Конформизм

У кожному колективі існує система соціального контролю, що спостерігається підтримує конформізм на необхідному рівня. В цю систему входять такі заходи, як переконання, розпорядження, заборони, визнання заслуг тощо [9].

Від конформізму слід відрізняти інші прояви однаковості поглядів, думках, судженнях, створених у процесі соціалізації. Конформізм - це прийняття індивідом певної думки "під тиском", під тиском суспільства, чи групи. Вона зумовлена переважно боязню санкцій чи небажанням залишитися в ізоляції.

Експериментальне вивчення конформної поведінки у групі показало, що третину людей виявляє таку поведінку, тобто схильна підпорядкувати свою поведінку думці групи. Причому, як встановлено, вплив групи на індивіда залежить від такого типу чинників, як розмір групи (максимальне вплив - групи, що з трьох людей), групова узгодженість (за наявності хоча самого "інакомислячого" ефект групового тиску знижується). Прихильність до конформізму залежить також від його віку (із віком знижується), від статі (жінки загалом трохи більше конформні).

У 1937 році Музафер Шериф вивчав виникнення групових норм в лабораторних умовах. Його експеримент полягав в наступному. На екрані в темній кімнаті з'являвся точкове джерело світла, потім воно кілька секунд хаотично рухалось і зникало. Учасник повинен був визначити, на скільки сантиметрів зміщувалось джерело світла в порівнянні з першим пред'явленням. Спочатку учасники проходили цей експеримент на самоті і самостійно визначали зміщення джерела світла. На другому етапі три випробовуваних мали дати узгоджену відповідь. Вони помітно змінювали свою думку в бік усередненої групової норми. Причому і на подальших етапах експерименту вони продовжували дотримуватися цієї норми. Шериф вперше експериментально довів, що люди схильні погоджуватися з думкою інших, часто довіряти судженням інших людей більше, ніж самому собі [7].

У 1956 році Соломон Аш застосував термін «конформізм» і описав результати своїх експериментів з підставною групою і наївним випробуваним. Групі з 7 чоловік пропонували брати участь в досліді з вивчення сприйняття довжини відрізків. Необхідно було визначити, який із трьох відрізків, намальованих на плакаті, відповідає еталонному. На першому етапі підставні випробовувані в самоті давали, як правило, вірну відповідь. На другому етапі група збиралася разом, і члени групи давали помилкову відповідь, що було невідомо наївному випробуваному. Своєю категоричною думкою члени групи чинили тиск на думку випробуваного. За даними Аша 37% його випробовуваних прислухалися до думки групи і проявили конформізм. Ні в одному з експериментів Шерифа, Аша, Крачвільда ​​не було явного і жорсткого примусу, не було заохочень за згоду з групою або покарань за опір груповій думці. Проте люди добровільно приєднувалися до думки групи і проявляли конформізм.

У 1965 році Стенлі Мілграм починає серію своїх відомих експериментів з вивчення когнітивного дисонансу, що виникає в разі тиску авторитетної думки на совість і мораль учасників. Експерименти Шерифа, Аша, Мілграма добре відомі й докладно описані в книгах Д. Майерса «Соціальна психологія» (1997) і Е. Аронсона «Громадська тварина. Введення в соціальну психологію » (1998). Вони називають декілька умов виникнення конформізму:

• ступінь конформізму зростає, якщо завдання дійсно складне або випробовуваний відчуває свою некомпетентність;
• тип особистості: люди із заниженою самооцінкою більше схильні груповому тиску, ніж люди з завищеною самооцінкою;
• чисельність групи: найбільший ступінь конформізму люди проявляють тоді, коли стикаються з одностайною думкою трьох і більше осіб;
• склад групи: конформність підвищується, якщо, по-перше група складається з експертів, по-друге, члени групи є значними людьми для людини, по-третє, члени групи належать до одного соціального середовища;
• згуртованість: чим більше ступінь згуртованості групи, тим більше у неї влади над своїми членами;
• статус, авторитет: люди, які мають найбільший статус, володіють і найбільшим впливом, їм легше чинити тиск, їм частіше підпорядковуються;
• наявність союзника: якщо до людини, відстоюють свою думку або сомневающемуся в одностайній думці групи, приєднується хоча б один союзник, що дав правильну відповідь, то тенденція підкорятися тиску групи падає;
• публічна відповідь: більш високий рівень конформізму люди показують тоді, коли вони повинні виступити перед оточуючими, а не тоді, коли вони записують свої відповіді в свої зошити. Висловивши думку публічно, люди, як правило, продовжують її дотримуватись [10].

