Конформизм

 

Зміст

Вступ

1. Поняття та види конформізму
2. Соціальні конформісти та причини конформної поведінки
3. Позитивне та негативне значення конформізму

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конформізм  — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами, ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д.

Прагнення до свободи завжди вважалося цілком природним для кожної

людини. Проте за первинністю задоволення на першому місці все ж таки стояли фізіологічні та екзистенціальні потреби. тобто потреби у безпеці. Відповідно, коли складалися обставини, за яких особа мала обирати між свободою та безпекою (до речі, частіше за все реальна неминучість такого вибору мaлa доволі ілюзорний характер), вона зупинялася на останній, оскільки так почувалася значно комфортніше. Відтак стратегія поведінки, яку прийнято називати конформістською, ставала все більш поширеною у країнах із різними політичними режимами та державними устроями.

Досить часто конформізм, який можна розуміти як пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку, пануючих думок особистості, а також відсутність власної позиції, некритичне слідування загальним поглядам, тенденціям, авторитетам, у діяльності людини призводить до панування посередності, рабської психологіі, а отже, до застою, рутини, загибелі творчих думок та ідей, пошукової активності членів суспільства.

Проте треба уникати однозначних оцінок даного явища і враховувати, що конформізм - багатовимірний та дуже складний феномен, тобто у ньомy є політичний, соціальний та психологічний вимір. Таким чином, необхідність вивчення психологічних особливостей конформності особи є очевидною. Саме аналіз різноманітності тлумачень поняття конформізму та конформної поведінки, що надавалися різними авторами у 30-70-х роках ХХ століпя, являє собою основну проблему дослідження даної статті.

Метою даної роботи є визначення поняття конформізму, видів та встановлення причин виникнення конформної поведінки, визначення позитивного та негативного значення конформізму.

У соціології проблема конформізму досліджувалася в рамках різних наукових традицій: психоаналітичної, соціально-психологічної, в структyрному функціоналізмі та інших. 3. Фрейд, наприклад, виділяв такі механізми формyвання соціального конформізмy, як насильство, залякування, національний і соціальний нарцисизм, ідентифікація з вождем і правлячими елітами, сексуальне придушення і т д. Конформізм як « втеча від свободи», від страху і самотності досліджували Е. Фромм, К. Хорні; «одновимірну людину» й авторитарну особу вивчали Т. Адорно, В Райх .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та види конформізму

Особистість за своєю суспільною природою активна, зокрема щодо своїх інтересів. Але щодо вимог інших людей справа з активністю значно ускладнюється. Під впливом суспільства, держави, традицій, громадської думки, авторитету старших, соціальної групи або її керівника, під прямим або опосередкованим тиском інших людей особистість може коригувати свою активність, спрямовувати її в русло вимог цих суб'єктів або суспільних інститутів, пристосовувати деякі свої інтереси до інтересів інших, ставати поступливою, податливою і навіть покірною, тобто займати пасивну щодо інтересів інших життєву позицію. Таку форму вираження позиції особистості, для якої характерні пасивність, некритичність, податливість, пристосовництво щодо впливу на неї оточення, називають конформізмом.

Вплив групової більшості часто реалізується через конформізм як феномен групового тиску. Конформізм повсякденно існує в малих групах на роботі, в групах по інтересах, в сім'ї і впливає на індивідуальні життєві установки і зміну поведінки.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Таке тлумачення конформізму охоплює різні, хоч зовні подібні, явища: — відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосовництво; — однаковість у поведінці, згода індивіда з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, котрі його оточують; — результат тиску групових норм на індивіда, який унаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.

У психології конформізм є податливість особистості реальному чи уявлюваному тиску групи. Конформізм проявляється у зміні поведінки й установок відповідно до раніше не поділюваної позицією більшості.

У той самий час у соціології виділяють окреме визначення соціального конформізму, за яким соціальний конформізм є некритичне прийняття та проходження панівним думок, стандартам і стереотипам масової свідомості, традиціям, авторитетів, принципам, настановам.

Явище конформізму було відкрито американським психологом С. Ашем в 1951р.

