Насильство у сім’ї

Психологічне  насильство в сім’ї – це насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдавати або завдається шкода психічному здоров’ю.

Психологічне насилля  може проявлятися у наступних формах:

• Приниження
• Залякування
• Виховання низької самооцінки
• Використання образливих прізвиськ
• Закиди у психічній неповноцінності
• Демонстрація розумової переваги
• Ігнорування почуттів, переконань, віросповідань, національної чи расової приналежності
• Маніпуляція
• Контроль кореспонденції, зустрічей, розмов.

Економічне  насилля в сім’ї – це умисне позбавлення одного члена сім’ї іншим членом сім’ї житла, їжі, одягу, іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психологічного здоров’я.

Економічне насильство проявляється у:

• намаганні утримати від роботи або працевлаштування;
• примушенні до встановлення фінансової залежності (видача грошей лише за проханням і тільки на прожиття, або вилучення грошей).

Домашнє насильство можна  розділити в залежності від осіб, між якими воно здійснюється.

1. Чоловік®жінка.

92-95% актів насильства  по відношенню до жінок чинять  чоловіки. Чому так відбувається? Не тому, що чоловіки гірші, а тому, що існують в системі в якій мають перевагу: владну (суспільну), фізичну, економічну.

2. Батьки®діти.

У ставленні до дітей  чоловіки і жінки акти насильства чинять порівно. По відношенню до дитини також часто здійснюється домашнє насилля. Оскільки, вона не може себе захистити, оборонити.

3. Дорослі діти®батьки.

Ці стосунки насильства часто, хоч і не завжди, мають корені у минулому. Це діти, які вже виросли  і повертають батькам те насильство, яке чинили проти них. При такій  патологічній залежності між батьками і дітьми може допомогти тільки психотерапія.

4. Старші діти®молодші діти.

Це віддзеркалення ситуації батько®мати. Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими потрібно використовувати.

5. Член сім’ї®інші члени сім’ї.

Це вид насильства членів сім’ї  один проти одного: свекрухи, невістки, тещі, зятя, бабусі, дідуся, дитини, дядька і т.д.

 

 

Розділ II. Соціально-педагогічна профілактика жорсткого

ставлення до дітей у  сім’ї

насилля дитина сім’я соціальний жінка

Змістом даного матеріалу  є рекомендація дорослим і дітям  щодо дотримання прав останніх. Жорстка  поведінка дітей не є ознакою  якихось окремих країн, факти  про яку ми отримували із ЗМІ. На жаль, і у нашій країні це є  очевидним і зростаючим явищем, дуже неприємним фактом, незручним для свідомості більшості дорослих людей та суспільства, негативною реальністю.

У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, де відображені права дитини на фізичну, сексуальну, психологічну недоторканість. Але, на жаль, багато гарантованих Конвенцією прав залишаються на папері. Суспільство ще не готове відкрито говорити про проблему жорсткого поводження з дітьми, а тим більше вирішувати на рівні законодавчому, судовому.

Особливістю ситуації в Україні є те, що на обговорення проблем насилля над дітьми, як і в цілому насилля проти особи, до недавнього часу було накладено табу. Закритою була і тема внутрішньсімейних конфліктів, вважалося непристойним “нишпорити у брудній білизні”. Окремі випадки які ставали надбанням ЗМІ, практикувалися як дії кримінальних елементів і маніяків. Лише тепер суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

Попередження насилля  над дітьми в умовах погіршення загальної  економічної і соціальної ситуації в Україні стає надзвичайно актуальним. Воно породжує багато практичних питань етичного, гуманістичного, соціально-економічного, правового, медичного, освітнього характеру.

Існує багато форм жорсткого  поводження з дітьми і багато способів, якими воно може статися з дитиною  будь-якого віку: від народження до того часу, поки дитина стане незалежною. Причиною таких випадків є дії (чи бездіяльність) дорослих. Дитина може бути поранена, покалічена, зґвалтована. Інші форми пов’язані з тим, що дорослі не піклуються про дитину чи не задовольняють її життєві потреби.

