Рослини та дерева в народних символах України

          Калина — одна зі священних рослин, шо символізує жіноче начало взагалі, і зокрема період жіночої плідності. До цієї рослини завжди ставилися з великою повагою, калину не можна рубати, топтати її ягід. Наруга над нею вкривала людину ганьбою, так само, як убивство лелеки. У весільній пісні йдеться про те, що мати, виряджаючи дочку заміж, дає їй калинову гілку:

Дала  мені (мати) калинові/ вішку:

— Заткни доню, за білу намітку,

Щоб калину да не поломити,

Ягідок  да не подавити,

Свого роду не прогнівити.

Українці порівнюють кісточку ягоди калини із серцем. Тому ця рослина стала символом любові, краси, дівочої чистоти та жіночої вірності. Важлива роль належить калині в різних обрядах, особливо на весіллі — нею оздоблювали весільне гільце, прикрашали коровай, вплітали у весільний вінок нареченій "... калинові вітки, щоб любилися дітки".

Калина символізує свято Коляди, Різдва світу. Нею прикрашають  Дідуха та Різдвяні короваї.

Калина як символ дівочої чистоти оспівана у весільних  піснях. Вислови "ломити калину", "сікти калину" означали позбавлення  дівочості. Особливі почесті належали дівчині, яка зберегла вірність своєму нареченому. Коли після шлюбної ночі ставало відомо, що дівчина була незайманою, їй співали:

Темного лугу калина, Доброго батька дитина: Хоч сама по ночах ходила, Та калину при собі носила. Купували купці — не продала, Прохали хлопці — не давала, Шовком ніженьки зв'язала, Тільки тому Богданкові держала.

Важливе значення має калина в дівочих ініціаціях. На свято  Рожаниць дівчатка, які за минуле літо стали дівками (здатними до дітонародження), йдуть до лісу по калину. їх супроводжує  гурт маленьких дітей, яких дівки  пригощають різними гостинцями (солодощами, горіхами, бубликами тощо). Присутність дітей тут ритуально вмотивована — вони символізують майбутнє продовження роду, а дівочі гостинці — своєрідна пожертва Богиням Рожаницям. Навколо першого знайденого в лісі куща калини дівки водять хоровод, співають любовних пісень, а потім розкладають навколо різні страви, які взяли з собою. Відбувається обрядовий обід, під час якого згадуються імена відомих дівкам хлопців. Тільки після цього починали зривати гілочки калини, до того ж перші ягоди з гілочки кожна дівчина мала з'їсти, загадавши бажання про кохання обраного нею хлопця. Назбиравши достатньо калини, вони виплітали вінки з квітів, вплітаючи в них і калинові кетяги. По дорозі до села парубоча ватага, як правило, вже чекала дівочий гурт, щоб напасти зненацька. Хлопці відбирали в дівчат по кілька гілок ягід і фарбували ними дівчатам обличчя.

Про репродуктивну  магію калини можемо судити з такого повір'я: якщо вирізати з калини сопілку, то в сім'ї з'явиться продовжувач  роду — син. Калина присутня у родильних обрядах та при нареченні чи постриженні дітеіі. Породіллі в постіль клали кетяг калини, щоб були здорові мати і дитина. Клані калину і в першу купіль новонародженому, "щоб дитя було рум'яне, як калина".

Біля хати завжди садили калину, взимку її ягоди клали між шибками. Калиновий чай, квіти, ягоди та кора — найкращі ліки від застуди, кашлю, при кровотечах та хворобах шлунка.

Про неї складено безліч пісень і приказок: "Любуйся  калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте". "Дівчина, як калина" тощо.

 

Крім калини, в Україні широко використовували горобину, яка також має червоні ягоди і довго зберігається на дереві, приваблюючи до себе птахів. За кількістю горобини могли передбачити, якою буде зима: якщо ягід було багато, чекані холодної сніжної зими. Горобину знали ще скіфи. Всргілій писав, що скіфи довгими зимовими вечорами пили напій із горобини. Спосіб приготування вина з горобини і меду зберігся й до сьогодні. Квіти горобини здавна додавали до чаю, що надавало йому смаку мигдалю. Горобина також використовувалася у багатьох обрядах. Як оберіг її садять біля хати. Колись на Купайла гілочки горобини чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих духів та хвороб. Гілочка горобини має 13 листочків. Це магічне число Богині Луни (Місяця) — захисниці жінок. Горобина захищає від блискавки. Вважається, що намисто з горобини, нанизане на червону нитку, зміцнює енергію, захищає від кволості і і виснаження. Такі обереги слід посвятити (зарядити) на Повню.

