Шана до Хліба у народних приказках та повір'ях

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………..……………………………………….3

І. Істографія  та джерельна  база дослідження

ІІ.Обрядове значення вилекоднього хліба

2.Коровай та  весільне печиво

ІІІ. Шана до Хліба у народних приказках та повір'ях

 

 

 

ІІ.Загальні відомості про хліб, його значення в житті людини…….…………..5

2.Обряд Паски (Великодня)…………………………………………….……….15

3.Обряд Весілля………………………………………………………………….18

4.Шана до Хліба у народних приказках та повір'ях………….……………….22

 

Висновки…………………………………………………………………………..29

Список використаних джерел………………………………………………….31

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Звичаї українського народу передусім пов’язані з традиційним світоглядом, який складався протягом багатьох століть і зберіг чимало ознак дохристиянських вірувань. Обряди поділяють на два основних типи: сімейні та календарні. Сімейна обрядовість освячувала перехідні або етапні моменти в житті людини, а календарна – у житті природи або трудовій діяльності людей. Кожне традиційне свято і кожний обряд тісно пов'язувалися з народними віруваннями та повір'ями.

Нині багато традиційних  звичаїв поступово відходять  у минуле, проте в сучасній обрядовості  зберігаються окремі їх елементи, які  використовують при святкуванні  найпопулярніших народних свят.

Але жодне свято  не обходиться без хліба. У різних культурах світу знаходимо обряди пов’язані з обожнюванням та культом хліба. І хоч багато з цих обрядів у різних народів є подібні, то все таки кожна народність зуміла надати своїм обрядам, пов’язаним з культом хліба, своєрідності.

Історики  зауважують, що з давніх-давен слов'яни надзвичайно шанобливо ставилися до орачів, а вирощування хліба було основним їхнім заняттям. Хліб посідав таке важливе місце в житті слов'ян, що в роки неврожаю, незважаючи на велику кількість дичини, риби, різноманітного лісового харчу, люди все одно потерпали від голоду. За китайськими, грецькими, перськими, німецькими переказами, першим орачем був сам Господь Бог.

Мета роботи – зібрати відомості про використання хлібних виробів у проведенні українських обрядів – весілля та Великодня зокрема.

Для вирішення поставленої  мети необхідно:

- дослідти загальні відомості про хліб, його значення в житті людини;

- розглянути обряд Паски (Великодня);

-проаналізувати  Обряд Весілля;

- дослідити шану до Хліба у народних приказках та повір'ях.

 

Предмет дослідження складає сукупність теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із застосуванням хлібних виробів в обрядах українців.

Об’єктом дослідження є різноманітні регіони України, де в обрядах святкування весілля та Великодня широко використовують хлібні вироби.

Питанню значення хліба, використання виробів з тіста  в українській обрядовості приділялась  велика увага видатними особистостями: Р. Гайовою, М.  Ященко, М. Василевською, В.  Сухомлинським, М.  Щербанем тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Історіографія та джерельна база дослідження

 

 

 

СКАН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1.Загальні відомості про хліб, його значення в житті людини

Вивчаючи  побут та звичаї українського народу, неможливо лишити поза увагою і такий  важливий аспект життя, як харчування. На наш погляд, це питання слід розглядати не лише у вузькому плані (що їли), а й у ширшому, охоплюючи питання існування та побутування певних традицій у харчуванні українців.

Спершу варто  сказати, що в часи язичництва повсякденна  їжа мала символічні функції, які мало чим відрізнялись від символіки обрядових страв. Тобто будь-яка їжа у давніх слов'ян присвячувалась богам. Атрибутивно цією присвятою могли бути магічні заклинання перед їжею, певний порядок споживання страв тощо. Після хрещення України-Русі довгий час формувався і зрештою склався своєрідний синтез християнства і язичництва, який виявився в усіх сферах народного життя, зокрема у харчуванні. Найповніше цей синтез виявився у селянському середовищі [7, с.85].

