О.Конт -основатель социологии

    Надзвичайно високо  Конт оцінює внесок Монтеск'є, що вперше поширив принцип детермінізму на пізнання соціальних явищ і показав, що ці явища підлеглі дії природних законів. Конт визнає важливий внесок Гоббса в становлення соціальної науки. Але особливо високо він цінує двох мислителів, ідеї яких протистояли один одному: де Местра і Кондорсе. Прагнучи з'єднати і примирити традиціоналізм і лібералізм, консервативний і революційний дух, він розглядає концепції обох мислителів як взаємодоповнюючі. Головне соціальне гасло Конта: «Порядок і прогрес» - спирається на ідею порядку в де Местра (і інших традиціоналістів, особливо де Бональда) і ідею прогресу в Кондорсе, якого він вважав своїм «духівником».

    Особливо глибокий  вплив на Конта зробив Сен-Сімон, хоча сам Конт це рішуче заперечував. Важко знайти в Конта таку ідею, що у якійсь формі вже не була присутня б у творах Сен-Сімона. Це відноситься, зокрема, до таким важливим для Конта положенням, як розходження «критичних» і «органічних» періодів у розвитку суспільства, ідея прогресу, значення науки, особливо соціальної, у сучасну епоху, роль індустріалізму і «індустріалов» у сучасному і майбутнім суспільстві і т.д. Можна сказати, що власне ідея соціальної реальності, ключова для становлення соціології як науки, була значною мірою сприйнята Контом у Сен-Сімона. Навіть саме вираження «позитивна філософія» останній використовував ще в 1808 р., тобто задовго до засновника позитивної філософії. У нього ж ми зустрічаємо і тези (згодом розвиті Контом) про те, що «наука про людину», «соціальна фізика», чи «соціальна фізіологія», - це частина загальної науки, вона повинна базуватися на спостереженні і її методах повинні бути тими ж, що і методи природних наук. Ще до Конта Сен-Сімон у «Листах женевського мешканця» (1803) указує на аналогію між соціальним тілом і біологічним організмом. Сам життєвий і творчий маршрут Конта від проповідника нової науки до проповідника нової релігії у відомому змісті повторив маршрут Сен-Симона, у діяльності якого також розрізняються три періоди: науковий, соціально-реформаторський і період почуття і віри, у який він розробляв «нове християнство».

   Але було б помилковим  вважати Конта простим продовжувачем Сен-Сімона. По-перше, між ними існують визначені теоретичні і соціально-практичні розбіжності. Сен-Сімон робить основний акцент на проблемі соціального прогресу, Конт, також вірячи в прогрес, більше значення додає проблемі соціального порядку. Конт - прихильник концентрації і централізації політичної влади, соціальній ієрархії і субординації, Сен-Сімон, навпаки, пророкує й обґрунтовує зникнення держави і доводить фундаментальна рівність між людьми. Затверджуючи значення інтелектуальної реформи як необхідної умови реформи соціальної, Конт дорікав Сен-Сімона в поспішності і відзначав, що той хоче лікувати хворобу, природу якої ще не вивчив. По-друге, і цієї самої головне, ідеї Сен-Сімона виражені в зародковій, нерозгорнутій формі, це часто лише окремі висловлення, начерки концепцій, але не самі концепції. У Конта, навпаки, ті ж ідеї представлені у виді розгорнутих, систематичних концепцій і теорій.

   У цілому Конт прагнув об'єднати суперечливі ідейні традиції:

просвітительську ідею прогресу і традиціоналізм, просвітительський  раціоналізм (навіть у якобінському культі Розуму він бачив передбачення позитивізму) і середньовічний католицизм. В останньому йому особливо імпонувала ідеологія соціально-ієрархічної  і наднаціональної структури. Конт вважає застарілої християнську догматику, але не релігію як таку. Він прагне усунути Бога ім'ям релігії. Сама ж релігія вічна, тому що людина, у його інтерпретації, - істота не стільки раціональне, мисляче, що міркує, скільки емоційне, що почуває, віруюче. Але для відновлення релігії, так само як і всього людства, по Конту, потрібні нові інтелектуальні підстави. Тому створення позитивізму як синтетичної світоглядної системи він починає з перегляду цих основ.

Чи була в Конта наука наслідком його чи утопії, навпаки, утопія – наслідок його наукових чи поглядів, нарешті, наука й утопія в нього були незалежні друг від друга? Як би ми ні відповіли на це питання, ясно одне: Конт уніс важливий вклад у становлення соціології як наукової дисципліни. Він обґрунтував її необхідність і можливість. Це обґрунтування було по суті своєї і неминуче філософським і, ширше, світоглядним: очевидно, що зсередини соціології обґрунтувати її було неможливе, тому що як самостійну науку вона ще не існувала, Конт розумів, що він знаходиться лише в джерел створення нової науки. Він намітив її програму і почасти намагався неї реалізувати. Дещо з цих спроб відповідало його програмі, дещо їй суперечило.

