Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Ноября 2014 в 18:09, реферат
Актуальність мети дослідження. Протягом двадцяти трьох років незалежності система української освіти практично не реформувалася. Основними недоліками цієї системи залишаються обмежена автономія навчальних закладів, неефективність державного фінансування та корупція. Всі ці проблеми пов'язані між собою і призводять до погіршення якості освіти.
Виходячи з того, що на даному етапі розвитку наша держава прагне здійснити європейську інтеграцію, то питання про реформування освіти виноситься на перший план.
Вступ
1. Сутність та причини освітньої реформи в Україні.
2. Проблеми реформування освіти в Україні.
3. Шляхи подолання кризової ситуації в сфері освіти.
Висновки
Список використаної літератури
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Вадима Гетьмана»
Факультет управління персоналом та маркетингу
Кафедра політології та соціології
Реферат
з дисципліни «Соціологія»
на тему: «Проблеми реформування освіти в Україні»
Виконала студентка 3 курсу
спец. 6504, група 9
денної форми навчання
Спесивцева Марія Валеріївна
Перевірила:
Лисенок Марія Андріївна
Київ КНЕУ
2014
ПЛАН
Вступ
1. Сутність та причини освітньої реформи в Україні.
2. Проблеми реформування освіти в Україні.
3. Шляхи подолання кризової ситуації в сфері освіти.
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Якісна освіта розглядається в наш час як один із основних індикаторів якості життя, інструмент соціальної та культурної злагоди й економічного зростання. Усвідомлюючи важливість володіння якісною освітою, більшість країн світу оголошує цю проблему національним пріоритетом і передумовою власної національної безпеки.
Актуальність мети дослідження. Протягом двадцяти трьох років незалежності система української освіти практично не реформувалася. Основними недоліками цієї системи залишаються обмежена автономія навчальних закладів, неефективність державного фінансування та корупція. Всі ці проблеми пов'язані між собою і призводять до погіршення якості освіти.
Виходячи з того, що на даному етапі розвитку наша держава прагне здійснити європейську інтеграцію, то питання про реформування освіти виноситься на перший план.
Об’єкт дослідження: держава, в якій діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних закладів, з певною системою взаємин людей, з їхньою інституційною і не інституційною організацією.
Предмет дослідження: проблеми розвитку освіти, їх взаємодія і взаємовплив на розвиток суспільства, соціальних спільнот, різних шарів і груп населення.
Метою даного дослідження є з’ясування існуючих проблем реформування і перспектив розвитку системи вищої освіти в Україні, розробка теоретичних положень, методичних і практичних рекомендацій по удосконаленню освітньої реформи.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:
Реформування і модернізація освіти повинні розглядатись як важлива суспільна проблема, оскільки сфера освіти є посередником між особистістю, суспільством і державою, реально впливає на гармонізацію їх відносин. Сфера освіти найбільш повно задовольняє не тільки інтереси, потреби, запити особистості, здійснює її підготовку до життя у соціумі, а й сприяє формуванню у молодої людини свідомості громадянина суспільства, здатності до розуміння й сприйняття суспільних трансформацій, змін та їхніх наслідків, активної життєвої позиції у суспільних процесах.
Головна колізія української системи освіти полягає на сьогодні у відірваності освітньої галузі від потреб країни. Саме на вирішення цієї проблеми повинна бути спрямована модернізація української освіти.
З точки зору освітології можна виділити три причини реформування освіти.
Першу причину реформування освіти можна вважати загальною або глобальною, оскільки вона викликає необхідність реформування освіти в усіх без винятку країнах і пов’язана з цивілізаційними змінами. Цивілізаційні зміни породжуються еволюційним розвитком людства, оскільки розширення і поглиблення людського інтелекту в певні історичні періоди приводить до таких винаходів людського розуму, які кардинально змінюють світ і наше уявлення про нього.