2.1 Типи жорсткого поводження з дитиною

 

Розрізняють чотири типи жорсткого поводження з дитиною:

1. Нехтування – це хронічна нездатність батьків, чи осіб, що здійснюють догляд за дитиною, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті і догляданні. Інший приклад нехтування: батьки залишають дітей без догляду. Психологічне нехтування – це послідовна нездатність батьків чи осіб, що здійснюють догляд, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прив’язаність, любов.

2. Психологічне жорстке поводження – хронічні прояви поведінки, такі як погрози, приниження, образи, знущання і висміювання дитини. Все це може призвести до втрати дитиною впевненості в собі і самоповаги. Дитина стає нервовою і замкнутою. Вона перестає довіряти дорослим людям.

3. Фізичне жорстке поводження – визначаються як будь-яке невипадкове спричинення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками чи особами, що здійснюють догляд чи опіку. Це може відбутися у формі побоїв, струсів, стискання, припікання чи укусів. Також сюди відносяться ситуації, коли дитині дають отрути, неадекватні ліки чи алкоголь, або відбувається зумисне задушення чи втоплення дитини.

4. Сексуальне насилля над дітьми – це використання дитини чи підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення. Дорослі будують свої стосунки з дитиною, пробуджуючи і спираючись на її сексуальні потреби.

Окремо розглянемо психологічне та жорстоке поводження, це пов’язано  з тим, що іноді буває важко  розрізнити де дружнє підсміювання, а  де знущання, де досить сильне побиття, що не викликає заперечень ні з чиєї сторони, а де просте замахування сприйняте, як важка образа і насилля.

2.2 Насильницька поведінка батьків

 

Насильницька поведінка  батьків:

• Батьки – господарі залежної від них дитини.
• Тільки вони визначають, що добре, а що погано.
• Дитина несе відповідальність за гнів батьків. Якщо вони сердяться – винна дитина.
• Батьки завжди повинні бути захищені.
• Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичному батькові.
• Дитина повинна бути зламана і чим раніше, тим краще.
• Все це повинно відбуватися, поки дитина ще зовсім маленька, що вона цього “не помітила” і не була б в стані розвінчати батьків.

Методи, якими добиваються  слухняності:

- Психологічні пастки. – Неприйняття любові дитини.

- Обман. – Ізоляція.

- Дволикість. – Недовіра.

- Ухилення. – Приниження. Зганьблення дитини.

- Відмовки. – Придирливі насмішки.

- Маніпуляції. – Примус аж до знущання.

- Залякування.

Негативні установки, якими  керуються батьки.

• Любов дитини – обов’язок перед батьками.
• Батьки заслуговують поваги просто тому, що вони батьки.
• Діти не заслуговують поваги просто тому, що вони діти.
• Висока самооцінка дітей – шкідлива.
• Низька самооцінка дитини робить людей альтруїстами.
• Ніжність, сильна любов – шкідливі.
• Задовольняти дитячі бажання неправильно.
• Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя.
• Видаватись вдячним краще, ніж чесна невдячність.
• Те, як ви себе поводите, є важливішим від того, яким ви є насправді.
• Батьки не переживуть, якщо їх образити.
• Батьки не можуть говорити дурниці чи бути винними.
• Батьки завжди мають рацію.

Мотиви батьківських вчинків.

• Неусвідомлена потреба перенести на когось іншого приниження, якщо зазнали колись самі.
• Потреба знайти вихід від пригнічених почуттів.
• Потреба володіти і мати в своєму власному розпорядженні живий об’єкт для маніпуляції.
• Самозахист, у тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків через догматичне використання батьківських принципів до своєї власної дитини.
• Страх появи того, що було пригнічено, того, на що натикаєшся у своїх власних дітях, того, що повинно бути знищене в самому зародку.
• Реванш за біль, яким батько (мати) пережив колись.

