Конформізм як форма соціальної поведінки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ І СПОРТУ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: “Соціологія”

 

Тема: “ Конформізм як форма соціальної поведінки”

 

 

 

 

 

 
Виконав: студент

Хоменко Юрій Сергійович 
група ЕЕП-309, спеціальності 6504 
Перевірила викладач:  
Лисенок М.А. 

 

 

 

 

Київ 2014

Вступ

Особистість за своєю суспільною природою є активною, зокрема щодо своїх інтересів. Але щодо вимог інших людей справа з активністю значно ускладнюється. Під впливом суспільства, держави, традицій, громадської думки, авторитету старших, соціальної групи або її керівника, під прямим або опосередкованим тиском інших людей особистість може коригувати свою активність, спрямовувати її в русло вимог цих суб'єктів або суспільних інститутів, пристосовувати деякі свої інтереси до інтересів інших, ставати поступливою, податливою і навіть покірною, тобто займати пасивну щодо інтересів інших життєву позицію. Таку форму вираження позиції особистості, для якої характерні пасивність, некритичність, податливість, пристосовництво щодо впливу на неї оточення, називають конформізмом.

Конформізм є одним із видів девіантної поведінки, тобто поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Питання девіантної поведінки є дуже актуальним і цікавим. Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціально неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, всотують їх у себе і в подальшому керуються ними.

Ця тема є завжди дуже актуальною. Так як конформізм повсякденно існує в малих групах на роботі, в групах по інтересах, в сім'ї і впливає на індивідуальні життєві установки і зміну поведінки.

 

Основна частина

У загальному плані конформізм визначається як пристосовницьке, пасивне ухвалення існуючого порядку, пануючих думок, відсутність власної позиції, безпринципне і некритичне слідування будь-якому зразку, що володіє щонайбільшою силою тиску (думці більшості, визнаному авторитету, традиціям і т.п.); податливість особистості реальному або уявному тиску групи. У визначенні конформізм має означати три різні хоч зовні подібні між собою явища:

• вираз відсутності у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування;
• вплив однаковості у поведінці, згоди особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих людей;
• результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати подібно до інших членів групи.

Важливо зазначити, що конформізм представляє собою саме зовнішню угоду із загальноприйнятим порядком, оскільки внутрішньо індивід може залишатися не згідним з ним.

В повсякденній мові поняття "конформізм" набуває негативного відтінку. Щоб позбавитись цього негативного відтінку, в соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформність, або конформну поведінку.

Комфортність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Ця поступливість знаходить свій вияв у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості.

Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою. При цьому важливим є те, що цей тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт.

Конформність полягає не просто в тому, що індивід діє так само, як всі, але в тім, що він піддається впливові загальної дії, тобто він поводиться не так, як це було б, коли б він був наодинці.

Є два типи конформної поведінки: внутрішнє і зовнішнє підпорядкування індивіда групі.

Зовнішнє підпорядкування виявляється у свідомому пристосуванні до думки групи, яке супроводжується гострим внутрішнім конфліктом, і у свідомому пристосуванні до думки групи без яскраво вираженого внутрішнього конфлікту.

Внутрішнє підпорядкування полягає в тому, що частина індивідів сприймає думку групи як свою власну і підтримує її не тільки в конкретній ситуації, а й за її межами. Йдеться, як про бездумне прийняття думки групи через вироблення власної логіки пояснення здійсненого вибору.

Є три рівні конформної поведінки людини:

• підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією);

• ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування);

• інтерналізація (пов'язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об'єднані у систему цінностей самої людини.

На конформну поведінку впливають індивідуальні та особистісні характеристики членів групи, а також розмір групи, її структура та міра згуртованості.

Явище конформізму досліджувалося багатьма вченими. Були проведені експерименти з виявлення групового тиску. Наприклад, американський психолог Соломон Аш провів дуже цікавий експеримент, використавши при цьому метод "підставної групи". Групі студентів із 8 чоловік було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома нерівними їй відрізками.  Кожний випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Реально їхньої помилки були значними (від 1 до 4 см). Той, хто не був посвячений у своєрідну змову, зіштовхувався із думкою більшості, яка була суперечною його реальному досвіду. Положення складалося напружене: з одного боку, думка усіх, з іншого боку – реальне сприйняття і власна думка члена групи.  В залежності від властивостей особистості реакція непосвячених була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші – виражали згоду з думкою більшості ( або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в дійсності залишалися при своїй думці).

Іншим прикладом такого експерименту є експеримент американського соціального психолога Стенлі Мілграма. Метою його експериментів було визначити, що буде, коли авторитетні накази розійдуться з совістю. Мілграм в своїх експериментах вивчав сутність впливу на поведінку і моральні цінності особистості іншої авторитетної особи або групи. В експерименті досліджуваному пропонувалось вчити іншу людину, застосовуючи в якості покарання електричний струм різної сили у випадку "недостатньої" старанності. Досліджуваних попередили, що удар струмом міг бути доведений до смертельно небезпечної сили. Природно, що ситуація була інсценізованою, але досліджуваний цього не знав. Більшість досліджуваних доводила ступінь свого покарання (не дивлячись на галас "жертви учіння") до рівня, на якому об'єкт їх впливу повинен був загинути. Отримані результати С. Мілграм пояснив так: люди, які живуть в суспільстві, схильні довірятись тим, хто вважається ними за авторитет, займає більш високе становище, має більш високий статус, володіє більшими знаннями. Ступінь довіри авторитету може простягатися аж до нанесення під його впливом непоправної шкоди собі.

