Сім чудес Вінниччини

   ^{Ним було  засновано костел  св. Флоріана Шарого (1595), зруйнований під  час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648 р., відбудований у 1717 р. Костел зведено у стилі бароко з каменю і цегли. У плані це тринавна чотиристовпна базиліка. Головний фасад увінчаний барочним фронтом. В інтер’єрі збереглися чотирнадцять горельєфних композицій XIX ст., дві дерев’яні поліхромні скульптури XVIII ст. та різблена кафедра XVIII ст. На склепіннях і стінах східної частини залишився живопис, виконаний у 1895-1899 рр. і розчищений у 1963 р. Головний вхід вирішений у вигляді трьохпліточної арки, також прикрашеної барочним фронтоном.}

   ^{Далеко  за межами України  відома Шаргородська  синагога, збудована  у 1589 р. Вона  входила в оборону  систему міста.  Це одна з найкращих  архітектурних пам’яток єврейської громади Поділля. Товсті стіни, високий ренесансний атик з фігурним зубцями та маленькими декоративними баштами по кутах, рідко розставлені великі вікна надають синагозі своєрідного вигляду.}

   ^{Під владою  турків протягом 1672-1699 рр. споруда використовувалася  як мечеть. На початку  XVIII ст. синагога була грунтовно реконструйована, набула другий поверх західної прибудови, дещо змінила пропозиції головного об’єму будівлі. У XVIII – XIX ст. на другому поверсі західного нартекса розташовувалося приміщення для жінок (дерев’яна галерея, яка не збереглася). Молитовний зал має типове для кінця XVI – XVIII ст. просторово-планувальне рішення. В центральній частині, під куполом, високо піднімалася на кам’яному цоколі біма з різьбленими дерев’яними бильцями. Наприкінці XIX ст. в центрі фасаду прорубали головний вхід. У 1930-х рр. синагога була закрита, а будівля передана сокоморсовому заводу.}

   ^{Миколаївський  монастир у Шаргороді  зведений у XVIII ст. Нині він є памяткою різночасових споруд і складається з Миколаївського собору, прибрамного корпусу з дзвіницею, братського корпусу з Михайлівською церквою, кутової башти і господарського корпусу. Спочатку монастир містився в с. Калинівка поблизу Шарогорода, в кінці XVII ст. зруйнований турками і до 1715 р. перебував в руїнах. Відбудований як василіанський монастир та біля 1748 р. перенаселений з села до міста, а після 1795 р. обернений на православний монастир св. Миколи.}

   ^{При монастрі  у 1797 р. відкрита  семінарія, яка  проіснувала до  кінця XIX ст. У цьому духовному училищі навчалися майбутні українські письменики С. Руданський і М. Коцюбинський.}

   ^{В центрі  монастрирського  подвір’я височіє величний Миколаївський собор (1829) – будівля з чотирьохколонним портиком, що увінчується трикутним фронтоном. В інтер’єрі зберігся настіний розпис.}

 

 

 

 

 

 

^{4. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА М. І. ПИРОГОВА}

^{(м.  Вінниця)}

   ^{У південно-західній  частині Вінниці  є музей-садиба  Миколи Івановича  Пирогова – видатного  лікаря і вченого,  творця воєно-польової  хірургії, педагога  і громадського  діяча.}

   ^{М. Пирогов  – автор багатьох  наукових приць  та трактатів, що увічнили ім’я вченого: «Аннали», «Повний курс прикладної анатомії тіла людини», «Патологічна анатомія азіатської холери», «Основи загальної воєнно-польової хірургії» та багато інших. В останні роки життя писав мемуари «Щоденик старого лікаря…». Чотири рази Російська Академія наук присуджувала йому Демидівську премію.}

