Основні теоретичні парадигми в соціології

Автори цієї парадигми – Ц. Хоманс та П. Блау. На їхню думку, мета соціального обміну, як і економічного, – максимізація користі та мінімізація витрат при соціальній взаємодії.

Така мета заснована на досконалій системі винагород і покарань та спрямовує розвиток суспільства в напрямку соціального прогресу до добра і зменшення зла.

П'ять основних положень (гіпотез) соціального обміну, на підставі яких можлива взаємодія людей:

Гіпотеза успіху – якщо людина при здійсненні дії має нагороду, то в майбутньому вона намагається її повторити.

Гіпотеза стимулу – людина намагається відтворити схожі умови при отриманні винагород у минулому.

Гіпотеза цінності – чим цінніша винагорода, тим вища ймовірність відповідної дії.

Гіпотеза голодання-насичення – коли потреби задовольняються, то люди докладають менше зусиль.

Гіпотеза фрустрації – агресії – коли людина не отримує очікуваної винагороди, то вона піддається негативним емоціям.

Для цих та інших інтерпретивних парадигм характерне:

• зосередження уваги на суб'єктові соціальної дії та акцент на щоденних взаємодіях людей, котрі проявляються через слова, міміку, жести, контексти, розповіді про власне життя;
• намагання авторів досягти максимальної об'єктивності в методах дослідження та водночас - максимально суб'єктивне тлумачення того, що вивчається;
• широке використання "м'яких" (якісних) методів дослідження;
• тісний зв'язок із психологією та політикою;
• намагання пояснити соціальні процеси психологічними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Парадигмальні школи в соціології, їх основна проблематика

 

Школа в соціології – це угрупування вчених, члени якого об'єднані навколо одного чи декількох лідерів, розробляють спільні наукові проблеми, мають відповідну інституційну форму та перебувають у стосунках міжособистісного спілкування.

Одна з найвідоміших шкіл у соціології – Чиказька школа, що веде свій родовід від початку XX ст. і була сформована при Чиказькому університеті. Останній був створений на фонди Дж. Рокфеллера, котрий завбачливо та системно вкладав власні кошти в розвиток освіти. Ця наукова школа, одним із засновників якої був і перший декан факультету соціології – А. Смол – фактично обслуговувала інтереси правлячих структур міста Чикаго з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

Серед науковців, які належали до цієї школи, найбільш знані: У.Томас, Ф. Знанецъкий, Дж. Мід, Т. Веблен, Е. Бер-джес, Г. Ласуел, Р. Парк та ін.

Наукова проблематика Чиказької школи досить розгалужена. Так, предметом вивчення стали: пенітенціарна система, форми прояву девіантної поведінки, маргіналізація суспільства, дослідження проблеми міста (інвайроментальна соціологія), форми соціального й особистісного контролю, процеси соціалізації індивіда, вплив ЗМІ на індивідуальну та суспільну свідомість, методика й техніка емпіричних соціологічних досліджень.

На базі Чиказького університету сформувалися і набули значного авторитету серед наукової спільноти: Чиказька школа права, Чиказька школа економіки, Чиказька школа психології та Чиказька школа політичних наук.

Колумбійська школа в соціології, що утворилася при Колумбійському університеті в Нью-Йорку, набула популярності завдяки видатним соціологам, які викладали в ньому – Ф. Гіддінгсу, Д. Морено, П. Лазарсфельду,                         Р. Мерпюну та ін. Ця наукова школа в соціології як й інші, формувалася за рахунок еміграції вчених із Європи.

Серед наукових проблем, які досліджували ці вчені, слід виокремити найбільш фундаментальні: вивчення впливу ЗМІ на масову свідомість, порівняльні дослідження впливу преси та радіо на індивіда й суспільство; електоральні дослідження та виборчі технології; вивчення проблем соціального здоров'я в суспільстві; розробка унікального методу дослідження соціальних дистанцій у групі (соціометрія); впровадження в соціологію математичних методів; дослідження явних, латентних функцій та дисфункцій соціальних інститутів; вивчення аномії в суспільстві тощо.

Франкфуртська школа в соціології склалася на базі Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні в 20-30-ті pp. XX ст. Найбільш знані її представники: Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас.

Основна проблематика досліджень цієї школи: теоретичне обґрунтування концепції авторитарної особистості; розробка проблем гуманізму, теорії соціального характеру, соціального здоров'я, дерепресії (засобів соціального лікування суспільства); соціологічна критика марксизму; критичне осмислення "масової культури" й культурної індустрії та становища індивіда в суспільстві; вивчення проблем комунікативних дій у суспільстві; виявлення та розв'язання суперечностей, що виникають між соціальною системою з одного боку та "життєвим світом" окремої людини з другого.

Гарвардська школа. Паралельно в Гарварді розробляється індустріальна соціологія і доктрина "людських взаємин". Головне місце у розвитку індустріальної соціології та соціології управління посідають широко відомі нині "хоторнські експерименти" Елтона Мейо (1880-1949) та його учнів. Ці експерименти проводилися на конкретному виробництві у "Вестерн Електрик Компані". їхнім основним завданням було відшукати додаткові фактори ефективності виробництва. З'ясувалося, що умови праці (тобто освітлення робочих місць, температура й вологість повітря у виробничих приміщеннях, кількість перерв на відпочинок тощо) відіграють незначну роль; основний вплив на продуктивність праці мають людські стосунки. У цих умовах, за рекомендаціями соціологів, керівники виробництва повинні більше орієнтуватися на людей, аніж на виробничий процес сам по собі. Лише такий підхід забезпечує соціальне вдоволення людини безпосередньо своєю працею, а в кінцевому підсумку - соціальну стабільність суспільства в цілому. Тому серед нових на той час засобів підвищення продуктивності праці називають "гуманізацію праці", "просвітництво робітників", їхню обов'язкову участь в управлінні тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Барвінський А. О. Соціологія: Курс лекцій для студ. ВНЗ: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
2. Бачинин В. А. Соціологія: Академічний курс. - СПб.: Изд-во Р. Асланова "Юридичний центр Пресс", 2004. – 871 с.
3. Волков Ю. Г. Соціологія: Лекції і задачі. – М.: Гардарики, 2003. – 316 с.
4. Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Західна теоретична соціологія. – СПб., 1996.
5. Кондауров В. Я. Соціологія: Загальний курс. – М.: ИНФРА-М, 2008. –332 с.
6. Ритцер Дж. Сучасні соціологічні теорії / Пер. с англ. А. Бойков, А. Лисицина. - 5-е вид.- СПб.: Питер, 2012. - 688 с.