Дитина та її права

 

1871 рік – лікарське товариство  штату Нью-Йорк  вперше в світі  в одній із своїх резолюцій  визнало юридичне право новонародженої дитини на захист та допомогу.

1900 рік – в місті Чікаго  утворено першу в світі   окремо судову інстанцію для  неповнолітніх.

          1913 рік   –  перший міжнародний конгрес  опіки над дитиною. У рішенні  цього всесвітнього форуму  міститься заклик до утворення міжнародного товариства у справах опіки над дитиною.

          1915 рік   –  вперше в світі в Норвегії  законодавчо встановлена рівність  у правах шлюбних і позашлюбних  дітей.

          1920 рік  –  шляхом об’єднання представників Червоного Хреста (Женева), комітету допомоги дітям (Верн) і товариство порятунку дітей (Лондон) створено міжнародну опіку допомоги дітям.

1923 рік – видання міжнародною  спілкою допомоги дітям Декларація  прав дитини.

1959 рік – видання Декларації  прав дитини ООН.

1989 рік – оголошення прийняття  ООН Конвенції про права дитини.

1990 рік – нарада при ООН  на найвищому рівні в Нью-Йорку,  присвячена захисту прав дитини.

 

                 Розділ ІІІ.

                     Міжнародні органи із захисту прав людини та дитини.

 

Комісії з прав людини.

 

У багатьох країнах спеціальні комісії  були створені для забезпечення ефективного  застосовування законів і положень, які стосуються захисту прав людини.

Більшість комісій діє не залежно  від інших  державних органів, хоча вони можуть мати обов’язки регулярно звітувати перед законодавчими органами.

Оскільки комісії є незалежними, до їхнього складу, як правило, входять  представники різних верств населення, для яких є характерним особлива зацікавленість, знання і досвід у  галузі прав людини. В кожній країні можуть існувати власні вимоги чи обмеження при виборі членів, наприклад, квоти для кількості представників чи кандидатів від різних професійних категорій, політичних партій чи місцевостей.

Комісія з прав людини займається головним чином захистом громадян від дискримінації, а також захисту громадських чи інших прав людини. Функції і повноваження конкретної комісії чітко визначаються законодавчим актом чи декретом, на підставі якого вона створюється. Ці закони чи декрети існують також для визначення коло відання комісії, оскільки визначаються ті види поведінки дискримінаційного чи насильницького характеру, які вона має право розслідувати. Одні комісії займаються розглядом випадків передбачуваного порушення будь–якого права, визнаного в Конституції, інші можуть мати можливість розглядати випадки дискримінації, яка базується на різних ознаках, таких як: раса, колір шкіри, релігія, стать, етнічне чи національне походження, інвалідність, соціальний стан, сексуальна орієнтація, політичні переконання, майнове становище.

Як правило, комісії з прав людини не правочинні ухвалювати постанови, які  є обов’язковими з правової точки  зору для сторін у позові. Однак  це не означає, що запропоновані ними заходи щодо врегулювання чи відповідного виправлення становище можна ігнорувати. В деяких випадках спеціальний суд слухає і визначає спірні питання неврегульованого позову. У випадку відсутності спеціального суду комісії можуть передавати неврегульовані позови звичайні суди для винесення остаточної і обов’язкової постанови.

Ще одна важлива функція комісії  з прав людини полягає у тому, що комісії систематично оглядають  політику уряду в галузі прав людини з метою виявлення упущень  у дотриманні прав людини і пропозиції засобів щодо їх усунення. Комісії з прав людини можуть також стежити за дотриманням даною державою власних і міжнародних законів у галузі прав людини і, в міру необхідності, пропагандувати зміни. Комісії також мають право відкривати розслідування від свого імені.

Здійснення прав людини може бути досягнено включно при допомозі заходів законодавчого і адміністративного характеру.

 

 

 

 

                                                        ВИСНОВКИ

 

У кожної дитини,  як і кожної людини, є свої права. Ніхто не має права  порушувати права людини, адже це не буде надавати їй можливості існувати і розвиватися як особистість. Відповідно і діти мають дотримуватися всіх встановлених державою норм поведінки. Кожна дитина має невід’ємні і невідчужувані права, це зокрема моральні права, що походять із людської природи ; ці права мають також юридичну сутність, що міститься в законодавчих документах.

Кожне суспільство, що поважає себе, зобов’язане спостерігати за тим, щоб  права дитини не порушувались, як і  загалом права усіх людей.

Адже діти – це майбутнє.

На превеликий жаль, як часто трапляється  так, що батьки знущаються над своїми дітьми, прикладаючи фізичну силу до їх виховання, коли насправді батьки покликані захищати своїх дітей. У дитини, над якою знущались , посміхались, принижували морально, ще у дитинстві можуть з’явитися певні комплекси, котрі у подальшому майбутньому можуть стати певною стіною у нормальному розвитку людини. У такої дитини часто бувають депресії, можуть ще з дитинства зародитись у ній злість, ненависть та бажання помсти навколишнім. У такому випадку така дитина у подальшому її житті може стати ворогом для суспільства. Кожна людина і кожна дитина має знати про свої права та їх захист, а  держава в свою чергу має як належно проінформувати їх про це!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Права людини .Національні установи, які займаються захистом і заохоченням прав людини.
2. Права людини. Права дитини.
3. Словник по правах людини.
4. Європейська Конвенція з права людини.
5. Всеукраїнський комітет з прав захисту дітей.
6. Права дитини. Підручник для 10-11 класів.
7. Генеральна асамблея ООН. Декларація прав дитини