   ^{Чверть століття  М. Пирогов жив  і працював в  Україні. У 1861 р., подавши у відставку з посади попечителя Київського навчального округу, Микола Іванович оселився в садибі Вишня, де пройшли останні двадцять років його життя. Тут він продовжував активну громадську діяльність, зокрема створив першу на Поділлі сільську лікарню та збудував аптеку, де за рецептом з позначкою «для бідного» ліки відпускалися безкоштовно.}

   ^{Пирогов помер  у Вінниці 23 листопада  1881 р. від ракового  виснаження. Доктор  Д. Виводцев з  Санкт-Петербургу  забальзамував його  тіло, яке 24 січня  1882 р. перенсли до усипальниці, збудованої дружиною Миколи Івановича.}

   ^{Величезного збитку усипальниці і садибі було завдано в роки громадянської війни. У 1920 р. напівзруйнований будинок М.І. Пирогова був наданий для житла групі комунарів, що приїхали з Америки. Пізніше садиба знаходилась у віданні дослідної сільськогосподарської станції. У 1936 р. тут розміщувалась Вінницька обласна інфекційна лікарня.}

   ^{Уперше питання про збереження тіла М.І. Пирогова і перетворення його будинку в музей було поставлено на початку 20-х років Вінницьким науковим товариством лікарів. Обговорювали ці питання також учасники І Всеукраїнського з'їзду хірургів у 1926 р., у матеріалах якого було відмічено, що «Пирогов належить усьому Союзу, але на долю України випала велика честь зберігати його останки».}

   ^{27 жовтня 1944 р. уряд  вирішив увічнити  пам’ять М. Пирогова, створити у садибі музей і зберегти останки видатного хірурга. 9 вересня 1947 р. відбулось урочисте відкриття музею. Через 65 років після смерті Пирогова здійснена ребальзамація його тіла, яку відтоді повторювали періодично співробітники Науково-дослідної лабораторії МОЗ СРСР (Москва).}

   ^{Музейний комплекс  набув світової  слави, його відвідало  більше 7 млн осіб  з 169 країн світу.  Нині він належить  до найважливіших  об’єктів культурної спадщини України і занесений до Державного реєстру пам’яток історії та архітектури національного значення. Його парк є також пам’яткою садово-паркового мистецтва. На головній алеї музею-садиби відновлено аптеку з інтер’єром та обладнанням пироговського часу. Воскові фігури відтворюють епізоди діяльності видатного лікаря на Поділлі. У двадцяти залах музею розгорнуто експозицію, яка відображає лікарську, наукову, педагогічну і громадську діяльність ученого. Музей багатий своїми фондами, число експонатів перевищило 16,5 тисяч. Матеріали музею є невичерпним джерелом для роботи вчених, лікарів-практиків, студентів. На їх основі підготовлено чимало наукових праць. Матеріали музею використані в хронікальних, документальних та художніх фільмах.}

^{Музей є навчальною базою Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Тут проводять заняття з історії медицини, засідання студентських наукових гуртків.}

   ^{Разом з Міністерством охорони здоров’я України, Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова, обласним управлінням охорони здоров'я музей був одним з організаторів проведення у Вінниці значних наукових форумів, присвячених М.І. Пирогову, серед яких – виїзна сесія Академії медичних наук, Пироговські читання, з'їзди, наукові конференції.}

 

 

 

 

 

^{5. НЕМИРІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ -ВЕЛИКІ ВАЛИ VII-VI ст. до н. е.}

^{(біля  с. Сажки Немирівського  району)}

   ^{Мовчазними, загадковими  спорудами видніються  в багатьох місцях  Південого Побужжя  земляні укріплення  у вигляді валів  і ровів. Вони  і досі дивують своєю складною будовою, масивністю земляних насипів. Слугували вони не одному народові, використовувались переважно для захисту від нападу ворогів. Більшість з цих городищ виникла в VII ст. до н. е.}

