Основоположники соціальної роботи за кордоном (М. Річмонд, Джейн Адамс, Аліс Саломон)

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва

 

 

Кафедра соціальної роботи і соціальної педагогіки

 

Поліщук Ольга Олександрівна

 

Основоположники соціальної роботи за кордоном

(М. Річмонд, Джейн Адамс, Аліс Саломон)

 

 

 

Реферат з курсу

«Історія соціальної роботи»

студентки 2-СР курсу

(спеціальність

«Соціальна робота»)

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2015

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

Основна частина

1. Розвиток соціальної роботи за кордоном у XIX- XX ст…………..5
2. Вклад М. Річмонд та Дж. Адамс в зародження соціальної роботи в США………………………………………………………………………………….7
3. Історія зародження соціальної роботи в Німеччині………………...11

Висновки…………………………………………………………………….14

Список використаної літератури………………………………………….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження цієї теми є підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери контексті особистісного розвитку студентів, їх підготовки до безперервної освіти на досвіді відомих зарубіжних діячів. Практично у всіх країнах є соціальні працівники – одні з них отримали підготовку різного рівня в спеціалізованих освітніх закладах і тому рахують себе професіоналами; інші, не маючи професійної підготовки, займаються соціальною роботою на громадських засадах або працюють за наймом в соціальних установах на допоміжних посадах. Головну роль у становленні професійної соціальної роботи за кордоном відіграють Мері Річмонд, Алісе Саломон та Джейн Адамс, які зробили першв кроки у створенні організацій соціальної допомоги та виході професійної літератури.

Відомо, що у світовій практиці соціальної роботи існує широкий спектр варіантів, підходів, характерних для тієї чи іншої країни, до визначення сутності, функцій, змісту та методів соціальної роботи.  При наданні соціальної допомоги людині,групі,соціальні працівники вдаються до пошуку рішень в досвіді зарубіжних країн , використовують різні напрями діяльності та використовують їх досвід на практиці основоположників соціальної роботи за кордоном.

Історія соціальної роботи за кордоном - це розвиток і становлення соціальної допомоги та благодійності в різні історичні періоди в тій чи іншій країні.

Діяльність основоположників соціальної роботи в  зарубіжних країнах  досліджували  О.Г.Карпенко[3], Т.В. Семигіна, І.І. Мигович[1],які вважають ,що виникненню соціальної роботи як фаху передувала благодійна волонтерська допомога нужденним. П.Д. Павленок [4,5] та О. А.Горшкова[2] підкреслюють, що витоки соціальної роботи варто пошукати ще з давнини.

Е.І.Холостова[7]  та С.В.Тетерський [8], В.А. Поліщук [9],  Н.М.Горішна [6] наголошували, що інтенсивне зародження професійної соціальної роботи в таких країнах як США, Франція, Велика Британія, Німеччина зумовлене активною діяльністю Алісе Саломон, Мері Річмонд та Джейн Адамс.

Мета: дослідити вплив мері Річмонд, Джейн Адамс та Аліс Саломон на особливості зародження та розвитку професійної соціальної роботи за кордоном.

Завдання:

1. визначити розвиток соціальної роботи за кордоном у XIX- XX ст.

2. проаналізувати вклад М. Річмонд та Дж. Адамс в зародження соціальної роботи в США.

3. розкрити історію зародження соціальної роботи в Німеччині

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розвиток соціальної роботи за кордоном у XIX- XX ст.

Поняття «соціальна робота» з'явилося наприкінці XIX в. в найбільш розвинених в індустріальному відношенні країнах. Однак як соціальний інститут і професію це поняття стали сприймати поступово протягом усього ХХ ст., І вперше в цьому значенні воно було застосовано в Північній Америці і в країнах Західної Європи.

Першими країнами, де соціальна робота оформилась як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу, вважають Великобританію та США. Хоча честь заснування першого навчального закладу, орієнтованого на соціальну роботу, належить групі голландських соціальних реформаторів, котрі 1899 року заснували Навчальний інститут соціальної роботи, а Указом імператора Росії від 1897 року платні посади в благодійних організаціях і суспільній опіці прирівнювалися до державної служби, чим було закладено основи фахової опіки [1, с.62].

Як пише російський науковець Олександр Соловйов, соціальна робота у Великобританії народилася «в XIX столітті у формі філантропічного руху». 1869 року було створено Товариство організованої благодійності, яке ставило собі за мету координацію різноманітних філантропічних ініціатив і підведення під них наукового підґрунтя. Спершу всю благодійну діяльність, спрямовану на боротьбу з бідністю, здійснювали волонтери (переважно жінки із забезпечених родин). Однак невдовзі стало зрозуміло, що успішна діяльність такого роду потребує спеціальної підготовки. Поступово ідея благодійності як добровільної діяльності трансформувалася систематично організовану фахову допомогу нужденним  [11, с.115].