3.Суспільство у розумінні Конта

Обґрунтовуючи необхідність нової науки про суспільство  та його закони, її значення, Конт, спираючись на реалії XIX століття, підкреслював, що певний тип суспільства, який можна описати двома прикметниками — теологічне та військове, — відмирає. Теологічний світогляд належить до того ж часу, який характеризувався і домінуванням військової діяльності, коли значне місце у суспільстві займали військовики. На зміну йому приходить нове суспільство — наукове і промислове (індустріальне). Суспільство, яке зароджується, є наукове у такому ж розумінні, як і суспільство, яке відмирає було теологічним: для сучасної епохи характерний науковий світогляд, так само як для попередньої епохи був властивий світогляд теологів або жерців. З того моменту, коли люди починають думати науково, війна людей між собою перестає бути основною діяльністю колективів — такою стає боротьба людей з природою, а також раціональна експлуатація природних ресурсів. Проаналізувавши тогочасне суспільство, Конт прийшов до висновку: головною умовою суспільної реформи є реформа інтелектуальна. Випадковості революцій не забезпечують перебудови суспільства, яке переживає кризу. Для цього необхідний синтез науки і формування позитивної політики. Знайомлячись з різними науками, Конт формулює і обґрунтовує два головні закони: закон трьох станів і закон класифікації наук...

4. Людський розум за Контом

Згідно з законом трьох  станів, людський розум проходить  три послідовні фази теологічну, метафізичну  і позитивну:

• на першій він пояснює явища, визнаючи в них істоти або сили, які можна порівняти з самою людиною;
• на другій вдається до абстрактних сутностей, таких як природа;
• на третій людина обмежується спостереженнями за фактами і виявленням постійних зв'язків, що можуть існувати між ними або в даний момент, або в часі.

Вона відмовляється розкривати причини фактів і задовольняється  виявленням законів, що керують ними. Перехід від теологічної фази до метафізичної, а згодом — до позитивної в різних інтелектуальних дисциплінах  здійснюється не одночасно. Тому закон  трьох станів тісно пов'язаний з  законом класифікації наук. Порядок  розподілу різних наук розкриває  порядок становлення позитивного  розуму в різних галузях. Іншими словами, позитивне мислення не могло не сформуватися в математиці, фізиці, хімії раніше, ніж в біології. У більш складних галузях позитивізм виявляється  пізніше. Чим простіша матерія, тим  про неї простіше позитивно мислити. Є речі, саме спостереження за якими  веде розум до позитивної фази.

5. Розподіл багатства, відношення між суспільними верствами

Мета поєднання закону трьох станів з класифікацією  наук полягає в доказуванні того, що спосіб мислення, який утвердився в  математиці, фізиці, хімії, біології повинен  у кінцевому підсумку перемогти  і в галузі політики і привести до створення позитивної науки про  суспільство. Конт ділить цю науку на дві основні частини: статику, яка вивчає умови співіснування суспільних явищ, і динаміку, яка вивчає послідовний рух суспільних явищ і є, по суті, вченням про прогрес людського суспільства. У цьому вченні він розглядає кілька проблем. Першою з них є розуміння індустріального суспільства, як обов'язкового етапу у розвитку всього людства. При цьому він не вважав суттєвими протиріччя інтересів пролетарів та підприємців. Між ними може спостерігатися тимчасове і другорядне за своїм значенням суперництво в розподілі багатств. Але, і тут Конт згідний з представниками ліберального напряму, зростання виробництва відповідає інтересам усіх. І закон індустріального суспільства — зріст багатства, який утверджує або передбачає, врешті-решт, узгодження інтересів. При цьому особливого значення він надає приватній власності та її концентрації, тобто зростанню багатства.

Конт підкреслював, що концентрація капіталу і засобів виробництва є явищем позитивним. Вона відповідає головній тенденції, яка спостерігається в історії розвитку людства. Матеріальна культура може розвиватися лише за умови, якщо кожне покоління виробляє більш ніж йому потрібно для життя і внаслідок цього передає наступному поколінню більший запас багатств, ніж воно отримало. Конт не вважав значущими суперечності між приватною і суспільною власністю, оскільки, на його думку, влада — чи політична, чи економічна — завжди має особистий характер. У будь-якому суспільстві править невелика кількість людей. Однією з причин, що спонукають (свідомо чи підсвідомо) вимагати усуспільнення власності, є сподівання, що зміна економічного устрою приведе до зміни структури управління суспільством. Але, підкреслював Конт, багаті завжди матимуть стільки могутності, скільки необхідно для того, щоб зберігати визначальний вплив у суспільстві. Проте власники не повинні допускати свавілля. Приватна власність неминуча, необхідна і корисна, але вона терпима тільки тоді, коли сприймається не як право на зловживання, а як здійснення колективної функції обранців долі або тих, хто завдяки своїм здібностям досяг економічного процвітання. Отже, Конт займає середню позицію між соціалізмом та лібералізмом. Він не домагається соціалізації засобів виробництва, проте й не ідеалізує її, власність для нього — це, радше, змога виконання суспільних функцій.