Вишня — символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі.

Вишня — одне з найстаріших дерев в Україні, її знали з давніх-давен як дику рослину з цілющими ягодами. Вишня використовувалася у Різдвяних обрядах задовго до привнесеного Петром 1 звичаю ставити ялинку на офіційний Новий рік (1 січня), її викопувані восени і ставили в діжку з землею у хаті, де вона стояла до Різдва. За тим, як росла вишня, передбачали свою долю: якщо до свята вона зацвітала, це був добрий знак. Вишня присвячувалася найвищим Богам народовіря (саме Різдво — свято Прабога Рода-Сварога). Тому логічно буде вважати назву вишня прикметником (ж. рід від вишній, все-вишній). Так і назву вишні слід розуміти як "божественне дерево".

Хата у вишневому  садочку — одвічне замилування  українського народу — оспівана багатьма письменниками. Тому Шевченківський "садок вишневий коло хати" став символом України, рідним, близьким образом.

 

Яблуня  і яблуко в міфології  українців — символ вічної молодості та безсмертя. У поетичному світогляді українців яблуко вважається плодом із неба, недаремно воно оспіване в колядках.

Яблуня із незапам'ятних  часів у дикому стані була поширена на всій Слов'янщині. Яблуко стало символом кохання і родючості:

За  ворітьми на муравоньці

Зеленій, зеленій. Яблунь червоні ябка зродила. Там дівчина яблука вержить. Вийшов до неї батенько єї:

— Ой, доню-душко, звержи яблушкої

— Ні, вам не звержу, бо милому держу...

Дівчина відмовляє також матері, сестрі й  братові, нарешті, приходить милий:

— Мила душко, звержи яблушкої

— Ой, тобі звержу, бо тобі ж держу"!

Яблуко вважається плодом безсмертя. Згадаємо казки про "молодильні яблука", використання яблука в похоронних обрядах (клали в домовину, вірячи у його здатність воскрешати). Чарівна яблуня не раз згадується в українських народних казках.

На Житомирщині (нині Чорнобильська зона) ше донедавна  побутувала практика словесної лікувальної магії, в якій яблуко виступало відновлюючим засобом і символом від "порчі", "дания". Лісовими яблуками любить ласувати ведмідь, тому вірили, що найкраща яблуня та, на яку він поставив свою позначку: улюблене дерево ведмідь дряпає кігтями. Саме такі дерева відшукували навіть дикі кабани, стежачи за ведмедем і відбираючи натрушені ним плоди.

 

Ясен — чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів ще за скіфської доби. Ясен (ясень) вважався символом війни: якщо ворогові надсилали гілку ясеня, це означало початок війни або попередження. Можливо, й згадка про "воїнів Ясуна" у Велесовій Книзі пов'язана з символікою ясена. Ясен вважається й символом Дерева Життя, тому його деревину використовували в побутових цілях для виготовлення посуду, ложок, колисок, меблів, а також у суднобудуванні.

 

Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Завдяки своїм колючкам терен здобув собі славу доброго захисника. До двору, обсадженого терном, не міг підступитися ніякий дикий звір. Пізніше стали вважати, що терен захищає від "нечистої сили". Ось таке практичне значення цього невисокого деревця. Існує ще й дуже цікава легенда. Одна з порід терну  — отримала назву "неопалимої купини". В перекладі з церковнослов'янської купина означає "кущ". Цей терновий кущ виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої рослини вогонь не торкається. Отже, ця дивовижна властивість не могла пройти непоміченою повз увагу наших Предків: вважалося, що з неопалимої купини виходять Боги, аби показати людям істину.

 

Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності. Вона також вважалася оберегом від злих духів, тому її досить часто садили біля хати, щоб милувала око і захищала садибу.

Жіноча символіка  берези відображена в оздоровчій магії. Листя берези матері заварюють для купелі своїх дочок. В українському фольклорі збереглося замовляння:

Прошу, Березко, рушати в купіль, Щоб моє серце  всім було любе, Прошу, Березко, в добру  годину, Щоб тільки добре не знало  спину. Прошу, Березко, у купіль-воду, Щоб мала доня файненьку вроду. Кидай, Березко, під ноги рутку, Щоб моя доня не мала смутку.