Історичний зв'язок з традиціями благодійності обумовив порівняно повільний розвиток професії соціального працівника у Великобританії, Німеччині та інших європейських країнах. Спеціальні відділення для підготовки соціальних працівників стали масово відкриватися в університетах лише у 1950-х, хоча, як зазначалося раніше, вже на початку століття діяло кілька закладів для навчання фахівців соціальної сфери. Отже, остаточне організаційне оформлення соціальної роботи у Великобританії як особливої фахової спільноти відбулося на початку 1950-х років.

У США соціальна робота виникла пізніше і спочатку відчувала сильний вплив британських традицій. Наприкінці XIX століття на зміну «дружнім візитерам» благодійних організацій прийшли оплачувані службовці, від котрих очікували особливих навичок і майстерності, виникли Клуби соціальної роботи в громаді, почали створюватися галузеві фахові асоціації, що відбивало зростання спеціалізації всередині фаху [1, с.63]. 1917 року була заснована перша американська національна громадська організація соціальної роботи, однак її членом за бажанням міг стати кожен. 1921 року Національна конференція благодійності та виправлення перетворилася на Американську асоціацію соціальних працівників, котрі активно діяли у сфері охорони родин і дітей, у системі охорони цоров'я та освіти (згодом — Національну асоціацію соціальних працівників), для членства в якій потрібно мати чотирирічний досвід роботи або академічну і фахову  підготовку.

Паралельно розвивалося навчання соціальних працівників. Наприкінці першої світової війни у США діяли 17 шкіл соціальної роботи. 1919 року представники домовилися про стандартизацію програм навчання. На базі цієї групи виникла Асоціація професійних шкіл соціальної роботи, а згодом — Рада з навчання соціальній роботі [3, с.45]. 

У період між Першою і Другою світовими війнами навчальні заклади були створені в країнах Латинської Америки і Британської співдружності; після Другої світової війни школи соціальної роботи були відкриті в багатьох країнах Азії, Близького і Середнього Сходу, в країнах Східної Європи та дещо пізніше - в країнах Африки [4, с. 62].

Соціальна робота в кожному суспільстві, незважаючи на зовнішню схожість систем соціально-нормативної регуляції, завжди конкретна, унікальна і неповторна. Тому при дослідженні міжнародного досвіду соціальної роботи необхідно враховувати унікальність форм соціальної роботи в кожній країні. Відомо, що концептуально соціальна робота з самого свого початку спиралася на християнські традиції. Незважаючи на те, що багато хто з них відображали загальнолюдські цінності, соціальні служби багатьох країн, де панувала інша релігія, наприклад мусульманство, враховували місцеві традиції, тобто інше, ніж у християнстві, розуміння, скажімо, рівності і справедливості, доброчинність та відплати. Наприклад, разюче різняться західне і східне розуміння піклування. Соціальна робота в більшості західних країн орієнтована на індивіда, його особистісне начало, його індивідуальні права, і соціальні служби спочатку створювалися за місцем проживання людей і обслуговували в основному тільки тих, хто не мав іншої можливості отримати допомогу. В азіатських же країнах людина за традицією сприймається як елемент системи сімейних зв'язків, як частина малої групи, а не як індивідуальність чи окрема особа. У США, як і в більшості європейських країн, соціальна роль сім'ї полягає переважно в підготовці індивіда до незалежної від сім'ї самостійного життя в суспільстві. Відповідно до західною традицією соціальні працівники заохочують різноманіття, плюралізм допомогою конкуренції, а на Сході соціальні працівники керуються ідеями єднання, уніформно, згуртованості, намагаючись при цьому обходити гострі кути, конфлікти і жорстку конкурентну боротьбу[5, с.78].

Аналіз світового досвіду соціальної роботи свідчить про те, що поряд з унікальністю, обумовленої соціально-економічними, ідейно-політичними умовами, особливостями культури і традицій кожної країни, соціальної роботи властиво щось спільне, без чого ця професійна діяльність втратила б свої базисні характеристики[5, с.83].

 

2. Вклад М. Річмонд та Дж. Адамс в зародження соціальної роботи в США.

Першою країною, де соціальна робота оформилась як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу, вважають Сполучені Штати Америки[3, с.43].

У США перші благодійні організації, називали агентствами, які з’явились у великих містах у кінці 18 століття. У 1843 році Р. Хартлі заснував Нью – Йоркську асоціацію допомоги біднякам, відділення якої незабаром були відкриті у багатьох інших містах країни. Священник Ч. Брейс, стурбований становищем безпритульних дітей та сиріт, відкрив у Нью – Йорку в 1853 році Товариство допомоги дітям. Особливістю цих агентств було те,що вони організовувались і діяли в основному за ініціативою духовенства та релігійних громад .  Основним джерелом їх фінансування були пожертвування меценатів. Уся благодійна діяльність здійснювалась добровольцями і була спрямована на боротьбу з бідністю[4, с. 50].

