Бідність як соціальний феномен

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

 

кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни

«СОЦІОЛОГІЯ»

за темою  № 2

«Бідність як соціальний феномен»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студентка 2 курсу

факультет «Дизайн»

спеціалізація «Графічний дизайн» П.І.П. Савчук Юлія Олександрівна

Перевірив: ст. викл. каф. СГД

Більдер Н.Т.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків - 2012 р.

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП             3

1.   Трактування поняття «бідність».        4

1.1  Основні концепції вивчення і вимірювання бідності.    4

1.2   Ознаки груп «соціального дна».        4

1.3 Методи боротьби з бідністю.        6

2. Бідність та мистетство.         8

2.1  Талановиті та бідні.          9

2.2 Мистетство у бідній Украіни.      10

ВИСНОВКИ          11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ      12

 

ВСТУП

 

Бідність завжди була актуальною проблемою, але в сучасній Україні це питання стоїть особливо гостро. В даний час значна частина населення знаходиться за межею бідності або близько кордоні «соціального дна». Це особливо помітно на тлі сильного розшарування, коли різниця в доходах бідних і багатих становить десятки, сотні і тисячі разів. І цей процес має динамічний характер, бідні стають біднішими, а багаті ще багатшими.

У даному рефераті я розглянула такі питання: різні трактування поняття «бідність», історія вивчення бідності, основні концепції вивчення і вимірювання бідності. Цю актуальну тему реферату, якій я приділила особливу увагу, стала проблема бідності митців в Україні, при вивченні якої я виділила основні причини бідності, їх ознаки. Мета роботи полягає в тому щоб з'ясувати причини бідності творчих людей на Україні. Задачи: розглянути категорію людей, що стоять близько до межі бідності. Критерії для досягненя цілі: спробувала з'ясувати причини їх падіння на «соціальне дно», а також методи боротьби з цим явищем.

У реферате викорастовані джерела таких авторів, як К.К. Жоль « Соціологія»,  Т.О. Радченко «Влада», Витаньи И. «Суспільство, культура, соціологія».

 

1. Трактування поняття «бідність»

 

Бідність - характеристика економічного становища індивіда або групи, при якому вони не можуть самі оплатити вартість необхідних благ [1].  
Бідність - нездатність підтримувати певний прийнятний рівень життя. [2]  
Бідність - це стан, при якому насущні потреби людини перевищують його можливості для їх задоволення. [3].

 

1.1.Основні концепції вивчення і вимірювання бідності.

 

Теоретико-методологічні  підходи до вивчення і виміру бідності (а, відповідно, і джерела розбіжності в оцінках її масштабів) виходять з трьох основних концепцій: абсолютної, заснованої на формальній відповідності доходів встановленому мінімуму засобів існування; суб'єктивної, що базується на оцінках власного становища з самими людьми ; відносної, яка передбачає, що при відмінності стандартів споживання в різних спільнотах встановлення єдиного мінімального "порога бідності" щонайменше проблематично і залежить від середнього рівня життя конкретної країни.

 

Концепція відносної бідності (П. ТАУЗЕНТ): (бідних виділяють за принципом медіани): бідними визнаються ті, чий дохід становить певну частку «серединного» доходу в даній країні в даний період часу. При цьому межа бідності завжди знаходиться на одному і тому ж відстані від медіани, статистично характеризує досягнутої в суспільстві життєвий стандарт.  
Депривационную підхід (або оцінка бідності через пережиті позбавлення) вимагає врахування цілого ряду матеріальних, а й соціальних індикаторів з метою визначення якісного «порогу», нижче якого недостатність душових підходів призводить індивіда не грань випадання зі звичних соціальних зв'язків і загальноприйнятого способу життя більшості населення певного регіону або країни, «порогу», який, по суті, означає соціальну ексклюзив, тобто фактичне виключення певної частки населення з нормальних умов життєдіяльності.  

1.2. Ознаки груп «соціального дна».

 

Виділення груп населення  в "соціальне дно", як специфічний шар, безсумнівно, носить умовний характер. Однак ці групи мають подібні риси: це люди, в основній своїй масі відкинуті суспільством, позбавлені соціальних ресурсів, стійких зв'язків, що втратили елементарні соціальні навички і домінантні цінності соціуму. У той же час злиденні, бомжі, безпритульні діти, вуличні повії - кожна з груп володіє і своїми особливостями, але між ними немає жорстких меж: бомж може бути жебраком, а безпритульний бомжем. Тим не менш, зазначені групи мають свої головні ознаки, специфіку формування та соціально-демографічні особливості, що дозволяє їх ідентифікувати.

