Поняття соціального процесу. Типи соціальних процесів

                                                                                                     Виконала студенка 2 курсу 3 групи

                                                                                                                    Задерій Інна 
 
 
 
 
 

                                                                Київ 2012

Зміст

1 Визначення

2 Характерні  риси

3 Класифікація  соціальних процесів 

   3.1 За змістом соціального процесу

   3.2 За критерієм виконуваної ролі у соціальній системі

   3.3 Відносно системи, в якій відбуваються

   3.4 Класифікація за особливостями спрямування

   3.5 Класифікація Роберта Мертона

   3.6 За часом розгортання та протікання

4 Використані  джерела  

Поняття соціального процесу

 Одне  з актуальних методологічних  завдань сучасної соціологічної  науки полягає у відображенні  в логічних схемах розвитку  суспільного організму як цілісної  складноорганізованої системи. Вихідним у розумінні суті процесів соціальних змін є положення про те, що людське суспільство — вищий продукт і результат саморозвитку природи на одній з планет, яка належить до складної мережі відносин з космосом. Оскільки однією з головних умов існування всієї природи є рух, то процесуальність — головна ознака постійно рухомої, змінної і водночас такої, яка зберігає свою певну постійність, соціальне організованої природи. У перекладі з латини «процес» — це проходження, просування; визначається як закономірна, послідовна зміна явища.

 Соціальний процес — послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці. У широкому розумінні соціальний процес є сукупністю односпрямованих соціальних дій , які можна виокремити з сукупності інших. Це взаємодія людей або явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими спільнот. Соціальний процес являє собою довгу серію взаємодій між людиною і суспільним середовищем. Він передбачає насамперед відносно однорідну серію явищ, що у своєму динамічному взаємовпливові дозволяють отримати нове знання. Серія соціальних явищ може бути зрозуміла як процес, якщо:

• зберігає ідентичність у часі, яка дозволяє вирізнити її з інших серій;
• явища, що передують, зумовлюють бодай частково явища, які йдуть за ними;
• стан речей, що утворюють соціальний процесс, обов’язково не є однорідним.

Соціальний  процес може розглядатись як система  структурних та функціональних змін у соціальній системі чи як повторювана, упорядкована за певними параметрами  соціальна взаємодія. У соціології соціальний процес — це взаємодія  людей, що визначає функціонування і  зміни в людських стосунках, у  становищі соціальних груп, окремих  індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв’язаних між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями, які спричинюються до переходу певної соціальної системи, підсистеми, будь-якого соціального об’єкта з одного стану в інший. Питирим Олександрович Сорокін визначав, що «Соціальний процес - це будь-який вид руху, модифікації, трансформації, чергування або еволюції, коротше кажучи - будь-яка зміна даного досліджуваного об'єкта протягом певного часу, будь то зміна його місця в просторі, або модифікація його кількісних або якісних характеристик».

Г. Козирєв, наслідуючи П. Бергера, пише, що під  процесом розуміється будь-який вид  руху, зміни станів будь-якого об'єкта чи явища. Це потік подій, модифікацій, трансформацій, соціокультурних змін. Це також послідовність соціальних подій. Без процесу, що призводить до тих чи інших змін, соціальна система  існувати не може. Процеси відбуваються на різних рівнях соціальної системи. Об'єктом спостереження може бути окремий індивід, соціальна група, організація, суспільство, все людське  співтовариство. Поряд з реально  перебігаючими процесами і змінами, в людській свідомості відбуваються процеси осмислення, оцінки, переоцінки та інтерпретації подій. При цьому  точок зору на одне і те ж подія  може бути нескінченна безліч, від  частково з співпадаючих до прямо  протилежних. Соціальний процес здійснюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалість у часі і спрямованість до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює декілька

 стадій, які відрізняються за змістом  І механізмами, способами взаємозв'язку  його компонентів і які визначають  напрями, темпи розвитку на  даній стадії.

