Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Октября 2013 в 19:11, реферат
Організація Об’єднаних Націй займається найрізноманітнішими видами діяльності, спрямованими на організацію однієї з найголовніших цілей – заохочення і захист прав людини. Величезне значення має складний механізм, створений у відповідності до різних міжнародних пактів і конвенцій для того, щоб встановити норми і контроль за їх виконанням, сприяючи їхньому дотриманню випадків порушення прав людини. Поруч із цією діяльністю Організація Об’єднаних Націй надає також практичну допомогу державам у їхніх зусиллях щодо заохочення і захисту прав людини та поінформованості громадськості про права, які вона має.
Вступ
Права людини. Основні поняття.
Міжнародні акти по захисту прав дитини.
Міжнародні організації із захисту прав дитини.
Висновки.
Список використаної літератури
ВП НУБіП України
«НЕМІШАЇВСЬКИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ»
Реферат на тему:
«Дитина та її права»
Виконав студент
Організація Об’єднаних Націй займається найрізноманітнішими видами діяльності, спрямованими на організацію однієї з найголовніших цілей – заохочення і захист прав людини. Величезне значення має складний механізм, створений у відповідності до різних міжнародних пактів і конвенцій для того, щоб встановити норми і контроль за їх виконанням, сприяючи їхньому дотриманню випадків порушення прав людини. Поруч із цією діяльністю Організація Об’єднаних Націй надає також практичну допомогу державам у їхніх зусиллях щодо заохочення і захисту прав людини та поінформованості громадськості про права, які вона має.
Крім Організації Об’єднаних Націй особливо політична роль національних урядів у реалізації прав людини. Права людини охоплюють відносини між окремими особами та державою. Отже, практичне завдання захисту заохочення прав людини є завданням перш за все національним, і відповідальність за його вирішення повинна нести кожна держава. На національному рівні захист прав людини може бути найліпше забезпечений за допомогою відповідного законодавчого оформлення і застосування індивідуальних гарантій і засобів захисту, а також створення демократичних інститутів. Крім цього найбільш ефективними компаніями просвітницького й інформаційного характеру можуть бути компанії, які розробляють чи здійснюють на національному чи місцевому рівнях і які враховують місцеві культури традиційні умови.
Ратифікувавши той чи інший договору галузі прав людини, держави включають його положення безпосередньо в своє внутрішнє законодавство або зобов’язуються виконувати обов’язки, що міститься в ньому, іншим шляхом. Тому загальновизнані стандарти і норми в галузі прав людини відображаються у внутрішньому законодавстві більшості країн. Але наявність закону про захист конкретних прав не завжди є достатнім, якщо він забезпечує також наявність усіх правових повноважень та інститутів, необхідних для того, щоб гарантувати їхню ефективну реалізацію.
Розділ І.
Що таке права людини?
“Всі люди народжуються вільними
і рівними у своїй гідності
та правах” (ст. 1. Загальної декларації
прав людини). Кожній людині необхідні
права для нормального
Поняття про права людини включає два аспекти.
Перший означає, що людина має невід’ємні і невідчужувані права лише тому, що вона людина. Це, зокрема, моральні права, які походять із людської природи кожної особистості, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності.
Другий аспект розкриває юридичну сутність прав людини, що міститься в законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівнях. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб’єктів права, тоді як основу першої групи прав становить природний порядок.
Отже, права людини – це насамперед її можливості існувати і розвиватися як особистість. Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження.
Права людини і загальнолюдська мораль є тісно взаємопов’язані. Людські права мають моральний характер. Загальна людська моральність цих прав полягає й у тому, що їх здійснення не повинно шкодити, погіршувати, ускладнювати життя жодної людини, хоч би де й коли вона не жила. “Не роби іншому того, чого не бажаєш самому собі” – це ідея, настанова у тому або іншому словесному виразі з давніх-давен зустрічається у релігійних текстах. Право – є мистецтво чинити добро і справедливість. Отож, варто сказати, що права людини – це певні можливості, що грунтуються на загальнолюдській моралі та необхідні людині для її існування і розвитку в конкретних історичних умовах. Вони мають бути загальні та рівні для всіх.
