Концепція «мережевого суспільства» М. Кастельса

Міністерство освіти і  науки України 

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Інститут соціальних наук

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ на тему:

«Концепція «мережевого суспільства»

 М. Кастельса»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Підготував 

                                                                                     студент 41-С групи

                                                                                     Панасюк Вадим

 

 

 

Луцьк 2013 р.

Вступ людства в ХХІ  сторіччя ознаменоване двома факторами, які мають всесвітньо-історичне  значення. Першим з них є глобалізація - як «процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв’язків і стосунків в різних сферах життя суспільства» [4, 163] та як процес становлення єдиного взаємопов’язаного світу, в якому народи не відокремлені один від одного звичними протекціоністськими бар’єрами та межами, які одночасно і перешкоджають їх спілкуванню, і захищають їх від невпорядкованих зовнішніх впливів.

Другим фактором є інформатизація - «процес оволодіння інформацією як ресурсом управління і розвитку за допомогою засобів інформатики з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, його членів, який забезпечує подальший прогрес цивілізації» [15, 24], або ж як назвав цей процес М. Кастельс - «інформаціоналізм», як новий спосіб розвитку. Його специфіка полягає в формуванні нового джерела креативності в сучасній цивілізації, яке заключається в «технології генерування знань, обробці інформації та символічній комунікації» [8, 39].

Саме завдяки інформатизації сучасного суспільства та постнекласичної науки, інформація, в сучасних умовах акселерантного розповсюдження електронних засобів зв’язку, становиться структуроутворюючою основою розвитку суспільства нового типу - інформаційного. Саме інформація сприяє появі певних знань, а знання, як відомо, сприяють виникненню і розробці нової інформації та нових знань. Як зазначає В.Г. Буданов «наукове знання має реального, активного носія - конкретних людей, наукові співтовариства з їх науковою та культурною традиціями виховання стилю мислення, інтелектуальною інерцією і ментальними прихильностями до пануючих парадигм» [3, 77], отже люди прагнуть до нової інформації, нових знань, нових звершень, тому і впливають на загальний розвиток суспільства, сприяючи його інформатизації та вдосконаленню.

Отже, за таких умов постіндустріальний стан розвитку цивілізації соціальні  теоретики пов’язали з поняттям «інформаційного суспільства», яке  в кінці ХХ сторіччя і стало  заміною поняттю «постіндустріальне суспільство». В філософії та соціологічних науках поняття «інформаційне суспільство» розвивалося в якості концепції нового, відмінного від попереднього, соціального порядку досить швидко. Ця концепція знайшла своє вираження в працях Д. Белла, З. Бжезинського, Е. Масуди, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та інших мислителів.

Загальноприйнятим є поняття  «інформаційного суспільства», як «суспільства, в якому більшість працюючого населення зайняті виробництвом, зберіганням, переробкою та реалізацією  інформації, особливо її найвищої форми - знань» [13, 267]. В такому суспільстві  інформація є найголовнішим ресурсом, а провідними технологіями є інформаційно-телекомунікаційні.

Думки та дії людей є  похідними наявної інформації. Інформація створює цивілізації, а, отже, і нова історична парадигма виникає  як наслідок нової інформаційної  технології. Розвиток інформаційних  технологій відбувався за лінією «слово - писемність - книгодрукування - глобальні  цифрові мережі» [6, 7]. Писемність інформаційно забезпечила феодалізм. Всі великі імперії старовини зародилися та існували завдяки писемності. Книгодрукування створило інформаційну базу капіталізму, але інкубаційний період тривав майже 300 років, і лише тоді стала очевидною революційність друкарського верстата. Цифрові мережі створюють інформаційно-технологічну основу мережевого інформаційного суспільства, період зародження якого почався з кінця 1960-х - початку 1970-х років. Революційний вплив мережевих технологій найвиразніше виявляється завдяки комерціалізації Інтернету і посилюється за рахунок історичного резонансу, що створюється такими процесами, як інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція світової економіки. Інтернет-технології становляться речовою основою нового, «мережевого» суспільного устрою.

Кінець ХХ - поч. ХХІ ст. характеризується стрімким стрибком суспільства  на стадію високих технологій і швидкістю  їх освоєння, що неминуче призводить до змін у соціально-економічній сфері  життя суспільства. Сутність техніки, її місце та роль у суспільстві  стали об’єктом пильної уваги  філософської науки [2, 28]. Наука, як особливий  вид пізнавальної діяльності, спрямований на вироблення об’єктивних, істинних, системно організованих і обґрунтованих знань про оточуючий світ і суспільство, досягла значного розвитку.

