Насильство у сім’ї

Під загальною розуміють  “діяльність спрямовану на попередження і ліквідацію факторів, що зумовлюють негативне явище серед широкого кола підлітків і молоді”; під спеціальною “діяльністю, спрямовану на попередження подальшого розвитку проблеми серед груп ризику й осіб, схильних до девіантної поведінки”.

Безумовно, профілактичні  заходи проводять з метою впливу на фактори, що детермінують негативне  явище і попередження розвитку проблеми, пов’язаної з девіантною поведінкою. Однак, на наш погляд, поділяти профілактику на подібні рівні недоцільно, оскільки профілактичні напрями можуть диференціюватися за ними лише умовно.

При всій раціональності гуманістичних стратегій (християнське вчення, філософські ідеї, толерантність, народна педагогіка, соціальне навчання нежорсткого поводження, елепатія, гумор), що сприяють попередженню насилля в сім’ї, є малоефективними як самостійні заходи нинішньої широкомасштабної профілактики насилля в поводженні з дітьми.

Таким чином для ефективності антинасильницької роботи необхідно  дані методики об’єднати і трансформувати в окремі напрями соціально-профілактичної діяльності, а саме:

• ознайомлення дітей і дорослих з християнським вченням і традиціями, які формують кращі людські якості й дають практичні альтернативи жорстокому поводженню;
• сприяння осмисленню філософських ідей, що розвивають толерантний погляд;
• сприяння вивченню позитивних аспектів практики народного виховання, що дає змогу на основі українських виховних традиціях розвивати нові, які відповідають сучасним нормам гуманності;
• навчання технік нежорсткої поведінки в конфліктних ситуаціях, що формує досвід соціально прийнятих стосунків людей.
• Сприяння розвитку гуманістичних тенденцій, які виявляються в повазі до оточуючих, милосерді, готовності допомогти іншому;
• Розвиток почуття гумору, що здатне послабити ворожість між людьми.

Усі ці напрями роботи можна об’єднати в соціально  – педагогічній програмі профілактики насилля над дітьми у сім’ї, як первинні засоби.

Соціальні працівники нашої  держави повинні розробити програму профілактики насилля в сім’ї  над дітьми з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних, політичних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави.

Істотним у попередженні насилля над дітьми в сім’ї  є усунення причин, що до нього призводить. Ми визначили, що домінують на сучасному  етапі соціокультурні причини (бездуховність) і, загострюючись економічними і психологічними факторами, зумовлюють до насилля. Отже, чим вища культура сім’ї, тим гуманніші в ній стосунки. Тому й важливо формувати у батьків педагогічні знання, знання тих цінностей, які треба передавати підростаючому поколінню.

Велике значення у  профілактиці жорстокості має робота не лише з батьками, але й з  дітьми. Необхідно формувати в  них повагу до оточуючих, потребу  в гуманному ставленні до інших  людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоювати такі норми і правила взаємодій в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.

Потрібно також проводити  спільні заходи для батьків і  дітей. Контактування батьків з  дітьми – це спосіб зближення рідних сердець, який дозволяє краще зрозуміти потреби тих чи інших. Батьки мають враховувати інтереси дітей, а діти, відчуваючи батьківське тепло, турботу, любов, відповідають взаємністю. Саме й тому проводити профілактичну роботу з попередження насилля над дітьми в сім’ї як окремо з батьками, дітьми так і спільно.

Таким чином, проаналізувавши  поставлену проблему, можна створити модель профілактики насилля над  дітьми в родинах, яка припускає  як засіб профілактики програму, забезпечує комплексний підхід до вирішення проблеми, орієнтує на усунення головних причин жорстокості і передбачає диференційовану роботу з дорослими і дітьми.

Висновок

Право на свободу від  насилля – це один із основних прав людини.

Тому, можна зробити  висновок, що насилля, а особливо в сім’ї – це грубе порушення прав людини, що тягне за собою шлейф зла і страждань.

Сьогодні ця проблема стала усвідомлюватися суспільством. І як реакція на це явище, почали створюватися притулки для жертв  домашнього насилля, різні програми – профілактики, консультативні центри, які надають психологічну і соціальну підтримку жертвам насилля. Також вдосконалюється законодавство України.