   ^{Одна з найвідоміших  пам’яток України того часу – так зване Немирівське скіфське городище, або Великі вали. Воно датоване VII – VI ст. до н. е., являє собою потужну захисну систему площею біля 100 га. Це вали заввишки 9 м і задовжки по периметру майже 5 км. Річка Мірка ділить городище на дві частини. Майже в центрі огородженої валом площі, на високому північному березі річки, є особливе внутрішнє укріплення – так зване замчисько.}

   ^{Територія городища  вперше заселена  в ІІІ тис. до н. е. племенами трипільської культури. Пізніше на цих теренах з’явилися скіфи-орачі, про які писав Геродот (VII – VI ст. до н. е.), та слов’янскі племена уличів (X – XI ст.).}

   ^{В 1862 році землі, на яких розкинулось городище перейшли у спадок до графа Григорія Строганова. Земля тільки частково була його власністю, багато наділів належало місцевим селянам. Розуміючи, що городище – це не лише віковічна пам’ятка історії, а й джерело збагачення, Строганов відселив місцевих жителів до сіл Сажки та Озеро, де для кожного будував садибу і, забираючи 300 сажнів землі, наділяв в межах 800. Таким чином Строганов залишився єдиним господарем городища. Що ж спонукало графа Строганова до таких ось дій? А те, що серед мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли чутки, що на городищі схована велетенська скриня із золотом. Ось саме ця чутка і заставила жадібного до багатства графа привласнити городище. Ця чутка покликала на городище й тисячі інших шукачів скарбів, які почали проводити варварські розкопки у пошуках скарбу. Але золота так ніхто і не знайшов, знаходились інші речі, які не цікавили горе-археологів.}

 

   ^{Археологічні розкопки  на городищі започаткував  у 1909 – 1910 рр. С.  Гамченко. В передвоєнні  роки пам’ятку досліджував Г. Смірнов, в післявоєнні – Південно-Подільська експедиція Ленінградського відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. Артамонова.}

   ^{Результати своїх робіт С.С.Гамченко частково опублікував у працях «Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913рр» (Трипільська культура на Україні. К.1926 р.,с.31-42); «Археологічні дослідження 1909 року на Поділлі по Трипільській культурі» (НБ ІМК РАН – Фонд № 2703 та «Спостереження над даними досліджень першоджерел Трипільської культури в 1909-1913 рр.» (НА ІА НАНУ – Фонд № 38, с.1-31). Проте більша частина інформації так і залишилась в рукописах.}

   ^{Вчені встановили, що основний вал насипаний в VI ст. до н. е. На території городища виявлено житла-землянки, де знайдено чимало виробів з глини, кістки, рогу, бронзи та заліза. Па зайчиську була культова споруда — так званий «зольник», пов'язаний, вірогідно, з культом домашнього вогнища, та три поховання скіфського часу.}

   ^{На території Немирівського городища вперше на Поділлі знайдена давньогрецька кераміка, що свідчить про торгові зв'язки місцевих племен з грецькими причорноморськими містами-державами.}

   ^{У наш час саме тут відбувається зимовий фестиваль з ленд-арту "Аплікація духу" за участю українських, російських, польських та китайських митців.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{6. ПАЛАЦ ПОТОЦЬКИХ  - ПАМ'ЯТКА АРХІТЕКТУРИ  XVIII ст.}

^{(м.  Тульчин)}

   ^{Однією з визначних  пам'яток класицизму є палац родини Потоцьких и центрі Тульчина, побудований у 1782 р. за проектом французького архітектора Лакруа. Тоді споруду прикрашав напис: «Щоб завжди вільних і доброчесних був помешканням». До ансамблю входили власне палац, театр (перебудований), манеж, стайні (не збереглися), турецька лазня, оранжереї, службові і житлові приміщення, два бічні флігелі. Планування палацу анфіладне. Архітектурне оздоблення інтер'єрів збереглося лише у головному вестибюлі. Широкі сходи ведуть на другий поверх, де були парадні зали. Деякі споруди садиби виходили фасадами на вулицю і належали до забудови міста.}