Глобальною причиною сучасних цивілізаційних змін є винахід інформаційно-комунікаційних технологій. Інформатизація зробила наше суспільство швидкозмінним, інформацію доступною, знання такими, що швидко застарівають, а вимоги до професійних та особистісних якостей людини - мінливими й динамічними. Інформаційно-комунікаційні технології, мережа Інтернет радикально змінили освітнє середовище, засоби міжособистісної комунікації сприяли формуванню якісно нового молодого покоління інформаційного суспільства.
Відбувається глобалізація навчальної, дослідницької, інноваційної діяльності завдяки формуванню нових систем дистанційного навчання і дослідницьких мереж, які діють у світі незалежно від географічних та політичних кордонів.
До другої причини реформування освіти можна віднести соціально-економічні трансформації, що відбуваються у різний час у різних країнах. Зміна політичного устрою, механізмів господарювання, формування фінансових ринків спричиняє необхідність реформування освіти як найбільш масового соціального інституту розвитку людського капіталу, формування суспільної свідомості і свідомості кожного громадянина суспільства.
До третьої причини реформування освіти в окремій країні можна віднести її наміри щодо приєднання до певного інтегрованого економічного й освітнього простору, зокрема європейського.
Реформування освіти в Україні, яке розпочалося після проголошення нею незалежності, було зумовлено відразу трьома причинами: значними соціально-економічними трансформаціями в країні, зміною векторів у політичному, соціальному та економічному розвитку держави; поширенням глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі, бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. Обравши європейський вектор розвитку, практично через невеликий історичний проміжок часу від проголошення незалежності Україна приєдналася до Болонського процесу, що також викликало не тільки значні зміни у змісті й організації вищої освіти, а й вплинуло на всі інші ланки освіти.
У 2010 році до програми економічних реформ Президента увійшла і реформа освіти. Метою реформи було посилення конкурентоспроможності української освіти. Реформа планувалася як комплексна і стосувалася всіх рівнів освіти – від дошкільної до вищої.
Дошкільну освіту реформатори зробили обов'язковою, починаючи з п'ятирічного віку, та «ущільнили» дитячі садочки, збільшивши кількість місць у них.
У середню освіту були введені нові стандарти, що стосуються, в основному, вивчення іноземних мов. Такі проблеми середньої школи, як недостатня кількість (або відсутність) комп'ютерів і обладнання, а також недостатня забезпеченість шкільним транспортом, поки ще вирішені не були. При цьому окреслилася тенденція до скорочення кількості шкіл, що є виправданим рішенням за наявної демографічної ситуації.
Реформування вищої освіти виявилося найбільш складним процесом. Закон «Про вищу освіту» досі прийнятий не був, бо існувало кілька законопроектів, деякі з яких викликали протести або були розкритиковані експертами. Один із законопроектів був доопрацьований і, нарешті, схвалений Кабінетом Міністрів наприкінці 2012 року.
Тим не менше, за відсутності нового закону в період дії програми реформ відбулися зміни, основні з яких стосуються правил вступу до ВНЗ, розширення категорій пільговиків і модифікації держзамовлень. Деякі з них оцінюються як позитивні, але є й негативні тенденції.
Треба зазначити, що в Україні державна політика у сфері вищої освіти перебуває в компетенції Верховної Ради України, управління цією ж сферою є в компетенції Кабінету Міністрів, Міністерство освіти і науки України є значно більшою мірою відповідальне за характер та розвиток вищої освіти, аніж аналогічні міністерства в багатьох інших європейських країнах.
Законодавчою основою для вищої освіти в Україні є Конституція України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про вищу освіту" (2002 рік), доповнені іншими більш вузькими законодавчими актами, а також указами та постановами Президента та Кабінету Міністрів. Приєднання України до Болонського процесу в травні 2005 року спричинило появу ще інших нормативних документів щодо організації навчального процесу у вищій школі. Впровадження цих законів вимагало серйозних змін у структурі, змісті, фінансуванні та управлінні освітою. Реформи мали на меті наблизити українську національну систему освіти до європейської.
На сьогоднішній день існує безліч ідей та концепцій щодо поліпшення системи освіти в Україні. Однак практичне здійснення цих ідей гальмується багатьма несприятливими чинниками, що створюють проблеми реформування освіти. Наведемо основні з них.