 

Осика — дерево, яке в різних регіонах має неоднакове значення. Вірогідно, таке ставлення українців до цього дерева викликане нав'язаними чужими світоглядними уявленнями, які наклалися на давні вірування, тому в різних місцевостях осика сприймалася по-різному. Через біблійні перекази виробилося також негативне ставлення до осики. Ці стереотипи і заборони на використання осики подекуди виконуються дуже суворо: її не рвуть ні на Зелені свята, ні на Купайла, не використовують також для виготовлення побутових речей або будівництва.

Проте с чимало історичних та етнографічних відомостей, що українці споконвіку поважали осику і використовувані и в господарській діяльності. Цікавим, приміром, є іі такий факт, що осика йшла па гонт, тобто покрівельний матеріал не тільки для будинків, але й для церков. Наприклад, на Кіровоградщііні (Олександрійський район) осику вважають деревом, яке оберігає будівлі від усякого зла. Тут нею прикрашають хати на Зеленому тижні і використовують як оберіг (чіпляють на димар). Із гілок осики, яка використовувалась на святі Зеленої неділі виготовляли кілочки і забивали в чотирьох кутках кімнати, щоб охороняла від хвороб і нещастя. На Бойківщнні зірване до схід сонця на Купайла листя осики носили при собі як оберіг від "недоброго ока". Для охорони хат від нещастя робили пороги з осикових дощок. Коровам і телятам виплітані обручі з осикового гілля і вдягали як оберіг від злих чаклунів (щоб не забирали молоко). Вважалося, що з осиковою палицею можна сміливо вирушати у найдальшу дорогу в будь-яку годину дня чи ночі — з людиною нічого лихого не трапиться.

Відомі і  інші магічні якості осики. З метою захисту від хвороб нею підкурювали домашню худобу та птицю. Відома іі така магічна дія: у хворого відривали поділ сорочки і, прив'язавши до осики, просили її забрати хворобу, бо "осиці в самий раз трястися". Саме ця якість осики і породила приказку: "Тремтить, як осиковий листок" (про тих, хто змерз, або чогось боїться). 

 

Рослини служили  людині ще в далекі часи, віддалені  від нас на кілька тисячоліть. Квіти використовували не тільки з практичною метою, але й задля краси, до якої здавна були небайдужими в Україні. Те, що квіти зображалися на предметах повсякденного вжитку, може бути переконливим доказом того, що красиві рослини вирощували на своїх садибах ще наші далекі Предки. Отож, квіти — окраса життя.

Серед символіки, широко використовуваної українським  народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутої,— символіка використання квітів. Квіти, які зараз ми розуміємо не більше як вияв приязні й поваги; у часи давні мали ритуальну значимість, яка і зараз вгадується в обрядах, особливо родинних. Наприклад, весільні короваї прикрашались кетягами калини, горщечок з кашею на хрестинах — ритуальним букетиком — «квіткою», що складався з квітучих трав, гілочок калини, колосся тощо. У практиці ритуального використання квітів знаходимо сліди найдавніших вірувань, пов'язаних з культом Великої богині — уособленням життя, землі й плодючості. 

Квітник був невід'ємною  частиною садиби українського селянина, він прикрашав переважно причілок хати і найчастіше виходив на вулицю. Іноді квітники обгороджували невеликим  парканом, а то й просто обсаджували  рядочком квітів чи низькорослих кущів. Такі квітники й зараз прикрашають хати українців у селах та балкони мешканців міста.

 Чимало легенд, пісень, переказів зберегла пам'ять  народу про цих одвічних супутників  людини, які широко застосовували  в обрядах, побуті чи просто  як окрасу, що милує око, веселить душу.

Не перелічити  всіх назв квітів, які прикрашали і  досі прикрашають життя  українців. Проте магічну силу мають ті, що здавна прижилися в народі як священні рослини.

Так, вважається, що червону руту, барвінок і любисток садять дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці — щоб була міцною родина.

 Півники оберігають від нечистої сили, бо півень (від якого походить назва квітки) завжди виступає рятівником — від його співу зникає всяка нечисть.

Таким же оберегом є мак. Його насінням, освяченим на свято Маковія (язичницький Спас не має ніякого відношення до біблійних братів Макка-веїв), обсипають садибу, людей і худобу. Мак вважається добрим лікарським засобом від безсоння, виразки шлунка.

Мак в давнину  вживали в їжу з магічною метою — макові коржики широко використовувалися в обрядовості. Його вплітають у віночки дівчата, вишивають на сорочках та рушниках. Макова голівка вважається символом розуму.