Згідно з  археологічними знахідками хліб відомий понад 5000 років. Він був важливим продуктом харчування ранніх цивілізацій, зокрема в Єгипті, де вже у той час хліб у великих кількостях виготовлявся в пекарнях. У античні часи єгиптяни мали прізвисько хлібоїди. Вже між 2860 і 2840 р. до Різдва Христового в країні на Нілі було відомо 30 різних сортів хліба. З Єгипту знання про випічку хліба через Грецію і Римську Імперію потрапили в Європу. Навіть в період античності було велике різноманіття сортів хліба [ ]. У своєму творі грецький автор Автенеус описує різні види хліба, пирогів, печива та інших кондитерських виробів, які були доступні в Класичний період. Серед хлібів він згадує корж, який пекли на сковорідці, медовий хліб, «грибний» хліб та військовий хліб, який пекли на рожні. Тип та якість борошна, яке використовувалося для приготування хліба, також були дуже різні. У той час римлянин Дифілус відзначав «хліб, зготований із пшениці, в порівнянні з ячмінним хлібом поживніший, легше засвоюється і, принаймні, смачніший» [ ]. 
Під час Середньовіччя хліб був не тільки основним продуктом харчування, а й частиною сервірування столу. Отто Фредеріка Рогведдера вважають батьком нарізного хліба. У 1912 р. Рогведдер почав роботу над машиною, що нарізає хліб, але пекарні неохоче її використовували, бо боялися, що хліб швидше черствітиме. Це продовжувалося до 1928 р., коли Рогведдер створив машину, яка і нарізає, і упаковує хліб. Це значно збільшило популярність нарізного хліба. Пекарня в Чіллікоте, Міссурі була першою пекарнею, що виготовляла нарізний хліб [ ].

Впродовж  довгого часу білий хліб вважали  хлібом багатих, у той час як бідняки їли темний хліб. Хоча в кінці XX ст. темному хлібу стали віддавати перевагу через більшу харчову цінність, тоді як білий хліб став асоціюватися із неосвіченістю в харчуванні нижчого класу. Інша важлива подія сталася у 1961 р., коли винайшли машину, яка значно автоматизувала роботу із тістом та значно зменшила період ферментації і час виготовлення однієї буханки. Цей спосіб зараз широко використовується у всьому світі.

Звичайний хліб містить  у собі поживні речовини, необхідні людині. У хлібі є білки, вуглеводи, вітаміни груп В, РР, мінеральні сполуки, наприклад життєво важливі організму солі кальцію, заліза, фосфору. І що ще важливо, хліб має рідкісну властивість – він не приїдається, не може набриднути людям. Хліб – практично єдиний продукт, який не втрачає своєї привабливості, зберігає здатність залишатися корисним, навіть якщо його використовують у їжу не відразу. Якщо хліб зачерствіє, він усе одно корисний для харчування людини. Сьогодні хлібом людина майже наполовину вдовольняє потребу організму у вуглеводах, на третину – в білках, понад половину – вітамінів групи В, солях фосфору і заліза. Хліб на 30% покриває нашу потреба у калоріях. Деякі вчені вважають, що властивість хліба викликати в людини почуття ситості залежить від глютамінової кислоти, котра міститься у білкових речовинах хліба та відіграє важливу роль у процесах обміну в організмі. Цим, на думку фахівців, пояснюється прагнення голодної людини вгамувати голод насамперед хлібними продуктами.

Шанобливе ставлення  до хліба виникло тому, що основним заняттям наших пращурів було землеробство, яке й давало значну частину продуктів  харчування.

В Україні  хліб пекли раз на тиждень, переважно з житнього борошна, домішуючи до нього ячмінне, гречане або вівсяне. У карпатських селах переважав вівсяний (на Бойківщині, Лемківщині) чи кукурудзяний (на Гуцульщині) хліб.

Основна маса селян у XIX ст. через соціально-економічні обставини відчувала нестачу хліба. Тому до хлібного тіста доводилось домішувати картоплю, горох, квасолю, а в неврожайні роки чи навесні — висівки, товчені жолуді, лободу, кропиву чи подорожник. Переважав хліб із заквашеного тіста, в карпатських селах — прісний: вівсяний «ощипок», «паленя» чи кукурудзяний «малай», «корж» [2, с.22].