У цьому аспекті важливо  відзначити, що для Конта соціальна ієрархія має другорядне значення. Він підкреслював, що життя людини не визначається її місцем в економічній чи соціальній ієрархії. Крім світського порядку, де панує закон могутності, існує духовний порядок, порядок моральних цінностей. Пролетар, який знаходиться на низу світської ієрархії, може займати в духовній ієрархії найвище становище, якщо його моральні якості, готовність до самопожертви в ім'я колективу вищі, ніж подібні якості тих, хто знаходиться над ним у соціальній ієрархії. Духовний порядок не є трансцендентний порядок, яким він видається християнській релігії. Це не порядок вічного життя. Це порядок тут — на Землі, який замінює світську ієрархію сили і багатства духовним порядком моральних якостей. Кожен, на думку мислителя, повинен ставити собі найвищу ціль — стати першим в ієрархії моральності. З цього випливають дві головні засади суспільства. Порядок і прогрес — ось дві категорії, які є головними темами соціальної філософії Конта. Порядок як стабільність суспільства і прогрес як мирний і поступовий процес удосконалення та розвитку суспільства. А оскільки розвиток людського духу є основа і причина розвитку суспільства, то саме моральні якості є визначальними факторами суспільного прогресу. Він писав:

«Ідеї правлять світом і викликають у ньому потрясіння. Увесь соціальний механізм спирається у кінцевому підсумку на думку  людей»

Посилення розумової діяльності та утвердження моральних якостей  — головні фактори соціальної еволюції. Позитивізм, власне, й полягає  в організації суспільства на засадах гармонії та солідарності. З утвердженням позитивізму витвориться  нова форма організації суспільства, яку він називає соціократією, тобто таке суспільство, в якому всі його частини становитимуть єдине гармонійне ціле і в якому кожен індивід як складова частина цілого повинен виконувати свою певну функцію. Конт підкреслював, що індивід, взятий як окрема істота, — це абстракція, яка не має місця в реальному суспільному житті. Разом з тим він не заперечує існування класів у суспільстві, але не вважає, що між класами існує антагонізм і між ними неминуча боротьба. Навпаки, зазначаючи, що для будь-якого суспільства характерна наявність спільної цілі, Конт наголошував на важливості солідарності, виконанні кожним класом своїх функцій у суспільстві. Його ідеалом і було досягнення солідарної діяльності двох головних сил у суспільстві: концентрованої сили багатства і розсіяної сили мас, багатих патрицій і маси пролетаріату.

6. Внесок Огюста Конта у соціологію

Конт уніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив що став парадигмальним тезу про те, що соціальна реальність - частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею автономії «соціального існування» стосовно індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як «соціальний організм» і «соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і людство, вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.) Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії. Він обґрунтував поділ суспільств на військовий і індустріальний типи, що згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його ідеї лежать в основі різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових соціальних категорій: підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас, учених. Він був родоначальником однієї з головних соціологічних традицій-традицій дослідження соціальної солідарності.

У епістемологічному аспекті величезне значення мала теза Конта про те, що структура і розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно вивчати і на основі яких варто будувати соціальну практику. Його розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в тій чи іншій формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів, що стосуються методів соціології: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу і т.п. Навіть його містичний «суб'єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки.

    В етичному  аспекті важливу роль у розвитку  соціології зіграло обґрунтування  Контом видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його внесок у професійну етику нової науки складався насамперед у доказі необхідності переваги спостереження над уявою й у голосному заклику не «проклинати» і не «хвалити» соціальні факти, а вивчати їх, тим самим він актуалізував стосовно до соціології найважливіший для наукової етики теза Спінози: «Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у своїй «суб'єктивній» соціології і «позитивній політиці» часто додержувався протилежних принципів. Але він з такою силою обґрунтовував етику неупередженого, вільного від усяких догм, безгіпотезного дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв'язувався саме з такою етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога.

    Що стосується  значення Конта для інституціонально-організаційної сторони розвитку соціології, те тут можна говорити не про прямий, а лише про непрямий його вплив. Час інституціонализації соціології при ньому ще не наступило. Як говорив сам Конт, «колиску не може бути троном». У його час соціологія знаходився ще в колисці.

Не можна сказати, щоб  соціологія чи коли-небудь де-небудь дотепер  знаходилася «на троні». Але в  тім, що вона сьогодні займає цілком гідне  місце серед наук про людину, заслуга  Конта безсумнівно велика.

Соціологія, вважає Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, нафундаменті виявлених законів, зв'язків між явищами, щоповторюються. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і «соціальна фізика» (або соціологія) має вивчати суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної науки Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції.

Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем).