Гральні автомати

Зміст

1. Розробка методологічного розділу програми соціологічного дослідження

2. Визначення основних  понять програми за темою дослідження

3. Вибірка в соціологічному дослідженні

4. Розробка та логічний  аналіз анкети

5. Статистика і обробка інформації

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Розробка  методологічного розділу програми  соціологічного дослідження

Людство грає давно. Мабуть, однією з найдавніших є гра  в кості. Карти прийшли до Європи в середні віки з Китаю, де вони виникли ще 1100 року до нашої ери. Рулетка з'явилася свого часу як спосіб боротьби із шулерством, а потім теж стала грою.

Гральні автомати -- досягнення США кінця XIX століття -- поступово поширилися по світу. Ну і, нарешті, завоювання пізнього Середньовіччя -- лотереї, в які повсюдно грає чимало людей.

У СРСР, який перебував за залізною завісою, азартні ігри хоча й існували, але настільки поширені не були. Тому, можливо, Україна й  не виробила імунітету щодо грального  бізнесу. Ми, як і раніше, не усвідомлюємо того, наскільки може бути небезпечним  надмірне захоплення грою. Ігрова залежність схожа на наркоманію і алкоголізм. Вона не знає кордонів, у неї впадають і чоловіки, і жінки, і діти і люди похилого віку. Але, на відміну від наркоманії чи пияцтва, гравець необов'язково є безвільною і бездарною людиною - досить лише згадати видатного письменника Федора Достоєвського, якому ні у думці, ні у волі відмовити було не можна. Але велику, якщо не сказати левову, частину гонорарів він тратив саме у казино.

Кваліфіковані фахівці в  даній області повідомляють, що під час азартних ігор в кров людини надходять синтезовані мозком так звані гормони задоволення (ендорфіни). Саме ендорфіни змушують гравця постійно відчувати задоволення від процесу гри, причому результат гри для таких залежних людей не настільки важливий. Тому при навіть найбільшому виграші ігромани не можуть зупинитися.

Із цим захворюванням  бореться усе світове суспільство, в тому числі й Україна. 15 травня 2009 року був прийнятий Закон «Про заборону грального бізнесу в Україні і участь у ньому». Він збурив ігроманів та власників грального бізнесу. Одразу після його прийняття почали з'являтися повідомлення про масові акції протестів безробітних працівників казино, про їхні позови проти держави та про масову втечу залежних від гри українців до оковитої чи у лапи наркоділків. Та попри агресивну інформаційну кампанію, переважна більшість українців схвально оцінювала прийнятий закон. Так, за даними результатів досліджень, 81,80% українців підтримували закон про заборону грального бізнесу. Лише 5,8% респондентів відповіли, що ігрові автомати не є великою загрозою для суспільства. 52,9% зауважили, що ігорний бізнес треба локалізувати в спеціальних зонах, 29 - що його треба повністю заборонити, і 15,1 виступив за демонтаж гральних автоматів біля дитячих майданчиків, учбових закладів та у громадських місцях. ВРУ оцінила таку одностайність українців (народні депутати схильні ухвалювати популярні рішення) і подолала вето президента на закон про заборону грального бізнесу.

Але таку масштабну проблему не розв'язати одним законодавчим актом. Крім того, дуже багато казино одразу перепрофільовувалися на такі собі покер-, та інтернет-клуби. І, як вже говорилося, на сьогоднішній день ігроманія («гемблінг» від англ. to gamble -- грати в азартні  ігри) внесена до списку Всесвітньої організації охорони здоров'я як психічне захворювання. Симптом залежності при ігроманії представлений патологічним потягом до азартної гри (ігровий драйв, мотивований концепт) і виявляється безкомпромісним прагненням брати участь в грі, не дивлячись ні на які перешкоди, навіть якщо це сім'я, робота, соціальні обов'язки, економічні проблеми, хвороби, що вимагають негайного лікування, та інші. Цей патологічний потяг може посилюватися або слабшати до згасання, але завжди містить виражений відтінок задоволення. Навіть при довготривалому, інколи вимушеному, утриманні від гри, він дає про себе знати у вигляді спогадів, що не завжди нагадують про небезпеку, або у вигляді показного каяття.

Особова деградація і соціальна дезадаптація не лише не зупиняє хворих від участі в азартних іграх, але і часто сприяє прогресу і стабілізації хвороби. Розвиток ігроманії як хвороби має дві стадії: формування хвороби(субкомпенсації), та стабілізації хвороби (декомпенсації).