У другій половині ХIХ століття в США вже діяла велика кількість агентств з надання допомоги безробітним, біднякам, хворим, сиротам. Незважаючи на спеціалізацію цих агентств, програми надання ними допомоги були неузгодженими, вони часто дублювали одні одних, а тому їх діяльність була малоефективною.

3 ініціативи Мері Річмонд 1898 року  в США відкрито першу національну школу прикладної філантропії (сьогодні — факультет соціальної роботи Колумбійського університету [6, с.97]. Мері Річмонд — фундатор запронованого нею 1908 року методу case-work (індивідуалізованої соціальної допомоги). Цей метод полягає у визначенні індивідуального діагнозу з оцінкою оточення бідняка,  котрий  стає  клієнтом. Індивіди мають власні  цілі  і волю,  вони не прилаштовані  відігравати пасивну роль у цьому світі,  а тому завдання соціальних  працівників полягає у пошуку ресурсів усередині самої людини. Завдяки її зусиллям та зусиллям інших увагу стали зосереджувати не на моралізаторстві, а на виробленні раціональної стратегії втручання[6, с.98].

Е. І. Холостова зауважує, що одночасно виникають нові форми діяльності: наприклад, рух поселенців. Метою його діяльності було надання соціальної допомоги найбільш знедоленим та соціально незахищеним верствам населення. Для подолання розриву між соціально – економічними класами, обміну інформацією та ідеями, « поселенці» переселялись у квартали, де жили бідняки. Активісти Руху прагнули захистити робітників іммігрантів від негативних наслідків промислової революції[7, с. 53].

Однією з перших книг М. Річмонд в галузі теорії соціальної роботи стала фундаментальна праця “Дружній візит до бідняків: посібник для працюючих в благодійницьких організаціях” (1899). Допомога і підтримка нужденних осмислюються нею як дружня акція одного суб’єкта по відношенню до другого. При цьому вплив спрямований не тільки на того, що потребує, але і на зміну ставлення з боку соціального оточення, як правило, негативного до людей, що терплять скруту [8, с.64].

      У 1917 р. виходить наступна  книга М. Річмонд “Соціальні діагнози”, у якій вона описала теоретичні  і методологічні основи індивідуальної  соціальної роботи. У “Соціальних  діагнозах” підсумовується попередній  досвід і визначаються основи  наукового підходу до індивідуальної  роботи.

      Убогість прирівнюється  до хвороби, через що до практики  індивідуальної роботи адаптуються  підходи діагнозу та лікування. В теорію соціальної роботи  вводиться термінологія з медичної  практики, така як “діагноз”, “лікування”, “клієнт”, але з новим семантичним  значенням. Згодом дана модель  соціальної роботи буде ідентифікуватись  як “медична модель” індивідуальної  роботи.

      Процес допомоги  складався з наступних основних  етапів:

      - отримання інформації;

      - діагноз (дослідження  стану соціального відхилення);

      - прогноз;

      - лікування (надання  допомоги клієнту) [9, с.113].

      У 1920 р. пройшло реформування  методу індивідуальної роботи, оскільки  практика доповнилась елементами  психоаналізу, який розширив уявлення  про діагноз і давав можливість  науковим методом вивчати не  тільки особистість, але і соціальні  відхилення, що особливо важливо  для соціальних працівників. М.Річмонд  на основі підходів психоаналізу  визначила нові принципи роботи, якими стали методи опосередкованого  і неопосередкованого лікування. Опосередкований метод лікування полягав у тому, що процес допомоги зосереджувався на оточенні клієнта, на зміні середовища його існування. При безпосередньому методі (неопосередкованому) робота з клієнтом проводилась один на один. Основні форми такої роботи: поради, вмовляння, раціональні дискусії.

З теоретичної діяльності М.Річмонд починає оформлятися певна школа соціальної роботи, що отримала назву діагностичної[9, с.114].

Альтернативний фаховий підхід виходить із того, що причини соціальних проблем полягають не у внутрішньому світі людини, а суспільстві, і пов'язані з процесами суспільних перетворень. Представниця цього підходу Джейн Адамс брала участь у діяльності професійної благодійної організації — Гільдії сусідів (поселенців), заснованої 1886 року в Нью-Йорку. Ключова ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати. Піонерка у сфері соціальної роботи, перша американська жінка, яка в 1932 році була удостоєна Нобелівської премії миру як «справжній делегат всіх миролюбних жінок світу» [9, с.117].