Досліджувані пояснювали свою поведінку такими причинами:

1. Вони попали "в пастку", погодившись з самого початку приймати участь в роботі і виконувати інструкції експериментатора. Почавши діяти, вони вже не могли зупинитись, вийти з експерименту;
2. Давши обіцянку приймати участь в експерименті, вони немов би взяли на себе обов'язок поводитись так, як вимагає експериментатор, і ці "етикетні" правила порушувати їм було незручно. Але ж коли ті самі дії здійснювались з участю ще двох людей, і ті відмовлялись продовжувати експеримент, коли з'являлась небезпека для здоров'я "жертви", то і досліджувані також відмовлялись продовжувати дослід. Це відбувалось також і в тому випадку, коли авторитет експериментатора ким-небудь в групі ставився під сумнів;
3. Якщо насильство здійснювалось не самим досліджуваним, а лише під його керівництвом чужими руками, бар'єр опору експериментаторові, співчуття до об'єкта впливу різко зменшувались. Крім того, неможливість безпосередньо спостерігати результати свого впливу також знижувала поріг співчуття;
4. Відсутність нагляду за досліджуваним приводила до зменшення ступені слухняності;
5. Авторитет науки, яка немов би прийняла в експерименті відповідальність на себе, впливав на досліджуваних у напрямку збільшення слухняності.

На основі даних й інших аналогічних експериментів був зроблений висновок про те, що існують два варіанти відношення особистості до групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття його. Інакше кажучи, людина може бути або конформістом, або нонконформістом. Ніяких інших в особистості немає.

При цьому виявляється, що в групах, складених лише для експерименту і, таким чином, що не є колективами, дійсно спостерігалися конформісти і неконформісти. У колективі складається інша картина. Члени колективу за тих самих умов експерименту по-іншому ставляться до запропонованого завдання. Якщо зміст має важливе значення, якщо в ньому відбиваються колективні цінності, то особистість відстоює своє судження, незважаючи на протидію ззовні або більшості членів даного колективу. У цьому випадку вона йде на конфлікт із колективом. Така позиція особистості в колективі одержала найменування самовизначення особистості, моральної стійкості її. Саме цим відрізняється позиція особистості в дифузійній групі й у групі.

Подальше дослідження феномену конформності сприяло висновку, що тиск на індивіда може здійснювати не тільки більшість групи, але й меншість. Американські соціальні психологи М. Дойч і Т. Джерард розглядають вплив меншості як інформаційний тиск, тобто як такий вибір члена групи, що здійснюється на основі інформації, яку він отримує не від більшості, а від меншості членів групи. Експерименти Д. Лемена, І. Депорта і Ж. Луерна показали також, що досліджувані з високим статусом частіше не змінюють свою оцінку під впливом тиску більшості, більше того групова норма змінюється в бік оцінки цих осіб.

Вплив меншості. В дослідженнях С. Аша і С. Мілграма було виявлено феномен "соціальної підтримки", який полягає в тому, що в перцептивних судженнях досить одного вислову, який суперечить більшості, щоб досліджуваний не піддавався груповому впливу. Для стійкості нонконформістського соціального судження необхідно, щоб хтось підтримав судження, причому не обов'язково публічно. Важливо, щоб індивід, відстоюючи свою точку зору, знав, що він не один. Розвиток уявлень про природу "соціальної підтримки" привів до побудови інтеракціоністської моделі групового впливу. На відміну від функціональної моделі вона будується з урахуванням того, що в групі під впливом зовнішніх змін співвідношення сил постійно змінюється і меншість може виступати провідником цих зовнішніх соціальних впливів. Тим самим асиметричність відносин "меншість - більшість" нібито вирівнюється.

Також вчені прийшли до висновку, що на характері нормативного соціального впливу суттєво виявляються культурні цінності суспільства. Учасники експерименту, що належали до колективістських культур, виявили більш високу ступінь конформності в своїх судженнях, ніж такі ж учасники, що належали до індивідуалістичних культур. В колективістських культурах конформізм є позитивною характеристикою, що високо ціниться. Оскільки в таких культурах група має пріоритет над окремою особистістю, люди, що належать до них, позитивно оцінюють нормативний соціальний вплив, бо він забезпечує гармонічні стосунки і взаємну підтримку всередині групи. Дж. У. Беррі досліджував питання про конформізм як культурну цінність, порівнюючи між собою дві культури, що практикували різний спосіб добування харчів. Він припустив, що суспільства, в яких основними засобами добування харчів є полювання і рибалка, будуть цінити в своїх членах незалежність, впевненість в собі і підприємливість – риси, що необхідні для того, щоб приносити додому їжу, тоді як суспільства, в яких переважають сільськогосподарські культури, будуть цінити готовність до співробітництва, конформність і поступливість – риси, що допомагають більш успішно вести сумісне господарство.

Важливо відмітити, що також було встановлено, що високий ступінь конформності є наслідком недостатньо розвиненого інтелекту, низького рівня самосвідомості та ін.

Можна зробити висновки, що конформне поведінка відіграє подвійну, як позитивну, так і негативну, роль у соціалізації особистості: з одного боку, конформне поведінка сприяє виправленню помилкової думки чи поведінки, якщо більш правильним виявляється думка більшості. З іншого боку, конформне поведінка заважає утвердженню власної незалежної поведінки або думки. В той же час, соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх в життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним, як перспективна ціль дії права, оскільки представляє собою безслівне підкорення, сліпе слідування за правом без його логічного усвідомлення, на основі власних оцінок корисності і необхідності правових вимог.