Становлення інформаційного суспільства призвело до всезагальної комп’ютеризації і введення інформаційно-телекомунікаційних технологій в усі сфери життя. В даному суспільстві знання та інформація відіграють неабияку роль, а отже і  специфіка інформаціонального способу розвитку в тому, що головним джерелом виробництва в даному випадку є «вплив знання на саме знання» [8, 39]. Але в той же час незважаючи на широке використання в політиці, філософії, соціології такого терміна, фахівці досі не мають єдиного розуміння його змісту. Переважно вважається, що це суспільство, де забезпечуватиметься «легкий і вільний доступ до інформації з усього світу» [17, 2]. Однак поки що ніхто цілком не уявляє як цього досягти в умовах суверенних держав.

Поступово наукове співтовариство почало звертати увагу на нові виклики  і проблеми, які несе бурхливий  економічний і технологічний  розвиток інформаційного суспільства. Було встановлено, що збільшення об’єму інформації не обов’язково призведе до приросту знань. Усе більш очевидним  ставав той факт, що таке суспільство  не гарантує якості і безпеки життя  своїх громадян. «Усвідомлюючи глибокі  протиріччя і загрози в розвитку інформаційного суспільства, мислителі  стали активно здійснювати дослідження  інших вимірів нового соціального  порядку. Наслідком такого пошуку стало  формування на рубежі століть концепції суспільства знань» [14, 32]. І хоча сьогодні ще немає досить аргументованої теорії, яка б пояснювала всебічні аспекти нового історичного феномена, але все більше країн прагнуть розвиватися інноваційною дорогою, яка веде до суспільства знань. Даному суспільству, як і інформаційному, притаманна «залежність від наукового знання і технологічних інновацій, від розвитку нових комп’ютерних та інформаційних технологій, які мають велике значення для розуміння природи цього суспільства» [9, 27]. Суспільство знань та інформації панує в світі і сьогодні. Але і на цьому етапі вивчення суспільства вчені не зупиняються.

Виникає новий тип суспільства - мережеве суспільство, в якому поєднуються особливості попередніх двох суспільств і яке є соціальною структурою, що характеризує інформаційну епоху розвитку суспільства. Його генезис в значній мірі обумовлений ходом історії, а особливо тим, що на початку 70-х років ХХ сторіччя у світі паралельно відбувалися 3 незалежних один від одного процеси: інформаційно-технологічна революція; культурні та соціальні рухи 60-70-х років; кризи, що призвели до перебудови двох існуючих соціально-економічних систем - капіталізму та етатизму.

На сьогодні нова соціальна  структура у вигляді мережевого суспільства, характерна для більшої  частини планети та заснована  на новій економіці. Ця економіка  капіталістична, але мова йде про  новий вид капіталізму - інформаційний  та глобальний. Іншими словами, знання і інформація стають ключовими джерелами  продуктивності і конкурентоспроможності цих двох вирішальних чинників будь-якої економіки. Генерування знання і  інформаційні технології залежать від  доступу до відповідної технологічної  інфраструктури, а також від якості людських ресурсів, від їх здатності  управляти новітніми інформаційними системами. Глобалізація пов’язала  воєдино всі центри економічної  активності у всіх країнах, навіть якщо більшість видів діяльності, робочих  місць і людей все ще залишаються  національними і локальними. Але  що ж таке «мережа» та «мережеве  суспільство»? У чому їх сутність?

Про мережі вже написано багато книг - про торгівельні мережі, терористичні, комп’ютерні та ін. Але  чим більше ми стикаємося з поняттям «мережа» тим більш фундаментально не розуміємо його сутності. М. Кастельс визначає мережу як «сукупність пов’язаних між собою вузлів» [7, 13]. Мережа - напівпрозора система, а, отже, вона є демократичною і надає людям рівні можливості. Як зазначають О. Бард та Я. Зодерквіст, принцип прозорості виявляється в тому, що усі учасники Мережі мають доступ до всієї необхідної інформації і в будь-який момент можуть зробити власний внесок [1, 196]. Мережа дозволяє моментально і майже без зайвих витрат часу, сил та енергії встановити велику кількість прямих контактів і цим полегшує виявлення партнерів, тому знайти людей з необхідними якостями в умовах Мережі набагато простіше, ніж при використанні будь-якої іншої форми взаємодії.

