Шана до Хліба у народних приказках та повір'ях

• Хто йде?
• Біг!
• Що несе?

— Пиріг.

Після цього він благословляв худобу хлібиною, яку потім ділив  між усіма тваринами.

У Галичині на Різдво випікають  величезний білий хліб — крачун. Його ставлять посередині столу серед  інших страв і обкладають маленькими крачунами. З появою на небі першої зірки сповіщають про пришестя крачуна. Після цього починається святкова вечеря. Очевидно, крачун символізує нове сонячне божество, народження якого святкується[ ].

Подібне значення має  калета — великий прісний хліб із білого борошна, який пекли перед днем св. Андрія. Калету прикрашали сухими вишнями чи родзинками, у її приготуванні брали участь усі дівчата села. Коржа підвішували до стелі в хаті, де відбувалися вечорниці. Біля нього стояв язикатий "Пан Калетинський" із квачем, вмоченим у сажу. Він запрошував "Пана Коцюбинського", яким міг бути будь-хто із присутніх, "калету кусати". Узявши поміж ніг коцюбу, учасники гри по черзі під'їжджали до калети. Тут відбувалася жартівлива розмова із вартовим, який намагався усілякими способами розсмішити "Пана Коцюбинського". Якщо Коцюбинський посміхнувся, Калетинський мазав його квачем по губах, а кусати калету ішов інший гравець.

Важливим  елементом Щедрого вечора були пироги. Цього дня на Гуцульщині ліпили вареники, наддніпрянці пекли пироги із м'ясом та смажили гречані млинці, а в Південній Україні робили бублики. Але в народі все це мало спільну назву — "пироги". На початку святкової вечері на стіл ставили миску з пирогами, батько сідав перед нею і прихиляв голову, ніби ховаючись. Діти, вдаючи, що не бачать його, питали у матері: "Де наш тато?" Тоді батько з-за пирогів відповідав: "А хіба ви мене не бачите?" — "Не бачимо". — Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!" Метою цього обряду було відігнати негаразди, забезпечити добробут у наступному році[ ].

Особливі  різновиди хлібних виробів виготовляли  і вживали після Масниці під  час Великого посту. Так, в Україні  в перший день посту їли спеціальні сухі коржі — "жиляники"[ ]. Вони сильно контрастували із багатими масничними стравами й нагадували про стриманість наступних місяців. На четвертому тижні Великого посту, в Середохресну середу, господині пекли хлібини у формі хрестів, посипані маком, і мастили їх медом. Частину з'їдали, іншу — зберігали до сівби, що було відгомоном жертви духам поля.

Літні свята були не такі багаті наїдками, як зимові та весняні. Тут перевага віддавалася обрядам, метою яких було вшанування духів  плодючості та душ померлих. Від  цього залежав майбутній урожай. На Зеленому тижні свіжоспечений  хліб ставили на вікно. Вірили, що його парою харчуються русалки [7, с.115].

День Івана Купала, одне з найбільших календарно-обрядових  свят, безпосередньо був пов'язаний із майбутнім збиранням урожаю. У  давньоукраїнських літописах зазначається, що "ідол Купало" був богом земних плодів, і йому приносили жертви на початку жнив. У цей день селяни намагалися влаштувати трапезу в полі на межі. Серед інших смачних наїдків особливе місце займали вареники із сиром. У Білорусі цього дня пекли бабки — прісні млинці, готували вареники із гречаного борошна й товченого конопляного насіння. У Росії напередодні Івана Купала всі дівчата села збиралися в одній хаті "товкти у ступі ячмінь". Наступного дня з цього ячменю варили кашу, яку їли ввечері із коров'ячим маслом. Ця каша називалася кутею[ ].

"Хлібні" обряди, що  супроводжують оранку, сівбу, зажинки  та обжинки, годі й перелічити. Зазначимо лише, що кожен із  них супроводжувався обідом, частиною  якого були спеціальні страви  з борошна. Так, в Україні  на початку жнив господиня  готувала вареники, а на обжинки випікала величезний коровай із нового зерна, який по шматку роздавали всім членам родини та женцям. У Чехії на початку жнив готували пряжмо — запікали на сковороді дозрілі зерна хлібних культур. У Болгарії після жнив випікали турту — прісний хліб, який мазали медом і роздавали сусідам та родичам.

Серед усіх релігійних та громадських свят, пов’язаних з  використанням хліба, найбільш вагомими та значимими були та залишаються Паска (Великдень) та Весілля.

2.2. Обрядове  значення великодніх  хлібів

День воскресіння  Ісуса Христа — Великдень — одне з найбільших свят християн. У дохристиянські часи це було свято весняного сонця і пробудження природи від довгого сну. За народними спостереженнями, цього дня і сонце якось особливо світить, кажуть сонце «грає».

Важливе місце  серед інших різновидів обрядового хліба посідають паски, які в  деяких регіонах України називаються "баби". На сході пасхальний хліб був інакшим — прісним, мав  прямокутну форму і пов'язувався з чоловічою символікою. Перше свідчить про те, що ця традиція дуже давня, адже прісний хліб з'явився раніше, ніж квасний. Друге — про те, що цей хліб був присвячений підземному богу, пов'язаному із плодючістю. Прямокутник у ранніх формах мистецтва позначав поле й був символом цього бога.

Печення паски вважалося дуже важливим ділом у році, бо залежно від того, як паска вдасться, ворожили майбутнє. Кожна господиня хотіла, щоб паска була найкраща і найбільша, і тому при печенні господиня виконувала магічні рухи, висказувала словесні формули і заклинання. Тісто на паску розчинювалось у ночвах чи діжі, яку клали на подушку, щоб паска була легкою. Господиня мусіла місити тісто з побожними думками, а злі та погані думки відганяти. Під час печення паски в хаті ніхто не міг сісти, бо в печі могла паска сісти. В деяких околицях господар стояв на стійці перед хатою, коли пеклася паска, щоб ніхто не увійшов у хату і не врік паски. На Гуцульщині господар вистрілював з пістолі, щоб дати сусідам знати, що паска печеться. При всаджуванні паски до печі господиня висловлювала такі побажання: “Якас влізла, аби с така вилізла"! "Свята паско, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай всі члени родини будуть здорові! Хай діти ростуть так швидко, як ти ростеш”.[ ]. Гарно спечена паска це велика радість в родині. Її ніс святити до церкви господар, як голова родини, завинену у рушник чи у бесагах. Окрім паски, в кошику або у "пасківнику" несли інші речі до свячення, як: сир, масло, сіль, солонину, хрін, яйця, писанки, а також навіть різне насіння. Зараз після свячення, всі верталися чим- скорше додому, щоб поділитися свяченою паскою і таким способом почати Великодній сніданок. З пасками пов'язані приповідки, як от:

"Без нього паска  не освятиться".

“Така паска, щоби її грім не розбив”.

“Коли не прийду до церкви, то все паску святять”[ ].

До ритуалу випікання паски готуються заздалегідь. Протягом Великого посту господиня кидає по поліну на горище, щоб потім цими дровами напалити піч. Розпалюють дрова у печі і гнітять паску свяченою вербою (з минулого року).

Як тільки господині посадять паски у піч вони накривають їх хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя[5, с.4].

Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали муки та яєць і місили тісто. В тісто клали імбир жовтий і білий; жовтий - для “краси”, а білий - для “духу”. Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і “шишки”. На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце - “щоб паски посходили”. Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білої пшеничної муки і тільки один раз на рік - на Великдень.

Зазвичай випікали паски  трьох видів:

• жовта паска – паска сонцю, саме її святили у церкві та споживали у Неділю;
• біла паска – паска душам померлих родичів, з нею ходили на кладовище на Проводи;
• чорна паска – господарям та родині, власне чорна паска це і є той самий житній хліб, який українці їли щодня [ ].

Крім однієї великої  паски господині пекли ще багато маленьких пасочок для кожного  члена родини, а також перепічки (маленькі хліби), які роздавали на Великдень бідним. На Гуцульщині був також звичай пекти великий хліб, який називали “стільник", в який запихали стільки яєць, скільки членів родини і так запікали. [ ]. Давність паски, як обрядового печива позначується не лиш ритуалами, які виконуються при печенні, але теж декораціями, якими прикрашується паска. Верх паски покритий символічними знаками, виготовленими з тіста, як хрест, солярні знаки, свастика, розетки, листочки, шишечки, а деколи навіть пташки, бджілки. Декорації пришпилювали стеблами з житнього околота або вербними прутиками. Навколо паски кладуть обруч чи косу. Все це у давнину мало якесь відношення до поганської релігії і було пов'язане з культом сонця і хліба.

Свяченою паскою починали великодній сніданок. Усе, що стосувалося паски, мало непересічне значення: крихти не можна було викидати свиням чи птиці, лише рогатій худобі; вершечок від паски, висушений і залишений на запас, мав, за повір'ями, лікувальні властивості не лише для людей, але й для худоби. У Галичині та Карпатах вірили, що, посіявши на городі крихти від паски, можна виростити квіти маруньки, що мають цілющу силу.

