Безробіття як соціальне явище

роботи з урахуванням  потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

 

  Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація

спеціалізованих програм, які  забезпечують розширення зайнятості молоді

шляхом створення для  неї додаткових робочих місць  без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації врожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

 

   Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм

сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії

населення, передусім маргінальні  групи: молодь, жінок, інвалідів, так  і

специфічні випадки загрози  безробіття, зумовлені економічною  або іншою

ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

 

  У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних

категорій населення, які  потребують підтримки й допомоги.

 

Розрізняють довгострокові  й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості

населення, задоволення потреб громадян у праці.

 

Державні й територіальні  програми зайнятості населення спрямовані на:

 

* сприяння розвитку і  структурній перебудові економіки,  створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

 

* попередження розвитку  безробіття і його скорочення  шляхом підвищення

економічної заінтересованості  підприємств і організацій у  створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

 

* удосконалення системи  відтворення робочої сили водночас  із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням

кваліфікації працівників  та ефективності використання трудових ресурсів;

 

* захист безробітних та  їхніх сімей від негативних  наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

 

* формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

 

* заходи сприяння зайнятості  населення, яке проживає у сільській місцевості.

 

  Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних

підприємств і заходів  державної політики на ринку праці.

 

  В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення

на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування

соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

 

  У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо

створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

 

* формування механізму  диференційованого підходу щодо  збереження робочих

місць;

 

* створення механізмів  реалізації політики зайнятості  в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт,сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

 

* регулювання трудових  міграцій;

 

* забезпечення додаткових  гарантій зайнятості населення  окремим  категоріям громадян;

 

* сприяння професійній  мобільності;

 

* розвиток соціально-трудових  відносин;

 

* удосконалення інформаційно-статистичної  бази щодо розвитку ринку

праці;

 

* сприяння зайнятості  шляхом розвитку соціального  партнерства.

 

  Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному

рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формами розширення сфери

прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

 

  У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх

реалізації.

 

  Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих

податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

 

  Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З

одного боку, вона розробляється  знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки

на загальнодержавному і  міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом

розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.

 

  Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України "про зайнятість населення".

  Висновки

 

  З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття, так само

як і інфляцію, ми розглядаємо  як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

 

  Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як

правило, два аргументи.

 

  Перш за все наявність безробіття є свідченням не до використання ресурсів

суспільства, а отже, і  чинником, що діє в бік зменшення  ВНП, сукупної пропозиції.

 

  По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою

платоспроможністю, що спричиняє  зменшення сукупного попиту. Отже,

безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боці пропозиції.

 

  Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись

на цей безперечний  факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

 

   Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з

двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується що зовнішніх чинників.

 

  Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє відхилення фактичного ВНП від потенційного (природного) ВНП, що міг би

бути створений. Зв'язок між  відхиленням рівня безробіття від  природного та втратою ВНП відображений у законі Оукена. Існує два принципово відмінних трактування безробіття: неокласичне та кейнсіанське. Неокласичне, що є своєрідною конкретизацією класичного, пояснює безробіття жорсткістю зарплати, негнучкістю цін і хибністю економічних передбачень. Кейнсіанське трактування ґрунтується на ідеї недостатності сукупного попиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

1.Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. - К.,

2001.

 

2. Баликоєв В.В. Загальна економічна теорія - Новосибірськ. 2000.- З.

338-346.

 

3.Раймон Барр. Політекономія. - М., 2000.

 

4.Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. - К., 2002.

 

5.Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. - К., 1996.