Діяльність служб соціального захисту населення із забезпечення зайнятості молоді

2. Державна  політика у справах  молоді

2.1. Засади і принципи  державної молодіжної  політики

       Головними завданнями державної молодіжної політики є:

       - вивчення становища  молоді,  створення  необхідних  умов  для зміцнення правових та  матеріальних гарантій щодо здійснення  прав і свобод  молодих  громадян,  діяльності  молодіжних організацій  для повноцінного соціального  становлення та розвитку молоді;

       - допомога молодим  людям   у  реалізації  й  самореалізації  їх творчих можливостей та  ініціатив, широке залучення юнаків  і дівчат до   активної   участі   у   національно-культурному   відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

       - залучення молоді до активної  участі в  економічному  розвитку  України;

       - надання  державою  кожній молодій  людині соціальних послуг по  навчанню, вихованню, духовному і  фізичному  розвитку,  професійній підготовці;

       - координація зусиль всіх організацій  та соціальних інститутів, що  працюють з молоддю.

       Головними принципами державної молодіжної політики є:

• повага до поглядів молоді та її переконань;
• надання  права  і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні  й реалізації  політики  та програм,   що   стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

       -   правовий  та  соціальний захист  молодих громадян, перш за все  осіб, які не  досягли  18  років,  з  метою  створення  необхідних стартових  можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

       -   сприяння  ініціативі та  активності  молоді  в  усіх   сферах  життєдіяльності суспільства.

      Молодіжна політика в Україні є пріоритетним напрямком діяльності держави. Її засади і принципи сформульовані в Декларації «Про засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 р.², яка стала основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики, базою практичної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

      Державна  молодіжна політика ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

      Головними завданнями державної молодіжної політики є: вивчення становища молоді, створення  необхідних умов для зміцнення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій, з метою повноцінного соціального становлення та розвитку молоді; допомога молодим людям у реалізації і самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив; широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій і національно-етнічних особливостей та ін.

      Державна  молодіжна політика поширюється  на громадян України віком від 15 до 28 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.

      Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної сфер, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

      Державна  молодіжна політика формується та реалізується шляхом: прийняття законодавчих актів, інших рішень у цій сфері; проведення у Верховній Раді щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді, Президенту України; діяльності в органах державної влади структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді; створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників; розроблення та реалізації цільових комплексних молодіжних програм тощо.

2.2. Організаційно-правове  забезпечення реалізації молодіжної політики

      Правові засади політики у справах сім'ї  та молоді сформульовані в ст. 51 Конституції  України, згідно з якою сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава постійно дбає про  матеріальну підтримку молоді, про що свідчить низка законів України та інших нормативно-правових актів.

      Так, Закон України «Про сприяння соціальному  становленню і розвитку молоді України» визначає загальні засади створення  та реалізації організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави.

      Держава забезпечує право молоді на створення  молодіжних громадських організацій  — об'єднань молодих громадян. Обов'язковою  статутною вимогою таких організацій є припинення членства в них при досягненні певного віку. До молодіжних громадських організацій належать також об'єднання громадян та фонди, основними статутними цілями яких є розв'язування молодіжних проблем і сприяння соціальному становленню та розвиткові молоді. Органи громадських молодіжних організацій мають право вносити пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді до органів місцевого самоврядування.

      Проведення  державної політики з питань сім'ї, соціального становлення та розвитку молоді здійснюється Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України разом з іншими міністерствами та центральними органами виконавчої влади, місцевими адміністраціями, у складі яких діють структурні підрозділи по роботі з молоддю, органами місцевого самоврядування, а також шляхом взаємодії з молодіжними громадськими організаціями та їх всеукраїнськими об'єднаннями³.

      Державний комітет разом з іншими органами виконавчої влади розробляє, а Кабінет  Міністрів затверджує спеціальні норми та нормативи щодо соціального становлення та розвитку молоді, урахування яких є обов'язковим для всіх органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

      Наказом Міністра України у справах сім'ї  та молоді (Міністерство України у  справах сім'ї та молоді існувало до 13 березня 1999 р.) від 19 березня 1997 р. затверджено  Тимчасове примірне положення про  «Управління у справах сім'ї  та молоді обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації».

      Управління  у справах сім'ї та молоді реалізують державну політику стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей, охорони материнства  і дитинства, створення сприятливих  умов для фізичного, інтелектуального і духовного розвитку зазначених категорій громадян, забезпечення, рівних прав і можливостей, а також організують виконання актів законодавства України, здійснюють контроль за їх реалізацією у межах своєї компетенції.

      Соціальні служби для молоді надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо) та їх подолання, здійснюють соціальну опіку над окремими категоріями молоді, зокрема інвалідами, дітьми-сиротами.

      Держава гарантує працездатній молоді рівне  з іншими громадянами право на працю. Особливості праці неповнолітніх  встановлюються законодавством України. Реалізації права на працю сприяє навчання, в тому числі трудове, учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, яке здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях, навчально-трудових центрах або безпосередньо на виробництві. Виконана при цьому учнями робота оплачується у встановленому законодавством порядку.

      Місцеві ради можуть встановлювати пільгову плату за реєстрацію підприємств, створених  молодими громадянами та молодіжними  громадськими організаціями, реалізують програми підготовки та перепідготовки молоді, яка займається підприємництвом, у тому числі за кордоном, з використанням для цих цілей коштів молодіжних фондів.

      Держава забезпечує молодим громадянам рівне  з іншими громадянами право на освіту, охорону здоров'я, заняття фізичною культурою і спортом та ін.

      Будь-які  прямі або непрямі обмеження  прав і свобод молоді залежно від  віку, крім передбачених законодавством, є протиправними і тягнуть  за собою відповідальність, встановлену  законами України. Використання молодими громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства, правам інших громадян.

      Під особливим захистом держави перебувають  неповнолітні. Відповідальність неповнолітніх  за вчинені ними правопорушення настає лише з визначеного законодавством віку. Примусові заходи до неповнолітніх за вчинення ними злочину або в інших передбачених законодавством випадках застосовуються тільки за вироком або рішенням суду.

      Державні  органи і посадові особи, педагогічні  та соціальні працівники не можуть застосовувати щодо неповнолітніх  заходи впливу, які ґрунтуються на публічному поширенні відомостей про  вчинені неповнолітніми діяння, що містять ознаки злочину або правопорушення, за винятком випадків, коли названі заходи є видом кримінального покарання або адміністративного впливу (стягнення), що застосовані за рішенням суду.

2.3. Сучасний стан  проведення державної  молодіжної політики  в Україні

       Важливим  об'єктом соціальної політики є молодь. У контексті загальних проблем саме ця сфера завжди виокремлювалася своєю специфічністю й гостротою. Контингент населення віком від 15 до 28 років унаслідок різних причин зменшувався. Тут відігравали певну роль негативні тенденції смертності дітей та підлітків, зниження загальної чисельності новонароджених у 70-х рр., виїзд молоді за межі країни. Така ситуація тривала до початку 90-х рр., Тенденції останнього десятиліття XX ст., навпаки, виявилися досить сприятливими. Через скорочення смертності наймолодшого населення та відносно невеликі обсяги зовнішньої міграції чисельність молоді зросла.

       Якщо  на початок 1991 р. молодь в Україні  становила 9,9 млн. чоловік, або 19,2% загальної  кількості, то в 1999 — вже 10,2 млн. чоловік, що становить 20,4% загальної чисельності населення.

       Обнадійливим  є й показник зростання чисельності  сільської молоді, що можна розглядати як ознаку демографічного відродження  села. Але водночас молодь у цілому переживає своєрідний процес старіння: в міських поселеннях — і, відповідно, в країні загалом — зростає в її складі питома вага юнаків і дівчат найстаршої вікової групи — 25-28-річних.

       Збільшення  кількості молоді серед усього населення, як очікується, триватиме до середини першого десятиліття наступного століття, після чого відновляться тенденції до її зменшення.

       За  основними показниками захворюваності здоров'я підлітків і молоді в  Україні погіршується. Поширеність  хвороб на 10 тис. підліткового населення  в 1998 р. збільшилася проти 1991 на 56,7%, притому ріст відбувся за всіма основними класами.

       Протягом  останніх років серед населення  України спостерігалося поширення  ВІЛ-інфекції. На початок 1999 р. зареєстровано 24 483 ВІЛ-інфіковані громадяни України, що в 4,6 раза більше, ніж у 1996 р. Збільшилася  кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і серед підлітків.

       Складною  залишається проблема асоціальної  поведінки молоді. Необхідно зазначити, що з початку 60-х рр. реєструвалося  невпинне зростання злочинності. Така ситуація тривала й на початку 90-х  рр. — у період становлення української державності. Так, рівень злочинності неповнолітніх упродовж 1986-1996 рр. зростав у середньому на 8,5% щорічно. Кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 по 1996 рр. збільшилася з 11,6 до 19,0 тис. осіб, або на 63,8%.

       Організаційні й практичні заходи з боку державних  органів, громадських об'єднань дещо уповільнили цей процес, а за останні  три роки рівень злочинності навіть знизився.

      Основним  засобом проведення державної молодіжної політики, започаткованої в Україні  на початку 90-х років, є підрозділи у справах молоді виконавчої гілки державної влади. Структури галузі державної діяльності, що займаються справами молоді створені в усіх регіонах України. У країні діють органи, що забезпечують здійснення державної молодіжної політики: Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, відповідний орган в АР Крим, управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, 683 відповідні відділи районних держадміністрацій і міськвиконкомів.⁴