О.Конт -основатель социологии

Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, — це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.

Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями Конта, саме сім'я є тою «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.

Аналогом сімейних відносин у більш широкому суспільному  плані є кооперація, заснована  на розподілі праці. Тут кожен  робить те, до чого він має найбільшу  схильність, тому всі зацікавлені  один в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства  як соціальної системи та збереження її цілісності.

На основі розподілу праці  формується й постійно ускладнюється  структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами  та спільнотами. Але самі по собі економічні зв'язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панує конкуренція і експлуатація — наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноскеровані інтереси і забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким чином, виступає у Конто органом соціальної солідарності і гарантом суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо  для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв'язок вимагає не лише примусу, але й  певної духовної єдності — вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. Конт виходить з того, що людина — це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, аніж розумом. Саме ця обставина робить необхідною збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і почуттів, без чого, на думку Конта, не може існувати жодне суспільство.

Основний принцип «соціальної  статики» Конта — взаємозалежність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами можна уявити таким чином:

«Соціальна статика», тобто  дослідження складових елементів  соціального організму та їх взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства. «Соціальна динаміка», натомість, стосується з'ясування причин, які рухають розвитком  цього суспільства. Для Конто  первинними, вирішальними чинниками  впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала людини. За основу своєї  «соціальної динаміки» він бере історію людського духа, розвиток людського інтелекту

 

 

 

 

                                                      

                                                       Висновки

Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне суспільство, а суспільство в цілому, як система в її минулому і сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучасності й майбутнього).

Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно важливим. Він вперше:

• обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;

• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, оперту на емпіричні дослідження, що мало забезпечити  її об'єктивність та неупередженість;

• розглянув суспільство  як систему з її статичними та динамічними  закономірностями, привернув увагу  до вивчення соціальних інститутів і  структури цієї системи, механізмів її змін.

Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив'язуючи соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природознавством. Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          Література

1. Сен-Сімон. Вибрані твори. - М., 1948. - Т. 1.

2. Конт О. Дух позитивної філософії (Слово про позитивне мислення). Спб., 1999.

3. История социологии. — Минск: 1993.

4. История социологии в Западной Европе й США. — М.: 1993.

5. Краткий споварь по социологии. — М.: 1989.

6. Монсон П. Современная западная социология. — Санкт-Петербург: 1992.

7. Овчаренко В.Й., Грицанов А.А. Социологический психологизм. — Минск: 1990.

8. Погорілий О.І. Соціологічна  думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996.

9. Поппер К. Открытое общество й его враги, Т.2. — М.: 1992.

10. Ю.Радугин А.А., Радугин Р.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.

11. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології — К.: 1992.

12.Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.

13.Социология: Наука об  обществе. — Харьков: 1996.

14.Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О., Черниш Н.) - К.: 1996.