Основна ознака групи "злиденні" - просити милостиню в зв'язку з втратою доходу або його катастрофічним падінням при відсутності допомоги з якої-небудь сторони (суспільства чи близьких людей) і неможливістю заробити їх трудовим шляхом. Три чверті жебраків проживають у своїх квартирах (будинках) або у знайомих; дві третини з них мають середню і вищу освіту. Чисельність жебраків збільшується у зв'язку з посиленням бідності, - і внаслідок зростання безробіття, неплатежів заробітків і пенсій, які одержують широкомасштабний характер.

Бомжі - це фактично абревіатура визначення людини "без певного місця проживання". Очевидно, що відсутність "даху" над головою і є головна характеристика даної групи. Бомжами стають у результаті звільнення з місць позбавлення волі, сімейного конфлікту і відходу з будинку, як наслідок неправомірних угод з житлом, а також внаслідок вимушеної міграції (біженці). Дві третини бомжів живуть на вокзалах, у підвалах, на горищах будинків і "де прийдеться". Більше половини з них мають середню і вищу освіту. Новий фактор втрати власного житла сьогодні пов'язаний з невдалим веденням бізнесу, коли кредитор насильно виселяє боржника без усяких рішень правових органів.

У третю групу входять тільки діти у віці від 6 до 17 років. Це її основна ознака. Існує два джерела формування цієї групи. Перший - діти тікають (ідуть) з будинку в результаті конфлікту чи важких сімейних умов (алкоголізм батьків, насильство), другий - втрата батьків (смерть, в'язниця) чи фактичну відмову батьків від дітей. Безпритульні діти можуть проживати і в своїх квартирах, але також вести спосіб життя бомжів, якщо вони залишаються на самоті.

Остання група - вуличні повії - відрізняється характером своєї діяльності. Три чверті з них мають житло, інші поводяться як бомжі. Їх мінімальний вік становить 14 років, що фактично свідчить про дитячу проституцію. Алкоголізм, наркоманія, кримінальна діяльність стають або причинами, що викликають скочування на "дно", або вторинними ознаками по відношенню до визначальних факторів. Виділені групи характеризуються ними в різному ступені.

Оцінки, зроблені на основі результатів  загальноросійського дослідження, показують, що нижня межа розмірів соціального  дна складає 10% від міського населення, або 10,8 млн. осіб, у складі яких 3,4 млн. чоловік - жебраки, 3,3 млн. чоловік - бомжі, 2,8 млн. чоловік - безпритульні діти і 1,3 млн. чоловік - вуличні повії. Особливої ​​уваги заслуговують безпритульні діти, частка яких становить 10% від чисельності дітей у відповідній віковій групі. Це означає, що сьогодні в умовах падаючої народжуваності 63 тис. народилися Росії виявляються непотрібними їх батькам, і вони або відмовляються, або готові відмовитися від своїх дітей.

Зазначені вище цифри не збігаються з офіційною статистикою. Так, за даними МВС РФ, бездомних в Росії від 100 до 350 тис.

Каталізатором процесу низхідній  мобільності головним чином виступають зовнішні середовищні фактори, зумовлені  зниженим рівнем соціальної підтримки (самотні пенсіонери, інваліди, матері-одиночки) і соціальною ізоляцією (біженці, наркомани, кримінальні елементи, цигани). Психологічний стан пауперов характеризується нотою відчаю і безвиході. Разом з тим в їх погляді простежується весь спектр людських емоцій: відчай людей, що потрапили на дно порівняно недавно і ще недостатньо соціалізованих в новій для себе середовищі (жебраки), безнадійна спокій "старожилів" (бомжі, повії) і оптимізм безпритульних дітей.

Аналіз даних показує, що соціальне дно має переважно "чоловіче обличчя", серед них - дві третини чоловіки й одна третина - жінки. Серед бездомних майже 90% чоловіки, три чверті з них - люди у віці від 20 до 50 років. Середній вік жебраків і бомжів наближається до 45 років; у безпритульників він дорівнює 10 рокам, у повій - 28 рокам. Мінімальний вік жебраків - 12 років, а повій - 14; беспрізорнічать ж починають з 6 років.[7]

 

 

1.3. Методи боротьби з бідністю.

 
Багато країн, перш за все скандинавські, ведуть ефективну боротьбу з бідністю. Для боротьби з бідністю у молодих, хоча вона і є тимчасовим явищем, у багатьох країнах існують гранти на навчання та допомоги на дітей молодим родинам, а для старших вікових груп - доплати до пенсії, якщо її розмір і доход пенсіонера забезпечують лише низький рівень добробуту.  
Будь-який уряд, виходячи з програми своєї діяльності, має вибирати між масштабами програми по перерозподілу доходів для боротьби з бідністю й програмами по, стимулювання трудової діяльності й економії витрат бюджетних коштів. Так, у США в 1960-1970 рр.. соціальна політика була спрямована на створення сприятливих можливостей для бідних, а з 1980 р. стали істотно урізати кошти, що направляються з бюджету на надання продовольчих купонів, шкільних обідів, безкоштовної медичної допомоги та інші заходи, спрямовані на зниження масштабів бідності.