Порівняно з європейськими країнами значною проблемою для української вищої освіти є проблема автономії вищих навчальних закладів, яка в Україні є досить обмеженою. Лише 11% українських студентів навчаються у приватних ВНЗ і 0,5% школярів – у приватних школах. Приватна альтернатива в секторі освіти має бути присутня і не може пригнічуватися державою, як це відбувається останнім часом в Україні.
Однак питання навіть не в тому, скільки у нас приватних освітніх установ, тому що тільки сама приналежність до приватного чи державного сектора не є індикатором якості. Наприклад, одні з найкращих у світі університетів - Оксфордський і Кембриджський – є державними, але при цьому користуються широкою автономією. Можна навіть сказати не широкою, а найширшою, оскільки Великобританія лідирує серед європейських держав за ступенем автономії університетів – про це свідчить нещодавнє дослідження University Autonomy in Europe II, яке було проведено Європейською Асоціацією Університетів.
У США державні університети мають меншу автономію, ніж приватні. Не дивно, що кращі університети в США є як раз приватними, наприклад, Гарвардський і Єльський. 13 із топ-20 університетів світу – це університети США, і цікаво, що всі ці 13 університетів є приватними, тобто користуються більшою автономією.
Розглядати світовий досвід можна і далі, але це вже було зроблено цілою низкою вчених, які у своїх дослідженнях показують, що кореляція між автономією навчальних закладів і якістю освіти (вимірювана міжнародними рейтингами) існує. Не дарма тенденція до надання більшої автономії університетам в останнє десятиліття отримала глобальне поширення, зокрема в таких країнах, як Нігерія, Ефіопія, Чилі, Йорданія, Мексика, Грузія та інші. Україна, на жаль, поки в їхнє число не входить. У нас немає ні академічної, ні фінансової, ні адміністративної автономії.
Ще однієї проблемою реформування освіти є те, що існує певна непослідовність між законодавством у сфері освіти та трудовим законодавством, що обмежує ефективність його виконання. Недостатня узгодженість між класифікаціями освітньої й професійної кваліфікації, з одного боку, та класифікаційною структурою переліку професій, з іншого, негативно позначається на працевлаштуванні випускників вищих навчальних закладів, зокрема із ступенем “бакалавра”.
Щодо оцінки освіти з боку студентів, то невдоволення студентів здебільшого стосуються занадто високої теоретичної спрямованості навчальних курсів, недостатніх можливостей щодо розвитку практичних навичок, обмеженої можливості вибору навчальних дисциплін, застарілих дидактичних методів навчання, недостатньої матеріально-ресурсної бази навчального процесу, а також відсутності фінансової підтримки для програм навчання за кордоном.
Щодо міжнародної співпраці, то в Україні використовують всі можливості для обміну викладачів та студентів, розбудови міжнародних програм поєднання викладання та науково-дослідницьких робіт. Основними перешкодами в цьому напрямі залишається недостатній рівень володіння іноземними мовами та брак коштів для підтримки програм навчання за кордоном. В Україні існує проблема щодо фінансування міжнародних програм навчання студентів та молодих науковців, підвищення їхньої мобільності, хоча такі заходи є невід’ємною частиною програм нової європейської політики сусідства та партнерства.
Неефективне використання державного фінансування – це ще одна причина, через яку сьогоднішня система освіти ніяк не може звільнитися з пут радянської нормованої системи. Більше 90% державних коштів йде на поточні витрати, перш за все, зарплати й комунальні платежі. На капітальні видатки, тобто купівлю обладнання, комп'ютерів, ремонт будівель, іде не більше 5% від фінансування. Як наслідок, якість освіти залишає бажати кращого.
Неефективне фінансування і, як один із його результатів, низька зарплата вчителів призводять до непрестижності професії вчителя, а також є причинами корумпованості сектора освіти. У школах діють непрозорі схеми регулярного стягування з батьків грошей на ремонт, підручники, додаткові заняття тощо. У сфері вищої освіти хабарі платяться всюди: за вступ до ВНЗ, здачу сесії, отримання стипендії та ін.