Місили хліб на кваснім тісті в спеціальній дерев’яній діжі, яка мала віко. Цю діжу уживали виключно для вироблення щоденних та обрядових хлібів. Її ніколи не виносили з хати і нікому не позичали, бо за повір’ям це могло спричинити недостачу хліба, що для українця уважалось великим нещастям. В давнину народ також вірив у існування домашнього божка "хлібника”, завдання якого було оберігати зерно, муку і сприяти доброму випіканню хліба. Починаючи місити тісто на хліб, молитвою закликали Бога до помочі. Вкладаючи хліби до печі, господиня до них приговорювала, щоб вдалися, робила на них знак хреста, витискаючи зверху рукою. Згідно з повір'ям, нікому не можна було позичити чи дарувати першу буханку хліба, яку клалося в піч, тому на ній робили знаки мізинним пальцем, витискаючи дірку. Залишки хліба ніколи не викидали, тільки кришили та розсівали на грядки чи у полі годували худобу, пташню або палили. Марнувати чи зневажливо поводитися з хлібом уважалося гріхом. До сьогодні залишився між українцями надзвичайно гостинний та щедрий спосіб вітання гостей, а саме хлібом і сіллю. Із щоденним хлібом ішли вітати новонароджене дитя. Старости йшли з хлібом сватати. Обмін хлібом між старостами та батьками означав, що дівчина засватана. Цей обмін становив народне звичаєве право, від якого не годилося відступати. Хлібом благословляли молодих до шлюбу. Хліб клали на труну небіжчика і теж залишали на могилах. З хлібом починали працю в полі: ламаючи хліб на скибки, підкидали до неба та заорювали. З хлібом і закінчували працю в полі. Худобу виводили на пашу на весну, а восени вітали вдома з хлібом. Навіть таку річ, як місце на нову хату вибирали, підкидаючи три буханки хліба догори і залежно від того, як впадуть, рішали, чи місце пригоже на будову.

На Щедрий Вечір в деяких селах України на стіл кладуть два калачі, які називають "Василь та Маланка”. У давнину ці дві мітичні постаті, хоч може під іншими назвами, символізували визволення весни з підземельних надр, з-під льодових криг, холоду, темноти.

Різдвяні книші майже  цілком забуті, а колись вони відігравали  таку важливу ролю, як і калачі. Знаємо, що вони теж пишались на Свят-вечірнім столі. Ними накривали узвар, коли клали коло дідуха. Круглої форми, книші мали посередині маленьку хлібинку, яка була призначена для душ померлих, які, згідно з повір'ям, брали участь у Святій Вечері.

На Волині ж, наприклад, як скінчать на свят-вечір вечеряти, "найстаріший у сім'ї бере кутю з горшком, шматки крейди і йде  на двір; з хати питають: "А хто там ходеняє?" "Сам Господь ступеняє, — одповідає той, — і хрестика писнув і куті лизнув". І при цьому малює крейдою хрести на всіх надвірних стінах, "щоб одвадити домових і усяку нечисть"[ ]. Отже, у даному випадку хліб надає чоловікові такої сили, що він себе навіть персоніфікує з Господом, тобто творить діяння, яке у всіх інших випадках виглядало б блюзнірством та святотатством.

Так само і початок  Нового року завжди віншувався хлібом як найвищою культурно-природною цінністю. Добре знаний досі звичай посівати вранці на Новий рік, коли діти ходять по хатах близьких людей з рукавицею, повною пшениці, вівса, жита тощо і бажають господарям: "На Щастя, на здоров'я, на Новий рік, роди Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю", або "Роди, Боже, жито на все літо, пшеницю й всяку пашницю", або "Сійся жито, пшениця і всяка пашниця на Новий рік".

Майже забутим, але колись досить поширеним, є і такий звичай: вдосвіта на Новий рік невістка бере під паху хліб і сніп збіжжя, а в другу руку коновцю, і йде до річки; там замочує сніп тричі у воді і примовляє: "Снітій змиваю, полон прозиваю зо всіх чотирьох сторін на моє подвір'я". Потім заносить хліб і воду до хати і промовляє: "На щастя, на здоров'я з Новим роком", на що їй з хати і відповідають: "Дай Боже, посполу з Вами"; далі котять від порога хліб до столу, і навпаки, — як він впаде лицем до гори, то буде добре вестися, а як впаде в гору сподом — то в хаті буде мерлець"[ ].