В умовах України боротьба з насильством в сім’ї залежить від зусиль суспільних рухів, засобів  масової інформації, право – охоронних органів і законодавців. Для того, щоб усвідомити наскільки далеко ми відстали в галузі практичного здійснення рівноправності жінок, прочитаємо стандартне правило, обов’язкове для виконання соціальними робітниками розвинутих країн. Якщо соціальному робітнику стає відомо про насильство в сім’ї, він або самостійно, або в супроводі поліцій входить у будинок, де відбувається насильство, і приймає рішення – аж до негайного видалення людини, що дає волю рукам, із будинку. Або жінка залишає будинок і тимчасово посилається в притулок в чеканні часу, коли правоохоронні органи разом із соціальними робітниками подбають про те, щоб її будинок став безпечним місцем.

Соціальний працівник  в нашій країні просто не має права  входити в чий-небудь будинок без згоди власника, навіть якщо цей власник – насильник.

У ситуації, коли ми прагнемо стати правовою державою, не варто  забувати, що домашнє насильство –  це тією самою мірою (якщо не більшою) проблема прав людини, як і свобода  слова та преси.

Ми маємо право на те, щоб жити, не боячись фізичного, чи сексуального насильства ані у  власному будинку, ні на робочому місці, ні на вулицях міста або села, у якому живемо.

Усі громадські організації  повинні об’єднати зусилля в  профілактиці проти домашнього насильства.

Вибухи насильства в  сім’ї має руйнівний вплив  на дітей.

Насамперед, діти поступово  звикнуть до насильства і будуть вважати  його нормальною поведінкою. У таких  дітей взагалі низька самооцінка, імпульсивність, вони не в змозі  відстрочувати задоволення власних бажань, коротше кажучи – вони недостатньо соціальні. У таких дітей набагато більше шансів опинитися серед наркоманів або злочинців.

Тому, турбуючись про  контроль над сімейним насильством, ми тим самим забезпечуємо краще  майбутнє для наших поколінь. В Україні сімейне насильство до теперішнього часу – це юридична, соціальна, або психологічна проблема. Громадські організації розвинуті слабо і не мають істотного впливу на ситуацію. Але коло людей, які слід втягнути в боротьбу з цим злом, повинно бути набагато ширшим, щоб боротьба була успішнішою.

Ми проводили бесіди з фахівцями – психологами. Для  багатьох проблема насильства в сім’ї  торкається не тільки їх професійної  діяльності, але і важлива для  них особисто. Майже у кожного  другого є знайомі сім’ї, де бувають вибухи насильства. У когось вони бувають і у їх власних сім’ях. Готовність людей обговорювати цю складну проблему – гарний знак.

Тому якщо у приймальні кризового центру з’явилися люди, що потерпають від домашнього насилля, що чекає від вас поради, як поводитися в нестерпній сімейній ситуації, вони повинні розуміти – вони вже зробили важливий крок до визволення, розірвавши коло самотності, вирішивши довірити комусь свої переживання.

Список використаної літератури

1. Кон И.С. Вкус запретного плода. – М., 1991.
2. Материалы Ассоциации защитников женщин – жертв семейной агрессии. США // Вестник РАТЭПП. – №1. – 1995. – с. 48-73.
3. Парфёнова Н.Б. К типологии поведения несовершеннолетних потерпевших в ситуации психологического насилия. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – с. 43-48.
4. Перлз Ф.С. Внутри и вне помойного ведра / Перлз Ф.С., Гудмен П. Практикум по гештальттерапии. – СПб.: Петербург – XXI век, 1995.
5. Потапов С.А., Ткаченко А.А. Понятие о сексуальном злоупотреблении в отношении детей и его психопатологические аспекты // Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева. – №4. – 1992. – с. 54-62.
6. Кримінальний кодекс України. – Харків: Неофіт, 1987.
7. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”.
8. Франк Л.В. Виктимология и всектимность. – Душанбе: Ифрон, 1972.
9. Короленко Ц.П. Міфологія статті. – Красноярськ, 1994.
10. Василюк Ф.Е. Психологія переживання: аналіз подолання критичних ситуацій. – М.: Видавництво МДУ, 1984.
11. Изард К. Эмоции человека. – М. Изд-во МГЦ, 1980.
12. Кочувас Р. Основы психологического консультирования: Пер. с лит. – М.: Академический проект, 1999. – с. 206-212.
13. Джеймс М. Брак и любовь. – М.: Прогресс, 1985.
14. Скиннер Р. Клинз Дж. Семья и как в ней уцелеть. – М.: Класс, 1995.
15. Скотт Дж.Г. Конфликты. Пути их преодоления. – К., 1991.
16. Эйдемиллер Э.Г., Юстичкий В.В. Семейная терапия. – Л., 1989.