Права людини мають бути юридично закріплені.
І поняття людських прав, і поняття свободи людини відображають людські можливості. У цьому – принципова спільність цих понять. Й однак це не цілком тотожні явища: вони розрізняються не так за своєю природою, як за способом здійснення, забезпечення. Людські права можуть стати, як правило, за наявності певних юридичних засобів, механізмів. А свободи у багатьох випадках можуть бути здійснюваними і без такого “втручання” держави: її місія щодо них полягає в охороні, в непорушенні і захисті відповідних можливостей людини.
Під час здійснення своїх прав і
свобод кожна людина повинна зазнавати
тільки таких обмежень, які встановлені
законом включно з метою
Види прав людини.
Права людини торкаються різних аспектів
її життя. Вони відрізняються за певними
якостями, які не можна не брати
до уваги при забезпеченні, охороні
й захисті прав. Тому поділ прав
людини на певні групи має не тільки пізнавальне,
але й практичне значення. Існують:
З правами людини тісно пов’язані, проте не ототожнюються, права громадянина. Останні торкаються лише тих осіб, на яких поширюється громадянство, тобто особливий зв’язок між людиною і державою. Він полягає у специфічній взаємній відповідальності між ними: держава зобов’язана піклуватися про своїх громадян, хоча б де вони не перебували, забезпечувати захист їхніх прав і свобод, а громадяни мають дотримуватися принципів та приписів, встановлених державою, в інтересах усього суспільства. Взаємопов’язаність прав людини і прав громадянина виявляється, зокрема, у тому, що у ряді випадків вони закріплювалися у єдиному акті.
Розділ ІІ.
Міжнародні акти по захисту прав людини.
Конвенція про права дитини була прийнята одноголосно Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.
Ця подія була сприйнята як важливий етап у міжнародних зусиллях щодо зміцнення справедливості, миру і свободи у всьому світі шляхом заохочення і захисту прав людини.
У порівнянні раніше прийнятими документами у галузі прав людини Конвенція є найбільш повним і першим документом, у якому ці права набирають чинності норм міжнародного права.
Таке важливе значення Конвенції пояснюється ще й тим, що вона являє собою зобов’язання на майбутнє.
Поважання прав людини починається
із ставлення суспільства до своїх
дітей. Любляче суспільство
Конвенція звернена у майбутнє, оскільки в ній визнається, що сьогоднішнім дітям, а вони складають половину населення світу, належить продовжити справу встановлення справедливого й гуманного порядку.
Конвенція про права дитини є також своєчасним документом.
Деякі права людини безпосередньо
стосуються прав дітей, відображаючи їхню
потребу в особливому піклуванні
й увазі, їхню вразливість і відмінність
їхнього світу від світу
Однак за 30 років після прийняття ООН цієї Декларації чимало уявлень змінилось, і склалися нові поняття. Зокрема, Конвенція прав дитини набула широкого характеру.
По мірі того, як стає відомим усе більше фактів про нестатки й зловживання, жертвами яких стають діти, зростає й прагнення міжнародного співтовариства зміцнити права дитини. Нижче перелічені деякі із встановлених фактів:
Це саме деякі причини, через які кожному важливо:
Основні положення Конвенції:
Порушення прав дитини в Україні має такі основні прояви:
Застосування щодо дітей різних форм насильства в період їх перебування поза сім’єю і школи. В основному сторін вуличного середовища:
Приклад порушення прав дитини
Журналом “Більд” (ФРН) 10 квітня 1995 року було вміщено наступну інформацію: “Суданське прикордонне місто Шенді відоме, як міжнародний центр сучасної работоргівлі , тут цей еквівалент 90DM можна придбати юного раба або рабиню .Основна маса покупців прибуває з Лівії, Чада, і країн Перської затоки. В цих державах суданські раби використовуються як дешева робоча сила і об’єкти сексуальної експлуатації, половина з них діти. Ті , на кого не знайшлося покупців, служать живими “банками крові” для поранених солдат північно-суданських військових формувань”.
Етапи вироблення міжнародними співтовариствами документів, що визначають права дитини.