Ранньою весною, коли природа  починала давати знаки життя, коли починали прилітати пташки з вирію, випікалось багато різного дрібного печива, пов’язаного з працею в полі та воскресінням природи. Вирій, рай, згідно з давнім повір'ям, це край чи острів тепла і світла, який знаходиться десь у всесвіті. Це є місце, де перебувають боги, душі померлих і туди злітаються пташки на зиму. Коли з вирію прилетіли перші пташки, в кожній хаті випікали з тіста 40 жайворонків або інших пташок, як голуби, а також різні бублики, крендлі тощо. Роздавали це дітям, а діти бігали по селі та співали веснянки. Іноді ішли до схід сонця на горбок за село, підкидали пташки з тіста вгору та промовляли, щоб весна скоріше прийшла. Це було свого роду здобування ласк у богів природи. Пісня, рухи мали прискорити весняне пробудження. З прилетом жайворонків приходила весна, а це було необхідне для того щоб почати роботу в полі [2, с.75].

На весну також випікали з тіста “хрести” з житньої або пшеничної муки. Пекли їх звичайно в середу третього тижня посту. Зверху хреста втискали зерно, як пшеницю, жито або мак чи такі речі, як листки барвінку, червону заполоч тощо. Коли втискали зерно в тісто, примовляли “Благослови, Боже, щоб пшениця родила” або висловлювали інше прохання. Залежно від того, як зерна випнуться на спеченім хресті судили про те, який буде врожай. Після спечення хрестів деякі з них з’їдали, а інші держали аж до часу сівби в полі. Тоді брали спечені хрести, клали їх на межу поля, оберталися до схід сонця та відмовляли молитву. Посіявши першу жменю зерна в полі, брали один із хрестів та з’їдали його, приказуючи "дай, Боже, і на той рік їсти свій хліб”. Інші хліби- хрести розкидали по ниві та заорювали, щоб збіжжя краще родило. Зберігали також один хрест під іконами, який в відповідний час розтирали на муку, мішали з медом та давали бджолам їсти.

Культ хліба бачимо і у поховальних обрядах. Колись давні греки та римляни на могилах готували жертовні страви для померлих предків. В Україні житнім зерном засипають труну або шлях, яким несуть покійного. Хлібину кладуть на кришку труни. На могилі поряд із чаркою обов'язково залишають окраєць хліба та пиріжок. Те саме ставлять у хаті померлого й не забирають протягом сорока днів, доки душа перебуває на землі. Розповідають, що можна побачити, як наприкінці цього терміну душа небіжчика прийде їсти-пити залишені страви. Коливо (солодку кашу з родзинками) та пиріжки готують на поминальний обід і досі. На Поліссі печуть також прісні коржі. Їх ділять між усіма присутніми. Вони вважаються поминальним короваєм[ ].

На сороковий день покійника "запечатують". Для цього  тричі навхрест беруть землі з могили, трошки меду, хліба й солі. Усе це змішують і несуть до церкви. Після того, як священик відслужить над цим панахиду, землю повертають назад на могилу [ ].

Без споживання ритуального  хліба не обходилося жодне з великих  народних свят. Це відгомони прадавніх жертвоприношень божеству. Так, на Різдво, яке збіглося з дохристиянським святом зимового сонцевороту, українці їдять кутю — спеціальну страву, яка готується з вареної пшениці (або ячменю), маку, горіхів та меду. Хліб у цей день є лише доповненням до куті. Ним селянин благословляє худобу перед Святою вечерею зі словами: "Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!" [ ].

По шматочку хліба  разом із сумішшю з різних святкових страв дають худобі, щоб їй добре велося в новому році.

Цікавий обряд, що демонструє ритуальне значення хліба, відбувався на Щедрий вечір. Після святкової  вечері господар годував худобу "пирогом" — хлібиною із хрестом зверху, — примовляючи: