Формування репутації організації

Варіант  №19

Соціальна стратифікація 

  1. Соціальної стратифікації встановлюються певна соціальна дистанція між людьми (соціальними позиціями) і формується ієрархія з соціальних верств. Таким чином фіксується нерівний доступ членів суспільства до тим або іншим соціально значущим дефіцитних ресурсів шляхом встановлення на кордонах, які поділяють соціальні страти, соціальних фільтрів. Наприклад, виділення соціальних шарів може здійснюватися за рівнями доходів, освіти, влади, споживання, характером праці, проведення вільного часу. Виділені в суспільстві соціальні верстви оцінюються в ньому за критерієм соціального престижу, що виражає соціальну привабливість тих або інших позицій. 
 
Найпростішою стратификационной моделлю є дихотомічна - поділ суспільства на еліти й маси. У самих ранніх архаїчних соціальних системах структурування суспільства на клани здійснюється одночасно з встановленням соціальної нерівності між ними і всередині їх. Так з'являються "посвячені", тобто ті, хто присвячений в певні соціальні практики (жерці, старійшини, вожді) і необізнані - "профани" (профан - від лат. pro fano - позбавлений святості, необізнаний; профани - всі інші члени товариства, рядові члени громади, одноплемінники). Всередині таке товариство може і далі при необхідності у міру розвитку стратифицироваться. Так з'являються касти, стани, класи і т. д. 
 
Сучасні подання про ситуації в суспільстві стратификационной моделі, досить складні - багатошарові (полихотомические), багатовимірні (здійснюються по кількох осях) і варіативні (допускають співіснування безлічі стратифікаційних моделей): ценз, квоти, атестація, визначення статусу, ранги, пільги, привілеї, ін. преференції. 
 
Найважливішою динамічної характеристикою суспільства є соціальна мобільність. Згідно з визначенням П. Сорокіна, "під соціальної мобільності розуміється будь-який перехід індивіда, або соціального об'єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої"[1]. Однак не завжди соціальні агенти переміщуються з однієї позиції на іншу,можливо переміщення самих соціальних позицій в соціальній ієрархії, таке переміщення називається "позиційна мобільність" (вертикальна мобільність) або в межах одного і того ж соціального шару (горизонтальна мобільність). Поряд з соціальними фільтрами, які встановлюють бар'єри соціального переміщення, в суспільстві існують і "соціальні ліфти", значно прискорюють цей процес (у кризовому суспільстві - революції, війни, завоювання і т.п.; у нормальному, стабільному суспільстві - сім'я, шлюб, освіта, власність і т.д.). Ступінь свободи соціальних переміщень з одного соціального шару в інший багато в чому визначає, яким є товариство - закритим або відкритим.

В сучасному суспільстві  існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація  — це ієрархічно організована структура  соціальної нерівності, яка існує  в певному суспільстві в даний  історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum — пласт, прошарок).

Методичні підходи  до аналізу соціальної стратифікації 

Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Е. Гідденс

Розшароване, багаторівневе  суспільство в даному випадку  можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте  порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:

• по-перше, стратифікація  являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у  більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей  розвитку);

• по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати  і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак  у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі  верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели  до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.

Отже, соціальна стратифікація  — необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс  для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності, який би забезпечив стабільність суспільства, його прогрес.

Найчастіше для складання  загального уявлення про соціальну  ієрархію суспільства є достатнім  поділити громадян будь-якого суспільства  відповідно до виділених вище критеріїв.

Дохід вимірюється в  гривнях або доларах, які одержує  окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється  кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Скажімо, початкова школа означає 4 роки, неповна середня — 9 років, повна середня 11(12), коледж — 4 роки, університет — 5 років, аспірантура — 3 роки. Отже, професор має за спиною більше 20 років формального навчання. Інша ж людина може не мати і неповної середньої освіти.

Влада вимірюється кількістю  людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада — можливість нав'язувати свою волю або рішення  іншим людям незалежно від  їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира — лише на членів бригади.

Престиж — повага статусу, який склався в громадській думці.

Система цінностей, яка  панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні чотирьох критеріїв. У більшості закритих суспільств, і зокрема тоталітарному (радянському), визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її становище і роль в суспільстві, соціально-стратифікаційній структурі. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу, до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, чи, принаймні, до полегшення їм процесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад, через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у  побудові стратифікаційної системи  орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка  система стратифікації, обмежується  доступ до привілейованих груп нових  членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в Індії, залишки якого збереглися й нині. Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритим. Таке суспільство є високодинамічним, воно допускає вільний перехід людей вверх і вниз по "соціальній драбині". Такими є сучасне індустріальне та постіндустріальне демократичне суспільство. В деяких країнах, в силу специфічних обставин, збереглася стратифікація змішаного типу, в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства (Великобританія, Японія).

Найдинамічнішим більшість  соціологів вважають відкрите суспільство, у якому поділ на "верхи" та "низи" пом'якшується наявністю масового "середнього класу". До нього належать люди, переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових поколіннях, і його досягнення вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представниками середнього класу і в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінується освіта, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство одержує могутній стимул до прогресу, базується на принципі конкуренції. Окрім того, середній клас розглядають як гарант стабільності суспільства. Для того, щоб просунутись по соціальній драбині та зберегти свої набутки потрібен соціальний мир, відсутність антагоністичних суперечностей між стратифікаційними групами. Завдяки ним і забезпечується стабільний розвиток суспільної системи в цілому.

Соціологи по-різному  підходять до тлумачення поняття "середній клас", використовуючи неоднакові параметри  для його виділення. Як правило, такі параметри як "середній рівень доходів", "усвідомлення себе як представника саме середнього класу" є занадто нечіткими і однобокими. Очевидно, має сенс пошук інтегрального параметру оцінки приналежності до середнього класу. Ним, на наш погляд, могла б бути наявність у представників цієї верстви розвинутого почуття соціального оптимізму. Тобто впевненості у своїй здатності забезпечити собі та своїй сім'ї належні життєві умови нині та у близькій перспективі, дати своїм дітям "стартовий капітал" перш за все у вигляді доброї освіти, яка забезпечить їм можливості для самореалізації та комфортне становище у соціумі.

Найістотніші соціальні  суперечності виникають у "двополюсному суспільстві" (багаті — бідні). Вони призводять до масштабних потрясінь, і  навіть руйнування суспільної системи. "Суспільство середнього класу" ще називають плюралістичним. Сам середній клас складається з багатьох прошарків. Відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються, вирішуються природним шляхом.

Всі розглянуті соціальні  групи є лише відносно стабільними. В силу різних обставин вони можуть збільшуватися, чи зменшуватися, а деякі  з них повністю зникати із соціального  простору. Кількісний склад, конфігурація соціальних спільнот, тип взаємин  між ними істотно впливають на життєздатність суспільства, а отже, як вже зазначалося, вимагають і певного управління соціальними процесами. Воно полягає, зокрема, у стимулюванні, чи навпаки, уповільненні переміщення людей з одних груп в інші, коли це необхідно та можливо.

Кожна людина переміщується  в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення  людина сприймає відчутно та ідентифіковано, наприклад, перехід із православної в греко-католицьку церкву, або з  однієї сім'ї в іншу. Все це змінює позицію індивіда в суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим її людям, але й їй самій. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються переміщування індивідів в соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.