Проблематика сирiтства в сучаснiй соцiальнiй роботi

Від дитячих  будинків сімейного типу прийомні сім’ї відрізняються у багатьох відношеннях, зокрема чисельністю дітей. У прийомних сім’ях загальна кількість дітей (рідних і прийомних) не повинна перевищувати п’яти осіб. Передбачається, що батьки можуть працювати, вони необов’язково мають бути професійними педагогами, тобто це сім’я, яка досить типова для нашого суспільства. Дитячі будинки сімейного типу більше нагадують міні-інтернати, оскільки кількість дітей у таких сім’ях здебільшого становить 15–20 осіб.

Принциповою відмінністю прийомних сімей від дитячих будинків сімейного типу є те, що прийомна сім’я не повинна змінювати свого усталеного сімейного устрою, звичок у зв’язку з приходом прийомної дитини. Сім’я, на базі якої створюється дитячий будинок сімейного типу, часто змушена змінити місце постійного проживання (надається нова житлова площа з урахуванням збільшення кількості членів сім’ї), пережити досить складний дискомфорт (зразу заявилося як мінімум п’ять нових членів сім’ї) тощо. Прийомна ж сім’я, зберігаючи сталі сімейні стосунки, приймає до свого складу, як правило, одну дитину-сироту. Дитина приходить у вже сформований мікросоціум і вчиться жити в ньому.

Ще однією принциповою  відмінністю прийомних сімей  від інших форм влаштування є  наявність соціального працівника як єднальної ланки між державою і прийомною сім’єю. Основні функції соціального працівника такі: вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї визначеним вимогам; підготовка як потенційних прийомних батьків, так і дітей для конкретної прийомної сім’ї; соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї та визначення ефективності функціонування прийомних сімей; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації та налагодження контакту між нею і дитиною.

В даний час  інфраструктура соціальних служб поки що розвинена недостатньо, всі функції щодо прийомної сім’ї покладаються на одного чи двох соціальних працівників, як правило, тих, котрі працюють у Центрах соціальних служб сім’ї, дітей та молоді.

Виховання дитини у прийомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві. Головною метою виховання дитини у прийомній сім’ї є розвиток у неї навичок (особистісних, соціальних, професійних), що дозволять їй у майбутньому стати повноправним членом суспільства: оволодіти гідною професією, набути позитивного соціального статусу, створити власну сім’ю, виховувати дітей. Окрім того, інститут прийомної сім’ї дозволить ефективно використати державні кошти (утримання дитини прийомною сім’єю для держави коштує мінімум у 2 рази дешевше, ніж в інтернатних закладах), оскільки вкладених коштів достатньо для того, щоб держава у подальшому не утримувала цю людину ані як безробітну, ані як в’язня.

Досвід адаптації  прийомних, всиновлених або взятих під опіку дітей свідчить про  те, що більшість психолого-педагогічних проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, корегуються за рахунок того, що дитина потрапляє у сприятливі умови сім’ї [24].

Прийомна сім’я  є найбільш бажаною формою опіки  та піклування і для дітей, які  виховуються в інтернатних закладах.

Соціально-психологічні аспекти функціонування прийомних  сімей особливі. З одного боку, вони представлені усім спектром проблем  звичайної багатодітної сім’ї, а  з іншого – перед такою сім’єю постають додаткові завдання по здійсненню корекції та компенсації вад розвитку, відставання та занедбаності здоров’я дитини, а також по подоланню наслідків психологічних травм.

Відповідно  до Постанови Кабінету Міністрів  України від 6 лютого 2006 р. № 106 «Про затвердження порядку призначення  і виплати держаної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» фінансування на утримання дітей у прийомних сім’ях гарантоване державою і здійснюється з державного бюджету: щомісячно надаються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, на придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентарю та обладнання, на проведення культурно-масової роботи, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Функціонування  прийомних сімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не на розв’язання  власних проблем. У такій сім’ї мають якнайповніше, гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім’ї та інтереси прийомної дитини.

При забезпеченні функціонування прийомної сім’ї  виникає потреба у створенні  спеціальної служби для надання  необхідної медичної, психологічної та соціальної допомоги і підтримки прийомним батькам. Завданнями цієї служби мають бути: забезпечення комплексності роботи (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної), залучення спеціалістів (психоневролога, дитячого психіатра, логопеда та інших), надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам чи сім’ї в цілому.

Робота прийомних  батьків відрізняється від роботи педагогів інтернатних закладів тим, що вона здійснюється безперервно (цілодобово), і тому соціальним інститутам і соціальним педагогам (працівникам) слід розробити систему психологічного розвантаження прийомних батьків.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного  дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Глибокі суспільні перетворення сьогодення є важливим чинником, який породжує низку проблем у сучасній українській сім’ї. Поширення сирітства – це наслідок того, що значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціально-економічних умов. Причинами такого процесу є: погіршення матеріального становища сімей, ухиляння від виконання батьками батьківських обов’язків, збільшення кількості вихованців державних закладів опіки – все це призводить до поширення бездоглядності та безпритульності дітей.

2. Нормативно-правову базу з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України. Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

3. В Україні  існує розгалужена мережа державних  органів, на яких покладено  обов'язок піклуватися про дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, зокрема служби у  справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління (відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та інші.

Центральним органом  виконавчої влади, який координує питання  опіки та піклуванні в Україні  є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, що діє при Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорт. Цей орган влади діяльність органів і служб у справах дітей щодо усиновлення, опіки та піклування, які в свою чергу координують діяльність місцевих органів влади. Окремі питання стосовно соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування знаходяться також у віданні окремих державних органів.

4. Безпосереднє  ведення справ та координація  діяльності щодо дітей-сиріт та  дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Правові основи їх діяльності визначаються у законами України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95 (із змінами і доповненнями), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та іншими нормативними документами.