Причини міжнародної міграції робочої сили

Причини міжнародної міграції робочої  сили

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої сили з  однієї країни в іншу на строк більший  ніж один рік.

Міжнародна міграція робочої сили охоплює увесь світ - як його розвинуту  частину, так і відсталу периферію. Зараз у світі намічається  близько 30 мли трудящих, які працюють за межами батьківщини, а якщо додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра  збільшується в 4-5 разів і сягає  понад 120 млн осіб [81, с. 159]. Міжнародна міграція населення відіграє все  більшу роль у розвитку суспільства  і перетворилася на глобальний процес, який охопив практично всі континенти та країни, а також різні соціальні  верстви. Загальна кількість міжнародних  мігрантів постійно збільшується.

Більше половини мігрантів - вихідці  з країн, що розвиваються, і країн  з перехідною економікою. За останні 5 років промислово розвинуті держави  прийняли 12 мли мігрантів з цих  країн, тобто щорічний приток мігрантів  становить у середньому 2,3 мли  осіб, з них 1,4 млн вирушають у  Північну Америку 800 тис- у Європу.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав  становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної  міграції є найнебезпеч-нішою для  урядів як у політичному, так і  соціальному аспекті. Етнічні, релігійні  забобони і пряма економічна загроза  інтересам окремих груп, котрі  побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. Для політиків проблема міграції - це та "гаряча картопля", яку краще  не виймати з вогню" [28, с. 427]. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

Міжнародна міграція включає два  основні взаємопов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Еміграція - це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція - це в'їзд робочої сили до приймаючої країни.

Рееміграція - повернення робочої  сили в країну еміграції (на батьківщину).

Основні форми міграційних процесів:

§ постійна міграція. Ця форма переважала до Першої світової війни і характеризувалася  тим, шо значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Переселення  у зворотному напрямку було незначним;

§ тимчасова міграція - передбачає повернення мігрантів на батьківщину  по закінченню певного строку. У  зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;

§ нелегальна міграція, - надто вигідна  підприємцям країн-мігрантів і  становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони, утворюють міжнародний ринок  праці, який функціонує у взаємозв'язку з ринками

капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої  сили існує у формі трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої  країни і зовнішніми чинниками; станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними  силами міжнародної трудової мобільності  можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють економічну причину  міжнародної трудової міграції, пов'язану  з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1. Відмінності в темпах накопичення  капіталу зумовлюють відмінності  сил притягання або відштовхування  робочої сили в різних регіонах  світового господарства, що в  кінцевому підсумку визначає, напрямки  переміщення цього чинника виробництва  між країнами.

2. Рівень та масштаби накопичення  капіталу справляють безпосередній  вплив на рівень зайнятості  працездатного населення і, отже, на розміри відносного перенаселення  (безробіття), яке є основним джерелом  трудової міграції.

3. Темпи і розміри накопичення  капіталу, в свою чергу, до певної  міри залежать від рівня міграції. Ця залежність полягає в тому, що порівняно низька заробітна  плата іммігрантів і можливість  знизити оплату праці вітчизняним  працівникам дозволяє знизити  витрати виробництва і тим  самим збільшити нагромадження  капіталу.

 

Така сама мета досягається шляхом організації виробництва в країнах  з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення  накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал  у праценадлишкові регіони.

4. Причиною переміщення робочої  сили є зміни в структурі  потреб і виробництва, спричинені  науково-технічним прогресом. Скорочення  обсягу виробництва або ліквідація  деяких застарілих галузей вивільняють  робочу силу, яка шукає собі  застосування в інших країнах.

Отже, міжнародна трудова міграція - це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з одного центру накопичення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної  природи трудової міграції та її головна  причина.

Однак у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, й частина  працюючого населення. В цьому випадку  рушійним мотивом міграції виступає пошук вигідніших умов праці. Робоча сила переміщується з країн з  низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з вищим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об'єктивною основою міграції праці.

Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чином міграцію робочої  сили з країн, що розвиваються, та країн  з перехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але  для пояснення міграції між США  і Канадою, Англією і США, всередині ?С цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічного, психологічного, правового, сімейного порядків.

Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового  економічного простору, в тому числі  інформаційного та транспортного.