Для викорінення злиднів  і зменшення масштабів бідності міжнародним співтовариством було запропоновано в середині 1990-х  рр.. національним урядам:

1. розробити комплексні стратегії.

2. поліпшити для бідних  громад (соціальних груп) доступ  до виробничих ресурсів і інфраструктури.

3. прагнути до задоволення  основних потреб людини у всіх  верствах населення.

4. зміцнювати і розширювати  законодавство для посилення  соціального захисту та зменшення уразливості певних категорій людей.

 

2. Бідність та мистетство.

 

Естетичний розгляд  мистецтв – одна зі сфер естетики як філософської дисципліни, яку іноді  зовсім неправомірно називають філософією мистецтва. Компонентами філософії мистецтва є соціальна психологія та соціологія, але не як самодостатні наукові дисципліни, а як додаткова підмога.[4]

Мистецтво грає важливу роль у житті сучасної людини, та це неможливо заперечити бо любов к красивим речам починається ще з давнини.

Соціологія культури, що зароджуються, своїм корінням сягає філософія гуманізму, яка висуває на перший план людину як соціально-історичну цінність та як суб᾽єкта історіотворчості. Предметна царина соціології культури має бути задана зв᾽язком двох головних понять – « культура» та «  природа». Вивчаючи процеси опанування людиною світу природи, ми виходимо на розуміння соціальної зумовленості людської трудової діяльності, встановлюємо форми власності, а також визначаємо систему взаємовідносин «наука - техніка – природа» у рамках концептуальної схеми « культура- людська особистість – цивілізація». [8]

В сюжетах світового  живопису присутні страви, багате оздоблення, ситий відпочинок, флора в передчутті плодовитого врожаю. Правда і друга сторона, песимістична, теж має місце в образотворчому мистецтві. 
        До того часу, поки хліб вирощували селяни, а над художниками протегували багаті світу цього, оборваном і злидні на їхніх картинах не з'являлися. Не були пронизані відчаєм навіть невеликі спроби зобразити побутові сцени людей або бідність. Тільки в XIX столітті художники, що залишилися без меценатів, стали розуміти, що означає брак насущного хліба і висловили своє осяяння у творчості.

Своєму часу відповідали, наприклад, роботи Павла Федотова. Майбутній художник, який народився в родині офіцера у відставці в 1815-му році, отримав виховання в досить скромних умовах, так як пенсія єдиного годувальника була майже жебрацької. Тому з'явилася тема гострої потреби в його картинах.

Багатий «бідний» досвід творчої людини, який був змушений шукати нові способи заработать, свій відбиток поклав не тільки на тему, а й на багато назв його робіт: «Бідної дівчини краса - смертна коса», «Старість художника, що одружився без приданого в надії на свій талант ».

Іллі Рєпіну, відомому майстру реалістичного живопису більше пощастило з фінансами. Але і йому часом вже була нав'язана тема бідності. Художнику лише залишилося вдихнути в неї побільше віри в наступ кращих часів. Знамениті «Проводи новобранця», «Бурлаки на Волзі», «Не чекали» бідність не ховають, але відкрито говорять про приховані силах народу і його здатності долати труднощі.

А ось Західна Європа гордо виставляє напоказ бідність, нехай навіть вона десь завалялася. Винахідливі італійці спеціально для цього придумали навіть термін «бідне мистецтво» («arte povera»).[6]

 

1. Талановиті та бідні.

 

Якщо пригадаєте, то майже всі великі були бідними, а то й ніщімі.Саврасов, наприклад, жебракував до кінця днів своїх. Що ж, всі картини передвижників викинути з музеїв? А Ван Гог? А бідний Бальзак, який не знав, як врятуватися від кредиторів.

Якщо художник бiдний, це не означиє, что он не талановитий. Навить наоборот, талановитим людям доволi труднiш пробиться та завоеювати видомисть, тому що все упирается у грошi. Як правило бесталанним бiльше везе у финансовом становище, у них є потрібні знакомства. Та дуже важко знайти людину, погодившегося зплатить виставки талантливого, но бідного художника.

Я веду до того, що якщо людина бідний, то він живе малюванням, яке, на жаль, не приносить йому доходів. Врешті-решт він перестає сподіватися на прибуток і займається цим тільки з любові до мистецтва і тому що до цього у нього покликання. Думаю, до таких художникам слава може прийти після їх смерті, і їхні картини можуть коштувати цілий стан. А людина зробить свій внесок у світове мистецтво.