Принципи позитивної педагогіки:

• Повага до дітей.
• Повага до її прав.
• Терпимість до її почуттів.
• Бажання дізнатися з її поведінки: про природну індивідуальність дитини; про емоційне життя дитини.

Суб’єкти сімейного  конфлікту виконують соціально позитивні завдання, але, керуючись ідеєю зверхності (вікової, досвіду, ролі) батьки намагаються домінувати над дітьми, підкорювати їх своїм інтересам, схильні порушувати й руйнувати цінності, ставити проблеми і позбавляти волевиявлення прав.

Конфліктна поведінка  є також наслідком відсутності  самоконтролю. Дорослі схильні до конфлікту, дуже часто є імпульсивними, їх відмінними рисами є низький рівень відчуттів, грубість, жорстокість (фізична  й словесна), схильність до ризику й  гострота переживань, недалекоглядність. А такі якості суб’єкту конфлікту засвідчують його низьку педагогічну культуру.

Педагогічна культура сім’ї  в різних ситуаціях може проявитися у комплексі або в її окремих  складових ознаках. Основними її параметрами, як встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення, комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура рухів, фізична культура, естетична і екологічна культура. З огляду на це ми можемо аналізувати педагогічну культуру як зміст взаємостосунків між батьками і дітьми через включення механізмів різних видів їх діяльності і втілення у цій діяльності моральних категорій, зміст і завдання сімейного виховання.

Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури батькам зумовлює необхідність дотримання таких вимог:

• цілісного підходу до вибору сукупності засобів, що забезпечують формування всіх компонентів педагогічної культури;
• враховувати рівні педагогічної підготовленості батьків і їх індивідуальних особливостей;
• дотримання наступності в поповненні знань і тісного їх взаємозв’язку з особистою практикою виховання дітей кожного з батьків.

Інтенсивні психологічні дослідження у галузі насилля  в сім’ї велись на протязі багатьох років, проте така теорія, як раннє  виявлення схильності до насилля і його стійкості, залишились не розробленою в психолого-педагогічній теорії.

Існує достатньо міцний зв’язок між схильністю до злочинності  в дитячому і підлітковому віці, яка зберігається і в дорослої людини, і такими факторами як бездоглядність в дитинстві, схильність до здійснення злочинів у батьків і низький коефіцієнт інтелекту.

Сімейне насилля, участь в якому беруть діти, відсутність  позитивних сімейних традицій, погано організована життєдіяльність дитини, відсутність єдиної системи вимог до дитини з боку дорослих членів сім’ї та інші негативні явища свідчать про те, що батьки не мають достатнього рівня педагогічної культури, яка є неодмінною частиною загальної культури, не підготовлені до морально – правового виховання дітей. Інформація, яку ми отримали з психолого-педагогічних і соціологічних досліджень і експериментів дала змогу визначити пріоритетні форми і методи з дітьми, що пережили домашнє насилля. Це зокрема: допомога психолога (психологічне консультування), позбавлення батьківських прав, вилучення дітей з сім’ї тощо.

2.3 Профілактика насильства над дитиною в сім’ї

 

У нашій курсовій роботі ми розглянемо “первинний” напрямок роботи з дітьми, що пережили домашнє  насилля – соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім’ї. Це один з ефективних засобів подолання цього негативного явища. Однак у вітчизняній науковій літературі заявлена проблема є недостатньо розробленою, оскільки немає сталої загально – визнаної моделі попередження насилля. Основні причини на наш погляд, цього у тому, що протягом тривалого часу держава не приділяла належної уваги питанням сім’ї, а тема насилля дорослих над дітьми вважалася забороненою, не обговорювалася, начебто її не існувало. Тому вважаємо, що необхідно всебічно проаналізувати цю проблему.

Термін “профілактика” має такі рівні: загальний і спеціальний, пояснювальний і попереджувальний, первинний, вторинний, третинний та ін. У соціальній роботі часто визначають загальну і специфічну профілактики.