. Балада часів Хмельниччини „Розлилися круті береги”:

„Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилась,

Чогось  наша Україна, гей, гей, засмутилась.

А ми тую червону калину, гей, гей, та підіймемо,

А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо.

        А рубінові плоди калини, за народними уявленнями, з давна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. До того ж насіння їх схоже на серце. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі заггони завойовників Батия, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих самовідданих патріоток ніби й зросли калинові кущі.