Дослідження засвідчили, що ступінь конформності залежить від кількості осіб у групі. Можливість конформності зростає збільшенням чисельності групи і становить максимуму у присутності 5-8 людей (досліди Ж. Ґодфруа 1992-го і Д. Майєрса 1997-го). Конформізм слід відрізняти від конформності як особистісну якість, яка виявляється у тенденції демонструвати сильну залежність від групового тиску у різних ситуаціях. Ситуаційний конформізм, навпаки, пов'язаний з проявом високої залежності від групи у конкретних ситуаціях. Конформізм тісно пов'язаний з значущістю ситуації, у якій здійснюється вплив групи на індивіда, і зі значенням групи для. Що вищий ступінь виразності цих характеристик, тим більш виражений ефект групового тиску [2].

Отже, можна стверджувати, що соціальний конформіст - це людина, член суспільства, який всупереч своїм поглядам, думкам, знанням,під впливом думки більшості членів групи приймає їх думку за істинно вірну  і погоджується прийняти її.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Позитивне та негативне значення конформізму

Соціальна психологія, вивчаючи нормативну поведінку, зосереджується на різноманітних аспектах впливу норм групової більшості і меншості, а також на відхиленнях індивідів від групових норм.

Вплив групової більшості часто реалізується через конформізм як феномен групового тиску. На рівні буденної свідомості це поняття має позитивне, негативне і нейтральне значення.

Конформізм (лат. — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Таке тлумачення конформізму охоплює різні, хоч зовні подібні, явища:

— відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосовництво;

— однаковість у поведінці, згода індивіда з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, котрі його оточують;

— результат тиску групових норм на індивіда, який унаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.

Надмірно виражений конформізм — явище психологічно згубне, людина, як «флюгер», слід за груповим думкою, які мають власних поглядів, виступаючи маріонеткою в чужих руках, або людина реалізує себе у ролі лицемірного пристосуванця, здатного багаторазово змінювати поведінку і зовні висловлювані переконання відповідно до тим, «звідки вітер дме» в момент, задля «сильним світу цього». На думку західних психологів, багато радянські люди сформовані у бік такого підвищеного конформізму.

Ступінь конформізму індивіда залежить від створення низки обставин:

- характеру міжособистісних відносин (дружніх чи конфліктних);

- потребі - і можливості приймати самостійних рішень;

- розміру колективу (що вона чисельніша від, тим більше конформізм);

- наявності згуртованої групи, яка надає впливом геть інших членів колективу;

- цій ситуації чи розв'язуваної проблеми (складні питання можуть вирішуватися колективно);

- статусу людини у групі (що стоїть статус, тим менше прояв конформізму) [4].

Конформні особи виявляють слабший інтелект, ніж незалежні, їм більше притаманні догматичність, стереотипність мислення, нечіткість думок та висловлювань. Сфера мотивації та емоційних функцій конформної особи характеризується недостатньою силою характеру, невмінням володіти собою у стресових ситуаціях. У сфері самосвідомості вони страждають комплексом неповноцінності, а в стосунках з іншими проявляють авторитарність, занепокоєність справами інших людей. Конформність як міра підпорядкування людини груповим нормам та вимогам є не особистісною рисою, а властивістю міжособистісних відносин, пов'язаних із рівнем розвитку групи, характером її діяльності, ситуацією, наявністю у групі індивідів, які відхиляються від загальної думки, та ін. Багато дослідників вважає конформізм негативним явищем, якому властиве свідоме пристосування, навіть пристосовництво до дійсності. їх оцінки ґрунтуються на переконаннях, що конформізм за своєю суттю є явищем не так психологічним, як етичним.