На першій стадії формується симптом патологічного потягу до гри, кристалізуються «безрозсудні і пристрасні думки», «передчуття» неодмінного виграшу. Можна говорити про «самоотруєння» власною фантазією, яка, багато разів повторюючись, надійно  фіксується в свідомості, перетворюючись на світоглядний концепт, деколи в «солодку» творчу діяльність із посиленням «жаданням ризику». На стадії формування хвороби ще зберігають роботу, сім'ю, вірять, що «все якось обійдеться». Не дивлячись на борги і неприємності, пацієнти ще готові до спонтанної відмови від гри.

На стадії стабілізації хвороби  такі синдроми як психічні розлади, невроз, ігровий транс, особова деградація і соціальна непристосованість набувають чітко окресленої форми. Значно знижується критика до явних ознак небезпечних наслідків ігрової залежності. Руйнується сім'я, втрачається робота, виникають проблеми з правоохоронними органами. Частенько реалізуються суїцидальні тенденції.

На думку психолога, перше, що необхідне для лікування ігрової залежності - усвідомлення цього факту, прийняття його. Так, визнати свою слабкість завжди важко, тим більше чоловікам, але це необхідно. Визнання власної залежності від ігор - дуже важливий момент. Як говорили древні - «Раб, який зрозумів, що він раб, вже наполовину вільний». Таке визнання має бути усвідомленим. Немає сенсу у розкаянні, яке було зроблене лише «для вигляду», для того, щоб від гравця відстали. Залежний повинен зрозуміти, наскільки це серйозно.

Друге: Лікування ігрової залежності буде успішним лише за допомогою родичів і друзів. Якщо людина нам дорога, ми повинні проявити наполегливість, чого б нам це не коштувало. Навіть якщо доведеться пройти через образи, скандали і нерозуміння, наша позиція має бути жорсткою. Хворий повинен усвідомити, що він втрачає в житті. Адже не гроші мета нашого існування. Наше життя дуже коротке - чи варто його розмінювати на таке убозтво?

Третій чинник: У лікуванні важливо усвідомити те, що самостійно вилізти із залежності практично неможливо. Ця інформація для близьких, але не для самого гравця. Пацієнт повинен вірити в свої сили. Для лікування ж, в основному, потрібна допомога кваліфікованих фахівців. Адже часто, граючи, людина навіть не помічає, що входить в транс. Програвши все, гравець часто не пам'ятає нічого - як потрапив до зали, скільки грошей у нього було. Для деяких це просто прийом, а у інших спрацьовує захисний механізм - стирання з пам'яті поганих спогадів. Для гравця немає ні часу, ні об'єктивної реальності. Людина часто не усвідомлює свою залежність від гри. Головне - переконати хворого, що його «відіграш» нікому не потрібний, у першу чергу - йому самому.

Ігроман повинен задати собі запитання - а для чого він, власне, живе? Невже бездушний ігровий  автомат важливіший за щастя дитини? Впавши в залежність від ігор, він  може упустити виховання дітей. Та і  яким прикладом він станете для них? Важливим моментом є уміння прощати. Потрібно пояснити, що програні гроші нам не так вже важливі, Ви їх вже списали з рахунку, і пробачили близькій людині все. Гроші приходять і йдуть, людина ж важливіша.

У лікуванні ігрової залежності може допомогти психотерапія. Курс у даному випадку має бути комплексним. При цьому важливо ізолювати ігромана від звичного оточення. Залежність від ігор може знов виявитися, якщо цього не зробити. Людина повинна заново, новим поглядом поглянути на своє життя, переглянути свої цінності.

Після курсу лікування не можна нагадувати і докоряти минулим, чи намагатися випробувати стійкість психіки колишнього гравця, хоча колишніх гравців, як і колишніх алкоголіків, не буває, акцентувати увагу на ігровому кублі, проходячи мимо. Зайвим нагадуванням можна спровокувати близьку людину.

Якщо залежність повернеться, то у цьому випадку лікування  буде набагато складнішим. Станьмо  на місце пацієнта. Навіщо лікуватися, якщо лікуванням докорятимуть все життя? Зрозуміло, що це знову викличе «замикання», після якого знов з'явиться тяга, пошук альтернативи реальності. Хай краще таке минуле забудеться, як страшний сон!