 Найважливішими  рисами соціальних процесів є  їх загальність і зв'язок із  суб'єктом, який здійснює процес. Ніщо не може відбуватись у  суспільстві поза соціальним  процесом. Функціонування і розвиток  суспільства відбуваються в різних  формах соціальних процесів, які  характеризують суб'єктно-об'єктні  зв'язки і відносини у всіх  сферах діяльності людей.

 Сам соціальний  процес — не що інше, як розгортання  потенціалу особистості, утвердження  в системі суспільних відносин  ролі й статусу соціальних  груп, класів, етнічних та інших  соціальних спільнот, способу життя  людей. У наукових колах побутує  думка, що про соціологію як  науку можна говорити тільки  тоді, коли соціальні явища розглядають  не як «речі», а як процес, а сама система соціологічного знання формується на базі розуміння закономірностей змін, дій історичних суб'єктів, які здійснюють соціальні процеси. Недостатня зрілість, несформованість суб'єкта, відсутність у нього необхідного політичного досвіду, культури, професіоналізму тощо впливають на характер здійснення соціального процесу, соціальну організацію і, врешті, на якість життя особистості й суспільства.

 Така  риса соціального процесу, як  зв'язок із суб'єктом, який його  здійснює, дає змогу реально бачити  діючого суб'єкта (тобто дає змогу  уникнути безликості соціальних  процесів), визначити форми і методи  прискорення, гальмування чи нейтралізації  соціальних процесів. Всі перетворення  в суспільстві, в його елементах,  зміни потенціалу особистості  є причиною і наслідком соціальних  процесів як історичної практики  людей. Іншими словами, ступінь  зрілості й розвинутості соціального  процесу характеризує рівень  розвитку суспільства, колективу,  особистості.

 Головне  завдання соціології щодо вивчення  соціальних процесів полягає  в оцінці їх стану, виявленні  проблем і суперечностей розвитку, глибини і ґрунтовності зв'язків,  взаємодії з соціальною організацією, суб'єктом та іншими соціальними  процесами. Це важливо для прогнозування  і розвитку соціальних процесів, вироблення гіпотез, обґрунтування  концепцій подолання досягнутої  межі (стану) певного процесу чи  явища.

 Соціологія  формує знання, досвід і вміння  знаходити рішення, виробляти  рекомендації щодо свідомого  подолання певної межі в конкретному  соціальному процесі. База такого  знання — теорія певного соціального  процесу, яка розкриває

 закони  і тенденції його розвитку, а  також соціологічне вивчення  практики його розгортання.

 При вирішенні  цієї проблеми особливого значення  набуває питання про співвідношення  теоретичного й емпіричного в  пізнанні та здійсненні соціального  процесу. Теоретичне перебуває  в нерозривній єдності з емпіричним  у пізнанні та здійсненні соціального  процесу суб'єктом, виявляє та  розкриває суттєві, закономірні  тенденції, закони розгортання  соціального процесу. Емпіричне  стосується явищ, через які соціальний  процес виявляє себе. Іншими словами,  емпіричне сприяє одержанню знання  про факти, конкретні вияви  розвитку соціального процесу.

 У процесах  соціального буття відбуваються  саморозвиток і саморегуляція  соціальних об'єктів, яким властива  сукупність певних рис і ознак.  У такому разі соціологічне  дослідження є своєрідним апаратом, який дає змогу зробити «моментальний  знімок», зафіксувати момент руху  соціального об'єкта.

 Характеризуючи  соціальні процеси, необхідно  враховувати такі ознаки, як стадійність,  фазність, етапність, різноступеневість  їх організації, перебігу і  розвитку. Наприклад, процеси соціалізації  особистості охопюють такі етапи  життєвого шляху: дитинство, юність, зрілість, старість. Кожному з них  властиві певні фази розвитку. Так, у дитячому віці фізіологічні, психосоматичні процеси, властиві  особистості дитини, значно відрізняються  в перші 2—3 місяці життя  від тих, які домінують у  5-річному віці. Етап зрілості  також суттєво різниться залежно  від вікових, демографічних, соціально-економічних  та інших ознак перебігу самого  процесу становлення і формування  особистості. Водночас кожному  етапові властиві певні особливості,  які визначають специфіку стадійності  процесу. Так, в юності (як на  етапі соціалізації) особистість  проходить різні фази фізичного,  психологічного, трудового, етичного, правового становлення. На кожній  із них відбувається достатньо  складний процес, який проходить  кілька стадій. Наприклад, процес  трудового виховання неминуче  охоплює такі стадії: засвоєння  теоретичних основ і навичок  простих трудових операцій; засвоєння  норм і принципів дотримання  трудового розпорядку і трудової  дисципліни; засвоєння трудових  навичок, операцій середньої і  високої складності; формування  і вироблення власної позиції  щодо різних форм і методів  творчості в процесі трудової  діяльності тощо.