    ^{Навколо ріс парк під назвою «Хороше», закладений у 1782 р. за проектом архітектора П. Ленро. Парк який доповнював цей величний архітектурний ансамбль, були каскади, фонтани, мармурові скульптури та східці і розкішні купальні. Гарно висаджені групи дерев, екзотичні рослини - все це було неповторним та величним. Тут постійно звучала музика, відбувалися танці, розваги. При палаці був театр, який мав в репертуарі 5-7 опер та 2-3 концерти. Співали в основному на італійській мові.}

   ^{Вигідно розташований і привітний, палацовий ансамбль графа Потоцького, споруджений майстерністю і хистом тисяч тульчинських будівельників, приносять Потоцьким і Тульчину славу та популярність. Європейці в захопленні від тульчинського високопрофесійного театру з трупою у 200 акторів, художньої галереї з роботами знаменитих майстрів європейського пензля Ван- Діка, Тиціана, Моле рана, Ван-дер-Хельста, Лампі, від бібліотеки в 17000 томів кращих зразків світової культури, друкарні, колекції рідкісних античних монет, величезних срібних сервізів, колекції скляних кубків, від колективу найкращих українських майстринь вишивок, різьбярства, художньо-прикладного жанру в кількості до 500 чоловік.}

   ^{Пам'ятка пов'язана перш за все з ім'ям Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького (1751-1805) — одного з найзаможніших - польських магнатів, відомого політичного діяча. Він був сином Францішека Салєзи та Анни Ельжбєти Потоцьких. Батьки пророкували йому велике майбутнє, навіть трон Речі Посполитої. З 1780 р. разом з другою дружиною Юзефою (з роду Мнішків) він оселився у Тульчині. Сюди була перевезена з Христинополя велика бібліотека, яку подружжя значно збільшило. Неподалік від палацу С. Потоцький розпочав у 1786 р. будівництво домініканського костелу. Станіслав Щенсний провадив розкішне життя, утримуючи великий двір. Тульчинську садибу називали «подільським Версалем». Скромне до того містечко перетворилося на жваве місто з фабриками сукна, полотна, сідел, візків і вогнепальної зброї, столицю однієї з найбільших магнатських латифундій на Правобережній Україні. Власник мав репутацію доброго господаря, «справжнього доброчинця тих країв». С. Потоцький був одним з керівників Тарговицької конфедерації, отримав звання генерал-аншефа Російської імперії. Після одруження з красунею Софією (на честь якої збудував парк «Софіївка» в Умані) мешкав з нею у Тульчині. Тут він помер і був похований.}

   ^{Під час Кримської  війни 1854-1856 рр. 50 кімнат флігелів  тульчинського палацу  використали для військового шпиталю. В 1878 році родина Потоцьких виїхала з Тульчина і палац перейшов до військового відомства. З 1911 р. тут були казарми 76-го піхотного Кубанського полку. У 1918-1974 рр. приміщення надавали різним військовим частинам. У 1975 р. після реставрації палац пристосували під культурно-освітнє училище. З 1984 року в палаці розміщується Тульчинське училище культури. Щорічно тут навчається більше як 380 чоловік.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{7. СВЯТО-УСІКНОВЕНСЬКИЙ СКЕЛЬНИЙ ЧОЛОВІЧИЙ МОНАСТИР XI ст.}

^{(с.  Лядова Могилів-Подільського району)}

   ^{Околиці с. Лядова  належать до унікальних природних об'єктів Середнього Подністров'я. Село розташоване біля великого каньйону Дністра на лівому березі річки Лядови, з усіх боків оточене крутими схилами долини, на яких виходами крейди утворені стіни з печерами, стовпами, окремими скелями. Тут можна зустріти такі рідкісні рослини, як гіацинт блідий, два види ковили, напровесні цілі ділянки квітучого горицвіту. У цій місцевості перші поселення з'явились 150 тис. років тому.}