Мережі бувають найрізноманітнішими. Це може бути і торгівельна мережа, і розвідувальна, релігійна, мережа агентів впливу або інформаційна, а також Інтернет, який є втіленням  всезагальної мережі. Не дарма його називають WorldWideWeb, тобто розповсюджене на весь світ павутиння. Але Інтернет далеко не єдина велика мережа. Існують також політичні мережі, сектантські, терористичні - усі вони функціонують по іншому принципу. На наш погляд, мережа повинна розглядатися як система. Отже, вона буває двох видів:

Комунікаційна мережа. Як у будь-якої мережі, основна властивість комунікаційної мережі - багатоканальність, висока щільність логістичних шляхів переміщення інформації. Якщо якась ланка випадає з мережі, комунікація легко знаходить інші шляхи, альтернативні ланцюжки комунікаційних ланок. Тим самим релятивізуєтся поняття комунікаційної магістралі, яке сходить до вінерівської моделі комунікації. Мережа - полімагістральна структура, в якій два об’єкти завжди зв’язуються безліччю магістралей, а кожна магістраль складається з безлічі відрізків і доріг.

Людина - це індивід, який може існувати в нестійкому комунікативному  середовищі, постійно утворюючи адекватні  форми самореалізації. Тому, як вважають С.В. Кувшинов та Е.І. Ярославцева, «найбільш популярними стануть ті сервіси, які будуть сприяти навчанню і самонавчанню, особливо актуальному в сучасній ситуації розширених освітніх комунікацій, дистанційного використання учбової та навчальної інформації» [11, 137].

Соціальні мережі ніколи не зводяться лише до комунікаційних мереж, до переміщення наявної інформації. Комунікаційним вузлом тут є який-небудь соціальний суб’єкт, здатний, подібно до ЕОМ в комп’ютерних мережах, обробляти і нагромаджувати, створювати нову інформацію, більш того, бути суб’єктом вільного волевиявлення і дії. Це може бути мережева структура індивідів (наприклад, революціонерів або терористів), мережа філій, мережа організацій, мережа інститутів. Кожна ланка здатна не лише клонувати материнську ланку, але і реалізовувати індивідуальне начало [12, 63].

Перспектива розширення соціальних мереж перш за все пов’язана із задоволенням різноманітних людських потреб, особливо - навчанням людини реалізовувати свої потреби, використовуючи віртуальний мультимедійний простір  Інтернет та його інструменти. Це і  об’єднує людей в мережі і сприяє формуванню власне мережевого суспільства.

Поняття мережевого суспільства  все частіше фігурує в працях філософів та соціологів, присвячених  сучасній постіндустріальній епосі (П. Бурдьє, Ж. Дельоз, М. Кастельс). Тим не менш, звернення до поняття мережі викликає багато труднощів для дослідників і вони змушені заглиблюватися в складну і маловідому галузь інформації та комунікації, адже мережа, як зазначав А.В. Назарчук, «є технічним феноменом інформації та комунікації, в основі концепції мережевого суспільства лежить уявлення про інформацію як знання, яке породжує зміни в системі» [12, 61]. Провідні науковці Інституту розвитку інформаційного суспільства визначили власне мережеве суспільство як «суспільство, в якому значна частина інформаційних взаємодій відбувається за допомогою електронних мереж» [16]. За М. Кастельсом, «мережеве суспільство - тип інформаціонального суспільства, відмінною рисою якого є мережева логіка його базової структури» [8, 42].

Розглянемо основні характеристики та особливості мережевого суспільства:

мережі є найбільш успішними  та конкурентоспроможними проектами  в економіці, фінансах, культурі. Вони все частіше заявляють по себе в політиці, витісняючи вимираючі  ієрархічні структури - партії;

знання та інформація є  головними джерелами конкурентоспроможності;

в мережі головною діючою особою є активна особистість, довкола  якої формуються союзи та коаліції;

не лише мережі об’єднують соціальних суб’єктів, але і ці суб’єкти, включаючись в різні мережі, здатні сполучати їх. Сучасні мережі здатні розгортатися і стискатися, відкриватися і закриватися, утворювати найхимернішу геометрію обхвату, оперативно включати нових учасників і звільняти  їх;

ієрархія в мережі децентралізована (аж до феномену «розщепленого лідерства»), тому існують декілька лідерів;

неформальні відносини іноді  важливіші за формальні;

мережева організація  не має структурних підрозділів  усередині себе, оскільки є єдиною цілісністю;

структури в мережевому суспільстві  мінливі, існують недовго, тобто, якщо змінюються завдання, то руйнуються вчорашні союзи та виникають нові;

структури підпорядковуються  їх творцю, який вирішує чи виникати їм, чи розпадатися;