 Не менш  складну структуру мають і  процеси, які відображають різні  параметри колективів, соціальних  інститутів та інших суспільних  утворень. Так, практично кожний  соціальний інститут чи трудовий  колектив спочатку проходить  етап формування, відтак становлення,  розвитку, розквіту певних можливостей  і, нарешті, поступового розпаду.  Звичайно ж, неминучі й винятки,  коли ймовірний розпад колективів  ще до завершення процесів  їх формування. У даному разі  підкреслюється неминучість етапності  соціального процесу, хоча структура  етапів може мати більш складну  або більш просту схему.

 Кожен  з етапів зміни соціальних  об'єктів охоплює фази, що відображають  специфіку процесів. Наприклад, у  колективі на етапі становлення  неминучі такі фази змін, як  перехід від слабких, нестійких  і переважно односторонніх між-особових  зв'язків і відносин (так звана  стадія «конгломерату») до двосторонніх  зв'язків. Ці зв'язки, як правило,  насиченіші й гнучкіші, їм властиві  товариськість і дружба в різних  підсистемах. Все це нерідко  зумовлює багатоярусні структури  колективів (так звана стадія  «інтеграції»). У даному разі йдеться  лише про те, наскільки необхідно  в межах різних етапів певного  соціального процесу виділяти  істотно відмінні за багатьма  параметрами фази і стадії, хоча  їх форма і зміст можуть  відрізнятися. Практика соціологічних  досліджень свідчить, що нерідко  трудові колективи протягом тривалого  часу перебувають на різних  проміжних стадіях розвитку, так  і не досягнувши рівня інтегрування  зв'язків, відносин між елементами  і підсистемами.

 Наступний  аспект процесуальності соціальних  змін — їх різноступеневість.  Поняття різноступеневості соціальних  процесів завжди відносне. Який  би процес не розглядали, його  ознаки, з одного боку, завжди  конкретні й предметні, з чіткими  характеристиками. З іншого боку, ці предметність і конкретність  стосуються тільки досліджуваного  об'єкта чи аспекта його аналізу.  У даному разі поняття рівня,  ступеня ніби співвідносять проблему, яка досліджується, з адекватною  їй площиною аналізу, хоча сама  по собі ця площина аналізу  не відображає інших можливих  аспектів, зрізів і граней вивчення  об'єкта. Візьмемо, наприклад, процес  соціалізації. Чи обмежується він  тільки віднесеністю безпосередньо  до особистості? Безумовно, ні. По-перше, особистість як одна  з вихідних одиниць соціальних  процесів може реально соціалізуватися  тільки за умови включення  в діяльність інших вихідних  одиниць соціального аналізу,  таких як сім'я, група, колектив  та ін. Тому процес соціалізації  може мати безпосередньо особистісний  аспект, зріз чи рівень аналізу,  однак сутність його фактично  детермінована низкою процесів  іншого рівня соціальної організованості.

 Наступний,  не менш важливий аспект —  зміст процесу соціалізації. Якщо  йдеться про особистість, то  наповненість процесу соціалізації  може обмежуватися різними його  рівнями. Наприклад, погляди- на  світ, інтереси, установки окремої  особистості чи різних типів  особистостей можуть бути орієнтовані  як на засвоєння нормативів  та інтересів усієї цивілізації,  так і замикатися на цілях, формах і способах діяльності, спрямованих на досягнення інтересів окремих груп, партій, інститутів чи інших соціальних утворень.