2. Наслідки міжнародної міграції робочої сили досить різноманітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигод більше в країнах - імпортерах робочої сили, а в країнах - експортерах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виграє, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:

а) в країні, шо ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулюс зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок  податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, відразу стають великими платниками податків;

г) значний доход приносить трансфер знань з країни еміграції. При  імпорті кваліфікованих працівників  і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Нобелівської премії—іммігранти;

д) іноземні робітники часто розглядаються  як певний амортизатор на випадок  зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.

е) іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції 10% усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії - 24%, у Люксембургу - 38%.

До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміни густоти населення і соціальні чвари використовуюься урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну.П. X. Ліндерт іронічно зауважує з цього приводу: "Статуя Свободи тримає свою лампу яскраво запаленою для фізиків, інженерів та спеціалістів з ЕОМ" [28, с. 442].

Сучасна міграція до країн ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

- після 2000 р. помітно збільшується частка іноземців, які працюють у сфері

- послуг, а не у виробничій  сфері (в сталеливарній, металообробній  промисловості, автомобілебудуванні);

- поширення ЄС породжує проблему масової міграції населення з країн, що приєдналися до "багатих" країн Союзу;

- значне збільшення нелегальних  мігрантів. Кількість "нелегалів", що знаходяться в країнах ЄС, зросла в 1993 - 2005 pp. з 2 до 3,5 млн чол.; в основному це вихідці з країн Північної Африки та Азії.

Країни - експортери робочої сили також  отримують певні вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, - соціального напруження в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним  павичкам, ознайомлення з передовою  технологією, організацією праці тощо;

в) отримання доходів у ВКВ  внаслідок грошових переказів емігрантів.

Ці перекази включаються до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів.

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приватних переказів особливо велика для країн з середнім рівнем розвитку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки перевищують надходження з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. Заданими МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів становить 20%, послуг - 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Наприклад, перекази в Пакистан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів. В Єгипті в 90-х роках перекази емігрантів становили понад 3,7 млрд дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу - 970 млн дол. У Йємені перекази емігрантів в окремі роки у 30 разів перевищували надходження від експорту товарів і послуг. Зараз близько 43 країн світу мають надходження від мігрантів не менше як 100 млн дол., а 10 країн - понад 1 млрд дол.

Це - один бік наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили: а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків; б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, - "відплив умів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати становлять близько 76 млрд дол.

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

§ заборона еміграції;

§ введення податку на "відплив  кращих голів", компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;

§ створення державою високоприбуткових  галузей, що здійснюють експорт робочої  сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК створили потужну високоприбуткову галузь економіки —експорт робочої сили, яка займається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного законодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки.

П.Х. Ліндерт робить такі загальні висновки про наслідки міграційних  процесів: "... виграють самі мігранти, їх роботодавці і робітники, що залишаються  в країні імміграції; зазнають втрат конкуруючі робітники приймаючої країни і підприємці в країні попереднього місцеперебування мігрантів... Приймаюча країна виграє і за рахунок змін на ринку робочої сили, і за рахунок позитивного впливу на державний бюджет. Країна еміграції втрачає за рахунок обох цих чинників"

Для країн, що приймають мігрантів, важливими є питання, що пов'язані з управлінням та контролем над міграційними потоками. Так, у країнах ЄС міграційні системи, які регулюють потоки трудової міграції, поділяються на два основні види: короткострокове перебування іноземців для задоволення пікового попиту щодо сезонної зайнятості та довгострокове перебування, що пов'язано із міграцію робочої сили. Незважаючи на те, що країни ЄС ще не розробили єдиної імміграційної політики, не прийняли єдиних міграційних квот, у цілому ця політика здійснюється на основі загальних принципів, які передбачають: обмеження в'їзду низькокваліфікованої робочої сили боротьбу з нелегальною імміграцією; уніфікацію національних правових норм по відношенню до іноземців, які знаходяться на території країн ЄС.

Для підвищення ефективності управління міграційними потоками та скорочення незаконної міграції Європейський Союз на 2004-2008 pp. виділяв 250 млн євро [32, с 5] Переважна частина цих коштів спрямовується на фінансування різних програм щодо запобігання незаконної міграції у країнах масового виходу "нелегалів". Посилюється контроль на зовнішніх кордонах ЄС щодо іммігрантів, створюється єдина база даних віз що видаються, і які містять біометричні характеристики.