До теперішнього часу дослідження з конформізму далеко вийшли за рамки простого опису експериментально отриманих фактів, займаючи проміжне положення на стику трьох наук: психології особистості, соціальної психології та соціології.

Багато дослідників в дослідах Аша побачили відображення тих конфліктів і протиріч, які існують у відносинах між людьми в сучасному суспільстві. Вони виходять з певної концепції, згідно з якою суспільство підрозділяється на дві різко протилежні групи людей: конформістів і неконформістов ("нонконформістів"). Конформізм оголошується неминучим результатом розвитку суспільства. "Наше століття можна назвати століттям конформізму", - заявляють Д. Креч, Р. Кратчфілд та Є. Баллечей, і далі: "Є свідчення, що сучасні культури розрізняються за ступенем впровадження схильності до конформності своїм членам". "Ціна соціального прийняття є конформізм і втрата незалежності", - пише Д. Генрі в роботі з промовистою назвою "Культура проти людини". "Тенденція до конформності - фундаментальне властивість особистості", - стверджує Р. Кратчфілд [2].

Аналізуючи праці зазначених вчених-психологів і соціологів, можна прийти до висновку, що саме неконформісти (як їх описують автори) відрізняються стійкістю особистості: вони характеризуються самостійністю, емансипованістю у поглядах, судженнях, вчинках від навколишнього їх суспільного середовища. Однак стійкість особистості неконформіста є своєрідною, бо неконформісти протистоять суспільству, яке вороже їм і прагне шляхом тиску на неконформну особистість привести її "до спільного знаменника" - зробивши такою, як всі інші.

Саме слово "конформізм" означає "пристосуванство". На рівні буденної свідомості феномен конформізму давно зафіксовано в казці Андерсена про голого короля. Тому в повсякденному житті поняття набуває певного негативного відтінку, що украй шкодить дослідженням, особливо якщо вони ведуться на прикладному рівні. Справа ускладнюється ще й тим, що поняття "конформізм" придбало специфічний негативний відтінок в політиці як символ примиренства.

Конформізм може виражати:

1) пристосовницьке ставлення особистості  до вимог іншої, звичайно авторитетної, впливової особистості (особистісно-автори-тарний конформізм);

2) таке ж ставлення до вимог  великої, середньої або малої  соціальної групи, до якої вона  належить (внутрішньогруповий конформізм);

3) таке ж ставлення до вимог  суспільства, його інститутів, панівних  суспільних груп, держави (суспільний або соціальний конформізм). Нерідко для позначення різноманітних проявів явища конформізму використовують поняття “конформна поведінка” та “конформність”. Оскільки конформізм є ширшим соціально-психологічним явищем, у конкретних дослідженнях здебільшого йдеться про конформну поведінку та конформність. Зміст цих понять вказує на суто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи: приймає чи відкидає він визнані групою норми, стандарти, цінності, властивості [6].

Конформна поведінка — дія людини, яка проявляється у її податливості реальному чи уявному тиску групи, у зміні установок і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна.

Реакція індивіда на груповий тиск може бути вербальною і поведінковою. Для соціальної психології важливо, чи змінюється думка індивіда внаслідок того, що він переконався в чомусь (чи відбулися зміни його когнітивної структури), чи він лише зовні демонструє зміни, а насправді власної думки не змінив.

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи у явному тискові групи.

Конформність проявляється там, де наявний конфлікт між думкою особистості і позицією групи. Ознаками її є зміна поглядів і поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості.

Конформізм буває зовнішнім і внутрішнім, пасивним і активним, усвідомленим і бездумним.

Зовнішній конформізм - людина підпорядковується зовні, щоб не нариватися на проблеми з оточуючими або владою, при цьому внутрішньо залишається при своїх поглядах і своїй думці. Внутрішній конформізм - людина реально змінює свої погляди і внутрішню позицію [3].

З іншого боку, можна виділити пасивний і активний конформізм. Пасивний конформізм породжується зовнішнім тиском: на людину натиснули - людина підкорилась. Активний конформізм йде від самої людини: навіть якщо переважна позиція не оголошується і не спускається згори, людина намагається відчути, яка вона може бути, і реагує на атмосферу і знаки.