Багато уявлень про паску  пов'язано з весняними аграрними  звичаями. Коли водночас садили в піч  паску, а в землю цибулю, остання  повинна була добре вродити. Одну паску треба було тримати на столі  цілий тиждень, до проводів, щоб добре родила пшениця, i т. ін. Паска і досьогодні є дуже поширеним видом обрядового хліба в Україні.

2.3. Коровай та весільне печиво

Весілля – це своєрідне дійство, де першими персонажами були молодий  і молода, навколо них – інші дійові особи: дружки – подруги молодої, які на весілля одягали молоду, заплітали їй косу, одягали вінок, співали величальних пісень; бояри – друзі молодого, які супроводжували його на весіллі; світилки – дівчата, які тримали свічки під час вінчання. На весіллі звучали пісні, виконувались театралізовані сценки, промовлялись побажання, прислів’я та приказки. Весільний обряд складався із 5 етапів: 1) сватання; 2) заручини; 3) підготовка до весілля; 4) власне весілля; 5) понеділкування. Напередодні весілля випікали коровай – обрядовий хліб, що символізує багатство, добробут і щастя молодої сім`ї. Вважалося, що весільний коровай може мати кожна людина тільки один раз у житті. Коровай не випікався, коли хтось одружувався вдруге. Одруження без короваю називалося вечіркою, а не весіллям. Тільки з весільним короваєм одруження вважалося чинним для громади. Багато магічних дій і повір`їв пов’язано з короваєм. Весільний коровай – це великий круглий хліб, прикрашений зверху шишками, голубками, жайворонками, качечками. Під середню шишку клали срібну монету, щоб молоді були багатими.

Коровай місили з пшеничного борошна. У поліських  селах нижню частину короваю («підошву», «пудошву») робили з житнього тіста. У коровай клали сирі яйця, зерно, мед, а також гроші, вартість яких визначалась парним числом — 10, 20... Зверху коровай оздоблювали квітами, голубками, баранчиками, виготовленими з прісного тіста. Усе це, згідно з народними віруваннями, уособлювало подружню любов, добробут і багатство. Процес випікання короваю супроводжувався обрядовими піснями. Спечений виріб прикрашали «різгою» — трьома гілочками, які були обліплені тістом та запечені в печі. Наприкінці весілля староста чи дружба розрізав коровай і частував ним усю родину. Нижню частину віддавали музикам.

Для весільного короваю брали непочату воду з криниці, зерна, рослин (горіхи, калина) та яйця. Існувала велика кількість забубонів пов’язаних з випіканням короваю. Перш за все, це стосувалось того, хто саме буде випікати. Ця відповідальна справа довірялась лише парній кількості молодих господарок. Згідно гомеопатичним віруванням наших предків, ні в якому разі не допускались жінки, які були розлученими або вдовами. Їм навіть заборонялось знаходитись біля хати,  де випікали весільний коровай.  Вважалось, що вся негативна енергетика може передатись короваю, а він в свою чергу нареченим. Молодиці, які випікають коровай повинні були бути щасливими в подружньому житті та  мати діточок.  Подібний обряд був відомим ще в трипільські часи, про що свідчать тогочасні знахідки.

Обрядові  пісні при випіканні весільного короваю починали співати від самого першого етапу. Коли набирали воду, співалась пісня, в якій символічність образів нагадувала календарно-обрядові пісні.  Цією водою робилось омивання рук, яке набувало магічного значення. Особливе значення присвячувалось культам дерев та вогню.  За магічними віруваннями вважалось, що Дух дерева під час згорання переходив на вогонь, а той на коровай. Існували та співали спеціальні обрядові народні пісні під час відрядження бояр по дрова.

Він шишкастий  і рум`яний,  
Ліг на вишитий рушник. 
А на тому короваї – солі білої дрібок. 
Коровай прийшов із поля,  
Це не тільки коровай, 
Це наш щедрий урожай! 
Пахне сонечком він красним 
І промінням теплим, ясним. 
Пахне полем, колосками, 
Цей хороший коровай. 
В ньому труд і тата, й мами, 
Що збирали урожай. 
Працьовитими руками 
Пахне красень коровай.

Сама наречена не мала права приймати участь у випіканні весільного короваю, але її образ постійно був присутній в піснях, якими закликали на щастя, вдачу та добробут молодої родини.