 

 

 

2. Визначення основних  понять програми за темою дослідження

 

Об'єктом даного соціологічного дослідження є представники студентської молоді - студенти групи РТр-08, факультету радіотехніки та телекомунікацій, інституту радіотехніки, зв'язку та приладобудування, Вінницького національного технічного університету. Об'єкт складається з 24 осіб, з яких 20 - чоловічої статі та 24 - жіночої віком від 19 до 22 року.

Предметом соціологічного дослідження є залежність від ігроманії та ставлення молоді до цієї проблеми в Україні.

Метою соціологічного дослідження є: з'ясувати необхідність заборони грального бізнесу та його вплив на психіку та майбутнє молоді.

Завданням соціологічного дослідження є:

- з'ясувати актуальність  проблеми серед об'єктів дослідження;

- визначити місця, де  представники молоді найчастіше  грають в азартні ігри;

- дослідити, чи відіграє роль у захопленні азартними іграми матеріальне становище гравця, відносини між членами його сім'ї, виховання геймера;

- дослідити, чи має значення вид гри;

- дослідити, чи має вплив реклама ігроманії на молодь, тенденції захоплення азартними іграми.

Аналіз ключових понять

Манія (грец. mania -- безумство, пристрасть, потяг) -- хворобливий стан психіки, для якого характерне зосередження свідомості й почуттів на якійсь одній ідеї.

Азарт -- емоціональний стан, проявляється як збудження пов'язане з очікуванням бажаного результату своєї діяльності, або того за кого уболівають. Може дійти до стану афекту. Найбільш проявляється в змаганнях та іграх, але може мати місце в будь-якій діяльності при захопленні нею. Як прояв емоцій, азарт приглушує «голос розуму».

Азартні ігри -- рід ігор, в яких виграш і програш залежать головним чином від випадку, удачі і набагато менше -- від уміння гравця. Зазвичай, в азартні ігри грають на гроші, тобто винагородою за виграш є матеріальне надбання, тоді як програш карається матеріальною втратою.

Гіпотеза дослідження

Висуваємо припущення, що основною проблемою в даному дослідження є тенденція, реклама, азартність молодих людей, спокуса до легкого збагачення та покращення соціального стану у досліджуваної групи. В процесі дослідження ми підтвердимо, або спростуємо дані припущення.

 

 

 

3. Вибірка в  соціологічному дослідженні

 

На етапі збирання первинних  матеріалів суб'єкт соціологічного дослідження повинен з'ясувати  кількісні та якісні параметри об'єкта, уточнити, хто є носієм інформації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб отримати реальну картину  соціальної реальності. У практиці емпіричних досліджень, якщо об'єкт кількісно невеликий (не перевищує 300--500 одиниць), можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши, наприклад, усіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.

Але соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об'єктом досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч людей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Тому дослідник, дбаючи про якість, достовірність майбутніх результатів, повинен ретельно підійти до вибору найоптимальніших методів. Адже суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.

Вибірковий метод -- науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки  передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостереження», «репрезентативність», «помилка репрезентативності» тощо.

Генеральна сукупність - множина елементів, що мають якусь спільну характеристику, яка вказує на їх приналежність до системи. Перелік всіх елементів генеральної сукупності являється основою вибірки.

Генеральна сукупність може бути якісною або кількісною в  залежності від того, являються властивості  одиниць відбору ознаками чи змінними.

Генеральна сукупність може бути скінченною та нескінченною в  залежності від того, чи обмежене число  елементів вибірки.

Вибіркова сукупність - частина генеральної сукупності, об'єкти якої виступають в якості основних об'єктів спостереження. Ця частина генеральної сукупності обирається за спеціальними правилами так, щоб її характеристики відображали властивості генеральної.

Репрезентативність (від франц. representatif - наочний) - властивість вибіркової сукупності представляти характеристики генеральної сукупності.

Репрезентативність вибірки  означає, що з деякою наперед заданою або обчисленою похибкою можна ототожнити встановлений на вибірковій сукупності розподіл ознак, що вивчаються, з їх дійсним розподілом в генеральній сукупності або, якщо користуватись мовою статистики, знайти оцінки параметрів генеральної сукупності.

Соціологічне дослідження - вид соціологічного дослідження, який відрізняється специфікою методології та методики отримання нового достовірного соціологічного знання.