Варіант активного конформізму - войовничий конформізм, який активно бореться з усіма який вирізняється від "як всі", з усіма інакодумцями.

Що стосується усвідомленого і бездумного конформізму, то усвідомлений конформізм - річ досить рідкісна. Іноді він є раціоналізацією попереднього негативного досвіду протистояння зовнішньому тиску, іноді - життєва філософія. В повсякденності звичайна форма конформізму - це бездумність, некритичне пристосуванство, засноване скоріше на страху, відсутності віри в себе і відсутності власних переконань і цінностей.

Різновидом залежності особи від групи є негативізм — опір груповому тиску, демонстрація поведінки або думок, які суперечать позиції групи. Нерідко поняття “негативізм” вживається в тому значенні, що й поняття “нонконформізм”. Іноді їх зміст розмежовують, характеризуючи негативізм як демонстрацію поведінки або думки, що суперечить поглядам більшості, незалежно від того, чи має рацію ця більшість, а нонконформізм — як демонстрацію думки чи поведінки, що спирається на власний досвід, незалежно від думки чи поведінки групової більшості. Як антитезу конформності використовують поняття “нонконформність” (лат. non — ні і conformis — подібний, відповідний) — цілковита незгода, нехтування будь-якими нормами та цінностями групи. Ознаками її вважають заперечення вимог, очікувань, норм, розпоряджень соціуму. Водночас відомі тлумачення нонконформізму не як альтернативи, а одного з проявів конформності. Міра конформності людини обумовлена і залежить:

• по-перше, від значущості для неї ставлення навколишніх – чим воно важливіше для неї, тим нижчий рівень конформності;
• по-друге, від авторитету тих, хто висловлює ті або інші погляди в групі чим вище їх статус і авторитетність для групи, тим вище конформність членів цієї групи;
• по-третє, конформність залежить від кількості осіб, що висловлюють ту або іншу позицію, від їх одностайності;
• по-четверте, міра конформності визначається віком і статтю людини жінки в цілому більш конформні, ніж чоловіки, а діти – ніж дорослі дорослі [5].

Комфортність – явище неоднозначне, в першу чергу тому, що поступливість індивіда не завжди свідчить про дійсні зміни в його сприйнятті.

Розрізняють два варіанти поведінки індивіда:

- раціоналістичний, коли думка  змінюється в результаті переконання  індивіда в чомусь;

- мотивований – якщо він демонструє  зміни.

Існує три рівні конформної поведінки людини:

- підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією);

- ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування);

- інтерналізація (пов’язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об’єднані у систему цінностей самої людини [8].

Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу.

По-перше, це інформаційна конформність щодо групи, коли точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності.

По-друге, нормативна конформність щодо групи, коли людина зацікавлена одержати оцінку групи.

По-третє, нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси піддослідного спрямовані головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором [1].

Отже, можна дійти висновку, що конформізм - це морально-політичний термін, що означає пристосуванство, пасивне прийняття існуючого стану речей, законів, панівних думок тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціальні конформісти та причини конформної поведінки

Соціальний конформіст - людина, член суспільства, який, усупереч своїм поглядам, думкам, знань, під впливом думки більшості члени групи сприймає думки інших особистостей істинно вірними і погоджується прийняти їх [4].

Інакше кажучи конформіст - людина, звикнувша всім беззаперечно підпорядковуватись. В неї немає ні власного погляду, ні власних переконань, ні власного "Я". Якщо в неї є друг, вона в усьому підпорядковується йому. Конформізм - це тип соціального пристосуванця.

Конформізм відіграє особливе значення у діяльності членів організації, оскільки здатність людей приймати встановлені порядки впливає на спроможність приживатись у колективі, на швидкість входити у роботу. В у основі конформізму лежить групова однодумність, яка передбачає придушення індивідуальності людини, її власних поглядів з підтримки спільної думки.

Конформізм членів колективу може формуватись під впливом сформованих норм поведінки (неписаних правил), порушення яких суворо карається.