Опоненти ж доводять, що конформізм виконує важливі функції у процесі соціалізації особистості, інтеграції її у соціальну спільноту. Досить своєрідні міркування висловлюються щодо явища конформності, яке, на відміну від конформізму, окремі науковці вважають неоцінним, тобто таким, що перебуває поза оцінкою. Важливу відмінність конформності від конформізму вони вбачають у тому, що конформність може проявлятися не стільки на рівні індивідуальних відмінностей, скільки на рівні особливостей групової ситуації. Відомі також намагання трактувати конформність до групових норм в одних випадках як позитивний, в інших — як негативний чинник функціонування групи. За твердженням прихильників цієї точки зору, деколи конформність може стимулювати навіть альтруїстичну поведінку або поведінку, яка узгоджується із моральними критеріями самої особистості. Натомість прийняття групових норм, що переслідує особисту вигоду, кваліфікується як пристосовництво. За таких обставин конформність спричинює різні негативні ефекти [7].

До позитивним рис конформізму відносять:

1. формування єдності в кризових ситуаціях що дозволяє організації вижити за скрутних умов;
2. спрощення організації спільної прикладної діяльності з допомогою відсутності роздумів із приводу поведінки в стандартних обставин й отримання інструкцій із поведінки в нестандартних обставин;
3. зменшується час адаптації людини у колективі;
4. соціальна група набуває єдине обличчя.

У той самий час явища конформізму супроводжують й негативні риси. У тому числі можна виділити такі:

1. незаперечна проходження людини нормам і правил більшості призводить до втрату здатності приймати самостійних рішень і МОЗ самостійно орієнтуватися у нові й незвичних умовах;
2. конформізм нерідко слугуєнравственно-психологическим фундаментом тоталітарних сект і тоталітарних держав;
3. конформізм створює умови і передумови реалізації масових вбивств та геноциду, оскільки індивідуальні учасники таких акцій часто вже не може поставити під сумнів їх доцільність чи відповідність загальнолюдським моральним принципам;
4. конформізм часто перетворюється на сприятливе середовище будь-кого роду забобонів і упереджень проти меншин;
5. конформізм значно зменшує здатність людини зробити вагомий внесок у культуру чи науку оскільки вбиває у ньому здатність оригінально і творчо мислити [3].

Таким чином, конформність до групових норм в одних ситуаціях позитивний чинник, а в інших – негативний. Дотримання деяким встановленим стандартам поведінки важливе, а інколи просто необхідно для ефективних групових дій. Інша справа, коли згода з нормами групи набуває характеру витягання особистої вигоди і перетворюється на пристосовництво Нормативний тиск (вплив) вступає у непросту взаємодію з можливостями і ресурсами, які перебувають у розпорядженні групової меншості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Конформізм – це пасивне прийняття існуючого соціального порядку, панівних думок тощо.

Конформізм - це прийняття індивідом чіткої думки "під тиском", під тиском суспільства, чи групи. Вона зумовлена переважно боязню санкцій чи небажанням залишитися у ізоляції.

Експериментальне вивчення конформістської поведінки у групі показало, що третина людей виявляє таку поведінку, тобто схильна підпорядкувати свою поведінку думці групи. Причому, як встановлено, вплив групи на індивіда залежить від такого типу чинників, як розмір групи (максимальний вплив групи з трьох людей), групова узгодженість (за наявності хоча б одного "інакомислячого" ефект групового тиску знижується). Прихильність до конформізму залежить також від віку особи (із віком знижується), від статі (жінки загалом більш конформні).

Соціальний конформіст - людина, член суспільства, який, усупереч своїм поглядам, думкам, знанням, під впливом думки більшості членів групи сприймає її істинно вірною і погоджується прийняти.

Інакше кажучи конформіст - людина, яка звикла всім беззаперечно підпорядковуватись. У неї немає власної думки, ні власних переконань, ні власного "Я". Якщо у неї є друг, вона в усьому підпорядковується йому. Якщо вона перебуває у групі людей, то в усьому підпорядковується її вимогам. Конформізм - це тип соціального пристосуванця.

У основу розподілу соціальних конформістів на групи було покладено їх схильність змінювати свою думку під тиском думки більшості, й характер наступної поведінки індивіда.

Першу групу соціальних конформістів складають ситуаційні конформісти. Представники цієї групи відрізняються від інших членів суспільства проявом найвищої залежність від групи у конкретних ситуаціях.

Другу групу представляють внутрішні конформісти, тобто такі люди, які у випадку конфлікту свою думку порівнюють з думкою більшості і змінюють її у їх бік та внутрішньо засвоюють цю думку, тобто стають одним з членів більшості.