Проблематика сирiтства в сучаснiй соцiальнiй роботi

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Мая 2013 в 19:23, курсовая работа

Описание работы

Мета дослідження: розробка рекомендацій щодо удосконалення існуючих методів і засобів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основні завдання курсової роботи:
– розглянути специфіку сирітства як соціального явища;
– визначити нормативно-правові аспекти діяльності держави щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– описати систему органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та систему заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
– виявити переваги прийомної сім’ї як форми соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Содержание работы

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА
1.1 Сирітство в Україні як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві……………………………………………………………...5
1.2 Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні……………………………….10
РОЗДІЛ ІІ. СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
2.1 Система органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування…………………………………………………………17
2.2 Система заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування………………………………………………………...24
2.3 Соціальна адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування…………………………………………………………………………29
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...35

Файлы: 1 файл

курсова.doc

— 199.00 Кб (Скачать файл)

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.

У сучасних умовах специфіка і основна спрямованість  соціальної політики в питаннях дитинства  має полягати насамперед у тому, щоб пом’якшувати для дітей негативні  наслідки тих процесів, які проходять  у суспільстві, необхідно розвивати  нові форми життєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечували задоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.

Сучасне сирітство, включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком  недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування до соціальних проблем сімей з дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей з таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім’ях – все це призводить до розвитку важко керованої ситуації, за якої діти часто залишаються напризволяще.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем  соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського  піклування, є передача їх на виховання  у сім’ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного  виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних  документів щодо забезпечення права  дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування – зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім’я.

 

 

 

 

1.2 Правове  закріплення основ соціального  захисту дітей-сиріт та дітей,  позбавлених батьківського піклування  в Україні

 

Нормативно-правову  базу з соціального захисту дітей-сиріт  та дітей, які позбавлені батьківського  піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.

Важливим міжнародним  нормативно-правовим документом є Конвенція  ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».

У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово  позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст.20).

У Конвенції  також закріплено право на життя (ст.6), право на ім’я та громадянство (ст.7), право на користування найбільш досконалими послугами системи  охорони здоров’я (ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29), право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист від усіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення (ст.37) [2].

Ратифікувавши Конвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись  на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет  інтересів дитини у суспільстві  та необхідність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та взяла на себе зобов’язання по забезпеченню прав та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основним документом нормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування в Україні є Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, яка гарантує конституційні права та свободи громадян, у тому числі і дітей (розділ ІІ). Це зокрема: право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності особистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47), право на охорону здоров’я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правову допомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов’язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу [1].

Нормативно-правове  регулювання діяльності органів  опіки та піклування щодо влаштування  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування та основи соціального захисту дітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України, законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовими документами.

Основні положення  щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у  власній родині (смерть батьків, позбавлення  батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у  рідній родині тощо), містяться у  Сімейного Кодексу України [3].

Закон України  «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної  підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Статтею 1 цього  закону визначенні терміни:

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;

статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського  піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування;

форми влаштування  дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

усиновлення - прийняття  усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя;

встановлення  опіки та піклування - влаштування  дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів;

передача до прийомної сім'ї - добровільне прийняття  за плату сім'єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання;

передача до дитячого будинку сімейного типу - прийняття в окрему сім'ю, яка  створюється за бажанням подружжя або  окремої особи, яка не перебуває  у шлюбі, на виховання та для спільного  проживання не менш як п'яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім'ї не може перевищувати десяти осіб;

державні соціальні  стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського  піклування, - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами мінімальні норми і нормативи забезпечення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа;

державне утримання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, - повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності;

соціальне житло  – жила площа, яка надається за нормами державних соціальних стандартів відповідно до законодавства за рахунок державного та/або комунального житлового фонду;

та інші терміни.

Статтею 6 цього  закону визначено пріоритети форм влаштування  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування. За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми власності та підпорядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю.

Згідно ст. 29 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у разі встановлення факту відсутності батьківського піклування щодо дитини орган опіки та піклування зобов'язаний протягом одного дня забезпечити тимчасове влаштування такої дитини до вирішення питання про форму влаштування дитини.

Згідно ст. 32. цього закону за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського  піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Історично визначеною формою влаштування дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського піклування на виховання у сім’ю є встановлення над ними опіки (піклування). Ця процедура передбачає виховання таких дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, які є близькими для підопічного, що передбачає перш за все збереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків (ст. 243) [3].

Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[22, с. 462; 23, с. 156]. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачені вимоги до особи опікуна(піклувальника), передбачений порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.

Особи, які усиновляють  або беруть під опіку (піклування) дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського  піклування прирівнюються у правах на грошову допомогу до кровних батьків. На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається державна допомога в тому випадку, коли розмір одержуваних на цих дітей аліментів, пенсій і допомоги в сумі на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної заробітної плати. Можливе також призначення тимчасової допомоги на дітей, якщо біологічні батьки ухиляються від сплати аліментів, призначених на утримання дитини за рішенням суду при позбавленні їх батьківських прав, а також у тих випадках, коли стягнення аліментів неможливе [18].

Информация о работе Проблематика сирiтства в сучаснiй соцiальнiй роботi